Можливості попереднього сортування твердих побутових відходів в Україні

У великих містах України більшість населення проживає в багатоповерхівках, що оснащені сміттєпроводами, куди дрібне сміття викидають без будь-якого сортування, а відходи більших розмірів також без сортування виносять до спеціальних контейнерів, що знаходяться на вулиці.

Таким чином, більша частина ТПВ в місцях компактного проживання населення не розділяється, не сортується, і, головне, містить харчові відходи, а це значною мірою ускладнює процес їхнього ефективного сортування в цілому.

Разом з тим, це не є свідченням безперспективності проблеми збирання і повторного перероблення ТПВ. В Україні поки що невеликі обсяги паковання у порівнянні з західно-європейськими країнами (що є на даний період позитивним), іншим позитивним аспектом є наявність у будинках сміттєпроводів. А це означає, що повинні бути робітники для забезпечення транспортування контейнера з відходами від сміттєзбірника до сміттєвого майданчика та проведення перебирання сміття. Ці працівники житлово-комунального господарства займаються первинним сортуванням сміття, зокрема, відбирають скляні пляшки, які мають якусь вартість, кольорові метали тощо. Таким чином існує можливість, за відповідного стимулювання, залучити цю категорію робітників до первинного сортування ТПВ, тобто відокремити харчові відходи, метал, макулатуру, скло, пластмаси. Перспективним повинне бути забезпечення населення спеціальними мішками та засобами для збирання харчових відходів. А тоді первинне сортування побутових відходів після сміттєпроводів у багатоповерхових будинках не буде трудомістким.

Із засобів масової інформації стало відомо, що в Києві в січні 2013 р. встановлені сучасні противандальні контейнери, що не горять і тримають запах у собі, заглиблені в землю на 2,5 м і значною мірою відрізняються від звичайних: всередині них знаходиться мішок, який прикріплено до кришки. Кришку, яка є герметичною, з мішком піднімає кран сміттєвоза і висипає його вміст у кузов, процес керується пультом. Пілотний проект вирішила реалізувати компанія, що здійснює вивезення сміття в Києві і має установити такі контейнери в кожному дворі.

Забруднювати навколишнє середовище, наприклад, викидати сміття не до спеціальних контейнерів – це зазначається, як не бути вдячним Богові за те, що той створив чисту Землю – так відноситься церква до проблеми забруднення довкілля та його впливу на якість життя людства.

На сьогоднішній день дуже гострою є проблема щодо вирішення екологічних питань зі збирання, сортування і утилізування твердих побутових відходів у м. Києві, а саме: у найближчі 3-4 роки необхідно побудувати другий сміттєспалювальний завод, а також розробити заходи щодо захоронення радіоактивних відходів підприємства «Захід».

Схема роздільного збирання передбачає збирання і сортування ТПВ на початку їхнього утворення - в населення. Для цього в місцях, де мешкає населення, встановлюються спеціальні контейнери різного кольору, для різних відходів. Важливою умовою функціонування такої схеми є економічна складова. Населення стимулюється за розділення матеріалів відходів через систему сплати за вивіз цих відходів: менше нерозділених відходів — менше сплата.

В Україні, в різних регіонах, в різні періоди проводились заходи щодо впровадження роздільного збирання ТПВ, однак, практично всі вони закінчилися невдало або з незначним позитивним ефектом, оскільки організатори робили ставку тільки на соціальну та екологічну мотивації населення, повністю виключивши економічну складову у вигляді матеріального стимулювання. Окрім цього, витрати на створення майданчиків для роздільного збирання ТПВ, їхнього обладнання проводилися за рахунок підприємців, а не місцевих муніципальних органів або централізованого фінансування за договором з неприбутковим оператором, який фінансується учасниками ринку, - виробниками паковання, продукції в пакованні, торгівлею, як це відбувається в країнах ЄС. В результаті, мешканці, за звичкою, звалювали сміття в будь-який з контейнерів, які досить часто безслідно зникали, їх ламали, терміни вивозу сміття зривалися. В окремих випадках організатори модернізували свої експерименти: стимулювали двірників; встановлювали сітчасті контейнери для спеціальних відходів, наприклад, пляшок з ПЕТФ; розміщували контейнери на своїх приймальних пунктах або, на час скупчення великої кількості людей в місцях вуличних свят або спортивних змагань. За допомогою таких заходів вдається частково вирішувати завдання за схемою роздільного збирання в Черкасах, Києві, Броварах, Ірпені, Бучі, Харкові, Херсоні, Запоріжжі, Полтаві та інших містах.

