Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Типологічні особливості сучасних студентів 4 страница




 

 

загалом. Взаємини опосередковуються пере­важно особистісно значущими цілями (група друзів, приятелів).

На цій стадії куратор знайомиться з кожним членом групи, вивчає мотиви вступу першокурсників до вищого навчального закладу, їхні ін­дивідуально-психологічні особливості (за допомогою анкетування, тес­тів, індивідуальних бесід та ін.), дає їм настанови щодо виконання своїх обов'язків, виокремлює найбільш активних студентів, чутливих до справ і життя групи.

Для студентів розпочинається період адаптації до студентського жит­тя і вимог викладачів, відбувається засвоєння правил внутрішнього роз­порядку ВНЗ, традицій інституту (факультету) тощо.

3-я стадія - кооперація, на якій соціально-психологічна й дидактична адаптація студентів майже завершилася. Хоча у групі переважають ділові стосунки (спрямовані на досягнення бажаного результату при розв'язан­ні конкретного завдання в певному виді діяльності), але вже диференцію­ються і міжособистісні взаємини. Виявляються неофіційні організатори, авторитетні активісти групи. За ними закріплюються соціальні настано­ви та керівництво внутрішнім життям групи. Якраз актив регулює фор­мальну структуру контактів між членами групи. У студентів виявляється та зростає інтерес до справ групи, є готовність проявляти активність що­до їх реалізації.

Соціальні позиції кожного диференціюються, формується громадська думка, групова мораль. Студенти об'єднуються в малі групи (2-5 осіб), і в кожній з'являється лідер. Взаємодія в малих групах виникає на основі симпатій, спільних інтересів.

 

На цьому етапі розвитку групи кураторові треба працювати з активом, аналізувати міжособистісні стосунки, які встановлюються між членами групи (наприклад, за допомогою методу соціометрії). Це важливо для того, щоб вчасно вживати заходів (провести індивідуальну бесіду, групові збори тощо) щодо корекції становища окремих студентів у групі, особливо стосовно ізольованих студентів: залучати їх до спільних справ, доручати їм завдання, щоб розкрити їхні позитивні якості (а можливо, і здібності). Треба застерігати від вияву в окремих студентів авторитариз­му, зухвалої поведінки, ігнорування інтересами групи.

На цій стадії стиль роботи керівника групи повинен бути гнучким, диференційованим. Куратор повинен знати й малі групи, їхніх лідерів, до кожної мікрогрупи знайти доцільні індивідуальні засоби впливу (насам­перед на лідерів), знати думку кожної групи.

Куратор підтримує ініціативи активу групи, працює в тісному контак­ті з ним. Якщо треба дати вказівку, то це потрібно робити тактовно, не принижуючи авторитет активу. Будь-яка запропонована справа має бути для студентів бажаною, необхідною і підтримуватися активом.

Для студентів найпривабливішим в особі куратора є його ставлення до них, здатність розуміти їх, сила і дієвість особистісного впливу, його якості як організатора. Міра впливу куратора на групу в цей період має бути максимальною, інакше саме на цьому етапі можлива ізоляція групи від інших груп інституту (факультету), може виникнути концентрація на вузькогрупових цілях і перетворення групи в корпорацію, що небажано. Корпорація - це група, яка обмежена лише внутрішньогруповими ціля­ми, які не виходять за її межі, вона набуває рис групового егоїзму.

Загальна вимога до групи на цій стадії така: виявляти чуйність до то­варишів, взаємоповагу, допомагати один одному та ін. Лише за таких соціально-психологічних умов група досягне вищого рівня свого розвитку.

4-а стадія - студентська академічна група стає колективом.

Ознаки студентського колективу:

1) Кожен член групи приймає на себе цілі та завдання спільної на­вчально-професійної діяльності, яка вже має високу ефективність.

2) Група характеризується високим рівнем організованості та згурто­ваності - це команда однодумців. Згуртованість визначається єдністю ціннісних орієнтацій; збігаються погляди, оцінки, ставлення стосовно подій у групі загалом і кожного її члена. При зближенні оцінок зростає й емоційна прихильність студентів групи до її спільних справ. Структура формального і неформального спілкування збігається.

3) Багато членів групи мають статус неформального лідера або тих, кому віддають перевагу при вирішенні питань життя колективу.

