Еволюціонізм Г. Спенсера
Картина еволюційного вивчення культури була б неповною без знайомства із ще однією впливовою фігурою - Г. Спенсером. Г. Спенсер (1820-1903) - англійський філософ, біолог, психолог і соціолог - головний акцент у своїх теоретичних побудовах робив на аналізі того, як розвиваються суспільства. Основою для його концепції, найбільше повно викладеної у фундаментальній праці "Основи соціології" (1876-1896), служив найбагатший етнографічний матеріал. Він не був прихильником однакового лінійного прогресу, відповідно до якого "різні форми суспільства, представлені дикими й цивілізованими племенами на всій земній кулі, становлять лише різні щаблі однієї й тієї ж форми". Г. Спенсер думав, що "істина міститься скоріше в тому, що соціальні типи, подібно типам індивідуальних організмів, не утворять відомого ряду, але розподіляються тільки на розбіжні й розгалуджені групи". Основна ідея Спенсера: аналогія суспільства й організму. Суспільство, і відповідно різні типи культур, він розумів у якості певного "надорганізму", що здійснює "надорганічний" розвиток. Культури, або суспільства, розвиваються під впливом зовнішніх факторів (вплив географічного середовища й сусідніх культур) і внутрішніх факторів (фізична природа людини, диференціація рас, розмаїтість психічних якостей). Він одним з перших висловив гіпотезу про те, що "відсталі" культури були створені людьми фізично, розумово й морально нерозвиненими. Усяке розвинене суспільство, по Спенсеру, має три системи органів. Підтримуюча система забезпечує виробництво необхідних продуктів, які поширює розподільна система. Регулятивна система здійснює підпорядкування частин, елементів культури цілому. Спенсер думав, що існують специфічні частини суспільства, або інститути культури: домашні, обрядові, політичні, церковні, професійні, промислові. Аналізуючи процес розвитку в історії, Г. Спенсер виділяв дві основні його частини: диференціацію й інтеграцію. Розвиток починається з кількісного росту - збільшення обсягу й числа складових елементів культури. Кількісний ріст веде до функціональної й структурної диференціації цілого ("надорганізму", культури). Ці структурні частини стають усе більше несхожими, починають виконувати спеціалізовані функції й вимагають якогось механізму погодженості у вигляді різних культурних установлень. На думку Г. Спенсера, розвиток культур у цілому йде в напрямку їхньої інтеграції, об'єднання в якусь цілісність. Г. Спенсер увів у науковий обіг поняття "структура" (суспільства, культури), "функція", "культурний інститут". Його вважають також попередником функціоналізму у вивченні культур. Проаналізувавши перші теорії культури, хотілося б підкреслити одна обставину. Та або інша теорія культури, будучи якийсь час популярною, не пропадає безвісти, подібно зниклим культурам. Вона просто йде на другий план, займає свою "екологічну нішу" у культурології. У такий спосіб сам процес розвитку теорій культур не є лінійним і не є перехід від одних типів пояснення до інших. Це багатонаправлений процес, нерідко паралельного розвитку концепцій культур. Саме завдяки сукупності всіх підходів і напрямків розвивалася культурологія. На початку XX ст. еволюціонізм втратив домінуюче положення в культурології. Він виконав своє призначення - затвердив новий погляд на розвиток культур, і особливо на еволюцію такого їхнього важливого елемента, як релігія. Ідеї еволюціонізму в наступну епоху знову й знову затребувалися дослідниками культур. Вони склали основу концепції засновника культурології Л. Уайта, в обновленому вигляді стали в теорії Дж. Стюарда й М. Салінса.
2. ДИФУЗІОНІСТСЬКИЙ НАПРЯМОК У КУЛЬТУРНО-АНТРОПОЛОГІЧНОМУ ЗНАННІ
|
