Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

ПОЛЬСЬКЕ ПИТАННЯ В РОКИ ВІЙНИ




Представники обох основних польських "політичних таборів розглядали події кін-ця XIX ст. - 1914 р. як прелюдію до ве­ликої війни. Учасники поділів Польщі — Росія, Німеччина і Австро-Угорщина — через розбіжності між ними опинились у ворожих воєнних блоках, і тому, на думку, і пілсудчиків, слід було чекати, коли "польське пи­тання" стане об'єктом політичної гри, а "польська карта"на­буде важливого значення в ході воєнних дій. У своїх прогнозах стосовно ймовірного розвитку подій, польські політики зва­жали на наслідки перемоги тих чи інших учасників конфлік­ту. І, залежно від передбачуваної розв'язки, будували власні плани щодо якнайвигіднішого використання ситуації в інтересах відновлення польської державності. Кожна з партій намагалася переконати співвітчизників у слушності свого вибору.

На початок війни головні політичні сили польського суспіль­ства відреагували відповідно до своїх зовнішньополітичних орієн­тирів. 6 серпня 1914 р. рота стрільців під проводом поручни­ка Т.Каспшицького та інші стрілецькі підрозділи вирушили з Кракова на територію Королівства Польського. 7 серпня Ю. Пілсудський від імені неіснуючого "національного уряду" у Варшаві оприлюднив дві відозви. В першій із них він заяв­ляв, що бере на себе функції коменданта польських збройних сил і закликав усіх поляків об'єднатися для боротьби за дося­гнення незалежності країни. У другій відозві оголошувалося про вступ очолюваних ним польських збройних формувань на територію Королівства. Метою свого походу Пілсудський вважав організацію визвольного повстання на польських зе­млях, підвладних Росії. Проте місцеве населення не виправ­дало сподівань Пілсудського і не підтримало ідею повстання. Відень у свою чергу був невдоволений воєнною самодіяльні­стю стрільців і зажадав від Пілсудського, щоб той склав з себе командні повноваження, а стрільцям пропонувалося вступи­ти до австрійської армії. Невдовзі пропозицію голови "Польського кола" в Австрійському рейхсраті про створення на базі стрілецьких загонів Польських легіонів, які воювали б на боці Австро-Угорщини, було схвалено Віднем. Після ухва­лення цього проекту, 15—16 серпня в Кракові постав Голов­ний національний комітет (ГНК), який репрезентував майже всі польські політичні угруповання Галичини. Комітет очо­лив краківський консервативний політик Ю. Лео. ГНК мав зосередити у своїх руках розгляд усіх справ — військових, фінансових, політичних, що виникали у зв'язку з діяльністю майбутніх легіонів. Пілсудський змушений був погодитися з усіма цими рішеннями Відня і стрільці заприсягнули на вір­ність Габсбургам.

Тим часом Відень не мав жодної програми стосовно розв'язання "польського питання". Щоправда, більшість галицьких партій прагнула утворення троїстої австро-угорсько-польської монархії і здавалося, що до цієї ідеї прихильно ставиться і Франц Йосиф І. Однак мадяри і німці рішуче заперечували проти такого повороту подій. З цього погляду спільна відозва австрійського і німецького урядів від 9 серпня 1914 р., як і наступні звернення військового командування із запевненнями, що війська Центральних держав принесуть людності Королів­ства Польського свободу й незалежність, були досить загаль­ними й ні до чого не зобов'язували.

Більш прийнятним для поляків виглядав маніфест головно­командувача російською армією — великого князя Миколи Ми­колайовича — від 14 серпня 1914р., який закликав їх бити воро­га заради об'єднання всіх трьох частин Польщі під скіпетром російського монарха з наданням їй самоврядування, свободи віри та мови. Але вже та обставина, що маніфест був оприлюдне­ний не від імені царя чи уряду, свідчила, наскільки нещирою була офіційна російська позиція щодо Польщі.