4) В офіційних керівників групи виявляється демократичний стиль ке­рівництва.

5) Група як колектив може бути взірцем і для інших студентських груп, впливати на них (наприклад, при вирішенні питань на факультетських зборах, в органах студентського самоврядування), виявляти інтергрупову активність, особливо з боку лідерів груп, які користуються авторитетом на факультеті (інституті).

6) У колективі існують визнані норми поведінки (кожен поводиться так, як прийнято у групі, навіть у манері одягатися). Якщо хтось порушує такі правила, товариші неодмінно роблять йому зауваження.

7) Колектив виявляє згуртованість. Якщо вирішуються важливі проб­леми, то група працює злагодженіше й результативніше. «Ми» - так ко­жен студент ставиться до свого колективу.

8) Ще одна важлива особливість колективу в тому, що в ньому мікро­групи не протистоять одна одній, хоча існують як окремі утворення. Офі­ційна і неофіційна підструктури доповнюють одна одну, що забезпечує в колективі позитивний мікроклімат. Ознаки позитивного морально-психо­логічного мікроклімату у студентському колективі:

· достатня поінформованість кожного студента про загальну мету та за­вдання групи;

· довіра та висока вимогливість один до одного;

· відповідальність кожного за справи групи;

· доброзичлива, ділова критика, вільне висловлювання своїх думок що­до справ групи;

· кожен член колективу забезпечує свою потребу в самореалізації, са­моствердженні у своїй групі;

 

 

· кожний студент задоволений міжособистісним спілкуванням у групі, тобто її морально-психологічним мікрокліматом.

За таких умов студентський колектив набуває статусу референтної (еталонної) групи, погляди, норми, цінності якої є взірцем для кожно­го, за ними кожен формує свої життєві цілі, ідеали й цінності, звіряє дії та вчинки. У референтній групі створюється атмосфера психологічного комфорту, яка сприяє особистісному зростанню і професійному станов­ленню кожного майбутнього фахівця. Вона виконує функцію зразка для оцінювання свого «Я», своєї поведінки та оцінки інших.

Кожна форма студентської групи може існувати лише певний час, на­віть якщо вона підтримується привабливою перспективою. Якщо діяль­ність колективу спрямовується цікавою спільною суспільно значущою метою, продуктивною ідеєю, то самі ці ідеї та цілі набувають організа­ційної функції. Що більші можливості для ініціативи кожного учасника надає така організація, то довше вона зберігається, однак кінець кінцем відцентрові тенденції все ж таки перемагають і колектив на останньому курсі може розпадатися. Це означає, що він уже не задовольняє потреби багатьох його членів, і, як наслідок, вичерпав себе. Розпад тієї чи іншої форми самоорганізації, якщо він природний, є свідченням виконання нею своєї основної функції - розвиток особистості її членів до такого рівня, що ця соціальна форма вже не може їх задовольнити. Цим пояснюється те, що деякі сформовані студентські колективи розпадаються на мікро­групи , зокрема на випускному курсі.

 

 

4.3. Міжособистісні стосунки у студентській групі

 

Усі люди поділяються на тих, хто щось

робить, і тих, хто робить своєю заслугою

зроблене іншими. Якщо можеш, попробуй

потрапити в першу групу: конкуренція

тут значно менша.

Дуайт Морроу , американський дипломат

 

У кожній групі безперервно відбувається взаємообмін соціально-пси­хологічною інформацією (цінності, норми, правила, вимоги тощо). Як­що вона передається офіційними представниками групи (активом), то це сприяє швидшому вирішенню проблемних питань, прийняттю ділового рішення. Має значення і децентралізована комунікація, в обговоренні якої беруть участь усі члени групи. Для прийняття групового рішення важлива наявність студентів - генераторів ідей, експертів, критиків, мотиваторів організаторів та ін.

Актив повинен бути каталізатором позитивних ініціатив у групі, здо­рового способу життя студентів. Стосунки куратора з групою - це вза­ємодопомога,

 

 

порада, підтримка активу групи, турбота про її справи. Од­ночасно потрібно уникати формалізму, байдужості, надмірної офіційнос­ті стосунків. Це важливі соціально-психологічні умови для забезпечення ефективності виховної роботи з групою та окремими студентами.

