Інституціональні форми інтеграції національної економіки у світове господарство

Міжнародна економічна інтеграція відображає сучасні тенденції ін­тернаціоналізації національних продуктивних сил та набуває різних форм, етапів і вимірів. Так, початкова інтеграція національних економік відбува­ється завдяки розвитку міжнародної діяльності відносно автономних еко­номічних суб'єктів, у стадію часткової {локальної) інтеграції вступають за поширенням форм міжнародного співробітництва, розвитком діяльності ТНК, а стадії інституційної досягають з інтеграцією у регіональні угрупу-вання зі створенням органів наддержавного регулювання.

Якщо переплетення, взаємопроникнення та зрощування процесів ви­робничого відтворення проходить у формі «часткової інтеграції», то регіо­нальна інтеграція є формою «інституційної інтеграції» національних еко­номік за виміром «зона вільної торгівлі -> митний союз —» спільний ринок —> економічний союз». Регіональні об'єднання національних економік роз­різняються за глибиною та характером обраної інтеграційної стратегії, сфе­рами і масштабами діяльності, кількістю держав-членів тощо. Така інтег­рація, з одного боку, посилюючи ринкову уніфікацію економічного розви­тку країн-учасниць, прискорює процес глобалізації, з іншого — може при­вести до певних форм «закритого» регіоналізму, закладає умови міжрегіо­нальної та міжконтинентальної конкуренції.

Важливою складовою національного розвитку стає економічна та гео-політична визначеність у сучасній системі світогосподарських координат з урахуванням різних вимірів економічної інтеграції.

Україна має двосторонні відносини майже з усіма країнами світу, а в процеси транснаціоналізації включена переважно з позицій країни розташу­вання філіалів і представництв ТНК. На регіональному рівні шляхом реалі­зації стратегії багатополюсності Україна має офіційно визначений євроінте-граційний пріоритет з одночасним розвитком взаємовигідної співпраці у межах інших регіональних угод із традиційними партнерами з країн СНД, Єдиного економічного простору (ЄЕП), Організації Чорноморського еконо­мічного співробітництва (ОЧЕС) та ін. На глобальному рівні вона встанови-

Глава 12. НАЦІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА В УМОВАХ ЕКОНОМІЧНОЇ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ

ла відносини майже з усіма світовими регулятивними інститутами, такими як Світова організація торгівлі (СОТ), Міжнародний валютний фонд (МВФ), Світовий банк (СБ), Міжнародна організація праці (МОП) та ін.

Розглянемо більш докладно проблеми інституціоналізації відносин економічної інтеграції України з Євросоюзом, Росією, країнами СНД.

За урядовими програмами розвитку економіки України відносини з Євросоюзом розглядаються як базовий вектор геостратегічної орієнта­ції. Так, своєрідною «компенсацією» за експортні втрати машинобудівни­ків та харчовиків України на ринках СНД постало збільшення експорту продукції металургії до країн Заходу, перш за все Західної Європи. Збіль­шився експорт олійного насіння, головними імпортерами якого є Іспанія та Нідерланди. Зросли обсяги експорту органічних хімічних сполук в такі країни, як Німеччина, Фінляндія. Головним споживачем шкіряної сирови­ни українського походження (а її експортні обсяги значно зросли) є Італія. Збільшилися обсяги експорту одягу та предметів одягу до Німеччини та інших країн. Головним торговельним партнером України в торгівлі міддю та виробами з неї є Німеччина.

Сукупні обсяги торгово-економічної взаємодії України з ЄС останні­ми роками постійно зростають. Так, з початку нового століття щорічний товарообіг товарами та послугами між Україною та країнами Європи скла­дає близько 10-15 млрд. дол.

Пріоритетні інтереси розширення форм інтеграційних відносин з країнами ЄС для України пов'язані з наступним:

- країни-члени ЄС є потужним ринком для збуту продукції, яка виго­товляється в Україні;

- присутність в європейському ринковому просторі дозволить Україні брати участь у програмах галузевого, технологічного, науково-технічного, освітньо-гуманітарного розвитку Євросоюзу;

- лібералізація та взаємне відкриття економічних кордонів є певною гарантією притоку іноземних інвестицій.

