Дніпропетровськ: Академія митної служби України (свідоцтво про видавничу діяльність ДК № 10 від 24.02.2000 р.).

49000, м. Дніпропетровськ, вул. Рогальова, 8.

ЗМІСТ

1. ЗАГАЛЬНІ МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ......................................... 4

2. ТЕМАТИКА СЕМІНАРСЬКИХ ЗАНЯТЬ........................................... 13

МОДУЛЬ 1. ПРАВО І ДЕРЖАВА ДАВНЬОГО СХОДУ....................... 13

Семінар 1-3. Закони царя Хаммурапі...................................................... 13

Семінар 4-5. Закони Ману........................................................................ 18

МОДУЛЬ 2. АНТИЧНЕ ПРАВО І ДЕРЖАВА........................................ 22

Семінар 6-7. Механізм демократії Античних Афін................................. 22

Семінар 8-9. Закони XII таблиць.............................................................. 24

МОДУЛЬ 3. СЕРЕДНЬОВІЧНЕ ПРАВО І ДЕРЖАВА........................... 28

Семінар 10-11. Салічна правда................................................................ 28

Семінар 12. Саксонське зерцало.............................................................. 33

Семінар 13-14. Кароліна........................................................................... 36

МОДУЛЬ 4. ДЕРЖАВА НОВОГО І НОВІТНЬОГО ЧАСУ.................... 41

Семінар 15-16. Механізм конституційної монархії Англії XVII – XIX ст. 41

МОДУЛЬ 5. ПРАВО НОВОГО І НОВІТНЬОГО ЧАСУ......................... 46

Семінар 17-19. Французький цивільний кодекс 1804 р.......................... 46

Семінар 20-22. Германське цивільне уложення 1896 р........................... 50

Семінар 23-24. Кримінальне законодавство Франції Нового часу....... 55

3. ТЕМАТИКА САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ.............................................. 57

4. ТЕМАТИКА ІНДИВІДУАЛЬНОЇ РОБОТИ........................................ 76

5. ПЕРЕЛІК ПИТАНЬ ДЛЯ ПІДСУМКОВОГО КОНТРОЛЮ............... 85

1. ЗАГАЛЬНІ МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

 

Перш ніж розпочати вивчення фундаменетальної юридичної навчальної дисципліни Історія держави і права зарубіжних країн, функціональне призначення якої формувати уявлення про причинно-наслідкові зв’язки виникнення, становлення та функціонування держави й права, наполягаємо на обов’язковому озна­йомленні з цими методичними рекомендаціями. Сподіваємося, вони допоможуть сформувати:

1) уявлення вимог кафедри теорії та історії держави і права АМСУ належної і ефективної навчальної роботи з Історії держави і права зарубіжних країн;

2) алгоритм пізнання в процесі усвідомлення і судження про виникнення, становлення та функціонування державно-правових явищ, їх інституціональне оформлення в тих чи інших країнах.

Особливість історії держави і права в порівнянні із загальною істо­рією полягає у вивченні становлення, розвитку, функціонування державно-правових зв’язків (закономірностей), як зовнішніх, які визначають місце права і держави в системі суспільства, так і внутрішніх, які дозволяють роз­глядати державу і право як цілісні або системні організації, елементні складові якої позначаємо як державно-правові інститути. Отже, Історія держави і права зарубіжних країн здебільшого є історія саме дер­жавно-правових інститутів.

По-перше, право і держава позначають певний етап розвитку сус­пільства в історії людства саме як державно-організоване суспільство або цивілізація. Історія держави і права зарубіжних країн вивчає державу і право тих чи інших країн у хронологічній послідовності, додержуючись традиційної історичної періодизації:

- держава й право Стародавнього світу (IV тис. до н.е. – V ст. н.е.);

- держава й право Середніх віків (VI – XVII-XVIII ст.);

- держава й право Нового й Новітнього часу (XVII-XVIII – XX ст.).

У межах першого періоду вивчаємо історію державно-правових явищ та їх інститутів окремих країн Стародавнього Сходу: Єгипет, Індія, Китай, Вавилонське царство; Античних країн: Афіни, Рим.

У межах другого періоду вивчаємо історію державно-правових явищ та їх інститутів окремих країн Європи і Азії: Франції, Англії, Німеччини, Сербії, Візантії.

У межах третього періоду вивчаємо історію державно-правових явищ та їх інститутів окремих країн Європи, Азії, Північної Америки: Англії, Франції, Ні­меччини, США, Японії, Індії.

У межах четвертого періоду вивчаємо історію державно-правових явищ та їх інститутів таких країн як: Англія, Франція, Німеччина, США, Італія, Японія, Індія, Китай.

