Типи класифікацій фразеологічних одиниць у мовознавстві

Одним із актуальних завдань фразеології як науки є систематизація різнорідного фразеологічного матеріалу, вироблення наукових принципів його диференціації. Спираючись на ті чи інші ознаки фразеологічних одиниць, дослідники запропонували ряд класифікаційних схем, які стали широко використовуватися у науковому обігу. Залежно від того, який принцип покладено в основу кожної з класифікацій (семантичний, стилістичний, структурний, граматичний, генетичний), розрізняють відповідні їх типи. Розглянемо базові класифікації фразеологічних одиниць, які існують у сучасному мовознавстві.

Загальне визнання у лінгвістиці здобула семантична диференціація В. В. Виноградова, в основу якої покладено принцип нерозкладності семантики фразеологічних одиниць.

Становлячи єдине смислове ціле, не всі фразеологізми є однаковими з погляду з’єднаності компонентів і співвіднесеності семантики усього вислову зі значенням його окремих складників. На цій підставі мовознавець розрізняв три типи фразеологічних одиниць: фразеологічні зрощення, фразеологічні єдності, фразеологічні сполучення.

Фразеологічні зрощення – це тип абсолютно неподільних, нерозкладних стійких словосполучень, цілісне значення яких невмотивоване, тобто не випливає із значень слів-компонентів, наприклад: пекти раків (червоніти), собаку з’їсти (набути досвіду), ляси точити (вести пусту розмову), скакати в гречку (порушувати шлюбну вірність) тощо.

Визначаючи фразеологічні зрощення як «своєрідні складні синтаксичні слова», котрі ще прийнято називати ідіомами, В. В. Виноградов підкреслив, що їх значення не мають ніякого зв’язку зі змістом компонентів. Основною ознакою фразеологічних зрощень є їхня семантична нерозкладність, неподільність, абсолютна неможливість виведення значення цілого з семантики компонентів. Перетворення словосполучення у фразеологічне зрощення відбувається з різних причин, серед яких «переосмислення, втрата прямого значення компонентами фразеологічних одиниць, поява нового образу, емоційні й експресивні фактори»[43, с. 167].

Фразеологічні єдності – це семантично неподільні й цілісні за змістом одиниці. Однак у ФО такого типу стале значення може бути вмотивованим семантикою слів-компонентів, наприклад: ні пари з уст (мовчати), вивести на чисту воду (викрити), кров з молоком (здоровий), ні світ ні зоря (рано), п’ятами накивати (тікати), морський вовк (старий, досвідчений) та інші.

Фразеологічні єдності на відміну від зрощень мають умотивоване значення. У своєму компонентному складі вони вміщують такий елемент, який зумовлює мотивацію значення фразеологізму в цілому. Образність значення, що сприяє нерозкладності фразеологічного зрощення і фразеологічної єдності, не дозволяє заміну компонентів фраземи без втрати значення цілого, а значить, і втрати виразу як мовної одиниці. Водночас фразеологічні єдності і зрощення можуть бути замінені фразеологічними синонімами або варіантами. Завдяки такій їх властивості, на думку В. В. Виноградова, фразеологічні єдності і фразеологічні зрощення – «потенціальні еквіваленти слів» [42, с. 157].

Фразеологічні сполучення – «тип фразем, що створюється реалізацією невільних значень слів», які не є «безумовними семантичними одиницями» [42, с. 159], оскільки характеризуються певною самостійністю складових частин. Одне слово у фразеологічному сполученні семантично зумовлене й не може бути замінене іншим, а ті лексеми, що його характеризують, допускають взаємну заміну чи підстановку, наприклад: бере досада (зло, страх, жаль); порушити питання (справу). Фразеологічні сполучення становлять тип фраз, створюваних реалізацією зв’язних значень слів, наприклад: справа честі, розбити вщент, шкірити зуби, храм науки, було не було, брати верх, впадати в око тощо.

Фразеологічні сполучення, на думку Г. М. Удовиченка, – «це смислові одиниці, складові частини яких, становлять для носіїв української мови уже звичну сполуку, близьку до традиційного лексико-граматичного утворення, семантика якого невиразно аргументується лексичним значенням його складових» [145, с. 83]. Компоненти сполук можуть зберігати зміст і входити до складу інших фразеологічно зв’язаних об’єднань слів, становлячи собою мінімальне утворення для нових смислів. Таким видається шлях розвитку вільного словосполучення до фразеологічно зумовлених утворень.

