Редукція голосних

Редукція (від лат. reductio – скорочую) – позиційна видозміна звуків, що є наслідком меншої напруженості й тривалості артикуляції. Є два типи редукції: кількісна (часокількісна) і якісна.

Під кількісною редукцією розуміють зменшення тривалості голосних при збереженні характерного тембру. Наслідки експериментального дослідження тривалості голосних переконливо доводять, що в усіх позиціях (крім позиції абсолютного кінця слова) ненаголошені голосні в 2–3 рази коротші за наголошені, що є яскравим свідченням наявності в українській мові кількісної редукції голосних.

Якісна редукція виявляється в тому, що ненаголошені голосні втрачають напруженість і утворюються при нейтральному або більш чи менш близькому до нейтрального положення мовних органів, що змінює якісні характеристики голосних.

Звичайно, кількісна і якісна редукція виявляються одночасно. Вважають, що якісна редукція є безпосереднім наслідком кількісної.

Н.Тоцька виокремлює три ступені редукції голосних. Перший майже не сприймається на слух, тому що голосні не втрачають свого характерного тембру, наприклад [а], [у], [і],що виступають у будь-якому ненаголошеному складі; другий полягає в тому, що два сусідні алофони різних фонем, наприклад [е^и], [и^е], [о^у], зближуються або змішуються у вимові. Ненаголошене [о] перед наголошеним [і] стає більш закритим: тôбі, сôбі, вôріт. Крім того, можливий і третій ступінь редукції, так звана повна редукція, при якій голосні звуки взагалі випадають, наприклад при швидкому темпі мовлення. Так, у слові водовоз потенційно може повністю редукуватися (випасти) другий від початку голосний[33]. Основним результатом редукції складу, на думку Л.Прокопової[34], може бути ослаблення контрасту між приголосними та наступним голосним, тобто більш суцільне нерозчленоване вимовляння всього складу.

Отже, констатуючи наявність якісної редукції ненаголошених голосних в українській мові, слід водночас підкреслити, що яскравого вияву вона не має, оскільки українській фонетичній системі не властиві голосні неповного творення, характерні, зокрема, для ненаголошеного вокалізму російської мови. Редукція першого й другого ступенів цілком специфічна для української мови.

2.2. Асиміляція голосних (гармонійна асиміляція)

Випадків суміжної асиміляції голосних в українській літературній мові звичайно не буває, оскільки всередині морфем немає їх збігу. Зате характерна особливість українського ненаголошеного вокалізму – гармонійна асиміляція (інакше – дистантна асиміляція, або вокальна асиміляція, або гармонія голосних). Це особливий вид регресивної асиміляції голосних у суміжних складах, який полягає в тому, що попередній голосний більше або менше уподібнюється до наступного голосного. В результаті вокальної гармонії відбувається чергування алофонів тієї самої фонеми. Зміни відбуваються в артикуляційному аспекті за ознаками підняття, ряду й лабіалізації.

Гармонійної асиміляції зазнають передусім ненаголошені голосні в позиції перед наступним наголошеним. В інших ненаголошених позиціях вона виявляється менш послідовно або не на всьому відрізку голосного, а тільки в кінцевому сегменті перед приголосним.

Гармонійна асиміляція – властивість усіх голосних, проте в живому мовленні на слух сприймаються тільки такі зміни, що загрожують змішуванню фонем, як-от: /е/ > /и/; /и/ > /е/; /о/ > /у/.

На думку Н.Тоцької, гармонійна асиміляція тісно переплітається з редукцією голосних, накладаючись на неї й посилюючи її або послаблюючи, якщо напрям дії обох явищ виявляється протилежним. Так, ненаголошений алофон [е] перед наступним складом із голосним вищого за [е] підняття ([і], [и], [у]) більше наближається до [и] ([е^и]), наприклад: [ўсе^ил'í], [гре^ибú], [се^илý]. Ненаголошений алофон [и] перед голосними нижчого підняття ([е], [о], [а]) більше наближається до [е] ([и^е]). Ненаголошений алофон [о] перед наступним наголошеним [і] стає більш закритим – [ô], наприклад: [ тôб'í], а перед наступним [у] наближається до нього – [о^у], наприклад: [ко^ужýх]. У всіх цих випадках гармонійна асиміляція взаємодіє з редукцією голосних – перша посилює другу. Водночас якщо, наприклад, [и] виступає перед наступним голосним високого підняття [у] чи [і] або ж якщо [е] виступає перед [е], чи [о], чи [а], то гармонійна асиміляція діє в протилежному напрямку від редукції, тим самим дві протилежні тенденції, врівноважуючись, мають своїм наслідком те, що голосний істотно не змінюється (наприклад, [е]) або змінюється в напрямку, протилежному до редукції. Пор., наприклад, [и] перед [і] як [ [и^і] ] або й [і] в швидкому темпі[35].

Повнота вияву гармонійної асиміляції залежить від багатьох факторів: передусім від стилю мовлення, а також місця ненаголошеного голосного у фонетичній структурі слова, впливу діалектного субстрату.

Гармонійна асиміляція займає особливе місце серед інших типів змін голосних. З одного боку, вона зближується з комбінаторними змінами, зберігаючи свою специфіку, яка полягає в такому: комбінаторні зміни відбуваються внаслідок взаємодії суміжних звуків, а гармонійна асиміляція є результатом взаємодії голосних, розділених приголосними. З іншого боку, як правило, гармонійна асиміляція якнайтісніше поєднана з ненаголошеним вокалізмом, тобто з позиційними змінами.