ТИПОЛОГІЯ ОНІМІВ У СКЛАДІ ФРАЗЕМ УКРАЇНСЬКОЇ, АНГЛІЙСЬКОЇ ТА НІМЕЦЬКОЇ МОВУ сучасній ономастиці власне ім’я прийнято визначати як універсальну функціонально-семантичну категорію, особливий тип словесних знаків, призначення котрих полягає у виокремленні та ідентифікації одиничних об’єктів (істот/неістот), що виражають поняття й загальні уявлення про ці об’єкти в мові, мовленні та культурі народу. Численність власних назв у словниковому складі кожної національної мови, їх різномаїття привертають увагу таких дослідників, як Б. М. Ажнюк [5], О. Ю. Карпенко [73], Ю. О. Карпенко [74], О. Ф. Кудіна [86], О. В. Суперанська [135] та ін. Сутність власних назв традиційно намагаються встановити через їх зіставлення із загальними назвами (Ю. О. Карпенко [73], О. В. Суперанська [135] та ін.). Вивчення різних поглядів на природу онімів дало змогу визначити низку характерних відмінностей онімів від апелятивів, що полягають: 1) у функції, яку вони виконують: індивідуалізуюча та ідентифікуюча функції онімів суттєво відмінні від їх генералізуючої функції; 2) у характері зв’язку з позначуваним об’єктом: онімам властива підвищена предметність при послабленом зв’язку з поняттям; для слів загальної лексики характерний взаємозв’язок між поняттям і найменуванням; 3) у різному масштабі онімів та апелятивів; 4) у залежності онімів від позамовних чинників (соціальних, юридичних, історичних, географічних); 5) у називанні онімами позначуваних об’єктів за допомогою фонетичної внутрішньої форми, а не за допомогою лексичного значення основ, як це притаманно апелятивам; 6) у неперекладності більшості онімів іншими мовами. Проблема висвітлення значення онімів залишається дискусійним питанням сучасних ономастичних досліджень (О. О. Білецький [27], В. Бланар [160], О. Т. Молчанова [108], О. В. Суперанська [138] та ін.). Визнаючи існування підходів, в основі яких лежить заперечення лексичного значення онімів, ми вважаємо слідом за О. Ф. Кудіною [86], О. А. Мороз [109], Ю. А. Фірсовою [150], що оніми відіграють велику роль у мові та мовленні. Мовне значення онімів складається з родової апелятивної назви чоловік, жінка (для антропонімів) і країна, місто, річка (для топонімів), тварина (для зоонімів). У контексті актуалізується мовленнєве значення онімів. Структура значення власних назв є складним комплексом, в якому відомості про слово переплітаються з інформацією про позначуваний об’єкт. Своєрідність онімів як компонентів фразеології полягає у їх символізації. Вони вичерпують свої ономастичні функції та перестають бути вираженням абсолютної одиничності. Семантичні перетворення й якісні зміни, яких зазнають фразеологізовані оніми, свідчать про часткову, а іноді й повну подібність таких власних назв до апелятивів. Здатність онімів втрачати в мовленні зв’язок з конкретними об’єктами та розвивати конотативні співзначення апелятивного характеру свідчить про безперервну еволюцію, притаманну одиницям мови і мовній системі загалом.
|
