Відома співачка, народна артистка України, Лауреат Державної премії УРСР ім. Т.Г.Шевченка, Герой України

Співачка

Місце народження: с. Неделище Житомирської області

 

З 1968 року, по закінченні вокальної студії при Українському народному хорі ім. Г.Верьовки, — його солістка. 1975 року закінчила Київський університет. У репертуарі співачки багато народних пісень, серед них обрядові, ліричні, гумористичні, пісні-балади, українські пісні XVII—XVIII сторіччя. Вона зіграла в телевиставах («Маруся Чурай», «Катерина Білокур», «Розлилися води на чотири броди»), художніх фільмах («Солом'яні дзвони», «Пропала грамота»), в радіовиставах («Політ стріли», «Кларнети ніжності»). Співачка озвучила ряд науково-популярних, хронікально-документальних кінофільмів, кілька теле- і радіопрограм. У 1988 році був знятий відеофільм за участю Ніни Матвієнко «Русалчин тиждень». Серед авторських театрально-режисерських робіт актриси - музичний спектакль «Під сонцем», а також грандіозне музично-сценічне дійство «Золотий камінь посіємо ми» (1998). Крім того, Ніна Матвієнко зіграла в 1995 році 16 вистав з американським театром La Mama E.T.C. (Нью-Йорк, США). З 1966 року до 1991-го була солісткою вокальної студії при Державному заслуженому українському народному академічному хорі імені Григорія Верьовки. Крім того, з 1968 року співробітничає з вокальним тріо «Золоті ключі». Творчий шлях артистки був відзначений: у 1978 році за її великий внесок у розвиток українського мистецтва і за активну культурно-творчу діяльність співачці їй було привласнене звання заслуженої, в 1985-му — народної артистки України. Новий період в творчій долі Ніни Матвієнко пов'язаний з роботою в Національному ансамблі солістів «Київська камерата», солістом якого вона стає з 1991 року. Ніна Матвієнко — лауреат конкурсу «Молоді голоси» (Україна), 1978), Всесвітнього радіоконкурсу фольклорних пісень у Братиславі (1978), Всесоюзного телеконкурсу «С песней по жизни» (1979), XI Всесвітнього фестивалю молоді і студентів (Москва, 1985); вона також лауреат Державної премії України Шевченка (1988), з 1989 року — член Спілки кінематографістів України. У 1996 році співачка була нагороджена вищою відзнакою Фонду Міжнародної премії імені М. А. Касьяна — орденом Миколи Чудотворца. У 1997 році Ніна Матвієнко стала Кавалером державної нагороди — Ордену княгині Ольги ІІІ ступеня. Співачка веде активну концертно-гастрольну діяльність, яку вона почала ще з 1967 року. Ніна Матвієнко з великим успіхом гастролювала в Мексиці, Канаді, США, Чехії, Польщі, Фінляндії, Кореї, Франції, країнах Латинської Америки. У її творчому репертуарі платівки із записом українських народних пісень, аудіокасети, компакт-диски із записом різних за жанром творів

Меїр Голда (1898 - 1978)

Й прем'єр-міністр Ізраїлю

Місце народження – Київ.

Емігрувала з родиною в Мілуокі, штат Вісконсин (США) у 1906 році. Закінчила педагогічний коледж, викладала в загальноосвітніх школах. Вступила до «Поалей Ціон» (організація лівих сіоністів тред-юніоністського напрямку) в 1915 році та емігрувала в Палестину зі своїм чоловіком, Морісом Мейєрсоном у 1921. З 1924 – в Тель-Авіві. Працювала на різних посадах у профспілці та на державній службі, перш ніж була обрана в Кнесет у 1949 році. Міністр праці з 1949 до 1956, міністр закордонних справ з 1956 до 1966. Стала прем'єр-міністром Ізраїлю після смерті Леві Ешколя. Її правління було затьмарено розбіжностями усередині правлячої коаліції, роботою над стратегічними помилками уряду та відсутністю ефективного лідерства, що у 1973 році призвело до невдач у Війні Судного дня. Голда Меїр залишила керівний пост своєму спадкоємцю Іцхаку Рабіну. Померла 1978 року в Єрусалимі і похована на горі Герцля. У 1982 році англійці зняли художній фільм «Жінка, яку звали Голда»

Миколайчук Іван (1941 - 1987)

Його називали душею українського поетичного кіно, а кінострічка «Тіні забутих предків» здобула близько десяти радянських та зарубіжних призів та нагород, була визнана однією з двадцяти найкращих картин світу

Актор, режисер, сценарист

Місце народження - с. Чортория Чернівецької області

У 1957 р. Іван Миколайчик закінчив Чернівецьке музичне училище, в 1961-ому — театр-студію при Чернівецькому музично-драматичному театрі ім. О. Кобилянської. Згодом - кіноакторський факультет Київського інституту театрального мистецтва ім. І.Карпенка-Карого (майстерня В.Івченка). Ролі молодого Тараса Шевченка у фільмі «Сон» та Івана Палійчука у «Тінях забутих предків» принесли Миколайчику загальне визнання. У сімдесяті роки почалися гоніння на діячів культури. У 1968 Івана Миколайчука звинуватили в націоналізмі. Втілити свою давню мрію — зняти свій фільм «Вавілон ХХ» - йому вдалося у 1979. Подальшу долю митця затьмарили адміністративні утиски поетичного кіно, яке сприймалося як «націоналістичний ухил» у культурі. Миколайчуку більше не давали знімати, хоча в нього й були спроби продовжити себе в режисурі. У 1983-ому були написані «Небилиці про Івана», а у 1984-ому режисер готувався до роботи над фільмом за цим сценарієм, та постановку «Небилиць…» було дозволено тільки восени 1986 року. 3 серпня 1987 року Івана Миколайчука не стало. Фільмографія: Ролі у фільмах: «Сон»; «Тіні забутих предків» - актор; «Київські мелодії» - актор; «Помилка Оноре де Бальзака» - актор; «Камінний хрест»; «Білий птах з чорною ознакою» - сценарист, актор; «Мріяти і жити» - сценарист; «Тревожный месяц сентябрь» - актор; «Под Созвездием Близнецов» - сценарист; «Такая поздняя, такая теплая осень» - актор, режисер та сценарист

Мишуга Олександр (1853 – 1922)