Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

В.Г. Бєлінський. Поділ поезії на роди та види




„Поезія являє собою всю цілість мистецтва, всю його організацію і містить в собі всі його відмінності.

I. Поезія висловлює зміст ідеї в зовнішньому і організує духовний світ в абсолютно визначених, пластичних образах|. Все внутрішнє переходить|вирушає| тут в зовнішнє, і обидва ці аспекти – внутрішній і зовнішній – не існують окремо один від одного, а|та| у безпосередній сукупності являють собою визначену, замкнену в самій собі реальність – подію. Тут не відчувається присутність поета; світ, пластично визначений, розвивається сам собою, і поет є|з'являється,являється| тільки ніби простим оповідачем того, що відбулося|скоїлося,чинилося| саме по собі. Це поезія епічна.

II. Будь-якому зовнішньому явищу передує спонука|спонукання|, бажання|воління|, намір, словом – думка|гадка|; будь-яке|усяке| зовнішнє явище є результатом діяльності внутрішніх|таємних| сил: поезія проникає в середину цієї другої, внутрішньої сторони події, в середину тих сил, з|із| яких розвивається зовнішня реальність, подія і дія; тут поезія постає|з'являється,являється| в новому, протилежному роді. Це царина суб'єктивності, це |світвнутрішній світ, що залишається в собі і не виходить назовні. Тут поезія залишається в елементі внутрішнього, у відчутій думці мислячого; дух залишає|вирушає| тут|із| зовнішню реальність, переходить в самого себе і дає поезії різноманітні переливи і відтінки свого внутрішнього життя, яке утримує|перет в собі все зовнішнє. Тут особистість|особистість| поета постає|з'являється,являється| на першому плані, і ми не інакше, як через неї, все приймаємо і розуміємо. Це поезія лірична.

III. Нарешті|урешті|, ці два різні роди поєднуються в нерозривне ціле: внутрішнє перестає залишатися в собі і виходить назовні, виявляється у дії; внутрішнє, ідеальне (суб'єктивне) стає зовнішнім, реальним (об'єктивним).

Як і в епічній поезії, тут також розвивається визначена, реальна дія, що виходить з|із| різних суб'єктивних і об'єктивних сил; але|та| ця дія не має вже суто зовнішнього характеру|вдачі|. Тут дія, подія уявляється нам не одразу вже готовою, такою, що походить з прихованих від нас продуктивних сил, тут ми бачимо самий процес початку|розпочала,зачала| і виникнення цієї дії з|із| індивідуальної волі і характерів|вдач|. З іншого боку, ці характери|вдачі| не залишаються в самих собі, а|та| безперервно виявляються і в практичному інтересі відкривають|відчиняють| зміст|вміст,утримання| внутрішньої сторони свого духу. Це вищий рід поезії і вінець мистецтва – поезія драматична[4, с. 8].

Епічна поезія є переважно поезією об'єктивною, зовнішньою, як стосовно самої себе, так і поета і його читача”.

Лірична поезія є, навпаки, переважно поезією суб'єктивною, внутрішньою, виразом|вираження| самого поета” [4, с. 8].

„Незважаючи на те, що в драмі, як і в епопеї, є подія, драма і епопея діаметрально протилежні одна одній за своєю суттю|сутності,єству|. В епопеї панує подія, в драмі – людина. Героєм епосу є подія|випадок|; героєм драми – |особистість| людська особистість” [4, с. 14].

В романі присутні всі родові і істотні|суттєві| ознаки епосу, з|із| тією лише|лише| різницею, що в романі панують інші елементи й інший колорит. Тут вже не міфічні розміри героїчного життя, не колосальні фігури героїв, тут не діють боги, але|та| тут ідеалізуються і підводяться під загальний|спільний| тип явища звичайного прозаїчного життя. Роман може обрати своїм змістом|вмісту,утримання| або історичну подію і в його сфері розвинути будь-яку|будь-яку| приватну подію, як і в епосі: відмінність полягає в характері|вдачі| самих цих подій, а, отже, і в характері|вдачі| розвитку і зображення; або роман може брати життя в його позитивній дійсності, в його справжньому|теперішньому,даному| стані”.

„Окрім того, роман має ще і ту велику перевагу, що його змістом|вмістом,утриманням| може бути і приватне життя, яке ніяким|жодним| чином не могло бути змістом|вмістом,утриманням| грецької епопеї: у стародавньому світі існувало суспільство|товариство|, держава, народ, але|та| не існувало людини, як приватної індивідуальної особистості|особистості|, і тому в епопеї греків, так само як і в їхній драмі, могли мати місце тільки|лише| представники народу – напівбоги, герої, царі. Для роману ж, життя є|з'являється,являється| в людині, і містика людського серця, людської душі, доля людини, всі її відносини до народного життя, для роману – багатий предмет” [4, с. 38].