Кураторові за допомогою активу потрібно сприяти розвитку ділової допомоги й водночас вихованню відповідальності, вимогливості до себе в тих студентів, які мають проблеми в навчанні й не можуть вирішити їх самостійно. Важливо застерігати від стану фрустрації окремих її членів, щоб він не набув затяжного характеру, що може привести до аморальних форм поведінки таких студентів, їхньої відстороненості від життя групи.

Якими психологічними явищами характеризується студентський ко­лектив як цілісність (автономність)?

Громадська думка, яка складається не тільки з інтелектуальних, а й вольових та емоційних компонентів і виявляється в оцінних судженнях членів групи. Громадська думка відображає спільне ставлення (схвален­ня чи осуд) групи до питань і подій, що пов'язані з життям групи, її ін­тересами. Вона може стосуватися поведінки й деяких своїх членів. Дуже добре, якщо офіційна думка збігається з кулуарною думкою окремих її членів. Кураторові важливо коректно, тактовно контролювати і навіть коригувати офіційну думку, щоб не виникало

конфліктів.

Групові норми - сукупність правил і вимог, вироблених групою, які регулюють поведінку її членів.

Груповий настрій - загальний емоційний стан, який панує, перева­жає у групі, створює емоційну атмосферу в ній. Він може як стимулюва­ти, так і пригнічувати діяльність окремих членів групи, а інколи навіть призводити до конфліктів. Груповий настрій може бути оптимістичний і песимістичний, мажорний, мінорний і нейтральний, задовільний і неза­довільний. Сприятливий соціально-психологічний мікроклімат позитив­но позначається на самопочутті членів колективу, забезпечує ситуацію успіху у груповій діяльності, дає змогу знайти оптимальне рішення тим­часових труднощів, підтримувати дружні стосунки в атмосфері взаємо­допомоги та взаємопідтримки , налагоджувати оптимальні взаємини ви­кладачів і студентів.

Групова згуртованість - визначається мірою прихильності до групи її членів.

Самоствердження - кожен член колективу усвідомлює себе його час­тиною і намагається зайняти та втримати в ньому певну позицію (соціаль­ний статус), завоювати визнання, довіру, підтримку, розуміння своїх това­ришів («Бути корисним - мій обов'язок, бути популярним - щастя»).

Колективні традиції - це звичаї, порядок, настанови, які складаються за час існування групи у ставленні до себе і товаришів, до своїх обов'яз­ків; це визначення «системи перспективних ліній: близької, середньої, віддаленої» (A.C. Макаренко). Колективними традиціями можуть бути, наприклад, посвята першокурсників у студенти, день іменинника тощо.

 

Колективістське самовизначення - хоча кожен студент має певну сво­боду на індивідуальну думку у групі (її вислуховують, до неї ставляться з повагою, на неї зважають), проте для нього найбільш значущою є колек­тивна думка, групова оцінка, а керівництвом до дії є групове рішення.

Через психологічний вплив на кожного студента колектив здатний розв'язувати також і виховні завдання. Які механізми групового впливу на членів групи?

Групова ідентифікація - ототожнення кожним студентом свого «Я» зі своєю групою. Через це окремі вчинки набувають мотивованої сили («Я дію так, як схвалює група»), а групові якості, які виявляються та ще й привласнюються, стають часткою «Я» студента. Саме ідентифікація є психологічною передумовою успішної взаємодії та взаєморозуміння сту­дентів у групі. Якщо студент ідентифікує себе з групою високого рівня розвитку - це позитивно відбивається на його розвиткові. Набувається соціальна ідентичність - аспект «Ми» у нашій «Я-концепції». Варіант відповіді на запитання «Хто я такий?» часто ґрунтується на нашій належ­ності до тієї чи іншої групи (наприклад, «Я - студент», «Я - психолог», «Я - українець» тощо).

Соціальні презентації - прояв своїх загальноприйнятих переконань, ідей і цінностей, які підтримуються більшістю. Вони включають також наші погляди та культуру, ідеологію, що ми демонструємо іншим, роз­криваючи перед ними своє «Я». Наші соціальні презентації допомагають пояснювати світ, налагоджувати міжособистісні стосунки на засадах вза­єморозуміння.

Соціальна фасилітація - посилення енергії, підвищення активності, домінантних реакцій індивіда, полегшення його діяльності у присутності групи (разом краще!).