Серед науково-технічних пріоритетів у співробітництві з ЄС най­більш важливими є: розвиток мікроелектроніки та робототехніки; взаємо­дія в галузі біотехнологій, зокрема генної та клітинної інженерії; розвиток

НАЦІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА: НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК

оптроніки та лазерної техніки; розробка нових матеріалів та прогресивних технологій обробки матеріалів; створення та запровадження в практику нових засобів комунікації та зв'язку; спільні дії, спрямовані на покращання енергозаощадження, перехід до використання нових та поновлюваних джерел енергії.

У кредитно-фінансовій сфері основним партнером України є Європей­ській банк реконструкції та розвитку (ЕБРР). Йдеться про сприяння розвитку фінансової сфери, зокрема комерційного експортного кредиту, кредитування малого, середнього та корпоратизованого бізнесу, аграрного виробництва, сприяння інвестиціям, модернізації та будівництву транспортної інфраструк­тури, впровадженню енергозаощаджувальних та екологічних технологій.

Для активізації партнерства Україна — ЄС були створені такі інститу­ти, як Рада та Комітет Співробітництва, парламентський комітет з числа депутатів Верховної Ради України та Європарламенту, Міжвідомчий комі­тет з розвитку відносин з ЄС. З боку ЄС українськими «справами» займа­ється Генеральний Директорат з відносин із країнами Центральної і Схід­ної Європи та Новими Незалежними Державами, постійне представництво України при Союзі в Брюсселі, посольство ЄС та місія Глави делегації Єв­ропейської Комісії в Києві.

Прикордонному співробітництву в центрально-східноєвропейському регіоні, або єврорегіоні¹, сприяють такі структури, як Асамблея європей­ських регіонів, Конгрес місцевих і регіональних влад Європи, Асоціація європейських прикордонних регіонів, Конференція периферійних примор­ських регіонів, а також формування єдиного митного, тарифного та взагалі соціально-економічного простору.

Втім, у відносинах України з ЄС існують певні проблеми. До них на­лежать, наприклад, антидемпінгові розслідування проти українських това­рів, що негативно позначаються на зовнішньоторговельному і платіжному балансі країни.

⁶¹ Єврорегіони — це зони багатостороннього міжнародного співробітництва (між­державні регіональні асоціації), які включають в себе прикордонні області країн-учасниць та розвиваються у відповідності з погодженими комплексними програмами соціально-економічного та культурно-гуманітарного характеру, підпадають під націо­нальне регулювання процесу створення та функціонування зон вільної торгівлі.

Глава 12. НАЦІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА В УМОВАХ ЕКОНОМІЧНОЇ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ

Важливими передумовами розширення співробітництва між Україною та ЄС можна вважати:

- загальне покращання макроекономічної ситуації в Україні та більш динамічне просування економічних реформ;

- розв'язання проблем, які були спричинені, наприклад, практикою антидемпінгових розслідувань з боку ЄС, зокрема із більш широким та послідовним застосуванням Україною існуючих методів антидем-пінгу;

- розв'язання проблем, які виникають у зв'язку зі вступом України до СОТ, що є однією з передумов налагодження відносин з Євросою-зом;

- розширення номенклатурного та кількісного представництва вітчиз­няного виробництва на західноєвропейських ринках;

- участь в системі субрегіонального та прикордонного соціально-економічного співробітництва, зокрема на рівні Вишеградської гру­пи та ЦЕФТА⁶², а також в системі єврорегіонів.

Таким чином, відносини Україна — ЄС варто розглядати як процес, що має на меті розвиток національної економіки за європейськими станда­ртами та певне зближення з євроструктурами. Цей процес потребує трива­лої підготовчої роботи і в межах країни, і у взаємодії з країнами ЄС (част­кова інтеграція), а власне інституційна інтеграція не є реальною для Укра­їни в найближчі роки.

У економічних відносинах України з Російською Федерацією, з точки зору потужності зустрічних товаропотоків, порівняно інтенсивних вироб­ничо-коопераційних зв'язків, ринково-збутових чинників, домінуючим ве­ктором є співробітництво.

На пострадянському просторі експортно-імпортні операції України з Росією є найбільшими за обсягами та найбільш диверсифікованими за но­менклатурою. Основу українського експорту до Росії складають продукція металургійної промисловості (передусім вироби із чорних металів, феро­сплави, профілі, алюміній), машинобудування (електричні машини, ванта-

62 ЦЕФТА — Центрально-Європейська Угода про Вільну Торгівлю (CEFTA — Central European Free Trade Agreement).