Повість є той самий роман, тільки|лише| в меншому обсязі|обсязі|, що зумовлюється| суттю|сутністю,єством| й обсягом|обсягом| самого змісту|вмісту,утримання|”. „В німецькій літературі повість має своїм представником геніального Гофмана, що створив, можна сказати, особливий рід фантастичної поезії. Інші літератури не представляють|уявляють| такого багатого розвитку повісті; навіть в самій англійській літературі немає новелістів, імена яких могли б згадуватися після|потім| імен Вальтера Скотта і Купера. Вашингтон Ірвінг надзвичайно обдарований розповідач, але|та| не більше” [4, с. 41].

„Предмет оди і сам по собі може мати субстанційний інтерес (різні сфери життя, дійсності, свідомості: держава, слава богів, героїв, любов|кохання|, дружба і т.п.); у такому разі|в такому разі| оди мають характер|вдачу| урочистий. Хоча тут поет і весь віддається своєму предмету, але|та| не без рефлексії на свою суб'єктивність; він утримує своє право і не стільки розвиває самий предмет, скільки своє, сповнене цим предметом натхнення” [4, с. 47].

„В баладі поет бере будь-який фантастичний народний переказ, або сам винаходить подію в цьому роді. Але|та| в ній головною є не подія, а відчуття, яке вона викликає|збуджує|, думка, на яку вона наводить читача. Балада і романс виникли в середні віки, і тому герої європейських балад – лицарі|рицарі|, пані|дами|, ченці|монахи|; поява|вміст,утри духів, таємничі сили підземного світу; сцена – замок, монастир, кладовище, темний ліс, поле битви”.

Сонети і ліричні поеми (як, наприклад, «Венера і Адоніс») Шекспіра, поеми і дрібні|мілкі| п'єси Байрона, ліричні поеми Вальтера Скотта, твори|добутки| Томаса Мура, Вордсворта, Бернса, Сутея, Колріджа, Коупера та інших складають багатющу скарбницю ліричної поезії.

Французи майже не мають ліричної поезії; принаймні, вона не заходила у|в,біля| них далі народної пісні (водевіля). Беранже єдиний великий їхній лірик, але|та| його летючі|леткі| творіння|створіння|, народні за формою свого вираження|вираження|, не можуть бути перекладені на жодну мову|язик|. Після|потім| його пісень гідними уваги є пройняті духом пластичної старовини елегії Андре Шеньє і ямби енергійного Барбьє”[4, с. 50].

Драма являє|уявляє| подію, що вже відбулася, такою, ніби вона здійснюється|скоюється,чиниться| зараз, перед очима читача або глядача. Будучи поєднанням епосу з|із| лірикою, драма не є окремо ані тим, ані іншим, але|та| утворює собою особливу органічну цілісність. З одного боку,|коло| коло дії в драмі не замкнене для суб'єкта, а|та|, навпаки, з|із| нього виходить і до нього повертається. З іншого боку, присутність суб'єкта в драмі має зовсім інше значення, аніж в ліриці: він вже не є зосереджений в собі внутрішній світ, що відчуває і споглядає, не є вже сам поет,|та| він виходить і стає сам для спогляданням серед об'єктивного і реального світу, організованого власною його діяльністю; він розділився і є|з'являється,являється| живою|жвавою| сукупністю багатьох осіб|облич,лиць|, з|із| дії і протидії яких складається драма. Внаслідок цього драма не допускає епічних зображень місцевості, подій|випадків|, станів, осіб|облич,лиць|, які всі повинні бути перед нашими очима. Вимоги самої народності в драмі набагато слабкіші|слабіші|, аніж в епопеї: в «Гамлеті» ми бачимо Європу, і, за духом і за натурою осіб|облич,лиць|, Європу північну, але|та| не Данію, і притому Бог знає в яку епоху. Драма не допускає жодних|жодних| ліричних виявів; персонажі повинні висловлювати себе в дії: це вже не відчуття і споглядання – це характери|вдачі|. Те, що звичайно називається в драмі ліричними місцями, є тільки|лише| енергія роздратованого|знервованого| характеру|вдачі|, його пафос, що мимоволі|невільно| додає мові|промову| особливого польоту; або таємна, сокровенна|таємна| думка дійової особи, про яку потрібно нам знати і яку поет примушує|заставляє| його думати|вважати| вголос. Дія драми повинна бути зосереджена на одному інтересі і не торкатися побічних інтересів. У романі інша особа|обличчя,лице| може мати місце не стільки по дійсній участі в події, скільки по оригінальному характеру|вдачі|: у драмі не повинно бути жодної особи|обличчя,лиця|, яка не була б необхідна в механізмі її ходу і розвитку. Простота і єдність дії (у сенсі|змісті,рації| єдності основної ідеї) повинна бути однією з найголовніших умов драми; у ній все повинне бути спрямоване|спрямований| до однієї мети|цілі|, до одного наміру. Інтерес драми повинен бути зосереджений на головному персонажі, в долі якого виражається|виказується,висловлюється| її основна думка.

