Предмет, об’єкт і завдання професійної педагогіки

 

На початку розглянемо категоріальний і понятійний апарати загальної педагогіки. „Наука про виховання” – так визначається педагогіка в усіх довідниках, наукових і навчальних виданнях. В Українському педагогічному словнику педагогіка (від грецьк. παιδεσ – діти і α’γω – веду) розглядається як наука про навчання та виховання підростаючих поколінь [17, 250].

Свою назву педагогіка набула від обов’язку давньогрецьких рабів супро­воджувати дітей аристократів до школи, на прогулянки тощо. Спершу педагогіка існувала й розвивалась у системі античної та середньовічної філософії й теології. І лише на початку XVII ст. завдяки англійському філософу Ф.Бекону, німецькому педагогові Й.Штурму педагогіка стає наукою. Однак її справжню наукову самостійність пов’язують з ім’ям чеського просвітителя-гуманіста Я.Коменського (1592–1670). У праці „Велика дидактика” (1633) він розробив теоретичні засади та практичні положення педагогічної діяльності.

У багатьох людей педагогіка зазвичай асоціюється передусім зі школою. Хоча останнім часом вікові та професійні межі загальної педагогіки розширю­ються. Об’єкт її дослідження вже не пов’язується тільки з дитинством і ранньою юністю людини. Виникла навіть своєрідна термінологічна дискусія з цього приводу. Скажімо, А.Алексюк у праці „Педагогіка” подає різні тлумачен­ня цього поняття: андрагогіка („андрос” – чоловік) або антропогогіка („антропос” – людина). Відтак педагогіка розглядається як наука, що вивчає процес виховання, навчання, освіти й розвитку особистості на всіх вікових щаблях її формування [2, 308]. Існують три основні погляди на це поняття.

Педагогіка – це мистецтво	Педагогіка – це наука	Педагогіка – це система діяльності
„Вона – перша й вища з мистецтв, бо намагається задовольнити найбільшу потребу людини й людства – жагу вдосконалення себе у самій людській природі” (К.Ушинський) [45, 193–194]	„З найбільшими і найважливіши­ми труднощами людське пізнання зустрічається саме у тому розділі науки, в якому йдеться про вихо­вання та навчання” (М.Монтень) [12, 21]	„Особлива, соціальне й особис­тісно детермінована діяльність з метою залучення людей до життя суспільства” (П.Підкасистий) [33, 6]

Отже, бачимо два полюси педагогіки як єдиної навчально-виховної діяльності. У теорії вона розкриває закономірності навчання й виховання, а на практиці – діалектичне використання цих закономірностей, що й перетворює педагогіку в науку та мистецтво.

Педагогіка як особлива сфера людського пізнання – науково самостійна галузь, вона має свій об’єкт і предмет дослідження:

Об’єктом науки є: категорія цілого, яка виступає сферою наукового дослідження		Об’єктом педагогіки є:
особистість у процесі виховання, навчання, розвитку, формування	„...педагогічний факт (явище)” [27, 402]
„педагогічні системи у загальній структурі освіти” [31, 45]

Предмет науки – це: найсуттєвіші сторони, якості, ознаки об’єкта, які наука досліджує з певною метою		Предмет педагогіки – це:
„визначення розвитку особистості, супереч­ності, закономірності, ставлення, технології, організація та здійснення виховного процесу" [41, 134]	„цілісний процес гуманістичного ви­ховання і самовихо­вання, безперервно­го навчання і само­освіти...” [10, 43]	„виховання як свідомо та цілеспрямовано організований процес” [32, 95]

 

Педагогічна наука пройшла тривалий шлях становлення і має такі джерела: педагогічна спадщина минулого; перспективний педагогічний досвід; народна педагогіка; педагогічні дослідження.

Основні поняття педагогіки:

1. Виховання – процес формування поглядів, переконань, уявлень, ідеалів і в кінцевому підсумку моделі поведінки людини в навколишньому середовищі [15, 16], тобто механізму орієнтації та саморегуляції. У структурі особистості виховання ґрунтується насамперед на розвитку її духовної сфери, на вірі у цінності, якими живе суспільство.

2. Навчання – процес засвоєння інформації у вигляді знань, умінь і навичок при допомозі педагога [15, 15].

3. Викладання (керування навчанням) – організація навчання, формування мотивації та досвіду пізнавальної діяльності у тих, хто навчається.

4. Учіння – процес засвоєння знань і досвіду навчально-пізнавальної діяльності.

