Розвиток чеської культури

"Освічений абсолютизм " майже повністю знищив рештки чеської державності. Вважаючись осібним королівством, що мало власного монарха, увінчаного ко­роною Св. Вацлава, Чехія фактично опинилася в становищі однієї з багатьох провінцій Габсбурзької монархії. Нею керува­ли центральні австрійські інституції та місцеві чиновники, яких призначав уряд. Віденська влада послідовно інкорпору­вала чеські землі до єдиного державного тіла з іншими авст­рійськими провінціями: державною мовою була німецька, ви­кладання в освітніх установах усіх рівнів також проводилося німецькою (крім сільських шкіл). Знищуючи головні національ­но-історичні особливості Чехії, "освічений абсолютизм " водно­час закладав підвалини чеського національного Відродження, спри­яв накопиченню сил і засобів, які згодом посприяли процесу від­новлення національно-політичної самобутності Чехії.

Чеське національне Відродження тривало майже століття (остання третина XVIII — 60-ті роки XIX ст.). Воно припа­дає на важливий етап розвитку капіталістичних відносин та формування чеської нації. За умов поширення в Європі про­світницьких ідей в чеському суспільстві уже в 70-х роках роз­почався процес відновлення народних традицій та становлення модерної культури, що ґрунтувався на національній культурно-історичній спадщині. Відродження в чеських землях мало певні особливості: чехи тривалий період входили до складу багато­національної імперії, де влада належала австрійським нім­цям; після поразки повстання станів (1620) була ліквідована чеська державність; значна частина чеської шляхти зазнала по­німечення або покатоличення, а інша мусила покинути батьків­щину; країну фактично колонізували німці, а в містах вони ста­новили більшість населення. Так, наприкінці XVIII ст. в Чехії проживало понад 60 % чехів і близько 40 % німців; у Моравії відповідно — 70 і 30 %; у Сілезії — понад 25 % чехів, 40 % німців, близько 35 % поляків.

При визначенні періодів формування чеської нації передусім потрібно зважати на соціальні чинники: розвиток національної свідомості та участь у національному русі. Перший період че­ського національного Відродження характеризується зростан­ням інтересу до дослідження культурних традицій, мови, ет­нічної самобутності та історії. У свою чергу він складається з "просвітницького" та "передромантичного" етапів. У другий період (кінець 10-х — 40-ві роки XIX ст.) відбувається активі­зації! пропаганди національної ідеї та поширення національ­ного руху. Третій період Відродження (від революції 1848 р. до 60-х років) позначений масовим національним рухом, в якому брали участь майже всі верстви чеської людності.

Становленню та розвитку національної щеології, носієм якої спочатку виступав лише вузький прошарок чеського су­спільства і яка проявлялася насамперед у земському (терито­ріальному) патріотизмі, сприяли поширення просвітницьких ідей та проведення Габсбургами політики реформ. У цей пе­ріод чеська патріотична шляхта докладала багато зусиль для відродження чеської мови, заснування національних това­риств, бібліотек і музеїв. Метою земських патріотів було до­сягнення особливого статусу чеських земель, що входили до складу Габсбурзької монархії.

Складовою чеського та моравського земського патріотиз­му був патріотизм міський. Його палкими носіями виступали передовсім чеські діячінауки та культури, яких згодом назва­ли "будителями". Так, у 1775р. в Празі виникло Землеробське товариство, а невдовзі й інші, завдання яких полягало в роз­витку різних галузей промисловості і торгівлі. У Празькому університеті в 1784р. засновано Королівське наукове товарис­тво, що поставило собі за мету вивчення природи та історії Богемії.

У наступний період чеські діячі культури зініціювали за­снування цілої низки просвітницьких установ. У 1796 р. в

Празі засновано Академію мистецтв, у 1798 р. — Празький театр (німецький, але в ньому відбувалися аматорські виста­ви чеською мовою), в 1802 р. — Празький технічний інсти­тут, у 1810 р. — Празька консерваторія.

Праці чеських та німецьких учених того періоду несли на собі відбиток суто науково-теоретичного інтересу, видавали­ся латинською і німецькою мовами. Так, патер Г. Добнер (1719— 1790) підготував зібрання джерел з історії Чехії в 6 томах і зробив латинський переклад "Чеської хроніки " В. Гаєказ ко­ментарями. Професор Празького університету Ф. Пелцл (1734— і 801) у 1774 р. видав багатотомну "Історію Чехії з давніх ча­сів" та "Історію німців у Чехії" (німецькою мовою). Вчені підготували видання багатьох історичних джерел, написаних у дусі просвітництва, та праць, присвячених королям Вацла-ву IV та Карлу IV.