Соціальна інгібіція , навпаки, - утримання, пригнічування активності, гальмування поведінки і діяльності під впливом інших людей. Наприклад, працездатність групи у присутності окремих її членів може знижуватися.

Соціальна лінь - тенденція окремих людей докладати менше зусиль за тих умов, коли вони об'єднують свої зусилля задля спільної мети, порівня­но з випадком індивідуальної відповідальності, коли працюють окремо.

Децентрація - відтворення уявлень своїх товаришів, погляд на себе очима інших, емпатія до інших.

Навіювання - аргументований вербальний вплив на члена групи, але одночасно передбачається некритичне сприйняття настанов групи (або окремих товаришів) і безумовне виконання настанов групи, її рішень і порад.

Переконування - логічне обгрунтування важливості мети і завдання діяльності групи, необхідності отримання нею певних результатів. Від людини очікується свідома згода на виконання цих пропозицій.

Соціальні очікування - ми сподіваємося..., а в кожного є намагання виправдати їх.

Соціальне порівняння - кожен віддзеркалює на себе ставлення до ньо­го членів групи. Ми використовуємо інших людей як еталон для оцінки наших власних настанов (ставлень), емоцій і поведінки.

 

 

Наслідування - це не тільки функція соціалізації, але й складник твор­чості, групової активності, становлення індивідуального стилю діяльності.

Взаємний потяг один до одного (атракція, симпатія), чинником чо­го є частота соціальних контактів; фізична привабливість; приписуван­ня іншому позитивних особистісних якостей; схожість соціального по­ходження, інтересів, поглядів (для встановлення взаємин); взаємодоповнення (при продовженні стосунків): компетентність у галузі, яка близька нашим інтересам.

Проте і така думка: якщо у групі існує піддатливість груповому тис­ку, високий рівень конформізму (як усі так і я), то це веде до некритич­ності , одноманітності думок, а рядові члени групи стають пасивними, байдужими. «Хто йому слово останнє скаже, те на душі його зверху і ляже» ( прислів'я ).

Серед чинників, що впливають на рівень конформізму, у соціальній психології виділяються такі: характер людини; вік (в юності - макси­мальний щодо ровесників); стать (жінки більш конформні); професія (художники, наприклад, менш схильні до конформізму, ніж музиканти); упевненість у собі; характеристика самої проблеми (що складніша проб­лема, то вищий рівень конформізму); розмір групи (конформізм посилю­ється зі збільшенням групи до 5-7 осіб, якщо всі члени сприймаються як незалежні); ступінь згоди більшості; стосунки людини з групою та став­лення до неї (конформізм посилюється, якщо людина хоче бути прийня­тою групою); статус людини у групі (при високому статусі конформізм зменшується, зростає самостійність і незалежність).

Серед причин конформізму можна назвати дві: по-перше, неможли­вість перевірити інформацію, коли людина змушена довіряти думці біль­шості; по-друге, людина підлягає впливу, прагне до встановлення пози­тивних зв'язків із групою, щоб уникнути конфлікту, неприємностей.

Конформізм має як позитивне, так і негативне значення. З одного бо­ку, конформізм є одним із механізмів згуртування людей у групи, пере­дачі соціального досвіду, культури, традицій і норм поведінки; з іншо­го - конформізм може породжувати лицемірство, пристосуванство, «людину-флюгера».

Керівник групи повинен взяти під свій захист і критично настроєних студентів, прислухатися до їхніх думок, які слід враховувати при при­йнятті групових рішень, і тим коригувати думку колективу. Не можна за­стосовувати щодо одних студентів лібералізм, а до інших - жорсткість.

За результатами дослідження, 71% студентів цінують у ставленні один до одного оптимізм, життєрадісний настрій; 63% - високий рівень моральної культури; 63%- готовність прийти на допомогу. Менше зна­чення в міжособистісних стосунках вони надають якостям, від яких за­лежить успішність навчання, хоча в утворенні мікрогруп це важливий чинник. Проте завдання формування студентського колективу складніші, ніж для інших груп. Це пояснюється особливостями інтелектуальної ді­яльності, яка опосередковує навчальні взаємини.