Незважаючи ні на що, у відповідь на маніфест російського головнокомандувача, керівники націонал-демократії одностай­но висловилися за підтримку Росії у війні. Спочатку у Варша­ві, а згодом у Петрограді ендеки та їхні прибічники створили Польський національний комітет (ПНК) під проводом 3. Вельо-польського і Р. Дмовського. З метою збройної допомоги Росії ПНК намагався розгорнути серед польського населення доб­ровольчий рух і сформувати польські легіони у складі російської армії. Один з таких батальйонів (близько тисячі чоловік) ство­рили в Пулавах (на початку 1917 р. батальйон розгорнули в дивізію).

Восени 1914 р. розпочався наступ російської армії в Гали­чині та Королівстві. Разом з австрійцями відступали й загони Ю. Пілсудського, які в другій декаді листопада 1914 р. повер­нулися до Кракова.

Після прориву російського фронту в районі Горлиці у тра­вні 1915 р. австро-німецькі війська знову перейшли в наступ. Успіхи німецького наступу в Галичині змусили царське ко-1 мандування розпочати відступ і з території Королівства, 5 серп­ня російські війська покинули Варшаву. Відступ тривав три мі­сяці й призупинився тільки наприкінці вересня 1915 р. На окупованих територіях Центральні держави заснували два ге­нерал-губернаторства: німецьке з центром у Варшаві та авст­рійське — у Любліні.

Хід бойових дій показав, що всі обіцянки держав-окупантів являють собою порожній звук. Ставлення російської армії до жителів загарбаної восени 1914 р. Галичини, так само як нім­ців і австрійців до населення окупованих у серпні 1915 р. земель Королівства, практично було однаковим. Загарбни­кам були потрібні тільки покірність місцевої людності й за­безпечення безперервного постачання фронту всім необхід­ним. Перебуваючи в такій скрутній ситуації, польське суспі­льство вичікувало й намагалося ухилятись від співпраці з окупантами.

Через великі втрати Німеччини на Західному фронті Цен­тральні держави вирішили зробити деякі поступки полякам. Імператори Вільгельм II і Франц Йосиф І видали 5 листопада 1916 р. маніфест, у якому проголосили створення на польських землях, що належали Росії, "самостійної держави зі спадковою монархією, конституційним устроєм і армією ". До часу оста­точного визначення кордонів Королівства воно підлягало Ні­меччині та Австрії. Незабаром розпочалася мобілізація до поль­ських збройних сил.

Формуванням "польського вермахту " опікувалася Тимчасова державна рада (ТДР), яку німці створили в січні 1917 р. у Варшаві. Одним із членів цієї Ради став командувач польськими легіонами Ю. Пілсудський. Поступово Пілсудський дійшов ви­сновку, що подальша боротьба на боці Центральних держав є безперспективною для польської справи, оскільки німці збираю­ться використовувати легіонерів лише для забезпечення власних інтересів. За його наказом останні відмовилися скласти війсь­кову присягу на вірність союзницьким німецькій і австро-угорській арміям. Частину легіонерів інтернували в таборах у Беньямінові та Щипйорні. Самого Пілсудського заарештува­ли й вивезли до магдебурзької фортеці.

Ворожа позиція німців, неможливість створення справж­нього польського уряду змусили Тимчасову державну раду при­йняти рішення про саморозпуск. Імператори Німеччини і Ав­стро-Угорщини дозволили у вересні 1917 р. заснувати новий орган — Регентську раду на чолі з князем 3. Любомирським. Регентська рада отримала повноваження законодавчої та ви­конавчої влади до часу переходу польських земель під руку короля або регента.

Російський уряд 15 листопада 1916 р. оголосив маніфест Центральних держав про утворення Королівства Польського недійсним. У грудні цар пообіцяв полякам автономію у скла­ді імперії з власною законодавчою владою і армією. Англія і Франція підтримали цей крок Росії.