Одним із провідних діячів чеської культури, що належать до "будителів", є абат Йосеф Добровський (1753—1829). Він видав низку критичних досліджень з історії давньої Чехії та слов'янства взагалі. Й. Добровський багато зробив для орга­нізації наукового життя Чехії, але найважливішим є його вне­сок у формування нової чеської мови. Незважаючи на досить скептичне ставлення до молодої генерації чеських патріотів та певні сумніви щодо перспективності чеської мови й літе­ратури, Й. Добровський своїми працями ("Історія чеської мови та літератури", "Чеська граматика" тощо) об'єктивно сприяв їхньому розвитку.

Відродженню чеської мови сприяла діяльність директора празьких, а згодом і всіх гімназій Чехії Франтішека Прохазки (1749—1809), який зробив вагомий внесок у видання багатьох чеських літературних пам'яток. Ф. Прохазка також переклав чеською Новий Заповіт.

Важливу роль на цьому етапі чеського національного Від­родження відігравали "будителі"— публіцисти і видавці. На­приклад, син кравця, випускник Празького університету М. Крамеріус (1753-1808) з 1785 р. видавав газету чеською мо­вою "Шанфельдські новини". У 1790 р. він заснував у Празі видавництво "Чеська енциклопедія ", навколо якого згуртува­лися провідні чеські діячі науки та культури. М. Крамеріус протягом вісімнадцяти років видавав чеською мовою часопис "Вітчизняні новини", а також разом з Ф. Прохазкою сприяв насиченню книжкового ринку багатьма виданнями чеської та іноземної перекладної літератури.

Завдяки цілеспрямованій діяльності видавців чеська книга швидко поширювалася серед населення, а чеська літературна мова поступово посіла чільні позиції в громадському житті. Так, з 1796 р. Ф. Пелцл видавав чеською мовою "Хроніку Чехії", в якій узагальнив усі свої попередні дослідження з чеської істо­ріографії. Це видання незабаром перетворилося на справді народну книгу й сприяло процесові формування національ­но-історичних почуттів та свідомості серед різних верств сус­пільства.

На межі XIX ст. в культурному житті чеських земель фор­мується романтичний напрям, під впливом якого сильний по­штовх дістала ідея слов 'янського єднання. Згодом ці тенденції в чеському національному Відродженні стимулювали розпад На­полеонівської імперії, об'єднавчий рух у німецьких землях і сприяли піднесенню впливу Росії в Європі. Русофільство бу­ло складовою формування теорії слов'янського єднання. У 1806 р. чеські "будителі" започаткували видання журналу "Гласател ческі", головним редактором якого став Я. Неєдли (1776—1843). Знаменною подією стало відкриття в Празі у 1818 р. Музею Королівства Чеського.

Одним із визначних діячів чеського національного Відро­дження є Йосеф Юнгман (1773—1847). Випускник Празького університету, високоосвічена людина, яка володіла багатьма європейськими мовами, Й. Юнгман у своїх працях обмежував поняття чеського народу та чеської національної культури ли­ше тими верствами населення, які користувалися чеською мо­вою. Саме цю концепцію сприйняла й підтримала нова гене­рація чеських патріотів. Й. Юнгман виступав як публіцист, перекладач творів західноєвропейських письменників, напи­сав "Історію чеської літератури", видав "Чесько-німецький словник" у 5 томах. Увесь вільний від літературної діяльності час він присвячував безкоштовному викладанню чеської мо­ви. Й. Юнгман обирався деканом, а згодом і ректором Пра­зького університету.

Багато сил справі національного виховання чехів віддав Франтішек Палацький (1798-1876), котрий досить тривалий час обіймав посаду історіографа Чеського королівства. Завдя­ки своєму розуму та широкій освіті він уже в молоді роки вважався впливовою постаттю у визвольному русі. У 1827 р. він заснував двомовний "Часопис Чеського музею ", згуртував­ши навколо себе талановитих чеських учених і літераторів. У 1831 р. Ф. Палацький став одним із засновників "Матиці Че­ської". Як секретар Королівського товариства наук Чехії Ф. Па­лацький сприяв його поступовому переходу на національні позиції. У 1836 р. німецькою мовою з'явилася друком перша книга п'ятитомної "Історії чеського народу в Чехії та Мора­вії", а у 1848 р. — чеською. Праця Ф. Палацького, що ґрунтувалася на широкому колі першоджерел (події викладалися до 1526 р.), по суті була першою науковою історією чеського народу. Водночас учений намагався брати участь у різних сфе­рах громадського життя: піклувався про театр; робив усе мо­жливе для того, щоб провідні чеські вчені залишалися на Ба­тьківщині; прагнув перетворити Прагу на "слов'янські Афі­ни"; уклав та видав чеський науковий словник. За його самовіддану діяльність сучасники визнавали Ф. Палацького вождем чеського народу.

