Сучасної української літературної мови

Традиційний поділ звуків на голосні й приголосні здійснюється на основі трьох класифікаційних принципів: функціонального, артикуляційного, акустичного.

Функціональний принцип є найважливішим. У мовленні голосні і приголосні звуки протиставлені тим, що голосні виступають в українській мові складотворчими, на них може падати наголос, а приголосні не бувають складотворчими і наголошеними, а тільки входять до складу разом із голосними, тобто перебувають при них. Така роль приголосних відображена в їх назві – приголосний, тобто звук, що вживається при голосних Це протиставлення чітко простежується між голосними і приголосними шумними. Що ж до сонорних приголосних, то вони колись були складотворчими, а отже, близькими до голосних; у сучасних східнослов’янських мовах вони перейшли в розряд приголосних, хоч і зберігають свою звучність. При творенні їх, як і при творенні голосних звуків, голосові зв’язки дрижать (у російській мові за певних умов вони зберігають здатність творити склади: до-бр, во-пль; у деяких слов’янських мовах вони закономірно складотворчі, наприклад у словацькій мові: strč, prst, krk)[43].

Артикуляційний принцип полягає в тому, що при творенні голосних мовний апарат максимально відкритий, струмінь видихуваного повітря проходить крізь нього вільно, спостерігається напруженість усього мовного апарату, внаслідок чого голосні звуки не мають чітко визначеного місця творення. Під час творення тих чи інших голосних звуків ротова порожнина набуває різної форми та об’єму. Активними мовними органами у творенні голосних є язик, губи, м’яке піднебіння, нижня щелепа.

Під час творення приголосних звуків відбувається зімкнення різних мовних органів, що спричинює виникнення перепон на шляху струменя видихуваного повітря. Саме через це напруженість виникає у певному місці мовного апарату, де чітко й визначається місце утворення приголосного звука. У творенні приголосних звуків беруть участь різні мовні органи: гортань, ротова і носова порожнини, язик, м’яке і тверде піднебіння, верхні зуби, губи, нижня щелепа.

З акустичного погляду голосні характеризуються тим, що вони утворюються на основі голосу (музикального тону), а приголосні – на основі голосу й шуму або тільки шуму.

На основі трьох зазначених ознак голосні й приголосні звуки визначають так: голосними є звуки, що утворюються при відкритому мовному апараті на основі голосу й виконують складотворну функцію; приголосними називаються звуки, що утворюються на основі голосу й шуму або тільки шуму при повністю чи частково закритому мовному апараті й не виконують складотворної функції[44].

Систему голосних фонем мови або діалекту на певному етапі їхнього розвитку називають вокалізмом ( V ) (від лат. vocalis – голосний звук). У сучасній українській літературній мові систему вокалізму утворюють 6 голосних фонем: /а/, /о/, /у/, /е/,/и/, /і/.

Консонантизм (С) (від лат. consonans (consonantis) – приголосний звук) – система приголосних фонем у мові або діалекті на певному етапі їхнього розвитку. У сучасній українській літературній мові систему консонантизму утворюють 32 приголосні фонеми: /б/, /п/, /м/, /в/, /ф /, /д/, /д¢/, /т/, /т¢/, /з/, /з¢/, /с/, /с¢/, /ц/, /ц¢/, /дз/, /дз¢/, /ж/, /ч/, /ш/, /дж/, /л/, /л¢/, /н/, /н¢/, /р/, /р¢/, /й/, /г/, /к/, /х/, /ґ/.

І.Г.Чередниченко подав таке середньовідсоткове співвідношення голосних і приголосних української мови: 48:52. За частотою вживання в аналізованому матеріалі голосні розташовуються таким чином: [а] (24,9%), [о] (22,3 %), [і] (15,7%), [и] (15,3%), [е] (12,5%), [у] (9,3%)[45].