Засоби формування

Квебекська партія протрималася при владі до 1986 року. Потім знов повернулися ліберали. Вони розпочали переговори з федеральним урядом та іншими провінціями щодо статусу Квебеку у Канадській конфедерації. Квебекський уряд вимагав широкої автономії. Інші провінції не розуміли, за що Квебеку такі привілеї. Хіба не всі провінції однакові? Вони не могли зрозуміти, що у Квебеку давно вже склалася своя окрема нація і навіть національність, яка за мовою, культурою та менталітетом відрізняється від решти канадського населення.

У 1987 році канадські провінції підписали Домовленість Озера Міч (Accord du lac Meech), за якою Квебек мав визнати Конституцію 1982 року і, натомість, отримати більшу автономію. Проте, парламенти провінцій не ратифікували цю домовленість. У відповідь, частина квебекських депутатів федерального парламенту створила нову партію – Квебекський блок (Bloc quеbеcois), яка мала захищати інтереси Квебеку на федеральному рівні і водночас сприяти його незалежності. У 1992 році було підписано Шарлоттаунська Домовленість (Accord de Charlottetown), яку було винесено на всеканадський референдум. Виявилося, що умови цієї домовленості нікого не влаштовують. Квебекуа вважали, що їм пропонують замало, решта Канади – що забагато. Не дивно, що під час референдуму, який відбувся 26 жовтня 1992 року, більшість канадців та квебекців проголосували проти, щоправда – з різних причин. Для Квебеку ці події були шоком. В квебекців складалося враження, що решта Канади ні за яких умов не визнає їхнє право на автономію.

Квебекська партія виграла вибори 1994 року і повернулася до влади. 30 жовтня 1995 року у Квебеку відбувся новий референдум – цього разу щодо незалежності. Цей референдум майже вдалося виграти. 49,41% виборців проголосувало «За»: для перемоги не вистачило менш ніж 1% (всі тоді були згодні з тим, що для перемоги достатньо 50% + 1 голос). Можна собі уявити, наскільки розчаровані були сувереністи... Стало відомо, хто як голосував. «За» проголосувало 60% корінних квебекуа, «проти» - 40%. Зрозуміло, що всі англо-квебекці голосували проти. Більшість громадян іншого походження – українців, італійців, євреїв, греків, китайців – також проголосувала проти.

Передбачаючи такі тенденції, федеральний уряд штучно прискорив процес видачі канадського громадянства іммігрантам, що мешкали у Квебеку. Напередодні референдуму у провінції з'явилося біля 40 тисяч нових виборців. Кажуть, що це приблизно та кількість голосів, якої не вистачило для перемоги. Частина цих людей взагалі не знала французької. Інші мали достатньо хибну уяву про історію та культуру Квебеку. Решта просто не бачила ніякої особистої вигоди у відокремлені від Оттави. Виключення складали одиниці. Також перед референдумом федеральний уряд влаштував за державний кошт у Монреалі пишне «Свято любові» ("Love-in") решти Канади до Квебеку. Маніфестантам з інших провінцій оплачували авіаційні білети та проживання. Після референдуму, прем'єр-міністр Квебеку Жак Парізо (Jacques Parizeau) звернувся до розчарованого натовпу: "Ми програли через що? Через гроші та етнічні голоси!" Висловлювання було сприйнято як расистське. Опоненти доводили, що некорінні квебекці не зобов'язані голосувати за незалежність, що сувереністи самі не зуміли їх загітувати, що франкомовне суспільство недостатньо їх інтегрувало. Натомість, прихильники Парізо казали: але ж це правда – понаїхали до нас і голосують проти нашої незалежності! Дуже мало хто помітив, що йшлося про елементарну маніпуляцію інформацією, швидше за все, навіть підсвідому. Корінні квебекці складали 83% населення провінції. Якби абсолютна більшість з них прагнула до суверенітету, жоден «чужинець» не міг би їм завадити. Проте, тільки 60% з них голосувало за незалежність. 40% нащадків колоністів Нової Франції голосувало проти створення власної держави. Це майже половина. Звісно, легше звалити вину на «некорінних», аніж сказати собі правду: справжня причина поразки – недостатній патріотизм «своїх».

Протягом десятиліть у франкоканадців не було ніякої змоги інтегрувати новоприбулих іноземців у своє середовища. Захищаючись від асиміляції, цей народ закрився від сусідів, залишивши з ними лише ділові стосунки. З одного боку бідне, консервативне та ізольоване франкоканадське суспільство не притягало до себе іммігрантів. З іншого, якщо якись «чужинець» і хотів інтегруватися, його інстинктивно відштовхували. Виключень було дуже мало. Ще до війни один священик помітив, що іммігранти не мають іншого виходу, як інтегруватися до англомовного суспільства. Він звернув на це увагу співвітчизників, але в тих були більш важливі проблеми. Ситуація почала мінятися після «тихої революції», особливо, коли народжуваність впала, а імміграція збільшилася. На якись час Монреаль ризикував стати переважно англомовним містом... І це, до речі, була одна з причин прийняття Хартії французької мови. До того, вперше з часів Нової Франції, франкомовні відчули себе господарями у Квебеку. А господар має дбати за все – у тому числі й за інтеграцію іммігрантів. Проте, процес інтеграції проходить дуже повільно, і формула «ми» та «вони» існує і дотепер. Хоча, коли оцінити, скільки стало змішаних шлюбів, і як швидко францизуються останнім часом діти новоприбулих, можна сподіватися, що колись словом "квебекуа" називатимуть не тільки тих, чиї предки приїхали сюди 300-400 років тому.