5. Едукація (або освіта у вузькому значенні слова) – триєдиний процес, що охоплює інформатизацію дитини (засвоєння нею інформації), розвиток і виховання [15, 16].

6. Освіта – процес і результати оволодіння учнями системою наукових знань, пізнавальних умінь і навичок.

7. Самоосвіта – складова навчання, набуття знань під час самостійної роботи, шлях до поглиблення, розширення й міцнішого засвоєння знань.

8. Розвиток – процес якісних змін у людині, удосконалення її „духовних, фізичних, психічних і соціальних можливостей” [15, 15].

9. Формування – процес і наслідки становлення особистості під впливом спадковості, навколишнього середовища, цілеспрямованого виховання та власної активності особистості.

10. Соціалізація – осягнення людиною цінностей, норм, зразків поведінки, соціального досвіду, властивих цьому суспільству, соціальній групі; розрізняють первинну (дитинство, підлітковий вік, юність) і вторинну (зрілий вік) соціалізацію.

Такі базові поняття, як педагогічний процес, технологія навчання, виховна система та ін., розглядатимуться в інших розділах навчального посібника.

У своєму прикладному значенні педагогіка як наукова дисципліна – багатофункціональна (рис. 1.1). До функцій педагогіки належать також виховна, освітня й розвивальна. Педагогіці притаманна єдність усіх функцій, які забезпечують розвиток і життєздатність системи освіти.

 

			Опис педагогічних фактів, явищ; розробка педагогічних принци­пів і закономірностей
			Пояснювальна
Аналіз, узага­льнення, інтер­претація й оцінка педаго­гічного досвід у		Аналітична	ФУНКЦІЇ ПЕДАГОГІКИ	Прогностична		Обґрунтування та передба­чення розвитку освіти
			Перетворювальна
			Розробка нових техно­логій, систем, базових засад інноваційної педа­гогічної діяльності, нау­ково-методичне забез­печення управління освітніми системами

 

Рис. 1.1. Функції педагогіки

 

Педагогіка – багатогалузева наука, яка тісно пов’язана з іншими науко­вими дисциплінами та використовує їх досягнення у суміжних суспільних науках, серед яких (рис. 1.2):

 

Рис. 1.2. Зв’язок педагогіки з іншими науками

Сучасне наукове знання має тенденцію до диференціації, тому педагогіка нині – це розгалужена система педагогічних наук, що розвиваються як самостійні галузі, серед них основними є:

1. Загальна педагогіка – вивчає і формує принципи, методи, засоби, форми навчання й виховання, загальні для всіх вікових груп.

2. Вікова педагогіка – включає: дошкільну педагогіку, яка вивчає особливості процесу виховання й освіти дітей дошкільного віку; педагогіку загальноосвітньої школи, яка досліджує зміст, форми й методи навчання та виховання у загальноосвітніх закладах; педагогіку професійно-технічної освіти, що вивчає та розробляє проблеми навчання і виховання учнів професійно-технічних навчальних закладів; педагогіку вищої школи, яка досліджує фахову підготовку у вищих закладах освіти; андрагогіку, що вивчає особливості навчання й освіти дорослої людини.

3. Історія педагогіки – розглядає розвиток освітньої галузі та педагогічних систем у ретроспективі.

4. Корекційна (або спеціальна) педагогіка – педагогіка навчання та виховання дітей (людей) з особливими потребами, проблемами психофізичного розвитку; її окремі підвиди: с урдо-, тифло- та олігофренопедагогіка вивчають проблеми виховання й навчання глухих, сліпих та розумово відсталих дітей.

5. Прикладна педагогіка (авіаційна, військова, спортивна, інженерна, медична, культурно-освітня тощо) – розробляє методи, прийоми використання педагогічних знань у різних сферах людської діяльності, а також методику викладання конкретних дисциплін.

6. Соціальна педагогіка досліджує проблеми міжособистісних стосун­ків, взаємини людини з оточенням, враховуючи її ціннісні орієнтації, динаміку процесу соціалізації; наприклад, одна з її галузей – превентивна педагогіка – розглядає шляхи та способи попередження соціальних відхилень (девіантної поведінки) у молодіжному середовищі.

7. Порівняльна педагогіка – досліджує освітні системи в різних країнах світу.

8. Наймолодшою у вітчизняній педагогічній науці, яка активно розви­вається, є професійна педагогіка – галузь науки, що вивчає закономірності навчання людини професії і формування професійно важливих та соціально значимих якостей особистості робітника.