У зв'язку з цим цікаво, що студенти Європи, Америки та Японії серед професійних якостей менеджера на перше місце поставили етичні (мораль­ні) якості; на 2-е місце - інтелігентність (духовну, моральну освіченість); на 3-є місце - ініціативу; на 4-е місце - творчість. Як тут не пригадати правило Д. Карнегі: «успішність праці підприємця залежить на 15% від професій­них знань і на 85% - від уміння встановлювати свої стосунки з робітника­ми та між ними». Це й зрозуміло, бо міжособистісне спілкування у групі насамперед залежить від позиції і ставлення один до одного її членів.

Чи однакова інтенсивність спілкування студентів у мікрогрупах і групі загалом протягом усіх років навчання? Вона найвища на середніх курсах, тому що на першому курсі те немає колективу, а на старших курсах сто­сунки не так емоційно забарвлені, як на середніх (10% - це ще колектив, а в 90 % - колективу вже немає). Колектив розпадається іноді з об'єктивних причин (сім'я, робота тощо).

Чи можуть у студентській групі, навіть високого рівня розвитку ко­лективі виникати протиріччя? Звичайно, адже причини протиріч у сту­дентському колективі можуть бути такі:

· неадекватна оцінка партнера;

· завищена самооцінка окремих студентів;

· порушення почуття справедливості;

· перекручення окремим студентом інформації про іншого;

· авторитаризм лідера групи загалом або окремої мікрогрупи ;

· некоректне ставлення один до одного;

· просто непорозуміння один з одним.

Якщо протиріччя вирішуються психологічно виправдано, вони не пере­ростають у конфлікти і можуть навіть мати конструктивний характер, тоб­то згуртовувати групу. Але є такі питання з життя студентського колективу, які залишаються проблемними, й вирішувати їх не так просто. Для прикла­ду назвемо одне. Навчально-професійна діяльність - це діяльність кожно­го студента зокрема, тому що це індивідуальна інтелектуальна діяльність кожного і за своїм характером, і за результатами (на відміну від виробни­чої діяльності). Вона залежить від індивідуальних здібностей студента та його ставлення до навчання. Виникає проблема забезпечення у студент­ській групі ділового спілкування, співпраці, взаємодопомоги й одночасно вимогливості один до одного (допомога і вимогливість, а не списування розв'язаного товаришем завдання). Через це у студентській групі (колек­тиві) можуть виникати навчальні конфлікти (I.A. Коваль). Конфлікт - це зіткнення на індивідуально-психологічному (студент - студент) або со­ціально-психологічному (група - окремий студент) рівнях конкурентних або несумісних потреб, мотивів, інтересів, дій, учинків. Такі конфлікти супроводжуються почуттям душевного дискомфорту, емоційної напруги, тривожності, стресу, станом когнітивного дисонансу тощо. Кожна сторона конфлікту вступає у протиборство, відстоюючи свої цінності, цілі.

Навчальні конфлікти посідають особливе місце в житті студентів. З'ясовано, що навчальні конфлікти є типовим явищем у процесі спільної діяльності, причому їхня відсутність не є свідченням ні високої ефек­тивності навчальної діяльності групи, ні її згуртованості. Конфлікт - це не тільки зіткнення особистісних смислів діяльності, це також страху­вання проти застою, передумова переборення консервативних поглядів і

 

 

догматичних думок. Конфлікт буває корисним тоді, коли він допомагає вийти його учасникам на новий етап особистісного розвитку, на новий рівень розвитку міжособистісних стосунків.

Конфлікти виникають на діловому (предметному) і міжособистісному підґрунті. Згідно з цим виокремлюють два типи навчальних конфліктів: предметно-ділові і особистісно-прагматичні (міжособистісні у вузькому значенні). У рамках першого типу конфліктів виділяють: а) власне пред­метні (когнітивні) і б) організаційні. Розрізнення їх полягає в тому, що перші зумовлені когнітивною, а другі - поведінковою несумісністю.

Мала навчальна група є неформальним угрупуванням, і на причини виникнення конфлікту, його перебіг і способи вирішення конфлікту тут, як і в будь-якій неформальній групі, впливає: а) відсутність чітко регла­ментованого, усталеного розподілу функцій між членами групи; б) від­сутність формального керівника, функції якого здійснюють окремі лі­дери; в) на відміну від спільної (кооперативної) виробничої діяльності, де технологічні умови задають певні вимоги до спеціалізації, тут кожен член групи повинен бути, образно кажучи, «фахівцем широкого профі­лю», тобто вміти виконувати всі дії з розв'язування навчальних завдань.