Після своєї промови Парізо мав піти у відставку. Його спадкоємці не знали, що робити. З одного боку, головна мета Квебекської партії – суверенітет Квебеку. З іншого, для суверенітету потрібно виграти референдум. Враховуючи, що два референдуми вже програно, третій мав почекати. Сувереністи не мали права програти ще й його. Треба було обрати момент, коли перемога не викликатиме жодного сумніву. Проте, опитування не додавали оптимізму. Лідери партії мислили приблизно так: за останнім опитуванням суверенітет підтримує 40% населення; що треба зробити, щоб підняти цю цифру до 51%? Однозначної відповіді не було.

Партія очікувала сприятливих умов для референдуму. А поки що намагалася більш-менш вирішити поточні проблеми Квебеку. Це не завжди вдавалося. Зрештою, народові набридла така ситуація і у 2003 році до влади прийшла Ліберальна партія Квебеку.

Суверенітет Квебеку ще й тепер залишається мрією багатьох людей. Проте, майже всі розчаровані у традиційних сувереністських партіях, які звинувачують у відірваності від реального життя. Квебекська партія все більше нагадує клуб старіючих борців за незалежність, які так довго за неї боролися, що вже й забули, навіщо їм це було потрібно і що робити після неї...

Сьогодні Квебекське суспільство знаходиться у кризі. Стара соціал-демократична модель, що діяла у провінції з 1970-х років вже не працює. Медицина – не у найкращому стані. Не вистачає лікарів, медичних сестер, а головне – фінансування. Медицина у Квебеку безкоштовна. У 1970-1980-ті роки впала народжуваність, результат – старіння населення. А значить – все більше людей звертається до лікарів і все менше працює і сплачує податки, які дозволили б утримувати лікарні у робочому стані. У Квебеку – найдешевша вища освіта у Північній Америці, але на це також вже немає грошей. Так само не стає грошей на інші соціальні гарантії. Провінція фактично живе у кредит: борг квебекського уряду перевищив 117 мільярдів доларів. Відсотки, що їх треба сплачувати, складають все більшу частину бюджету. Профспілки почуваються господарями. Будь-яка спроба реформ зустрічає хвилю страйків і громадських протестів. Захищаючи і без того вже непогані умови роботи своїх членів, профспілки фактично б'ють по добробуту пересічних громадян. Саме працівники приватного сектора, які мають тижневу відпуску на рік та не дуже високу зарплатню, страждають від страйків водіїв автобусів (що мають зарплату випускника університету), викладачів університетів, вихователів дитячих садків, та інших членів потужних профспілок. Старіння населення народжує й іншу проблему: потрібні робочі руки. Треба замінити тих, хто йде на пенсію. Треба, щоб було кому сплачувати податки. Треба, щоб хтось доглядав за старшими людьми. Яке рішення? Імміграція. Але хто такі іммігранти? Чи сприймуть вони квебекську культуру? Чи вивчать французьку (адже роботу, в принципі, можна знайти навіть з англійською)? Політика мультикультуралізму призводить до того, що замість гармонічної інтеграції новоприбулих відбувається «геттизація» населення: російськомовні монреальці переконані, що корінні квебекці складають 10% населення; квебекці поза Монреалем взагалі не підозрюють про існування «російськомовної громади»; китайці не знають, що робиться у гаїтян, гаїтяни – у пакистанців, пакистанці – у латинос, латиноси – у арабів, араби – у євреїв, євреї – у українців, українці – у китайців і так далі. Щодо квебекців, то десь половина з них досить відносно уявляє собі різниці між румуном і в'єтнамцєм. Тут ми виходимо на іншу проблему? Квебек складається з Монреалю, міста Квебек і «регіонів» (сел та маленьких містечок). «Регіони» розкидані по величезній території. Колись вони жили за рахунок сільського господарства, рибної ловлі, шахт, заводів... Тепер сільське господарство стало не вигідним, рибна ловля також, шахти вичерпали свої ресурси, а заводи і фабрики переносять до Китаю та Латинської Америки. У регіонах безробіття. Плюс проблеми з соціальними структурами та медичним обслуговуванням. Молодь мусить переїжджати до Монреалю та Квебеку. В решти враження, що про них забули. І справді – політики згадують про «регіони» тільки напередодні виборів і забувають про них відразу після оголошення результатів. У «регіонах» живе десь половина населення провінції…

Але головна, можливо, проблема – національна ідентичність. Тут також криза досягла свого апогею. Традиційно, квебекська національність формувалася навколо двох чинників: католицької релігії та французької мови. У 1960-ті роки квебекці залишили церкви (на це були свої причини). Залишається французька мова. Тривалий час цього чинника доставало: майже всі, хто тут розмовляв французькою, були або корінними квебекцями, або новоприбулими французами та бельгійцями (які швидко змішувалися з франкоканадцями). Тепер все складніше. У світі – біля 200 мільйонів носіїв французької мови. Що спільного з квебекцями має «свіжий» іммігрант з Конго – франкомовний і, до речі, католицький? Чи франкомовний мусульманин з Рабату або Касабланки? Чи румун, що вивчив французьку як іноземну? Чи перуанець, що оволодів французькою у Монреалі, на вечірніх курсах? Всі вони, може, й добрі люди. Всі вони, можливо, люблять Квебек. Дехто з них, можливо, знайомий з квебекською культурою та історією. Дехто знає і те і інше краще від корінних квебекців. Але чи є вони квебекцями? А їхні діти?