Професійна педагогіка поділяється на:

– педагогіку профтехосвіти (займається проблемами навчання і виховання в умовах професійно-технічних навчальних закладів, тобто профе­сійно-технічних училищ, вищих професійних училищ, технічних ліцеїв);

– педагогіку закладів вищої освіти І–ІІ рівня акредитації (займається проблемами навчання і виховання в умовах технікумів, коледжів).

Отже, становлення професійної педагогіки як галузі педагогічної науки, пов’язане з розвитком професійно-технічної і вищої шкіл, науки і техніки, економіки та виробництва.

Складовими частинами наукових підвалин профпедагогіки, крім загальної педагогіки і вищезазначених суспільних наук, є інженерна психологія, психологія праці, фізіологія праці, акмеологія (наука про досягнення вершин професійної майстерності) та ін. Крім того, профпедагогіка спирається на відповідні технічні й економічні науки.

Предметом вивчення професійної педагогіки є:

1. Цілі і специфічні особливості навчання та виховання в умовах професійної школи, зв’язку та залежності між загальними й специфічними методами навчання та виховання в цих умовах, особливості формування наукового світогляду в учнів.

2. Зміст професійної освіти, що визначається соціальним замовленням і змінюється відповідно до суспільного та науково-технічного розвитку.

3. Особливості засвоєння науково-технічних знань, формування прак­тичних умінь і професійних навичок, а також способів професійної діяльності, розвитку професійно важливих якостей і властивостей особистості.

4. Основи управління навчально-виховним процесом в умовах профе­сійного навчального закладу.

Завдання сучасної вітчизняної педагогіки пов’язані з реформуванням системи освіти в Україні. Стрижневі напрями цієї перебудови визначено в Національній доктрині розвитку освіти України в XXI ст.:

– оновлення національної системи освіти;

– забезпечення моральної, інтелектуальної та психологічної готовності усіх громадян до освіти;

– досягнення якісно нового рівня у вивченні базових навчальних дисциплін;

– створення умов для підвищення професійного рівня оволодіння новими професіями тощо.

В Україні формується державна політика в галузі освіти. Державні цілі, суспільне замовлення трансформуються через конкретні педагогічні завдання, визначені у Законах України „Про освіту”, „Про професійно-технічну освіту”, в іншій нормативно-правовій базі. Від реалізації поставлених завдань залежать цілі педагогіки у галузі професійної підготовки, а саме: оптимізація навчання майбутніх фахівців, формування ініціативи, міцних професійних знань та вмінь.

Завдання професійної педагогіки на сучасному етапі:

– удосконалення змісту професійної освіти;

– розробка нових засобів навчання, навчального обладнання;

– підготовка підручників, навчальних посібників відповідно до нового змісту професійної освіти;

– комп’ютеризація педагогічної праці та процесу професійного навчання;

– розробка нових і впровадження модернізованих форм та методів профе­сійного навчання;

– удосконалення змісту методики професійного навчання та виховання у професійних закладах освіти;

– розробка шляхів демократизації та гуманізації життєдіяльності професій­ної школи.

Звідси – професійна педагогіка як наука та навчальний предмет складається з чотирьох розділів:

1. Основи професійної педагогіки (методологія, методи науки, понятій­ний апарат, фактори розвитку особистості майбутнього фахівця).

2. Дидактика професійного навчання (сутність процесу навчання, зміст освіти, закономірності й принципи, методи, форми та засоби навчання).

3. Теорія і методика виховання у професійних закладах освіти (закономірності, принципи й методи формування взаємодії з особистістю у процесі її виховання).

4. Теорія управління в професійній освіті (педагогічний менеджмент).

До основних категорій професійної педагогіки належать:

Професійна освіта – це процес, продукт і результат засвоєння система­тизованих знань, умінь та навичок, необхідних для кваліфікованої діяльності в межах тієї чи іншої професії, а також правил і норм поведінки, прийнятих у певному професійному середовищі.

Професійне навчання – це спільна діяльність інженера-педагога й учня, спрямована на засвоєння ним системи науково-технічних знань, а також формування умінь і навичок розв’язання типових професійних задач.

Професійне виховання – це спільна діяльність інженера-педагога й учня, спрямована на засвоєння ним правил і норм поведінки, прийнятих у певному професійному середовищі, а також формування в нього професійно важливих і соціально значимих якостей та властивостей особистості.