Природа фразеологічних сполучень криється в тісних зв’язках значень компонентів і особливостей синтаксичної будови. Слова з фразеологічно зв’язаним значенням можуть поєднуватися з одним словом чи з обмеженим рядом слів. Фразеологічним сполученням властива обов’язкова фразеологічна зв’язність їх складових частин. Вона, безперечно, не в кожному фразеологічному сполученні однакова, але завжди в ньому наявна. Саме цим фразеологічні сполучення і відрізняються від вільних сполучень.

Класифікація В. В. Виноградова відіграла важливу роль у розробці теоретичних питань фразеології. Вона розкрила механізм утворення фразеологічного значення, відношення семантики цілого виразу до значень слів-компонентів, що його складають. Глибоко увійшовши у фразеологічну науку, вона дістала широке визнання і стала придатною не тільки для російської, а й для інших мов.

Однак з подальшим розвитком теорії фразеології все помітнішими стають недоліки цієї класифікації. Насамперед слід сказати про нечіткість критеріїв умотивованості значення у зрощень та єдностей, відсутність єдиного значення у словосполучень. Так виникла потреба подальшого вдосконалення семантичної класифікації. Зберігши три основні типи фразеологічних одиниць (за В. В. Виноградовим), ми долучили ще одну групу з класифікації М. М. Шанського, зокрема, фразеологічні вирази комунікативного характеру, що становлять собою предикативні словосполучення рівноцінні реченню, тобто вони виражають те чи інше судження типу людина – це звучить гордо [157, с. 84-85].

Як і класифікація В. В. Виноградова, диференціація М. М. Шанського широко використовується у спеціальній науково-методичній літературі.

Серед семантичних класифікацій фразеологічних одиниць заслуговує на увагу також відповідна схема Б. О. Ларіна, яка відома в мовознавчій літературі як класифікація за історичною еволюцією семантики усталених словесних сполук. У цій диференціації відображено «етапи розвитку і перебудови первісних вихідних словосполучень: 1) змінні словосполучення; 2) стійкі метафоричні словосполучення; 3) ідіоми» [93, с. 127].

Помітне місце в теоретичних дослідженнях з фразеології посідають класифікації за граматичним принципом. Так, морфологічний підхід до фразеологічних явищ базується на співвіднесеності ФО з певними частинами мови і передбачає визначення лексико-граматичної природи стрижневого слова. Наприклад, О. І. Молотков виділяє в цьому аспекті такі лексико-граматичні розряди фразеологічних одиниць:

1) іменникові: ахіллесова п’ята, золоті руки, стріляний горобець, птах високого польоту;

2) дієслівні: ляси точити, відкинути копита, носитися як дурень з торбою;

3) ад’єктивні: кров з молоком, ні риба ні м'ясо, під мухою, гострий на язик;

4) адвербіальні: по зав’язку, до лампочки, через пень колоду;

5) вигукові: ну й ну, чорт забирай, ради Бога, в добрий час [107, с. 126-150].

За генетичною класифікацією фразеологічний матеріал групують за джерелами походження. Найбільш детально вона представлена в дослідженнях академіка Л. А. Булаховського. Учений визначив такі групи: 1) прислів’я і приказки; 2) професіоналізми, що набули метафоричного вжитку; 3) усталені вислови з анекдотів, жартів; 4) цитати й образи зі «Старого» і «Нового» завітів; 5) численні ремінісценції античної старовини; 6) переклади поширених іншомовних висловів французьких, значно рідше – німецьких, італійських та англійських; 7) крилаті слова поетів і письменників; 8) влучні фрази видатних людей [34, с. 102].

Генетична класифікація надзвичайно корисна з погляду історичного вивчення фразеології кожної національної мови. Однак, на жаль, вона не може охопити всіх фразеологічних одиниць, бо далеко не завжди можна навіть на основі спеціальних досліджень точно встановити джерело виникнення того чи іншого сталого вислову.

Лінгвостилістичний аспект вивчення фразеології викликав потребу вироблення стилістичної класифікації ФО, що визначає належність фразеологізмів до того чи іншого різновиду загальномовного стилю, характеризує їх експресивні особливості тощо.

Так, М. М. Шанський виділяє у фразеологічному фонді: 1) міжстильові фразеологічні звороти; 2) фразеологічні звороти розмовно-побутового характеру; 3) фразеологізми книжного характеру; 4) фразеологічні архаїзми й історизми [157, с. 193].

Деякі англісти диференціюють фразеологічні одиниці на стилістично нейтральні й експресивні. Подібний поділ пропонує О. І. Смирницький, який, крім цього, виділяє «одновершинні фразеологічні одиниці, а також двовершинні й багатовершинні» [128, с. 212].