З національною ідентичністю пов'язана проблема незалежності. Ідеї самостійної квебекської держави існували вже давно. У 1976 році вибори виграла Квебекська партія, яка ставила за мету суверенітет Квебеку. Було два референдуми за незалежність: перший у 1980, другий у 1995 році. Обидва програли. На останньому, для перемоги не стало менше 1%. Деякі націоналісти звинуватили у поразці іммігрантів та їхніх нащадків (які дійсно, у більшості, голосували проти). Проте таке звинувачення – омана самих себе: тільки 60% корінних квебекців проголосувало за незалежність. 40% нащадків Нової Франції проголосувало проти створення власної держави. Квебекці хочуть захистити мову, культуру, національну ідентичність (хоч і не здатні ще її визначити). Вони хочуть поваги та визнання від англоканадців. Хочуть бути господарями на власній землі. Водночас, вони хочуть жити у добробуті і відчувають, що заскора незалежність може викликати економічні проблеми і знизити рівень життя. Найкращим виходом могла б бути автономія...

Як і завжди, криза супроводжується недовірою до старих політичних партій та ідеологій. Квебекцям набридли бійки між ідейними федералістами та радикальними сувереністами. Вони хочуть реального вирішення повсякденних проблем. Тому на виборах 26 березня 2007 року стільки людей проголосувало за Маріо Дюмона (Mario Dumont) та його партію - Демократичну дію Квебеку (Action dеmocratique du Quеbec). Молодий політик просто казав виборцям те, що вони хотіли почути: менше бюрократії, автономія і ніяких поступок релігійним меншинам...

Проблеми сучасного Квебеку дуже добре відображені у прекрасному фільмі "Нашестя варварів" ("Invasions barbares"). Справді, суспільство на перепутті...

 

Зміст

Передмова................................................................................... 4

РОЗДІЛІ. ЗДОРОВ'Я ДІТЕЙ - ЗДОРОВ'Я НАЦІЇ

Здоров'язберігальний та здоров'яформувальний

освітній процес у дошкільному навчальному закладі.. 7

Формування у дошкільників свідомого ставлення

до власного здоров'я......................................................... 18

Формування здоров'я дітей, які часто хворіють.......... 31

Працездатність дітей та їхнє здоров'я.......................... 37

Організація життєдіяльності дітей - запорука

гармонійного розвитку та засіб зміцнення

їхнього здоров'я................................................................... 50

РОЗДІЛИ. ОЗДОРОВЧІ ТЕХНОЛОГІЇ В ОСВІТНЬОМУ ПРОЦЕСІ

Дихання - "синонім життя"............................................... 87

Практичний матеріал з формування дихання

у дітей.................................................................................. 109

І той цілющий аромат...................................................... 131

Від гармонії кольорів до здоров'я дитини.................. 137

Передмова

Здоров'я нації в наш час розглядають як показник цивілізо­ваності держави, що відображає соціально-економічне становище суспільства.

Згідно з резолюцією ООН № 38/54 (1997), здоров'я населен­ня вважають головним критерієм доцільності й ефективності всіх сфер господарської діяльності.

Нині здоров'я не розглядають як суто медичну проблему. У між­народному спілкуванні загальноприйнятим є визначення здоров'я за Статутом Всесвітньої організації охорони здоров'я, ВООЗ (1948): "Здоров'я — це стан повного фізичного, духовного і соціально­го благополуччя, а не лише відсутність хвороб або фізичних вад". Крім того, медичні питання становлять лише невелику частину фе­номена здоров'я.

Узагальнені підсумки досліджень залежності здоров'я людини від різних чинників переконують, що стан системи охорони здоров'я обумовлює лише близько 10 % усього комплексу впливів. Останні 90 % припадають на екологію (до 20 %), спадковість (близько 20 %) і найбільше — на умови та спосіб життя (близько 50 %).

Здоровий спосіб життя (ЗСЖ) — це все в людській життєдіяль­ності, що стосується збереження та зміцнення здоров'я. Це і відсут­ність шкідливих звичок, пріоритетна світоглядна настанова на цін­ність людського життя та його здоров'я. Його складові включають різні елементи, що містять фізичне, психічне, духовне та соціальне здоров'я. Важливого значення для ЗСЖ набувають знання про те, як жити, щоб не хворіти, практичні вміння та навички догляду за ті­лом, його частинами, органами, системами; ефективне використан­ня всіх засобів фізичного виховання, життя за режимом, збалансова­не харчування, загартовування, фізичні вправи, рухливі і спортивні ігри та вправи, активний руховий режим тощо; вміння вирішувати посильні вербально-логічні завдання; стримувати себе, керувати сво­їми емоціями; доброзичливо спілкуватися з однолітками, батьками, родичами, іншими людьми, старшими за віком і вищими за соціаль­ним статусом; виявляти почуття доброти, ніжності, радості, поваги до людей і ровесників; цінувати людину, знання, природу, культуру тощо.

