Податкова політика держави

За економічним змістом податки відображають фінансові відносини між державою та платниками податків з метою створення загальнодержавного централізованого фонду грошових коштів.

За механізмом формування податки поділяють на прямі та непрямі.

Прямі податки вилучаються безпосередньо у власника майна

Непрямі податки вилучаються у сфері реалізації або споживання товарів і послуг, тобто перекладаються на споживача продукції.

Податкова ставка – це законодавчо встановлений розмір податку на одиницю оподаткування.

Гранична податкова ставка – це відношення приросту виплачуваних податків до приросту доходу.

Середня податкова ставка – це відношення обсягу податків до величини доходу, який оподатковується.

За ознакою співвідношення між ставкою податку та доходом розрізняють податки прогресивні, регресивні та пропорційні.

Прогресивний податок – це середня ставка, яка підвищується із зростанням доходу.

Регресивний податок – середня ставка, яка знижується із зростанням доходу.

Пропорційний податок – середня ставка, що залишається незмінною незалежно від зміни доходу.

Податкова система є прогресивною, якщо після виплати податків майнова нерівність у суспільстві зменшується або якщо багатий платить податками більшу частку своїх доходів, ніж це робить бідний. Прогресивні податки зменшують нерівність у доходах.

Податкова система є регресивною, якщо після виплати податків нерівність зростає.

Чим бідніша країна, тим більше вона покладається на непрямі податки, особливо на податки від зовнішньої торгівлі.

Крива Лаффера показує зв'язок між податковими ставками та обсягом податкових надходжень і виявляє таку податкову ставку (від 0 до 100 %), за якої податкові надходження досягають максимуму (рис. 1)

T T_max

 

t_max Податкова ставка, t

T_max – максимальні податкові надходження

t_max – податкова ставка, за якої податкові надходження є максимальними

З подальшим підвищенням ставки мотивація підприємницької діяльності послаблюється, скорочуються обсяги виробництва і зменшуються податкові відрахування. За кривою Лаффера, зниження податкової ставки до оптимального рівня сприятиме економічному зростанню.

Дискреційна фіскальна політика – це свідома використання державних доходів і видатків з метою цілеспрямованого впливу на сукупний попит і реальний ВВП.

Здійснюється двома шляхами:

− стягнення податків

− державні закупівлі (збільшення або зменшення);

Із зростанням державних закупівель сукупні витрати збільшуються

Мульитплікатор державних витрат дорівнює:

Якщо планові витрати враховують вплив податкових надходжень T = t ∙ Y, мультиплікатор державних витрат (складний мультиплікатор) відображує залежність автоматичних податкових вилучень від зміни ВВП і має вигляд:

Де t – гранична ставка податку

 

Зменшення податків на ∆T (рис. 2) збільшує використовуваний дохід Y' = Y – T на величину ∆T і споживання на величину MPC ∙ ∆T. Сукупні витрати зростуть. Пряма планових витрат переміститься вгору на MPC х ∆T, рівновага переміститься з точки А в точку В.

 

Зменшення податків також створює мультиплікативний ефект на дохід. Сукупний ефект для доходу під впливом зміни податків дорівнює:

∆Y = m_t ∙ ∆T

Де - мультиплікатор податків

Аналіз мультиплікатора державних витрат та податків дає можливість сформулювати такі теореми.

1. Якщо державні витрати і податкові надходження змінюються на одну й ту саму величину, то рівноважний рівень виробництва змінюється на ту саму величину.

Цей мультиплікатор називають мультиплікатором збалансованого бюджету і дорівнює він одиниці:

m_b = 1

 

Наприклад, ∆G = 20 млрд євро, ∆T = 20 млрд євро.

∆Y = m_g∆G + m_t∆T = 20(m_{g +} m_t) = 20 х 1 = 20 млрд євро

 

 

2. Ефект мультиплікатора від скорочення податків слабший, ніж при збільшенні державних витрат:

, , m_g > m_t.

Отже, державні витрати відчутніше впливають на величину доходу і споживання порівняно зі зміною податків. Ця різниця і визначає вибір заходів у бюджетно-податковій політиці.

Фіскальна політика держави використовує заходи, які стосуються державних закупівель і податків.

Але практично обсяги податків можуть змінюватися автоматично, без спеціальних державних рішень. Це пояснюється тим, що більшість податків залежить від доходу і тому змінюються пропорційно до зміни ВВП. Наприклад, податок з доходів фізичних осіб, податок на прибуток підприємств, ПДВ, акцизний збір, відрахування у фонди.

Автоматична (або не дискреційна) фіскальна політика – це фіскальна політика, за якої бюджетний дефіцит та бюджетний профіцит виникають автоматично, внаслідок дії автоматичних стабілізаторів. Автоматичний ("вбудований стабілізатор" – механізм, який дозволяє зменшити циклічні коливання в економіці без проведення спеціальної економічної політики.

Якщо податкові надходження коливаються у тому самому напрямі, що й ВВП, то дефіцити, які зазвичай автоматично з'являються під час спадів, допомагають подолати спад. І навпаки – бюджетні надлишки, які мають тенденцію автоматично з'являтися під час економічного піднесення, сприятимуть подоланню можливої інфляції.

Дискреційна фіскальна політика використовується державою для активної протидії циклічним коливанням. Для стимулювання сукупного попиту в період економічного спаду уряд цілеспрямовано створює дефіцит бюджету, збільшуючи державні витрати, або знижуючи податки. У період піднесення цілеспрямовано створює бюджетний надлишок.

Економічний цикл можна характеризувати двома типами фіскальної політики:

- стимулюючої

- стримуючої

Стимулююча фіскальна політика – це бюджетно-податкова політика, спрямована на збільшення державних витрат та скорочення податків з метою розширення сукупного попиту в економіці у період спаду.

Стримуюча фіскальна політика – це бюджетно-податкова політика, що має на меті скорочення державних витрат та збільшення податків для стабілізації економіки в умовах інфляційного надлишку сукупного попиту в період пожвавлення.