 

НАЦІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА: НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК

жні автомобілі, двигуни), продовольство (м'ясо, молочні продукти, цукор, алкогольні напої, консервовані продукти), продукція хімічної промислово­сті (шини, пластмаси та вироби з них, фарби, органічні хімічні сполуки, миючі засоби). Головна стаття експорту України до Росії — це послуги, пов'язані з транзитом енергоносіїв українською територією.

Безумовним «лідером» імпорту з Росії є енергоносії (природний газ та нафта), які складають більше 70% від загального обсягу імпорту, продук­ція машинобудування (механічне обладнання, автомобілі), продукти хіміч­ної промисловості (зокрема, синтетичний каучук) тощо. Чинниками, що стримують нарощування експорту української продукції до РФ, є жорсткі кількісні обмеження та високі митні тарифи на товари машинобудування, сільського господарства, зокрема цукру, та інші протекціоністські заходи.

Складовою двостороннього співробітництва країн є прикордонна спів­праця, на сприяння розвитку якої в лютому 2000 р. була підписана Про­грама міжрегіонального і прикордонного співробітництва України та Ро­сійської Федерації.

Наявний процес економічної інтеграції країн СНД відображає певні відмінності в умовах та завданнях економічного розвитку, а також певні політичні суперечності. Активізацію економічного співробітництва в рам­ках СНД може забезпечити послідовний переговорний процес, узгодження правових систем, регулятивних механізмів, заходів зовнішньоекономічної політики. Найбільш реальним для України в рамках СНД та у двосторон­ніх відносинах з пострадянськими країнами є запровадження зони вільної торгівлі.

Основними напрямами співробітництва країн СНД можуть бути:

• інтенсивний розвиток виробничо-технологічної кооперації підпри­ємств і галузей, які пов'язані традиційними зв'язками, що склалися за часів єдиної держави;

• спільний вихід на ринки третіх країн з кооперованою продукцією, з великомасштабними будівельно-монтажними послугами;

http://www.masters.donntu.edu.ua/qhistory/ustav/dec_5_ua.html — Міжнародний благо­дійний фонд вчених-універсалів "Український діалог".

Глава 12. НАЦІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА В УМОВАХ ЕКОНОМІЧНОЇ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ

• створення стратегічних трансєвропейських та євразійських транспо­ртних коридорів, зокрема, Євроазіатського, коридору, з метою об'­єднання ринків країн Азії і Європи, значного збільшення транзитних товаропотоків;

• освоєння космічного простору, спільні дослідження в астрономії та астрофізиці;

• створення спільних фінансово-промислових груп на базі функціона­льно споріднених виробництв та підприємств;

• співробітництво в сфері екології та раціонального природокористу­вання, розробка та поширення екологічно безпечних, ресурсо- та енергозберігаючих технологій, використання нетрадиційних джерел енергії;

• спільна розробка родовищ корисних копалин сировинних паливно-енергетичних ресурсів.

Перспективна геоекономічна модель економічної інтеграції України у світове господарство повинна охоплювати комплекс географічних векто­рів, галузей виробництва, сфер діяльності. У співпраці з іншими країнами необхідно змістити акценти на партнерську промислово-технологічну вза­ємодію на базі взаємовигідних інвестиційних та коопераційних відносин. Тільки активна і узгоджена в усіх геоекономічних площинах позиція Укра­їни може сприяти розв'язанню актуальних проблем розвитку держави.

12.4. Основи безпеки національної економіки

Економічна безпека визначається таким станом національної економі­ки, за якого забезпечуються національні інтереси, стійкість до внутрішніх та зовнішніх загроз, здатність до розвитку та захищеність життєво важли­вих інтересів людей, суспільства, держави⁶⁴.

У підготовці матеріалів до параграфу 12.4 брала участь к.е.н., доц. Ткаченко Н.І. Під життєво важливими інтересами в даному контексті розуміють сукупність по­треб, які забезпечують існування і прогресивний розвиток особистості, суспільства, держави.

18*

НАЦІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА: НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК

Основними завданнями економічної безпеки є забезпечення пропор­ційного та безперервного економічного зростання, приборкання інфляції та безробіття, формування ефективної структури економіки та розвинутого ринку цінних паперів, скорочення дефіциту бюджету та державного боргу, підвищення якості життя населення, підтримання стійкості національної валюти тощо.

Ці завдання визначають стратегію економічної безпеки як формуван­ня та обгрунтування стратегічних пріоритетів, національних інтересів, за­собів і механізмів вирішення економічних проблем.