Під одновершинними вчений розуміє сталі звороти, подібні до похідних слів, які мають один семантично повнозначний елемент, наприклад, give up (здаватися, губити надію), make out (доводити, зводити рахунки) тощо. Двовершинними й багатовершинними є звороти, типу складних слів, де таких повнозначних компонентів два або більше, наприклад, high road, black out, best man, brown bread.

З. Н. Анісімова на матеріалі англійської мови виокремлює три групи фразеологічних одиниць, зокрема:

1) фразеологічні одиниці класифікаційного характеру, тобто звороти, якими називають окремі видові поняття щодо понять, позначених іменниками поза фразеологічною одиницею. Прикметники (перші компоненти) у таких одиницях мають класифікуюче значення, що вказує на ознаки позначуваних понять типу harm money – ‘металеві гроші’, little finger – ‘мізинчик’. Найчастіше утворюються ряди фразеологічних одиниць з однаковими іменниками та різними прикметниками, наприклад: white bread, brown bread, black bread;

2) фразеологічні єдності типу blind alley;

3) фразеологічні зрощення, як-от: hot air – ‘балаканина’, brown study – ‘роздуми’ [8, с. 95].

В основу запропонованої класифікації не покладено єдиний класифікаційний принцип.

Фразеологічні єдності та зрощення виділяються за ступенем їх мотивованості. ФО класифікаційного характеру відрізняють на основі аналізу змістових взаємовідношень компонентів, тобто у таких одиницях один компонент класифікує інший.

Т. Н. Дербукова поділяє фразеологічні одиниці на дві групи: 1) фразеологічні одиниці, семантичний зв'язок яких зумовлений підпорядкованістю семантики компонентів цілісному значенню словосполучення; 2) фразеологічні одиниці, чия семантична злитість зумовлена фразеологічною зв’язаністю одного з компонентів [57, с. 89].

Дослідивши різні підходи до опису фразеологізмів, ми спробували скомпонувати свою класифікацію за кількістю компонентів на основі структурної диференціації, яку запропонував О. В. Кунін. Тож, виділяємо наступні структурні типи фразеологізмів: 1) однокомпонентні ФО, основа яких складається з одного слова (простого або складного); 2) двокомпонентні ФО; 3) трикомпонентні ФО; 4) дієслівні фразеологічні одиниці, що мають структуру фраземи з дієсловом в інфінітивній формі; 5) ФО, що мають структуру простого або складного речення.

Дослідник німецьких фразеологізмів В. Фляйшер також основними критеріями фразеологічності вважає лексикалізацію та ідіоматизацію, наприклад, у словосполученнях: sich auf die Lippen bеiβеn, j - m einen Stein in den Garten werfen [162, с. 429], які сприймаються лише як фразеологічні єдності. У фразеологічних зворотах типу mit Haut und Haar неможлива заміна одного зі складових іншим словом, як, наприклад, у ФО mit Klauen und Haar, тому значення даного фразеологізму повністю не може бути витлумачено семантикою слів Haut або Haar. Однак, як зазначає вчений, не всім фразеологізмам притаманні перелічені ознаки, у деяких фразем спостерігається стійка тенденція до вільних словосполучень. Мовознавець розглядає фразеологізми також з погляду синтаксису. Вони являють собою: а) непредикативні словосполучення: mit Haut und Haar, Augen und Ohren [162, с. 391]; б) стійкі предикативні конструкції: j - m auf den Fuβ treten, j - m eins auf den Kopf geben [162, с. 410]; в) стійкі пропозиції: jm quellen die Augen aus dem Kopf, die Augen sind der Liebe Boten [142, с. 130].

Окремо слід згадати роботу відомої дослідниці Р. Клаппенбах [164], написану під впливом наукових праць В. В. Виноградова. Мовознавець робить спробу застосувати Виноградівську класифікацію для кожного структурного типу фразеології окремо: дієслівного, атрибутивного, адвербіального, парних сполучень і синтаксичних шаблонів.

Вивчення різних класифікацій фразеологічного складу мови допомагає з’ясувати природу фразем, а також їх місце й особливості функціонування в мовній системі.

Як свідчить вищевикладене, опис фразеологічних одиниць В. В. Виноградова застосовується не лише до української чи російської фразеологіїі, а й до іншомовного матеріалу. Кожен дослідник визначає різні критерії співвіднесення ФО.

Диференціювати фразеологізми української, англійської та німецької мов можна за різними ознаками: семантичною, стилістичною, структурною, граматичною, генетичною тощо.

У нашому дослідженні ми спиратимемося на класифікацію за семантичним принципом, розроблену В. В. Виноградовим, доповнену диференціацією М. М. Шанського, класифікацію фразеологічних одиниць за походженням Л. А. Булаховського, а також структурну класифікацію О. В. Куніна.