Велике значення для розв'язання "польського питання" мала Лютнева революція в Росії. 14 (27) березня 1917 р. революцій­на Росія від імені Петроградської Ради робітничих і солдатсь­ких депутатів у відозві "До польського народу" проголосила, що "Польща має право бути цілком незалежною в державно-правовому аспекті". Зміст звернення, а також революційний ентузіазм, з яким його зустріло російське суспільство, не мо­гли не вплинути на позицію Тимчасового уряду стосовно По­льщі. У зверненні 17 (ЗО) березня Тимчасовий уряд визнавав пра­во польського народу на національну незалежність, але підкрес­лював необхідність збереження між Польщею і Росією вільного військового союзу.

В умовах війни, що тривала, та революційних подій у Росії питання про долю Польщі дедалі більше набувало міжнародного значення. 8 січня 1918р. президент США В. Вільсон у тринадця­тому пункті своїх миротворницьких пропозицій ("14 пунктів") указав на необхідність утворення незалежної польської держави на територіях, заселених польською людністю. У спільній де­кларації від 2 червня 1918 р. уряди Франції, Англії та Італії підтримали цю заяву.

Після кількох великих поразок Німеччини на Західному фронті влітку 1918 р. уряди Центральних держав звернули­ся 4 жовтня до США з проханням розпочати мирні перего­вори.

Політичні режими Німеччини та Австро-Угорщини аго­нізували. За цих умов Регентська рада оголосила про підго­товку виборів до сейму. Поступово вона перебрала на себе командування армією. Водночас поляки стихійно ліквідову­вали німецькі та австрійські органи окупаційної влади й ство­рювали власні. У Кракові було засновано Польську ліквідацій­ну комісію, в Тешині виникла Національна рада Тешинського князівства, яка оголосила про приєднання цієї частини Сі­лезії до Польщі, в Познані утворилася Польська народна рада. Нарешті, з 6 на 7листопада в Любліні було сформовано Тим­часовий народний уряд Польської Народної Республіки на чолі з І. Дашинським, який проголосив принципи суспільно-політичного устрою нової держави. 10 листопада до Варша­ви спеціальним потягом з Берліна приїхав Ю. Пілсудський, якому Регентська рада наступного дня надала повноважен­ня головнокомандувача. Так розпочалося відродження поль­ської державності.

За умов відсутності власної держави багато хто з діячів польського Відроджений надавав перевагу не збройній боротьбі, а збереженню і розвитку культури, націо­нальних звичаїв та історичних пам'яток, уважаючи, що саме в такий спосіб можна зберегти національну самобутність і від­родити державний суверенітет. Виник напрям, який дістав на­зву традиціоналізму.

Традиціоналізм заклав основи романтизму — нової ідейної течії, яка у 20-тіроки XIX ст. набула на польських землях вели­кої популярності. Романтизм зароджувався як форма протесту особистості проти загальноприйнятих естетичних принципів і суспільних норм. Його прихильники проголошували рівність людей різних станів, визнавали зверхність почуттів і віри над розумом. Молоді романтики — письменники, музиканти, ху­дожники — створювали цілком нові за своїм характером тво­ри, відкривали чарівність народних переказів і селянських пі­сень, намагалися словами, звуками, зоровими образами пе­редавати найрізноманітніші почуття.

У ті роки зажили слави юний піаніст Фредерик Шопен (1810—1849), розквіт творчості якого припав на ЗО—40-ві ро­ки, і поет Антоній Мальчевський (1793—1825) — автор роман­тичної поеми "Марія", присвяченої минулому Польщі. Нове мистецтво популяризував літературний критик, історик і по­літик Маврицій Мохнацький (1804—1834). Найзначнішим його критичним твором є праця "Про польську літературу в XIX ст." Та найвидатнішим діячем культури цього покоління став по­ет Адам Міцкевич (1798—1855), який після навчання у Віден­ському університеті працював учителем у Ковно. Саме його твори — балади і романси, а також друга і четверта частини лірико-драматичної поеми "Дзяди", написані у 1822—1823 рр., започаткували польську романтичну поезію.

