Ф. Шіллер Про трагічне мистецтво

“... Трагедію можна було б визначити як поетичне відтворення низки взаємопов'язаних подій (закінченої дії), що змальовує перед нами людей в стані страждання і що має на меті збудити в нас співчуття ”. „В трагедіях всі окремі події відтворюються перед нашою уявою або відчуттями ніби в самий момент їх здійснення — і безпосередньо, без участі будь-якої третьої особи. Епопея, роман, просте оповідання вже самою своєю формою відсуває подію якнайдалі, оскільки між читачем і дійовими особами в них знаходиться розповідач ”. „Все віддалене, минуле послаблює враження і афект співчуття; а те, що відбувається на наших очах, посилює його”. “...Трагедія є відтворення низки подій. Вона відтворює не лише почуття і афекти дійових осіб, але і події, що їх викликали... Необхідним є доцільне поєднання низки об'єднаних причинним зв'язком явищ”. „Лише таким чином може бути заповнена прірва... між спокійним настроєм читача на початку і сильним збудженням його відчуттів наприкінці дії”. “...Довершеною можна визнати трагедію, в якій трагічна форма, тобто відтворення дії, що хвилює, найкраще застосована до збудження співчуття” [цит|. за 27, с. 178].

Г.В.Ф. Гегель Естетика

“Змістом епосу є цілісність світу, в якому здійснюється індивідуальна дія. Тому сюди відносяться багаточисельні предмети, пов'язані з переконаннями, діяннями і станами цього світу”. “...Необхідно, щоб це широке коло було постійно пов'язане з індивідуальною дією, що здійснюється, не випадаючи з нього і не роблячись, таким чином, самостійною.” “...Принципом лірики, на відміну від епічної широти, є стягнутість, стислість, і взагалі лірика покликана впливати внутрішньою глибиною вираження, а не просторовістю описів і зовнішнього розкриття ”. “...По-справжньому конкретні ліричні твори представляють суб'єкт в його зовнішній ситуації і тому вбирають в себе природу, місце дії і т.д....”

“Змістом ліричного твору не може бути розвиток об'єктивної дії в його взаємозв'язках, що розширюються до повноти світу. Змістом тут є окремий суб'єкт і тим самим відокремленість ситуації і предметів, а також способу, за допомогою якого при такому змісті доводить себе до свідомості душа з її суб'єктивною думкою, з її радощами, подивом, болем і відчуттям”.

“Якщо, таким чином, в трагедії через примирення виходить переможницею вічна субстанційність, то в комедії, навпаки, верх залишається за суб'єктивністю в її нескінченній самовпевненості». „В трагедії індивіди руйнують себе внаслідок однобічності їх стійкого бажання і характеру, чи ж, відмовляючись від своїх цілей, вони вимушені сприйняти те, чому вони самі протиставляють себе субстанційним чином. У комедії ми спостерігаємо перемогу суб'єктивності, що залишається, не дивлячись ні на що, стійкою усередині себе” [цит|. за 27, с. 141].