Посиленню відчуття слов'янської спільності в чеському су­спільстві сприяла діяльність Павла Йосефа Шафарика (1795— 1861). Він був сином протестантського священика-словака, предки якого належали до "Чеських братів", вигнаних із Бо­гемії. П. Шафарика виховували на збережених у родині гу­ситських традиціях. Згодом він здобув освіту в Єнському уні­верситеті. П. Шафарик працював професором гімназії в Но­вому Саді. Його монографія "Історія слов'янської мови та літератури всіма наріччями" (1826), пронизана ідеалізацією первісного слов'янства, набула широкої популярності в Цент-рально-Східній Європі. За підтримки чеських патріотів П. Ша­фарик переїхав до Праги, де прилучився до національного руху. У своїй праці "Слов'янські старожитності" (1837), в якій він використав метод порівняльно-історичного аналізу, П. Шафарик обгрунтував індоєвропейське походження слов 'ян, показав їхній внесок у світову історію. Дослідження вченого, що сприймалося як енциклопедія слов'янознавства, після пе­рекладу європейськими мовами принесло йому заслужену сла­ву. Значний розголос дістала праця П. Шафарика "Слов'янська етнографія "(1852 р.), у якій містилися основні знання з істо­рії, культури і статистики слов'янських народів, окрема карта подавала ареал розселення слов'ян.

В ідеології учасників національного руху чільне місце по­сідала теза про належність чехів до великої слов'янської роди­ни. Історичні умови та стан справ у Європі в 20-ті роки XIX ст. (там політично домінувала Росія) сприяли усвідомленню знач­ною частиною чеського суспільства власної етнічної само­бутності. Спираючись на результати історичних досліджень, активісти національного руху у своїй пропагандистській ді­яльності робили наголос на мовну близькість усіх слов'ян­ських мов з чеською. У середовищі інтелігенції в той час навіть вважалося за можливе створення спільної слов'янської лі­тературної мови, висувалася концепція слов'янського єднання. Уперше її обгрунтував Ян Коллар (1793—1852). Будучи пропо­відником протестантської громади в Пешті, він написав пое­му "Донька слави" (1824), у котрій пророкував можливість зникнення слов'янських народів, чий порятунок уможлив­лювало лише згуртування всіх слов'ян. Поема набула надзви­чайної популярності серед чеських патріотів і стала справж­нім "Євангелієм всеслов'янства". Однак запропонована Я. Колларом концепція культурного слов'янського єднання не мала політичного характеру і була тільки першою програ­мою зближення всіх слов'ян у царині культури.

Важливу роль у формуванні національно-патріотичної дум­ки в ЗО—40-ві роки XIX ст. відігравали часописи: "Квяти";'за редакцією драматурга Й. Тила (1808—1856) та "Чеська бджо­ла" за редакцією поета Ф. Челаковського (1799—1852), а з 1846 р. — поета-сатирика К. Гавличека-Боровського (1821—1856). Усі разом вони брали участь у виданні єдиної дозволеної вла­дою чеської газети "Празькі новини". З ім'ям К. Гавличека-Боровського пов'язане обґрунтування політичної програми чеських лібералів — теорії австрославізму, яка передбачала перетворення Австрійської імперії на федеративну конститу­ційну монархію з наданням автономії чехам та іншим народам.

Уже в той час у лібералів з'явилися опоненти на лівому фланзі національного руху, який вщбивав настрої певної час­тини іїгтелігенції, селян та робітників. Місцем зосередження цих сил з 1845 р. став таємний гурток "Чеський ріпіл", до складу якого входили публіцисти К. Сабіна (1813—1877), Є. Ар-нольд (1800-1869), Й. Фріч (1829-1891) та ін. Розуміючи зна­чення національних гасел, члени гуртка намагалися поєднати їх з гаслами соціальними. Прибічники радикальних поглядів праг­нули використовувати для пропаганди різні культурно-просвітні осередки та об'єднання. Однак їхня загальна щейна та органі­заційна слабкість не дала змоги радикалам посісти скільки-небудь помітне місце в проводі визвольного руху.