Кращі сили польського романтизму зосереджувалися за кордоном. Зокрема в Парижі романтизм Міцкевича повною мірою втілився у третій частині "Дзядов" і поемі "Пан Тадеуш". В еміграції написали свої кращі твори великий поль­ський лірик Юліуш Словацький (1809-1849), драматург Зигмунт Красінський (1812—1859), а пізніше Ципріан Норвід (1829— 1883). їхні твори оспівували красу рідної країни, висловлювали любов до Батьківщини, віру в здобуття поляками свободи.

Література, що з'явилася після поразки Січневого повстан­ня, дістала назву позитивістської. Цензура не пропускала творів патріотичного змісту, тому письменники часто вживали перифраз, вдаючись до порівнянь, які всім були зрозумілі. До найвідоміших представників позитивізму належали Болеслав Прус (1847-1912), Генрік Сенкевич (1846-1916), Еліза Ожешко (1841-1910) і Марія Конопницька (1842-1910). Вони ство­рили цілу галерею позитивних героїв і в різних формах про­пагували ідею "органічної праці". Г. Сенкевич написав бага­то історичних романів про минуле Польщі ("Вогнем і мечем", "Потоп", "Пан Володиєвський"). Е. Ожешко започаткувала реалізм у польській літературі, вплив якого переважав до 90-х років XIX ст^

Тема польської старовини була представлена не тільки в літературі, а й у живописі, музиці, театральному мистецтві. Автор історичних картин Ян Матейко (1838—1893) звеличу­вав минуле Польщі. Картина "Грюнвальдська битва" просла­вила його як національного митця. Реалістичні тенденції в образотворчому мистецтві проявлялись у творах художників-баталістів, пейзажистів, портретистів, в історичних полотнах, у графіці (Максиміліан і Олександр Геримські, Юзеф Хелмонський, Леон Вичулковський та ін.). Розвиток національних тра­дицій спостерігається в музичній творчості Генріка Венявсько-го, Ігнація Падеревського, Максиміліана Карловича.

На польський театр і драматургію кінця XIX — початку XX ст. великий вплив справив реформатор польської сцени Станіслав Висп'янський (1869—1907). Видатний живописець-портретист і графік, поет-романтик і драматург, Висп янський виявив талант у різноманітних сферах мистецтва. Його твор­чість пов'язана з тенденціями неоромантизму і символізму (драми "Варшав'янка", "Листопадова ніч" тощо).

Короткочасне існування у Варшаві вищого закладу осві­ти — Головної школи (1862—1869) — не дало змоги розвинути модерний дослідницький центр у Королівстві Польському. Проте школа значною мірою сприяла розвиткові науки, в ній зосередилися видатні вчені, а її вихованці посіли провідні мі­сця в позитивістському русі. Досить високого рівня досягла варшавська біологічна школа. Значні успіхи були помітні в хімії та медицині, з'явилися дослідження в галузі філології, права, економіки, історії.

Після перетворення Головної школи на російський уні­верситет польську науку підтримували різноманітні наукові і громадські організації. З 1875 р. активну діяльність у галузі точних наук і техніки проводив Музей промисловості і земле­робства. У 1907 р. виникло Варшавське наукове товариство, яке незабаром стало центральною науковою установою Королівства Польського. За допомоги наукових спілок видава лися наукові праці: "Словник польської мови", "Географічний словник Королівства Польського" тощо. Майбутніх науков­ців готували різноманітні курси, які давали освіту на рівні вищої школи. Існували спеціальні журнали, популярні ви­дання з різних галузей знань.

Багато видатних польських учених працювало у вузах Ро­сії, в наукових інституціях інших країн. У Парижі жила Марія Склодовська-Кюрі — вчений зі світовим іменем, лауреат Но­белівської премії з фізики (1903 р.) і хімії (1911 р.).