Певне значення для ЗСЖ має також забезпечення доступу до спеціальних профілактичних процедур, належних екологічних умов, достатньої системи охорони здоров'я.

Загальновідомо, що здоровому способові життя молоде поко­ління необхідно навчати, починаючи з раннього віку, як у родині, так і в дошкільному навчальному закладі. Тобто, ЗСЖ формується зусиллями батьків, вихователів і самих дітей у співпраці, співдруж­ності, співтворчості. Проблему здорового способу життя неодно­разово розглядали в науково-методичних джерелах вітчизняні та зарубіжні вчені: Н. Березіна, Е. Вільчковський, М. Галябарник, Л. Гримак, Н. Денисенко, Ю. Змановський та інші. Однак питан­ня щодо витоків здоров'я дошкільника (основні шляхи та засоби оздоровлення) ще не достатньо висвітлене в науково-методичній літературі.

Педагогічним та медичним працівникам дошкільних навчальних закладів, батькам дітей дошкільного віку пропонуємо навчально-методичний посібник для поглиблення їхніх знань, практичних умінь та навичок з формування, збереження, зміцнення та віднов­нім і ня здоров'я дошкільників.

Структурно він побудований так, щоб кожен педагог, вихо­ватель, медичний працівник дошкільного навчального закладу, батьки одержали послідовну, логічну систему знань та навичок і формування, збереження, зміцнення та відновлення здоров'я ці і ей дошкільного віку. Пропонований посібник складається із ДВОХ розділів: "Здоров'я дітей — здоров'я нації" та "Оздоровчі технології в освітньому процесі". У першому розділі подано попу­лярні теоретико-методичні знання про створення в закладі освіти здоров'я зберігального (предметного) та здоров'яформувального (педагогічного формування здоров'я) середовища; формування у дошкільників свідомого ставлення до власного здоров'я як основи здорового способу життя; формування здоров'я дітей, які час-пі хворіють; про режим життя дітей та працездатність як засоби зміцнення їхнього здоров'я.

Зазначена вище інформація забезпечить теоретико-методичну компетентність педагогів і батьків щодо понять про різні склад­ники здоров'я (фізичний, психічний, духовний та соціальний), їх показники про умови формування кожного з них у навчально-

 

виховному процесі та сім'ї, про педагогіку здоров'я (форми, мето­ди і прийоми формування здоров'я дітей, які за станом здоров'я перебувають у різних медичних підгрупах).

Другий розділ присвячено традиційним і нетрадиційним тех­нологіям (з практичним матеріалом) з формування, збереження, зміцнення та відновлення здоров'я дошкільників в умовах освіт­нього закладу та сім'ї, розробленим науковцем Н. Денисенко у ході експерименту (1994—2002).

Дихальні вправи, ароматерапія, кольори природи та довкілля є тими ефективними народними оздоровчими технологіями, що не лише оздоровлюють дітей і дорослих, а й лікують тіло і душу людини, пробуджують у неї позитивні емоції, естетичні та високі духовні почуття.

Технології та практичний матеріал сприятимуть набуттю педа­гогами, батьками та дітьми навичок самооздоровлення, здорового способу життя.

 

Розділ 1

ЗДОРОВ'Я ДІТЕЙ - ЗДОРОВ'Я НАЦІЇ

Здоров'язберігальний та здоров'яформувальний освітній процес у дошкільному навчальному закладі

Увесь цивілізований світ усе більше Схиляється до думки, що найбільшою цінністю для самої людини і суспільства є її життя та здоров'я.

Проблема формування, збереження, зміцнення та відновлення здоров'я дітей дошкільного віку була, є і завжди буде актуальною.

Унаслідок соціально-демократичних передумов, економічних і матеріальних обмежень, екологічної кризи більшість сімей України має дітей, життя яких обумовлене хворобами або несприятливими соціально-побутовими та психологічними умовами.

Серед причин, що зумовлюють відхилення у стані здоров'я ді­тей, такі:

- несприятливі соціально-економічні, побутові умови;

- відсутність відповідних умов для ігор, занять, різних видів праці у деяких сім'ях та деяких закладах освіти;

- гіподинамія, недостатньо збалансоване харчування;

- формальний підхід до загартовування;

- недостатнє регулювання динаміки фізичної, психічної та емоцій­ної працездатності вихованців (упродовж заняття, дня, тижня, року);

- порушення режимів організації життя дітей, санітарно-гігієнічного, повітряного, світлового оточення в деяких дошкільних навчальних закладах.

Учені вважають, що на здоров'я індивіда негативно впливають НЄ лише чинники зовнішнього середовища, а й спосіб його життя

Відповідно до Національної доктрини розвитку освіти та Зако­ну України "Про дошкільну освіту" педагоги і батьки мають виховувати в дитини ціннісне ставлення до життя та власного здоров'я, здоров'я інших людей як до найвищої індивідуальної та суспільної цінності.

 

8 Розділ 1

Ці завдання реалізуються в усіх навчальних закладах, почина­ючи з дошкільних, через комплекс повноцінного медичного обслу­говування, створення екологічно сприятливого життєвого просто­ру здоров'язберігального та здоров'яформувального середовища, оптимізацію рухової активності дітей.