Навчальні конфлікти виникають у процесі навчально-професійної ді­яльності студентів. На відміну від виробничої, наукової та інших видів діяльності, тут найсуттєвіше значення має не розв'язок завдань, а зміни в суб'єкті учіння, передусім ті, що забезпечують досягнення найближчої мети - засвоєння способу розв'язання завдань певного типу. У зв'язку з цим немає однозначної відповідності між якістю спільного продукту гру­пи і досягненням мети окремими студентами.

Оскільки йдеться про спільну навчально-професійну діяльність, а її найважливіші результати мають індивідуальний характер, у системі ці­лей студента часто починають відігравати все більшу роль індивідуальні цілі, які не збігаються з колективною метою, а це спонукає багатьох сту­дентів домагатися першості будь-якою ціною. У таких студентів з'явля­ється когнітивний дисонанс, що впливає на їхню поведінку, а це, в свою чергу, призводить до міжособистісних конфліктів.

Істотні особливості навчальних конфліктів зумовлені також місцем спіль­ної навчально - професійної діяльності студентів в умовах сучасної системи навчання у ВНЗ. Йдеться про те, що спільна навчально-професійна діяль­ність посідає незначне місце в навчальному процесі і найчастіше склад такої групи є змінним. Саме тому взаємозв'язки між членами академічної групи, зазвичай, менш міцні, ніж взаємозв'язки між студентами в мікрогрупах.

Винятково важливе значення має те, що в навчально-професійній ді­яльності студентів, на відміну від інших видів діяльності, де тип взає­модії між членами малої групи опосередковується способом організації діяльності, наявна протилежна тенденція: спосіб організації навчальної діяльності опосередковується характером взаємодії між членами групи.

Принципово важливим є те, що у переважної більшості студентів як учасників конфлікту ще не сформовані на належному рівні ні вміння спільно

 

працювати, ні вміння вирішувати конфлікти. У зв'язку з цим завдання викладача полягає в тому, щоб побачити конфлікт у момент його зародження, не дати йому дійти до зіткнення між його суб'єктами, творчо використовувати різноманітні педагогічні технології вирішення конфлік­ту. Для цього важливо чітко усвідомлювати всю ситуацію конфлікту, структура якої містить дистанціювання , інцидент, конфліктну взаємодію, завершення конфлікту. Таким чином, для повного розв'язання конфлікту необхідно вичерпати предмет віддалення на соціальному, психологічно­му або духовному рівнях. Найбільш значущими компонентами ситуації конфлікту с дистанціювання (на фізичному, психологічному, соціально­му, етнічному, духовному рівні) та інтегрування.

До основних чинників навчальних конфліктів студентів належать та­кі: а) тип взаємин між членами групи (до того ж враховують і взаєми­ни між студентами, що склалися до того, як їх включили до спільної ді­яльності; б) склад групи (гомогенна і гетерогенна групи); в) навчальна успішність членів групи; г) спосіб оцінювання спільної діяльності сту­дентів): л) індивідуальні особливості студентів (особливо когнітивні, а і також рівень конфліктності).

Щоб конфлікт виник, потрібно конфліктогенні чинники, які викли­кають непорозуміння, провокують захисні реакції учасників, виникає загострене реагування на них іншої сторони.

Конфліктогенна поведінка виявляється у таких її проявах:

· агресивність, прояв егоїзму:

· прагнення до зверхності, переваги:

· погрози, глузування;

· категоричність вимог тощо.

Конфлікт на соціально-психологічному рівні розвивається як міжособистісний, між окремими групами, а також може бути між окремою осо­бистістю та групою загалом. Міжособистісний конфлікт визначається як зіткнення несумісних соціальних, психологічних, духовних просторів суб'єктів, яке викликає їхню протидію. Такі конфлікти бувають горизон­тальними (між рівними за ієрархією, однаковим соціальним статусом людьми, наприклад, «студент-студент») і вертикальними («староста-студент», «лідер-рядовий член групи» тощо).

Види внутрішньогрупових конфліктів:

· конфлікт ролей - неадекватне виконання соціальних ролей;

· конфлікт бажань, інтересів ницо:

· конфлікт норм поведінки, цінностей, життєвого досвіду.

