Саркома матки

Саркома матки є відносно рід­кісним (становить 4% усіх випадків раку тіла матки), але одним з найбільш злоякісних і летальних видів раку ста­тевих органів. Причина її невідома. Поєднання саркоми матки з ожирін­ням і артеріальною гіпертензією не є таким постійним, як у випадку раку ендометрія. Збільшення випадків сар­коми матки виявляють у хворих, яким проводилася променева терапія з при­воду інших видів малігнізуточих пух­лин органів таза. Малігнізація міоми матки спостерігається лише в 1% ви­падків.

Найбільш чіткою є гістологічна кла­сифікація типів саркоми за Обером. "Чисті" типи саркоми відріз­няються від мішаних тим, що містять лише один вид клітин. Гомологічна саркома складається з малігнізованих елементів, які походять з тканини мат­ки (гладких м`язів, ендометріально`і строми). Гетерологічна пухлина бере початок з тканин, яких у нормі в матцінемає (кістки, жир). За спрощеною класифікацією саркоми матки розріз­няють чотири найпоширеніші типи пухлини:

1) лейоміосаркому;

2) саркому ендометріальної строми;

3) мішану мезодермальну (Мюллера) саркому;

4) аденосаркому.

Згідно з цією класифікацією, карциносаркому віднесено до типу міша­ної мезодермальної пухлини. Інші ва­ріанти саркоми спостерагіються дуже рідко.

Лейоміосаркома частіше є внутрішньостінною, але мають місце і випад­ки підсерозної і підслизової пухлини. Показниками прогнозу є кількість мітозів у 10 полях зору і наявність клітинної атипії. Сприятливими про­гностичними ознаками вважають передменопаузальний вік пацієнтки, походження пухлини з міоми матки і відсутність некрозів.

Саркома ендометріальної строми може бути високого ступеня злоякіс­ності (> 10 мітозів у 10 полях зору) і низького (< 10 мітозів).

Мішана мезодермальна саркома,як правило, розвивається з поліпоїдних мас, що розтягують порожнину матки. Глибина інвазії в міометрій корелює з частотою метастазування у лімфатичні вузли. Існує думка, що го­мологічні пухлини мають кращий про­гноз, ніж гетерологічні.

Клініка, діагностика. Середній вік хворих на лейоміосарко­му близько 55 років і, як правило, є на 10 років меншим, ніж у хворих на мішану мезодермальну саркому і сар­кому ендометріальної строми. Найча­стіше такі хворі скаржаться на маткові кровотечі і тазовий біль. Під час дво­ручного дослідження виявляють збільшення матки, поліпоїдні маси в каналі шийки матки.

Біопсія ендометрія, фракційне діаг­ностичне вискоблювання порожнини матки допомагають встановити діагноз менше ніж у 50% випадків у зв`язку з тим, що ці пухлини часто є внутрішньостінними, без інвазії в ендометрій. Якщо уражується шийка матки, обо­в`язково проводять біопсію. У біль­шості випадків пухлину випадково виявляють під час гістеректомії.

Стадії розвитку саркоми матки є аналогічними стадіям раку ендометрія. Більш ніж у половині випадків сарко­му діагностують у І стадії.

Метастазування саркоми матки відбувається такими шляхами:

1) гематогенним (у більшості випадків); 2) лімфогенним; 3) континуальним. Більш ніж у 90% випадків спостеріга­ються метастази у віддалених органах, частіше в легенях.

Лікування, прогноз. Найефективнішим методом лікування є черевна гістеректомія з двобічною аднексектомією. Уважно досліджують усі внутрішньоочеревинні і позаочере-винні органи; з усіх підозрілих місць беруть матеріал для біопсії. Неочіку-вані метастази в лімфатичних вузлах спостерігаються у 35% хворих на сар­кому І стадії. Негативні дані під час операції не дають впевненості в тому, що метастази не будуть утворюватись.

Первинна променева терапія не рекомендується, за винятком випадків, коли протипоказане хірургічне ліку­вання. В деяких ситуаціях після опера­тивного втручання з приводу саркоми І стадії, а також якщо наявні інші та­зові пухлини, можливе призначення допоміжної (ад`ювантної) променевої терапії.

Хіміотерапію (доксорубіцин, цисплатин, дакарбазин тощо) застосовують з паліативною метою у пацієнток з метастазами у віддалених органах або рецидивами пухлини. Ад`ювантна хіміотерапія в І і II стадіях саркоми для профілактики метастазування або рецидивів є недоцільною. У хворих на саркому матки І стадії виживаність протягом 5 років стано­вить близько 50% і різко зменшується від 10 до 0% у хворих з III і IV стадія­ми без чіткої залежності від гісто­логічного типу пухлини.

Профілактика раку ендометрія полягає у своєчасній діагнос­тиці та адекватному лікуванні пацієн­ток з гіперпластичними процесами (гіперплазія, поліпи) і передраковими станами ендометрія (атипова гіперпла­зія ендометрія). Важливу роль у цьому відіграють ендоскопічні технології (гістероскопія з прицільною біопсією, кріо деструкція, електрична і лазерна резекція, високочастотна коагуляція, лазерна аблація ендометрія при перед­ракових змінах).

Новий методологічний підхід грун­тується на проведенні клініко-генеало-гічного обстеження хворих, вивченні ступеня спадкової обтяженості щодо раку тіла матки, виявленні членів сімей з преморбідними станами та їх своє­часному лікуванні.