Саме по собі роздільне збирання ТПВ не може вирішити завдання ефективного використання відходів як вторинної сировини. Повинно бути організовано сортування роздільно зібраних відходів. Воно повинно проводитися на спеціальних підприємствах, які мають сортувальні комплекси, що працюють у ручному або автоматичному режимах залежно від встановленого устаткування і морфологічного складу відходів, які до них надходять. В Україні є близько 100 малопотужних сортувальних ділянок, на яких сортування проводиться ручним способом, що впливає на продуктивність і якість сортування. Разом з тим, сучасний сортувальний комплекс може переробляти в рік від 50 до 200 тис. т ТПВ. Як правило, залежно від вибраних технологій, такий комплекс може працювати виключно на відходах, зібраних роздільним способом, в іншому випадку, ефективність такого комплексу (як це відбувається в Києві) складатиме всього 5-10 % відсортованих відходів, придатних для вторинної переробки. На думку експертів, в Україні вже сьогодні існує пріоритетна необхідність будівництва таких комплексів у Києві, Харкові, Дніпропетровську, Одесі, Донецьку. Запоріжжі, Кривому Розі, Львові, Луганську. Такі сміттєcортувальні комплекси ефективні лише за реалізації роздільного збирання ТПВ, їхнього ефективного транспортування і наявності необхідних потужностей для вторинної переробки відсортованих фракцій відходів. У випадку розділення на сортувальному комплексі за окремими матеріалами легких фракцій відходів (жерстяні, алюмінієві банки, паковання з полімерів, плівка тощо), які утворюються за 5-6-ти фракційного роздільного збирання ТПВ_, використовуються сучасні технології, що дозволяють сортувати в автоматичному режимі відходи паковання зрізних матерівалів на 9—12 фракцій. Після такого сортування значно підвищується якість відходів паковання як вторинної сировини. Приведена на рис.11 схема вказує на комплексність і багатофакторність вирішування проблеми щодо поводження з відходами.

Тут не можна нехтувати жодною стадією, жодною технологічною операцією, жодним чинником. Спроби зайнятися роздільним збиранням без сортування або навпаки, створення потужностей вторинного перероблення без впровадження системи щодо збирання і сортування ТПВ, як і спалювання всіх відходів без їхнього ефективного захоронення, які мали місце в різних регіонах України, до позитивних результатів не призвели. Також неефективним і проблематичним є збирання тільки однієї фракції ТПВ, наприклад, макулатури чи відходів з полімерів, металу, скла або пляшок з ПЕТФ. Тому проблема ТПВ в Україні може бути вирішена, ставши державною, національною проблемою, якою вона стала і успішно вирішується в багатьох країнах Європейського Союзу.

 

 

Тверді побутові відходи від населення

Папір, картон

Полімер

Скло

Метал

Деревина

Спалювальний завод

Проміжний перевантажувальний комплекс

Харчові відходи

Залишкова фракція

Залишкова фракція

Полігон

Вторинна сировина

Вироби з вторинної сировини

відсів

відсів

 

Рис 11 Схема збирання, сортування та переробки твердих побутових відходів

 

Очікувати мір і дійових заходів тільки від владних структур щодо ефективної діяльності в поводженні з відходами не приходиться, а почуття самоконтролю дано не кожному. Тому всі спільно сприяємо рухові України в бік екологічного колапсу: ми вже знаходимось в списку лідерів Європейських країн, засмічених пластиковими відходами. Навіть Великобританію випередили — в англічан з 2,5 млн. тонн виготовленого в рік пластику на несанкціонованих звалищах лежать 250 тис. тонн, а в нас з 800 тис. тонн щорічно виготовленого пластику вже 650 тис. тонн віддані землі. Стабільність свідомим громадянам забезпечена — пластикові копалини надбанням українців будуть довгі роки, оскільки пластик розкладається протягом сотень років.

Екологічний колапс — заслуга не тільки споживачів пластикової продукції, але і держави, яка направляє мінімум коштів на організацію системи роздільного збирання пластикового і органічного сміття. З 200 тис. тонн пластикових виробів, що накопичуються щорічно в країні, переробляються 7%, в той час як в Німеччині — 70%, а в Швеції — 90%. В Німеччині, чиє населення вдвічі перевищує число мешканців України, розміщені 60 мільйонів контейнерів для роздільного збирання сміття і працюють 500 заводів з перероблення сировини. Для порівняння, в Україні аналогічних контейнерів — 30 тисяч і 30 підприємств, що спеціалізуються на переробленні сміття.

Влада країн Західної Європи всіляко підтримує сміттєпереробні заводи та компанії: в Німеччині такі фірми отримують субсидії, а в Фінляндії можуть розраховувати на безпроцентний довгостроковий кредит.