Після року або двох-трьох років від народження 85 % дітей в Україні відвідують ясла, дитячий садок, а потім навчаються у школі. Таким чином, в освітніх закладах більшість з них перебуває до 18—22 років, будучи суб'єктами педагогічної взаємодії. Отже, їхнє здоров'я формує не лише сім'я, а й дошкільний навчальний заклад, школа, коледж, ВНЗ. Протягом 8—12 годин діти щодня пе­ребувають у дошкільному навчальному закладі, тому їхнє здоров'я (фізичне, психічне, духовне і соціальне), насамперед, залежить від того, яке здоров'язберігальне та здоров'яформувальне середовища створені там.

Недостатня оздоровча спрямованість навчально-виховного про­цесу загалом і фізичного виховання зокрема у деяких дошкільних навчальних закладах може зумовлюватися різними причинами: пе­ревантаженням дітей заняттями, скороченням прогулянок на сві­жому повітрі через збільшення тривалості занять, незбалансованим харчуванням, проведенням занять без урахування хронобіологіч-них ритмів дітей, їх типів, психофізіологічних вікових особливос­тей. Не кожен педагог враховує у роботі з дітьми закономірності формування їхньої працездатності, підвищення її обсягу, періоди впрацювання, оптимуму та спаду. Заняття проводять у недостат­ньо освітлених та погано провітрених групових приміщеннях на тлі стійкої гіподинамії.

А найголовніше те, що дітей навчають і виховують переваж­но за старою інформаційною моделлю без урахування особистісно орієнтованого підходу, без застосування відповідних цій парадигмі сучасних інноваційних технологій та принципів індивідуалізації, диференціації, вибірковості тощо.

У деяких дошкільних навчальних закладах відсутня інтеграція занять з фізичної культури із заняттями інтелектуальною, художньо-естетичною, креативною діяльністю. На заняттях не завжди про­водять фізкультурні хвилинки, вправи на розвиток дрібної мото­рики (пальчикові ігри, імітаційні та мімічні вправи), механічний і точковий масаж, відсутні динамічні паузи. Все це призводить до

 

Здоров 'я дітей — здоров 'я нації 9

повного застою фізіологічних систем організму дитини, що пере­шкоджає активній аналітико-синтетичній діяльності мозку та цен­трів кори головного мозку, і як результат — погано засвоюються знання, вміння та навички, низький рівень інтелектуального роз­витку вихованців. І майже не застосовують у багатьох дошкільних навчальних закладах сучасні нетрадиційні методи оздоровлення: арттерапію, кольоротерапію, фітотерапію, музикотерапію, танцю­вальну терапію, лялькотерапію, масажі тощо.

На заняттях не часто почуєш вірш, пісню, пестушку, загадку, жарт, отже, і недостатньо активізуються позитивні емоції дітей: ра­дість, захоплення, любов, ніжність, недостатньо формується у них мотиваційний, оцінно-контрольний та діяльнісний компоненти.

Таким чином, послаблюються як фізіологічні, психологічні, ду­ховні й соціальні основи розвитку особистості дитини, так і дидак­тичні основи освітнього процесу.

Багаторічні дослідження засвідчили, що саме ці явища і при­зводять до зниження працездатності, імунітету, до частих захворю­вань та ослаблення здоров'я у понад 53 % дошкільників.

Постає глобальна проблема — розроблення здоров'я збережувальних та здоров'яформувальних технологій, які б не лише сприяли максимальному розвиткові фізичного тіла дошкільників, а й роз­питкові їхньої психіки, формуванню духовності, навичок комунікативності. Тобто, формували здоров'я як багатоскладову категорію, до якої входять фізичний, психологічний, духовний і соціальний складники.

Наукових визначень, що таке здоров'я, існує близько сотні. Подаємо найуживаніші, що ними доцільно послуговуватися.

1. Фізичне здоров'я — це такий стан організму дитини, коли показники основних фізіологічних систем перебувають у межах норми й адекватно змінюються у процесі взаємодії з довкіллям; це гармонійна взаємодія всіх органів та систем, їх динамічна зрівно-иаженість із середовищем.

Основні показники фізичного здоров'я:

- нормальний або високий рівень морфофізіологічного роз­питку дитини (нормальне функціонування всіх органів та систем організму, їх ріст і розвиток), що виявляється й підтверджується піковими ант ропо- та біометричними показниками (зріст, вага, об-

 

10 Розділ 1

сяг грудної клітки; робота серця; дихання; опорно-руховий апарат, постава; стан шкіри; гострота зору, слуху, нюху, смаку); відсутність хвороб або поодинокі захворювання (два-три дні на рік).

2. Психологічне здоров'я — внутрішньосистемна основа соціаль­
ної поведінки особистості. У ній відображається стан мозку, коли
його вищі відділи забезпечують активну інтелектуальну, емоційну
та свідомо-вольову взаємодію індивідума з довкіллям.

Компоненти психологічного здоров'я — інтелектуальний та емоційний.

Інтелектуальне здоров'я — норма структурно-функціонального підґрунтя інтелекту, що дає змогу вирішувати різноманітні вербально-логічні завдання.