Вибір країни для вивчення її держави і права (або державно-право­вих явищ) залежить від ступеня їх зрілості, а головне їх впливу на розвиток держави і права інших країн. В обраних нами країн, на наш погляд, у той чи інший період історії, було сконструйовано більшість державно-право­вих інститутів, успішно запозичених іншими народами для покращення свого суспільно-політичного устрою, який би відповідав ідеалам справед­ливості.

По-друге, терміном «право» позначаємо всю сукупність суспільних явищ (інститутів) представлених, оформлених у вигляді тих чи інших нор­мативно-правових актів тієї чи іншої країни, у певному історичному пері­оді. Функціональне призначення права – регулювання суспільних відно­син, шляхом підтримки традиційних правил поведінки у суспільстві, фор­мування нових (суспільно-необхідних) правил поведінки на засадах їх фор­мальної визначеності (нормативності, передбачуваності) як умови безпеки і самозбереження життя людини у суспільному житті.

Під терміном «держава» усвідомлюємо всю сукупність суспільних явищ (інститутів) організації публічної влади відповідної країни, у пев­ному історичному періоді. Функціональне призначення держави – органі­зація суспільних відносин шляхом формування публічних органів влади на засадах безпеки й самозбереження суспільного життя вцілому.

Додержуємося позиції, що держава й право не просто доповнюють одне одного, а є сторонами одного й того самого явища. Право як регуля­тор відносин у суспільстві за допомоги держави усвідомлюється як фор­мальне втілення ідеалів індивідуальної свободи і суспільної справедли­вості відповідно конкретно-історичного часу у вигляді правомірної (пра­вильної) поведінки. Держава як організатор відносин у суспільстві за до­помоги права усвідомлюється як така організація суспільства, направлена на забезпечення і реалізацію ідеалів індивідуальної свободи і суспільної справедливості відповідно до рівня матеріальних можливостей самого сус­пільства.

З точки зору системно-структурного методу дослідження, право і держава розглядаються як системні явища, що означає:

1) Право-державні явища з точки зору наукового факту сприйма­ються як певні сукупності елементів-зв’язків (закономірності). Довготри­валість (тобто підтверджена часом) деяких зв’язків дозволяє представити їх у вигляді закономірностей державно-правової організації. Держава і право, у свою чергу, функціонують на основі власних внутрішніх законо­мірностей. За таких обставин, кожна країна, на основі властивих тільки їй умов історичного розвитку, формує свій неповторний, індивідуальний об­раз державно-правових явищ. Важливо зазначити, що загальні закономір­ності розвитку держави і права в кожній країні визначаються неоднознач­но.

2) Право й держава досліджуються й вивчаються, з одної сторони, як елементи суспільства або його частини (зовнішня характеристика), а з ін­шої сторони – держава й право самі виступають цілісними явищами, що мають не менш складну будову чим саме суспільство (внутрішня характе­ристика).

3) Цілісність явищ права й держави підкреслює їхню складність (або складеність) з елементів (як статичних так і динамічних за своїм характе­ром). Цілісність – певна комбінація зв’язків між елементами будь якого явища, направлена на його утримання. Саме за цією умовою ми можемо вести мову про право і державу як явища реально існуючі, дійсність яких підтверджується практикою.

4) Здатність державно-правових явищ до взаємодії (або підтримання своєї цілісності), дає можливість сформувати уявлення про основне приз­начення того чи іншого явища або його сутність.

По-третє, системоутворючим оцінки роботи курсанта (студента) є семінар. Другим елементом є контрольна робота, яка проводиться після семінарських занять конкретного модуля. Самостійна і індивідуальна роботи розглядаються як додаткові до семінару і контрольної роботи.

Семінар включає головні види навчальних робіт, які оцінюються у 7 балів кожний: 1) підготовка усної відповіді за питаннями теми; 2) рішення практичних завдань, визначених планом заняття; не головні види навчальних робіт, які оцінюються у 3 бали кожний: 3) доповнення (зауваження) до основного виступу на семінарі; 4) участь у розв’язанні проблемних питань, поставлених викладачем або такими, що виявили себе в результаті усних відповідей. Викладач залишає за собою право оцінки не головних видів навчальних робіт (3, 4) за критерієм головних, зважаючи на їх грунтовність, так і не оцінки їх (3). Кількість семінарів визначена навчальним планом спеціальності, розкладом занять на семестр.

Самостійна робота включає підготовку самостійної письмової роботи за визначеним кафедрою переліком питань яка оцінюється у 3 бали кожна (за модулем не більше одної роботи). Самостійна робота передбачає вивчення курсантом (студентом) навчального матеріалу без спеціальної участі викладача. Самостійна робота курсанта (студента) передбачає обов’язкове опрацювання навчальної літератури. Кількість годин, відведених на самостійну роботу визначається навчальним планом спеціальності, регламентом роботи викладача.