Реальний стан справи вказує на те, що вітчизняні перевізники побутових відходів мають збитки — витрати рідко покриваються реалізацією вторинної сировини. Для встановлення тільки одного контейнера для збирання пластику необхідно витратити 1500 гривень, сортувальна лінія обходиться в 600 тисяч гривень, а одна тонна відходів на заводах з перероблення сміття обходиться в 100 гривень, захоронення на полігоні — 85 гривень, на неофіційному ще дешевше — 30—40 гривень або і зовсім безкоштовно. Тому і виходить, що більша частина пластикової тари і паковання завершують свій довгий процес розкладу на полігонах. Згідно з статистикою законності цих територій — в Україні 5 тисяч офіційних полігонів і 35 тисяч стихійних, в зразковій та екологічно дисциплінованій Німеччині стихійних звалищ лише 162.

Слід зазначити, що в основі вирішення цих проблем лежить, в першу чергу, удосконалення законодавчої бази в сфері поводження з ТПВ, яка повинна бути адаптованою до вимог директив Європейського Союзу і стати основою для створення в Україні національної системи управління з виробництва паковання і утилізації відходів від його використання.

Задачами стратегічного напрямку діяльності повинні бути дії держави і місцевих органів самоуправління, спрямовані на створення прогресивних шляхів інтегрування сфери використання відходів до стандартів ЄС.

Головною метою цієї інтеграції є створення необхідних нормативно-правових механізмів перероблення, утилізування, знищення ТПВ, зниження їхнього негативного впливу на довкілля, якість життя і здоров’я суспільства, про шляхи вирішення яких зазначалось вище.

В останні роки паковання в Україні набуло дуже великого розвитку. І це є позитивним аспектом, оскільки населення може користуватися сучасним пакованням, яке зберігає продукцію і без втрат транспортує її від виробника до споживача. Сучасне паковання є потужним, а в деяких випадках єдиним можливим напрямком зберігання якості продукції та просування її через торговельну мережу до споживача. Це означає, що треба більше застосовувати сучасні пакувальні матеріали та паковання, тенденції розвитку яких передбачають, перш за все, зменшення ваги паковання та покращення властивостей матеріалів, таких як їхні бар'єрність, міцність, економічність, екологічність та інші. Виробники пакувальних матеріалів і паковання в Україні здійснюють практичні кроки, щоб зменшити вагу скляних пляшок, застосовують багатошарові полімерні плівки, тим самим знижуючи навантаження на навколишнє середовище. Разом з тим, кожного року більше 3,5 млн.т різного паковання стають відходами, які треба зібрати, відсортувати, переробити або утилізувати. На жаль, нам не вдається повністю використовувати (лише 15 %) ці відходи як вторинну сировину — більшість їх викидається на звалища. А в цей час українські підприємства залишаються без макулатури, склобою, закуповуючи цю сировину за кордоном. Без закону і відповідних постанов справа з місця не зрушить. А тому всі регуляторні акти (закони, постанови)повинні націлювати бізнес на те, щоб менше забруднювалось довкілля. В Європі знайшли ефективний спосіб і через Директиву ЄС 94/62/ЄС «Про паковання та відходи паковання» впровадили в країнах національні системи поводження з відходами паковання. Цей досвід вже повинен бути закладений в Національний Законопроект, який необхідно прийняти якомога швидше для вирішення цієї проблеми. Сьогодні важко кого-небудь здивувати, сказавши, що Україна буквально захлинається у власних побутових та промислових відходах. Повсюдно виникають стихійні сміттєзвалища, офіційні полігони переповнені, їхній технічний стан не витримує ніякої критики, сміттєспалювальні заводи забруднюють атмосферу, а вторинна переробка практично відсутня. Ідеї та пропозиції, що надходять від різних владних структур щодо вирішення цієї проблеми, не завжди є життєздатними та раціональними.

Київська міська державна адміністрація має намір протягом 2-3 років побудувати другий сміттєпереробний завод на полігоні № 5 в Підгірцях

(Обухівський район), - куди з 1986 року звозять половину відходів столиці, який займає площу 63 га та відпрацював свій ресурс, з рекукультивацією землі під звалищем. На будівництво заводу вартістю до 3 млрд. грн., вже відведено дільницю площею 10 га. Зважаючи на зростання екологічної обізнаності населення, ці дії наражаються на критику та опір з боку мешканців прилеглих населених територій.

Свого часу в Україні було збудовано чотири сміттєспалювальні підприємства. Севастопольський завод зупинився у грудні 1997 року, коли під час сильних морозів виникли проблеми з електропостачанням. Наслідки були настільки катастрофічними, що його так і не змогли знову ввести в експлуатацію. Харківське підприємство зупинили на реконструкцію, а потім узагалі демонтували. На цей час в Україні функціонують два сміттєспалювальних заводи – в Дніпропетровську та Києві, які незважаючи на моральну та фізичну застарілість, продовжують переробляти істотну частку міських відходів, рятуючи жителів від тонн щоденного сміття.

Останній - найпотужніший київський сміттєспалювальний завод "Енергія" може за рік "переробити" до 335 тисяч тонн відходів, уведений в експлуатацію в 1987 році.