Емоційне здоров'я — здатність до саморегуляції, тобто вміння керувати своїми емоціями. Емоції є джерелами настрою — доброго чи поганого.

Станом психологічного здоров'я зумовлюється мислення дити­ни — позитивне і негативне.

Позитивне мислення — це думки, спрямовані на творення добра, на вияв довіри до людей і життя. Добрі думки — це чиста психічна енергія, яка сприяє швидкому розвиткові мозку та процесам, що відбуваються в ньому. Завдяки цьому збільшується обсяг пам'яті, зосереджується увага, розвивається творча уява.

Негативне мислення ("брудне", зле), навпаки, спричинює фі­зичні захворювання, відставання у психологічному розвиткові.

Основні показники психологічного здоров'я:

- достатній або високий рівень розвитку психічних процесів: зо­середження уваги, активність мислення; міцність та обсяг пам'яті;

- наявність розумових якостей;

- розвинена мова;

- доброзичливість до людей.

Психологічно здорова дитина ставить перед собою конкретну мету і впевнена, що здатна досягти її. Цій дитині притаманні творчі здібності у певній сфері, повага до себе й до інших людей, демо­кратизм у стосунках з ними, правдивість. Психологічне здоров'я дитини безпосередньо пов'язане зі стійкістю до стресів і дистресів (пізнавальних та емоційних).

3. Духовне здоров'я — усвідомлення особистістю свого "Я" як
частки природи і суспільства; прояв морально-вольових рис ха-

Здоров 'я дітей — здоров 'я нації 11

рактеру в справах, спрямованих на творення, віра у вищі духовні цінності (добро, любов), відповідальність перед іншими людьми, безкорисливість.

Основні показники духовного здоров'я:

- радісне світосприймання;

- чистота думок і спонукань;

- культура мовлення, поведінки;

- любов до Батьківщини;

- наявність позитивних морально-етичних якостей.

4. Соціальне здоров'я визначає здатність дитини контактувати з однолітками та дорослими у різних життєвих ситуаціях. Пріорите­том для соціально здорових дітей є нестресовий стиль життя.

Основні показники соціального здоров'я:

- достатнє і врівноважене спілкування з однолітками та мо­лодшими дітьми, з іншими людьми, старшими за віком і з різним соціальним статусом;

- швидка адаптація до фізичного й суспільного середовища;

- спрямованість на суспільно корисну справу, культура корис­тування матеріальними благами.

Усвідомлення дорослими визначеного змісту понять, що сто­суються дитячого здоров'я, дає змогу осягнути величезне значення належних здоров'язберігальних умов життя дитини в дошкільному навчальному закладі та в родині.

На думку науковця Т. Овчинникової, здоров'язберігальне се­редовище — це предметне середовище, зокрема господарська інф­раструктура, матеріальне забезпечення навчальної та оздоровчої ді­яльності. Його оцінюють за такими параметрами: розташуванням приміщень, наявністю санітарно-технічного, медичного, спортив­ного обладнання та інвентарю, відповідністю організації системи харчування чинним санітарним правилам і нормам.

До цього середовища варто віднести й розташування меблів у групових кімнатах, створення різних осередків для організації ці­кавої рухової, художньо-творчої та трудової діяльності вихованців, освітлення приміщень, свіже повітря у них. У нашому розумінні, здоров'язберігальне середовище — це такий безпечний для орга­нізму дитини освітній і життєвий простір, що охоплює всі сфери її життєдіяльності: "Природа", "Люди", "Я сам". Він також ство-

 

12 Розділ 1

рює оптимальні, комфортні умови для особистісного зростання до­шкільника та збереження його здоров'я.

До здоров 'язберігального середовища Т. Овчинникова додає другий — комунікативний компонент, тобто міжособистісні стосун­ки між суб'єктами педагогічного процесу, комплектування груп, їх наповнення, індивідуальні й типологічні особливості дітей, якість підготовки фахівців, які здійснюють коригувальний процес, сто­сунки батьків і педагогів, їхнє уявлення про здоровий спосіб жит­тя.

Поняття комунікативне середовище трактується як умови для спілкування дітей між собою, з педагогами та іншими людьми. Та­кими є різні види діяльності дітей: ігрова, навчальна, трудова та побутова. По суті, це сюжетно-рольові, рухливі, конструкторські, дидактичні, театралізовані та спортивні ігри, різні види занять, гос­подарська, художня праця тощо. І, безумовно, до комунікативного середовища треба віднести побутові дії та гігієнічні процедури, під час яких також відбувається спілкування дошкільників.

Якщо спілкування дітей не має стресового характеру, то в між-особистісних контактах формуються не лише навички спілкуван­ня та етика поведінки, а й розвиваються сприймання дітей одне одним, розуміння мотивів поведінки інших людей, їхнього вну­трішнього емоційного стану; виховуються емпатійні почуття (чут­ливість, ніжність, уважність, співчуття тощо). Саме з цих якостей складається моральність дитини, яка є показником її духовного та соціального здоров'я. Отже, таке комунікативне середовище забез­печує збереження здоров'я дошкільників як фізичне, психічне, так і соціальне, духовне.

