Сировина для виробництва цукру
Цукор вважається одним із важливіших високоякісних продуктів харчування, він має харчову цінність легко засвоюється організмом людини, швидко відновляє втрачену енергію, відрізняється високою чистотою та приємним солодким смаком. Сировиною для виробництва цукру є цукрова тростина, цукровий буряк, цукрове сорго, цукровий клен та інші цукроутриму-ючі рослини. Перші три рослини мають найбільше промислове значення. Вміст цукру в цукровій тростині складає (12... 15%), і врожайність (40...60) т/ra, цукровий буряк містить цукру більше (16... 18)°-о при врожайністі (25...30) т/га, цукрове сорго за цими показниками приблизно відповідає цукровій тростині, а цукровий клен має цукристість не більше (5..6)%. Вирощування цукрового сорго в Україні може бути перспективним, оскільки кліматичні умови нашої країни дозволяють одержати з одного гектара сорго цукру не менш ніж із бурякового. Основною сировиною для виробництва цукру в Україні, а також в Европі та інших країнах із помірним кліматом, є цукровий буряк. Ліс сировину цукровий буряк відкрили у 1747 році німецький вчений Маркграф. Технологія вилучення цукру із цукрової тростини полягає в збиранні, подрібненні, очищенні стеблин, відокремленні соку на потужних багатовальцьових пресах — млинах з багатократним відволоженням віджатих стеблин. Після обробки в стеблинах залишається не більше 5% первинного вмісту цукру і їх зразу зпа-люютьея. Тростинний сік обробляється вапном, фосфорною кислотою та сірковим газом, фільтрують, випаровують і держують сироп. Процес очищення сиропу подібний до процесу на цукробурякових заводах. Вихід цукру із цукрової тростини досягає (8... 12)% від маси стеблин. Подібна технологія вилучення цукру може бути застосована при переробці цукрового сорго. Сучасні сорти буряку містять в середньому (17...20)% цукру, який носить назву сахарози і має хімічну формулу С Н О . Сахароза належить до групи вуглеводів. До цієй ж групи входять глюкоза, фруктоза, крохмаль та інші речовини, що складають більшу частину (близько 70%) їжі людини. Головний вуглевод, який вживається в процесі харчування людини — крохмаль. Однак, для кращого засвоєння, крохмаль попередньо повинен бути оцукрованим і переведеним до розчину ферментами слини та шлункового соку. На це потрібен час. Цукроза значно переважає крохмаль щодо швидкості засвоєння її людським організмом. Вона легко засвоюється і має приємний солодкий смак. Цукор, як поживна речовина, замінює в харчуванні людини частину крохмалю. Цукор особливо цінний з огляду на швидкість і легкість засвоєння. Перші його 5 тон були вироблені в Росії в 1802-1803 роках, на Україні — в 1825 році. Україна виробляла раніше щорічно (5...6) млн.тон цукру-піску та переробляла понад 50 млн.тон цукрових буряків, тобто понад 100 кг цукру на душу населення (зазначимо, що загаль-прийняті норми — (30...40) кг на одну людину). Зараз в Україні виробляють біля 2-х мли. тон цукру з (20...25) млн. тон цукрового буряку. Вважають, що для внутрішнього ринку збуту достатньо не більше 1,5 млн.тон цукру. Цукор використовується беспосередньо в харчуванні та як сировина для численних харчових виробництв: кондитерського, хлібобулочного, консервного, виноробного та інших. Сучасні цукропереробні заводи — це великі багатотонажні підприємства, здатні переробляти від 1,5 до 12 тисяч тон буряку за добу. Внаслідок того, що солодкі корені швидко псуються, буряковоцукро-ве виробництво є сезонним. Період роботи триває, як правило з жовтня до лютого, а інколи продовжується на (100... 120) днів. Зараз цей період значно скорочується. Бурякоцукрові (або цукробурякові) заводи — добре механізовані та автоматизовані підприємства. Працюють вони безперевно, цілодобово, без зупинок у вихідні. Значна частина технологічних операцій — автоматизована. Цукрові заводи вважаються найбільш автоматизованими підприємствами харчової промисловості. В 1996 році на вирощування 1 тони буряку витрачали (2...4) тис. грн., а на переробку 1 тони буряків на цукор (2,5...5,5) тис. грн. Собівартість 1 тони цукру складали (4,5...8,9) тис. грн. Коренеплід цукрового буряку — це потовщена частина кореневої системи, що має вигляд веретена і є сховищем поживних речовин. Маса коренеплоду коливається в межах від 300 до 600 г. Склад змінюється в залежності від сорту буряку, кліматичних умов, методів обробки та складу характера грунту. Значну частину маси коренеплоду складає вода. В середньому кількість води — 75%. З них 72% — безпосередньо у соці, а 3% пов'язані з речовинами м'якоті буряку. Сухі речовини коренеплоду складаються із сахарози (яка є найбільш цінною частиною) і нецукрів. У табл. 24.1 можна побачити приблизний склад буряку. Таблиця 24.1 Склад речовин у 100 кг коренеплодів
Основна мета бурякоцукрового виробництва полягає у вилученні з буряка сахарози, надання її товарного вигляду, використання інших складовних частин коренеплоду в інших галузях промисловості і сільського господарства. Зібраний на ланах буряк перевозять на завод, де він зберігається на відведеній для цього площі, так званому кагатному полі. Кагати — довгі трапецієвидної форми кучі, що сягають висоти від 3 до5 м, (15... 18) м завширшки і від 50 до 100 м довжиною. Укладання буряку в кагати здійснюється кагатоукладальни-ми машинами. Кагати накриваються солом'яними чи очеретови-ми плитами і засипають землею з тим, щоб зберегти корені від приморозків, а також щоб вони не в'яли. З кагатного поля буряк надходить до бурякових залізобетонних бункерів, котрі вміщують (2...3) добовий запас сировини. Під дном бункера проходять жолоби гідравлічного транспортера, по яких буряк за допомогою води подається на переробку. Відстань цукрових ланів до заводу повина бути не більше (35...50) км. Зараз на Україні працює біля 200 цукрових заводів з потужністю (3... 12) тис. тон на добу.
|