Акомодація голосних

Ступінь вияву акомодації голосних найбільше зумовлюється місцем творення сусіднього приголосного, а точніше, ступенем близькості за місцем артикуляції голосного і суміжного приголосного.

Залежність артикуляції голосних від сусідніх м’яких приголосних виявляється дуже яскраво. Під впливом м’яких приголосних на початку голосних [а], [о], [у], в кінці їх або з обох боків з’являється перехідний і- подібний сегмент, тобто вони стають більш передніми: [л'^іак], [л' ^· á ^· л'ка], [л' ^· ý ^· л'ка] тощо.

Якщо голосні [а], [о], [у], [е] можуть стояти в усіх позиціях щодо твердих і м’яких приголосних, то [и] не може стояти після м’яких приголосних, а голосний [і], навпаки, не може стояти після твердих. Вплив м’яких на його перехідних фазах не позначається.

На відміну від м’яких вплив твердих приголосних на голосний не дуже сильний, але досить різноманітний. Можна визначити такі основні вияви цієї акомодації:

1) задньоязикові приголосні відтягають початкову або кінцеву фазу артикуляції голосних [е], [и], [і] назад: [кéли^ех], [хúбни^еǐ];

2) тверді передньоязикові приголосні надають перехідній фазі заднього голосного більш передньої, а перехідній фазі переднього голосного – більш задньої артикуляції;

3) у позиції між губними приголосними неогублені голосні набувають у своїх перехідних фазах ледве помітного лабіального відтінку: [мºáти^е], [бºáбºа];

4) носові приголосні [м], [н], [н'] частково назалізують (лат. nasalis – носовий) голосні в їх перехідних фазах, а в позиції між двома носовими приголосними можлива повна назалізація голосного: [гном], [нам], [нýмо].