Третім компонентом здоров'язберігальної діяльності Т. Овчинникова вважає корекційно-розвивальне, оздоровче середовище — форми та принципи навчальної і оздоровчої діяльності. На нашу думку, третій компонент здоров'язберігального середовища, за Т. Ов-чинниковою, вже передбачає не лише збереження здоров'я дошкіль­ників, а і його формування, тому засоби, форми роботи з дітьми, методи та прийоми потрібно віднести до здоров'яформувального се­редовища, яке забезпечує здоров'яформувальний освітній процес у дошкільному навчальному закладі. Це вже педагогіка здоров'я, яка спрямована на ознайомлення дітей з основами здорового способу життя (життя без хвороб); засвоєння різних умінь і навичок оздо-

 

Здоров 'я дітей — здоров 'я нації 13

ровлення, збереження, зміцнення та відновлення власного здоров'я. Вважаємо, що навчання та виховання дітей здоровому способові жит­тя має стати інтегрованим процесом, що охоплює всі види дитячої діяльності (навчальну, ігрову, трудову, побутову) та всі режимні про­цеси.

Здоров'яформувальний освітній процес — це життєдіяльність дитини у дошкільному навчальному закладі та сім'ї, спрямована на формування, збереження, зміцнення та відновлення здоров'я дошкільників.

Крім того, здоров'яформувальне середовище має включати корекційно-розвивальну та реабілітаційну діяльність. Адже без цього здоров'я дитини зберегти чи відновити неможливо. Однак використання лише форм і принципів у навчально-виховному процесі не зробить його оздоровчим, здоров'яформувальним та здоров'язберігальним. Вважаємо, що великий оздоровчий потен­ціал закладений у сучасних педагогічних особистісно орієнтованих технологіях.

Особистісно орієнтовані технології ставлять у центр всієї освіт­ньої системи особистість дитини, забезпечення комфортних, без­конфліктних і безпечних умов її розвитку, реалізації її природних потенціалів. При цьому вона в цій технології не просто суб'єкт, а суб'єкт пріоритетний, особистість — мета освітньої системи, а не засіб досягнення якоїсь другорядної мети (що має місце в інформа­ційних або авторитарних, дидактоцентричних технологіях).

Такі технології називають ще антропоцентричними. Отже, осо­бистісно орієнтовані технології характеризуються антроподентрич-пістю, гуманістичною та психотерапевтичною спрямованістю і ставлять за мету всебічний, вільний і творчий розвиток дитини.

У межах особистісно орієнтованої технології самостійними на­прямами є такі технології: гуманістично-особистісна, співпраці та цільного вибору.

Гуманістично-особистісна технологія має психотерапевтичну спрямованість на підтримку особистості, допомогу їй. У неї закла­дено ідеї поваги та любові до дітей, оптимістичної віри в їхні творчі сили. Ця технологія цілком відкидає примус.

Технологія співпраці реалізовує демократизм, рівність, партнер-є і по у суб'єкт-суб'єктних взаєминах вихователя і дитини. Педагог і

 

14 Розділ 1

дошкільник разом виробляють цілі, зміст, оцінюють, перебувають у стані співдружності, співтворчості.

Технології вільного вибору акцентують увагу на наданні дитині свободи вибору та самостійності в різних сферах її життєдіяльнос­ті. Роблячи вибір, дитина у найліпший спосіб реалізує позицію суб'єкта, йде до результату від внутрішнього потягу, а не від зо­внішнього впливу.

Таким чином, сучасні технології можна назвати здоров'язбе-режувальними та здоров'яформувальними.

їхнє застосування сприяє тому, що під час навчально-виховного процесу (занять, ігор, праці) створюється нестресогенний психоло­гічний мікроклімат, який сприяє саморегуляції дитини. Це такий психічний стан, коли імпульсивність, агресивність, тривожність перебувають у дитини в межах норми.

Урівноважена центральна нервова система (ЦНС) подає пози­тивні імпульси до внутрішніх органів та систем, які безперебійно виконують біологічні функції. Отже, в таких умовах діти спокій­ні, зосереджені, уважні, радісні, доброзичливі. їхнє мислення та почуття мають саногенний (чистий) характер, що спрямовує осо­бистість на позитивне сприймання довкілля, творчість, ціннісне ставлення до життя.

Такий психологічний і духовний стан дошкільників позитивно позначається на їхньому фізичному здоров'ї.

Особистісно орієнтовані технології потрібно застосовувати паралельно зі створенням здоров'язберігальних та здоров'яфор-мувальних умов, які спрямовані на:

- розвиток тіла і фізіологічних систем організму дитини загалом та дихальної, серцево-судинної, нервової систем, опорно-рухового апарату зокрема;

- розвиток пізнавальних процесів (сенсорного та інтелектуаль­ного), психічних процесів (адекватність психічного відображення, сприймання, уваги, позитивного мислення, пам'яті тощо);

- формування психічних станів (у межах норми імпульсивності, тривожності, агресивності);

- вільний природний вияв позитивних емоцій;

- розвиток особистісних якостей (відповідальності за доруче­ну справу, витривалості, впевненості у своїх силах, знаннях; до­брозичливості, самоповаги; емоційно-вольової сфери, активності,

-

Здоров 'я дітей — здоров 'я нації 15

цілеспрямованості, ціннісного ставлення до життя, здоров'я, при­роди, людей, миру на планеті, до навчання);

- - подолання негативного ставлення до власного здоров'я, жит­тя, самого себе, до людей.