Основний персонал - колишні працівники Чорнобильської АЕС, ТЕЦ-5 і ТЕЦ-6. Підприємство "Енергія" працює цілодобово, через транспортні проблеми столиці частину відходів приймає вночі.

Але найбільша проблема в тім, що, як стверджують екологи, завод і досі продовжує забруднювати довкілля. На сьогодні сміттєспалювальний завод «Енергія» спалює до 25 % несортованих твердих побутових відходів Києва, що складає приблизно 240 тис тонн на рік. З відходів вилучається металобрухт, а все решта спалюється з додаванням газу за температури не менше 800°С. В результаті спалювання утворюється шлак, що потім захоронюється на полігоні №5, і попіл, котрий в більшій чи меншій мірі вловлюється електрофільтрами, після чого також вивозиться на полігон.

Сміття, яке тут спалюють, не однорідне: органічних речовин у ньому менше половини, решта - полімерні матеріали, гума, скло, папір, метал і деревина. З однієї тонни цього сміття утворюється 350 кілограмів шлаку, до складу якого входять поліароматичні вуглеводні, діоксини, органічні токсиканти, важкі метали та 40 кілограмів попелу, який ще токсичніший! Деяка частина шкідливих речовин вловлюється електро­фільтрами, решта разом із газами вилітає в трубу. Тож фахівці медицини вважають, що близькість до такого об'єкта провокує різні захворювання у людей, котрі живуть неподалік,крім того, вони постійно скаржаться на неприємний запах, кіптяву і дим. Під час згорання виділяється значна кількість тепла, яке можна використовувати для обігрівання житлових масивів або для виробництва електроенергії. На сьогодні лише близько 8 тис.Гкал/рік передається споживачам, а решта тепла «обігріває повітря». Тому керівництвом заводу було прийнято рішення про спорудження турбогенератора, котрий дав би змогу виробляти енергію для потреб заводу і на продаж, виправдовуючи таким чином назву підприємства.

Звичайно, капітальна реконструкція заводу дала б можливість досягти і більш суворих європейських стандартів екології природного середовища. Впровадження системи хімічного очищення димових газів, знизило б кількість шкідливих викидів у атмосферу з 693 до 500 тонн (зокрема, викидів пилу - у 5 разів, хлористих, сірчаних і азотних речовин у 3-4 рази). Крім того, підприємство збільшило б виробництво і використання теплової енергії до 227 тисяч гігакалорій щорічно, а електричної енергії - до 50,7 мільйона кіловат. Техніко-економічні розрахунки виконані і вже пройшли відповідні експертизи. Це був би якісно новий підхід до утилізації сміття в столиці, оскільки реструктуризація промисловості породила нову проблему, пов'язану з виникненням профзахворювань (профотруєнь) на малих і приватних підприємствах, де працює більше половини працездатного населення.

Особливо це стосується підприємств із виготовлення і використання полімерних матеріалів, а також з переробленням та утилізацією їхніх відходів. Ця діяльність супроводжується ризиком забруднення навколишнього середовища (води, землі, повітря) в зв'язку з виділенням (міграцією) хімічних речовин, серед яких можуть бути речовини, що використовуються в процесі синтезу полімерів, і різні продукти, що утворюються в процесі деструкції та їхнього горіння.

А тому, з-поміж сировини та добавок, які мають токсикологічну характеристику і ГДК, потрібно вибирати найменш токсичні речовини. Для впровадження у виробництво хімічних речовин (сполук) необхідно проводити державну реєстрацію нової продукції в Державному комітеті з питань гігієнічного регламентування МОЗ України (Висновок державної санітарно-епідеміологічної експертизи).

Світова пакувальна індустрія, в тому числі і українська, здатні сьогодні запропонувати ринку сучасні матеріали, технології та обладнання для фасування продукції, етикетування та закупорювання тари, групового паковання та формування транспортних пакетів. Крім того, в різних країнах національні системи поводження з відходами паковання дають можливість повернути у повторне використання як вторинну сировину до 50-60 % відходів паковання.

У процесі свого еволюційного розвитку паковання і його функції зазнавали змін разом з навколишнім середовищем, що нас оточує.

Впровадження багатооборотної транспортної тари є одним з шляхів вирішення комплексної проблеми щодо виробництва, використання, утилізації і повторного використання відходів тари і паковання. Тара і пакованая, що мають найбільш широке застосування в харчовій, автомобільній галузях і сільськогосподарському виробництві, повинні відповідати за геометричними розмірами, що є кратними європейському модулю 400x600 мм, сприяти оптимізації, уніфікації і мінімізації логістичних витрат. Зниження витрат і висока ефективність досягаються, коли багаторазова транспортна тара і паковання витримують до 60 і більше оборотів на рік, працюючи на ринку протягом 10 і більше років.