Індивідуальна робота включає: 1) підготовка реферату за участі викладача; 2) усної чи письмової доповіді на семінарі за проблемним питанням яке не є безпосередньо складовим теми семінару але вносить суттєве уявлення про предмет навчальної дисципліни; 3) підготовка ессе. Індивідуальна робота курсанта (студента) оцінюється у 3 бали (за модулем не більше одної роботи). Індивідуальна робота курсанта (студента) передбачає обов’язкове опрацювання монографічної, періодичної літератури. Кількість годин, відведених на самостійну роботу визначається навчальним планом спеціальності, регламентом роботи викладача.

Контрольна робота включає: (обов’язкові) 1) виконання тестових завдань за кожним модулем які оцінюються у 7 балів; (не обов’язкові) 2) виконання тестових завдань за кожним модулем з метою збільшення модульних балів, які оцінюються у 7 балів; 3) аудиторна контрольна робота за модулем (з урахуванням розкладу може не проводиться), яка включає як теоретичні так і практичні завдання і оцінюється у 7 балів. Кількість годин, відведених на контрольні роботи визначається кількістю модулів за навчальною дисципліною, проводяться під безпосереднім конролем викладача.

Кафедрою теорії та історії держави і права нормативно визначена (обов’язкова) максимальна кількість балів за кожним модулем і видами навчальних робіт:

 

	СЕМІНАР	К/Р	ПІДВИЩ. БАЛІВ за к/р	САМОСТ. РОБОТА	ІНДИВІД. РОБОТА	УСЬОГО
Модуль1	1-20	3-7	4-7	1-3	1-3	1-27
Модуль2	1-16	3-7	4-7	1-3	1-3	1-23
Модуль3	1-20	3-7	4-7	1-3	1-3	1-27
Модуль4	1-8	3-7	4-7	1-3	1-3	1-15
Модуль5	1-32	3-7	4-7	1-3	1-3	1-39

Розподіл балів за критеріями оцінки:

Європейська оцінка	Національна оцінка	Оцінка в балах	Розподіл за 100 балами	Модуль1 27 балів Коеф. вагом. – 0,2	Модуль2 23 балів Коеф. вагом. – 0,2	Модуль3 27 балів Коеф. вагом. – 0,2	Модуль4 15 балів Коеф. вагом. – 0,2	Модуль5 39 балів Коеф. вагом. – 0,2
F				1-9	1-8	1-9	1-5	1-13
FX				10-13	9-12	10-13	6-7	14-19
E								20-21
D				15-17	14-15	15-17	9-10	22-25
C				18-21	16-18	18-21	11-12	26-31
B				22-24	19-20	22-24		32-35
А				25-27	21-23	25-27	14-15	36-39

По-четверте, тема семінарського заняття включає: план (питання) розгляду теми; джерела (форма); основні по­няття й терміни; казуси або зав­дання для закріплення вмінь і навичок роботи з правовими текстами; питання для самоконтролю. Підготовка до семінарського заняття передба­чає самостійну навчальну роботу курсанта (студента) за визначеним пере­ліком питань, шляхом опрацювання навчальної літератури (хрестоматія, підручник).

Уявлення і судження про державу, право як юридичні явища ми отримуємо на основі писемних джерел – правових пам’яток (або чинні нор­мативно-правові акти відповідної країни, того чи іншого історичного періоду). З урахуванням предмету навчальної дисципліни, теми семінар­ських занять охоплюють у хронологічній послідовності становлення, роз­виток, функціонування державно-правових інститутів. Тематична специ­фіка семінарів передбачає розгляд державно-правових інститутів на прик­ладі визначальних правових пам’яток: Закони царя Хаммурапі (Кодекс Хам­мурапі); Закони XII Таблиць (Leges duodecim tabularum); Салічна правда (Lex Salica); Кароліна (Carolina); Хабе́ас ко́рпус акт (Habeas corpus act); Фран­цузький цивільний кодекс (Code Civil des Français) тощо), які містять неоцінений матеріал в усвідомленні сучасної державно-правової пробле­матики.

Тексти правових пам’яток, винесених на семінарське опрацювання, можна знайти в таких навчальних виданнях:

1. Хрестоматия по истории государства и права зарубежных стран: У 2 т. / Отв. ред. д. ю. н., проф. Н.А. Крашенинникова / Сост. О.Л. Лысенко, Е.Н. Трикоз. – М.: НОРМА, 2003.

2. Хрестоматия по истории государства и права зарубежных стран (Новое и Новейшее время) / Сост. д. ю. н., проф. Н.А. Крашенинникова. – М.: ЗЕР­ЦАЛО, 2000.