У макроекономічному аналізі економічної безпеки вирізняють такі складові: економічну незалежність, стійкість і стабільність національної економіки, здатність до саморозвитку й прогресу.

Економічна незалежність означає, насамперед, можливість здійснення державного контролю за використанням національних ресурсів, спромож­ність забезпечити національні конкурентні переваги для рівноправної участі у міжнародній торгівлі. Стійкість і стабільність національної економіки передбачає міцність і надійність усіх елементів економічної системи, захист усіх форм власності, стримування дестабілізуючих чинників. Здатність до саморозвитку і прогресу означає спроможність самостійно реалізовувати і захищати національні інтереси, створювати сприятливий інвестиційно-інноваційний клімат, розвивати інтелектуальний потенціал. Економіка, яка постійно розвивається, здатна протистояти внутрішнім та зовнішнім загро­зам. Надійність та ефективність економічних пропорцій, вертикальних і гори­зонтальних зв'язків дозволяє пом'якшити наслідки дестабілізуючих процесів.

Основним суб 'єктом економічної безпеки виступає держава, яка здій­снює свої функції в цій сфері через органи законодавчої, виконавчої та су­дової гілок влади. Об 'єктами економічної безпеки є держава, суспільство, громадяни, підприємства, установи та організації, території, окремі скла­дові економічної безпеки.

Національні економічні інтереси відіграють головну роль у системі економічної безпеки. Визначення цих інтересів потребує аналізу поточного стану економіки, з'ясування основних тенденцій розвитку та розробки за­ходів їх державного коригування.

Глава 12. НАЦІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА В УМОВАХ ЕКОНОМІЧНОЇ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ

До пріоритетних економічних інтересів України належать:

• створення самодостатньої соціально орієнтованої економіки;

• збереження та розвиток інтелектуального та науково-технічного по­тенціалу;

• забезпечення економічно безпечних умов життєдіяльності суспільства;

• побудова рівноправних і взаємовигідних економічних відносин з ін­шими державами.

Загрозами економічній безпеці країни є сукупність умов і чинників, які створюють небезпеку життєво важливим інтересам особистості, суспі­льству, державі, ускладнюють або унеможливлюють реалізацію націона­льних економічних інтересів.

Розрізняють внутрішні та зовнішні загрози економічній безпеці краї­ни. Основними внутрішніми загрозами слід вважати:

• у науково-технічній сфері: руйнування науково-технічного потенціа­лу, зменшення науково-технічних розробок, скорочення потенціалу фундаментальної науки, невизначеність державної науково-технічної політики, відтік наукових кадрів за кордон або в іншу сферу діяль­ності;

• в економічній сфері: скорочення обсягів виробництва у провідних галузях, розрив господарських зв'язків, монополізацію економіки, криміналізацію суспільства, наявність структурних диспропорцій, великий внутрішній борг, високий рівень зношеності основних фон­дів, енергетичну кризу, низький рівень продуктивності праці та інве­стиційної діяльності; високий рівень інфляції та безробіття, зростан­ня «тіньової» економіки, низький платоспроможний попит населен­ня, цінові диспропорції між промисловістю та сільським господарст­вом, загрозу втрати продовольчої незалежності країни, масове ухи­лення від сплати податків;

• у соціальній сфері: поглиблення диференціації доходів, бідність, по­гіршення структури харчування, зменшення доступності освіти та медичних послуг, погіршення якості життя, соціальну незахищеність значних верств населення, зниження народжуваності, зростання сме­ртності, неконтрольовані міграційні процеси.

НАЦІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА: НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК

До зовнішніх загроз економічній безпеці країни належать: економічна залежність від імпорту, від'ємне зовнішньоторговельне сальдо, нераціона­льна структура експорту — надмірний вивіз сировинних ресурсів; втрата позицій на зовнішніх ринках; зростання зовнішньої заборгованості, нера­ціональне використання іноземних кредитів; неконтрольований відтік ва­лютних ресурсів за кордон.

Економічна безпека оцінюється за певними критеріями — показника-ми-індикаторами та їх пороговими величинами, перевищення яких загро­жує безпеці країни⁶⁵. Порогові значення індикаторів економічної безпеки є кількісними параметрами, що окреслюють межу між безпечною й небезпе­чною зонами в різних сферах економіки (див. табл. 12.4).

Таблиця 12.4 Окремі показники-індикатори економічної безпеки