У Галичині центрами підготовки фахівців і науковців були Ягеллонський університет у Кракові, Львівський університет, Львівський політехнічний інститут, Польська Академія наук. У вузах викладали польські вчені з усіх частин Польщі, що сприяло підтриманню високого рівня освіти й приваблювало молодь з Королівства та Пруссії.

Наука Галичини пишалася досягненнями фізика Зигмунта Врублевського і хіміка Кароля Ольшевського, котрі першими у світі одержали рідкий кисень і азот; фізіолога Наполеона Цибульського, що виявив збудника черевного тифу, та інших вчених. Успішно розвивалася краківська історична школа (В. Колінка, Ю. Шуйський, М. Бобжинський, Б. Смолька та ін.).

На межі століть Краків став центром польського культур­ного життя. Переживало піднесення театральне мистецтво. У місті ставилися найкращі сучасні та старі п'єси, зокрема тво­ри романтиків. Організовувалися художні виставки відомих живописців, авторів історичних полотен — Яна Матейка, Юлі-уша Коссака та їхніх учнів: Станіслава Висп 'янського, Яцека Мальчевського, Юзефа Мехоффера. Серед скульпторів виріз­нявся Ксаверій Дуніковський. Неабияку популярність здобу­ли молоді поети і прозаїки: Станіслав Пшибишевський, Казі-меж Тетмайєр, Ян Каспрович, Габріела Запольська, Владислав Оркан.

Зміцненню внутрішньо національних зв'язків сприяли з'їзди польських фахівців з усіх частин країни (зокрема лікарів, при­родознавців, юристів, економістів), крайові виставки госпо­дарських здобутків у Галичині, регулярні наукові з'їзди у Кра­кові та Львові, присвячені, наприклад, пам'яті Яна Длугоша та Яна Кохановського. В усіх польських землях живий ін­терес викликали повідомлення про урочисте перепоховання Казимира Великого, про викуп громадськістю Вавельського замку, в якому протягом десятиліть розташовувались авст­рійські казарми. На демонстрацію почуттів національної цілісності роз'єднаного народу перетворилося святкування 500-ї річниці перемоги під Грюнвальдом. У відкритті пам'ятника, спорудженого на кошти всесвітньо відомого піаніста й ком­позитора Ігнація Яна Падеревського, взяли участь представ­ники усіх польських земель, а виконану об'єднаними хорами пісню на слова Марії Конопніцької "Не кинемо землі, звідки наш рід (Рота)" учасники церемонії сприйняли як присягу.

 

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

 

История южньїх и западньїх славян: В 2 т. Москва, 1998. Т. 1.

 

Общественное движение на польских зем­лях. Основньїе идейньїе течения и полити-ческие партии в 1864—1914 гг. Москва, 1988.

Погодин А.Л. Главньїе течения польской по-литической мисли. Санкт-Петербург, 1907.

 

Погодин А.Л. История польского народа в XIX веке. Москва, 1915.

Пухлов Н.Н. Польское рабочее движение (1890-1904 гг.). Москва, 1977.

 

Яровий В. І. Історія західних та південних сло­в'ян у XX ст. Київ, 1996.

Воgиска М. dzieje Кultury polskiej dо 1918 roku. Wrос1аw, 1987.

 

Тhе Histогу of Poland Since 1863. Cambridge, 1980.

Wandycz P.S. The Lands of Partitioned Poland. 1795-1918. Seattle, 1974.

 


Поможем в написании учебной работы
Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой





Дата добавления: 2015-10-02; просмотров: 548. Нарушение авторских прав; Мы поможем в написании вашей работы!

Studopedia.info - Студопедия - 2014-2022 год . (0.032 сек.) русская версия | украинская версия
Поможем в написании
> Курсовые, контрольные, дипломные и другие работы со скидкой до 25%
3 569 лучших специалисов, готовы оказать помощь 24/7