3. Хрестоматия по истории государства и права зарубежных стран (Древ­ность и Средние века) / Сост. д. ю. н., проф. В.А. Туманов. – М.: ЗЕР­ЦАЛО, 1999.

4. Хрестоматія з історії держави й права зарубіжних країн: Навч. посіб. для вищ. навч. закладів і фак-тів.: У 2 т. / За ред. В.Д. Гончаренка. - К.: Ін-Юре, 1998.

5. Хрестоматия по всеобщей истории государства и права: Учебное посо­бие / Сост. В.Н. Садиков; под ред. проф. З.М. Черниловского. – М., 1996.

По-п’яте, винесені на семінарський розгляд правові пам’ятки виріз­няються з поміж інших писемних джерел саме цілісністю текстового ви­раження, що дозволяє сформувати уявлення, з одної сторони, про рівень державно-правової організації суспільства відповідної країни, а з іншої сторони, про еволюцію компонентного наповнення державно-правових інститутів та їх роль у організації й регуляції суспільних відносин.

Винесені на розгляд пам’ятки права є достатньо дослідженими, що дає можливість розглядати їх як ідеальний базовий навчальний матеріал у формуванні уявлення про сучасне державно-правове буття. З огляду на су­часну теорію держави і права, методи і методики історико-правових дос­ліджень дозволили сформувати певну послідовність вивчення пам’яток права.

Теми “Механізм демократії Афінського полісу”, “Механізм консти­туційної монархії Сполученого королівства Англія XVII – XVIII ст.” акцен­тують увагу безпосередньо на інституціональних проблемах власне держави, як особливої організації суспільних відносин у контексті обме­ження державної влади: а) історія розробки й прийняття державно-право­вого акту; б) державно-правовий статус людини й громадянина; в) форма держави; г) виборче право; д) апарат влади держави: (формування, струк­тура, функції, повноваження); е) порядок унесення змін до конституції.

Розгляд тем “Закони царя Хаммурапі (Кодекс Хаммурапі)”, “Закони Ману (Mānava dharma çāstra)”, “Закони XII Таблиць (Leges duodecim tabularum)”, “Салічна правда (Lex Salica)”, “Саксонське зерцало (Sachsen spiegel)”, “Кароліна (Carolina)”, “Французький цивільний кодекс 1804 р. (Code Civil des Français)”, “Германське цивільне уложення 1896 р. (Bürgerliches Gesetzbuch)”, “Кримінальне законодавство Франції Нового час” передбачає:

1. історія прийняття:

формування уявлення про причини й передумови набуття правом писаної форми або кодифікації (санкціонування) передбачає певну опору на загальне уявлення про історичний розвиток, його загальні тенденції, міс­це, функціональне значення права в загальноісторичному контексті. За­гальноісторичні факти слугують фоном у розв’язанні головного завдання – формування уявлення про роль і місце “писаного права” на прикладі кон­кретної правової пам’ятки;

2. загальна характеристика джерела:

а) (джерело, форма) загальну характеристику необхідно провести додержуючись певної послідовності: що було джерелом відповідного нор­мативно-правового акту (НПА) на момент його текстового формування. Мова йде не про чиєсь рішення про прийняття, а саме про, наприклад, інші нормативно-правові акти тощо, які були покладені в основу розробки роз­глядуваної правової пам’ятки. Під джерелом права усвідомлюємо саме фор­му права, сприймаємо їх як тотожні категорії. Якщо форма права акцен­тує увагу на буття права, його зовнішнє вираження, то джерело права акцентує саме увагу на те яке право (у вигляді НПА, тощо) стало вихідним;

б) (структура джерела) внутрішня характеристика правової пам’ятки формує уявлення про внутрішню будову права, виступає базою для сприйняття сучасного державно-правового буття. Структурою ми ви­значаємо його внутрішню форму: розділи, глави, параграфи тощо, чому законодавець обирав ту чи іншу структуру, що він хотів цією структурою позначити. Зі структурою тісно пов’язані і уявлення про способи (юридич­на техніка) викладення правил поведінки – що хотів законодавець зафіксу­вати і як він це зафіксував (диспозиція, гіпотеза, санкція). Способи викладу норми (правила поведінки) письмово, як свідчить історія, потребувало знач­них інтелектуальних зусиль;

в) (систематизація) за типом: інституціональна, пандектна, казу­альна; за видом: інкорпорація, консолідація, кодифікація, звід;

г) (особливості) формалізм, символізм, юридичне самоуправство, загальні поняття і визначення тощо;

д) на завершення загальної характеристики важливо сформувати уяв­лення про принципи (загальне, імперативне, вихідне, фундаментальне) права.