При аналізі особистісно - пригматичних конфліктів (вони зумовлені особистісною несумісністю) розрізняють ситуаційні і поза ситуаційні конфлікти .Позаситуаційні конфлікти зумовлені або недоброзичливими взаєминами між студентами ,що склалися ще до включення їх у спільну діяльність, або внутрішньо особистісними конфліктами. Їхнє виникнення непередбачуване, приводом може стати будь-яке явище. Ситуаційні міжособистісні конфлікти, як правило, розпочинаються з когнітивних або організаційних, а їх наявність - ознака особистісної несумісності. До­сить часто вони спричиняються недостатнім рівнем комунікативної ком­петентності або невмінням поводитись у конфліктній ситуації. Найбільш радикальний спосіб конструктивного вирішення такого конфлікту - пе­реведення його у когнітивне русло.

У дослідженні I.A. Коваль, доведено взаємозв'язок між навчальними конфліктами студентів і характером взаємин, що склалися між студента­ми ще до включення їх у спільну діяльність. Зокрема, у групах з коопера­тивними взаєминами між членами групи переважна більшість конфлік­тів - когнітивні. Вони зумовлені когнітивною несумісністю і виявляють­ся у розбіжностях стратегій розв'язання задач. Такі конфлікти подекуди мають досить гострий характер і переходять в особистісно-прагматичні, коли несумісність виявляється на особистісному рівні. Однак здебіль­шого завершуються конструктивно, оскільки в основі цієї несумісності лежать его - потребові цілі, що мають миттєвий характер. При цьому кон­флікт переводиться у когнітивне русло, унаслідок чого навіть найгостріші конфлікти не призводять до дезінтеграції групи.

У групах, де зв'язки між їхніми членами недостатньо міцні, когнітив­ні й організаційні конфлікти часто переходять у прагматично-особистісні. До того ж когнітивна або поведінкова несумісність перетворюється на особистісну. У групах, де між окремими її членами ще до включення у спільну діяльність склалися недоброзичливі взаємини, більшість кон­фліктів мають чітко виражений міжособистісний характер. Вони спричи­нені особистісною несумісністю і виникають із будь-якого приводу, до­сить гострі і довготривалі. Тут конфлікти найчастіше розгортаються за спіральною моделлю. Якщо ж хтось із членів групи виступає на захист одного з учасників конфлікту, він сам часто є об'єктом конфлікту. Коли ж на бік одного з учасників конфлікту виступають інші члени групи, кон­флікт ще більше розгортається, а інколи призводить до відносної депривації учасника конфлікту.

У дослідженні було також встановлено, що істотними чинниками, що значною мірою впливають на перебіг конфлікту і способи його вирішен­ня, є загальна підготовленість студентів, їхній статус, ступінь однорідності членів групи за успішністю, а також спосіб оцінювання діяльності групи. Останній чинник найістотніше впливає у тих групах, де міжособистісні зв'язки між членами групи недостатньо міцні. Вплив цього чинника не спостерігався у групах із міцними міжособистісними зв'язками, а також у групах, де переважали змагальні відносини, зумовлені недружніми вза­єминами, що склалися ще до включення студентів у спільну діяльність.

На тип конфлікту значною мірою впливає статус його учасників. Ког­нітивні конфлікти найчастіше відбуваються між сильними студентами. Саме така картина наявна і в конфліктах за лідерство. Організаційні кон­флікти, як правило, мають характер вертикальних: у разі незадоволення стилем лідерства конфлікт ініціюють «рядові» члени, при значній роз­біжності очікуваних і реальних ролей «рядових» членів - ініціює лідер. Конфлікти між «рядовими» членами групи найчастіше спричиняються занадто високою (на погляд деяких членів групи) активністю члена групи або браком у нього комунікативної компетентності.

Позитивні функції навчальної о конфлікту студентів виявляються в і ому, що вони сприяють прийнято ефективних групових рішень; по­ліпшенню діяльності членів групи, особливо лідерів; більш критичному ставленню до своєї діяльності; поліпшенню розуміння особистості парт­нерів по групі, згуртуванню групи загалом.







Дата добавления: 2015-10-15; просмотров: 467. Нарушение авторских прав


Рекомендуемые страницы:


Studopedia.info - Студопедия - 2014-2020 год . (0.012 сек.) русская версия | украинская версия