Втім, все це більше стосується вищого роду драми – трагедії. Сутьність|сутність,єство| трагедії, як ми вже вище говорили, полягає в колізії, тобто|цебто| в зіткненні|сутичці| природного поклику|спричинення| серця з|із| етичним обов`язком|обов'язком| або просто з|із| непереборною| перешкодою. З|із| ідеєю трагедії поєднується ідея жахливої, похмурої події, фатальної розв'язки. Німці називають трагедію сумним видовищем, Trauerspiel, – і трагедія, насправді|дійсно|, є сумне видовище! Якщо кров і трупи, кинджал і отрута не є постійними її атрибутами, проте|тим не менше|, її закінчення завжди – руйнування дорогоцінних|коштовних| надій серця, втрата блаженства цілого життя. Звідси і походить її похмура велич, її велетенська грандіозність: доля|рок| панує в ній, доля|рок| складає її основу і сутьність|сутність,єство|...” [4, с. 52].

Комедія є останній вид драматичної поезії, діаметрально протилежний трагедії. Зміст|вміст,утримання| трагедії – світ| великих етичних явищ, герої її – особистості|особистості|, сповнені|цілков субстанційних сил духовної людської природи; зміст|вміст,утримання| комедії – випадковості, позбавлені розумної необхідності, світ|світ| примар або |видається||та| ілюзорної|наявної| дійсності; герої комедії – люди, що відмовилися від субстанційних основ своєї духовної натури. Тому дія трагедії – приголомшливий|приголомшуючий| священний жах; дія комедії – сміх, то веселий, то сардонічний. Сутьність|сутність,єство| комедії – суперечність|протиріччя| явищ життя з|із| суттю|сутністю,єством| і призначенням життя. У цьому сенсі|змісті,рації| життя постає|з'являється,являється| в комедії, як заперечення самого себе. Як трагедія зосереджує в тісному колі|колі| своєї дії тільки|лише| високі, поетичні моменти в житті героя, так комедія зображує|змальовує| переважно прозу повсякденного життя, його дрібниці і випадковості. Трагедія є поворотним колом|коло| сонця поезії, яке, доходячи до неї, стає в апогеї своєї течії, а, переходячи в комедію, сходить вниз” [4, с. 59].

„Існує особливий різновид драматичної поезії, що займає середнє місце|позичає,посідає| між трагедією і комедією: це те, що називається власне драмою. Драма веде початок від мелодрами, яка в минулому столітті|віці| чинила опір|чинила| неприродній тодішній трагедії і в якій життя знаходило|находило| собі єдиний притулок від псевдокласицизму, так само як в романах Радкліф, Дюкре-Дюменіля і Лафонтена від риторичних поем на зразок|ніби| «Гонзальва Кордуанського», «Кадма і Гармоній» і т.п. Втім, це походження стосується лише|лише| назви «драма», видового, а не родового імені, і хіба|то хіба| ще новітньої|найновішої| драми (як, наприклад, «Клавіго» Гете). Шекспір, що завжди йшов своєю дорогою, по вічних статутах|уставах| творчості, а не за правилами безглуздих піїтик|, написав безліч творів|добутків|, які посідають|позичати,посідат серединне положення між трагедією і комедією і які можна назвати|накликати| епічними драмами. В них є трагічні характери|вдачі| і положення|становища| (як, наприклад, в «Венеціанському купці»); але|та| розв'язка майже завжди щаслива, тому що|бо| фатальна катастрофа не вимагається їхньою суттю|сутністю,єством|. Героєм драми повинне бути саме життя” [4, с.61].

Бенедетто Кроче. Естетика як наука про вираження і як загальна лінгвістика.

“Помилка починається|розпочинається,зачинається| тоді, коли з|із| поняття хочуть вивести вираз|вираження|, а в факті, що заміщує, відкрити|відчинити| закони заміщеного факту, — коли не помічають відмінності між другим виразом|рівнем| і першим і внаслідок цього, піднявшись|підійнявшись| до другого, стверджують, що знаходяться|перебувають| у сфері першого. Ця помилка носить назву теорії художніх або літературних родів”[цит|. за 27].


Поможем в написании учебной работы
Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой





Дата добавления: 2015-09-07; просмотров: 323. Нарушение авторских прав; Мы поможем в написании вашей работы!

Studopedia.info - Студопедия - 2014-2022 год . (0.016 сек.) русская версия | украинская версия
Поможем в написании
> Курсовые, контрольные, дипломные и другие работы со скидкой до 25%
3 569 лучших специалисов, готовы оказать помощь 24/7