- Усе перелічене вище є водночас і основними показниками здо­рової дитини.

- Таким чином, діяльність педагогічних колективів має спрямо­вуватися на проведення таких заходів, які сприятимуть активіза­ції всіх фізіологічних систем організму дитини (дихання, крово­обіг, урівноваженість центральної нервової системи, забезпечення киснем кори головного мозку та його півкуль, забезпечення їхньої працездатності (фізичної, психічної, емоційної), розвитку слухово­го, зорового, дотикового, нюхового аналізаторів, вестибулярного та рухового апаратів.

- З цією метою застосовують санітарно-гігієнічні заходи: прові­трювання приміщень групових кімнат, їх вологе прибирання, до­статнє ультрафіолетове опромінювання денним світлом тощо.

- Завдяки створенню належних умов організм дітей інтенсивно виробляє природний білок (інтерферон), який підвищує імунітет організму малюків. А розсіяне світло ультрафіолету сприяє виро­бленню вітаміну Д що підсилює формування кісток, сприяє зміц­ненню м'язів та зв'язок.

- Дуже важливо подбати про створення умов для нормального положення тіла дітей (столи різних конструкцій — для положення сидячи, стоячи, які підбирають не лише за віковими показниками, а й за зростом дітей), що сприятиме правильному формуванню постави, нормальному положенню внутрішніх органів, їх правиль­ному функціонуванню.

- Навчально-виховний процес має відбуватися за особистісно орієнтованою моделлю, спрямованою на всебічний розвиток осо­бистості дитини, а не на засвоєння якнайбільшого обсягу знань, умінь і навичок як того вимагає навчально-дисциплінарна модель навчання та виховання дітей. Особистісно орієнтована модель пе­редбачає використання різних інноваційних педагогічних техноло­гій.

- Обов'язковим на заняттях є регулювання фізичної, психічної, емоційної працездатності (протягом дня, тижня, року), дотриман­ня її періодів (впрацювання, оптимум, спад); зняття втоми й уник-

 

16 Розділ 1

нення перевтоми; уважне ставлення до симптомів стомлення дітей. Щоб забезпечити оптимальну працездатність вихованців, важливо на кожному періоді використовувати певні оздоровчі технології.

Навчальна діяльність дітей на заняттях потребує зосередження їхньої уваги, активного мислення. Підґрунтя для цього створюють центральна нервова, дихальна та серцево-судинна системи. Тому на періоді "впрацювання" (на початку заняття) корисно запропонува­ти дітям дихальні вправи та дидактичні ігри на розвиток дихання ("Пір'їнки", "Король вітрів", "Чия кулька далі?", "Совонько-со-ва", "Завбачливі хом'ячки" тощо), звуконаслідування явищ при­роди, голосів тварин, транспорту; дихання правою ніздрею, що сприятиме вентиляції легенів, збагаченню крові киснем і, своєю чергою, активізуватиме центри кори головного мозку.

Для ліпшого мислення, пам'яті, уваги та роботи інших фізіо­логічних систем організму дитини доцільним буде проведення імі­таційних, мімічних вправ та пальчикових ігор ("Апельсин", "Не плач, лялечко моя", "Голуби" тощо).

З метою мотивації дошкільнят до навчання та здорового спо­собу життя, піднесення емоційного настрою дітям читають вірші, примовлянки, приказки, загадують загадки, співають з ними ко­ротенькі пісеньки. Це забезпечує активну фізичну, психічну та емоційну працездатність упродовж усього періоду оптимуму.

На спаді працездатності (на 23—25-й хв заняття — з дітьми до­шкільного віку; на 15—18-й хв — з дітьми молодшого дошкільно­го віку), коли діти відчують втому (моторне хвилювання, збій у диханні тощо), доцільними будуть різні види масажу: класичний механічний, точковий; фізкультурні хвилинки у вигляді загально-розвивальних та ритмічних вправ (під музичний супровід), рухли­вих ігор тощо. Для профілактики втоми очей, розвитку гостроти зору, слуху та нюху можна запропонувати маніпулятивні вправи (гімнастика "Зіркість", "Сухе вмивання"), кольоротерапію (спо­стереження за квітами в куточку природи, зосередження зору на зеленому, блакитному, жовтому кольорах, м'яких іграшках, кольо­рових пейзажах тощо); ароматерапію (вдихання пахощів садових, польових і лісових квітів, трав: конвалії, ромашки, шавлії, чебре­цю, м'яти тощо).

 

 

Здоров 'я дітей — здоров 'я нації 17

Щоб зняти емоційне та фізичне напруження в дітей після за­нять з фізичної культури, трудової діяльності та врівноважити про­цеси збудження й гальмування (психічна саморегуляція), доцільно провести психогімнастику, релаксацію (вправи на розслаблення) під музику, аналіз та самоаналіз навчальної діяльності дітей і плав­но перейти до перерви між заняттями або до прогулянки на свіжо­му повітрі. Залежно від характеру наступної діяльності дошкільни­кам можна запропонувати динамічну паузу (рухливу гру, спортивні вправи), дидактичні, театралізовані та сюжетно-рольові ігри, ство­рити умови для самостійної діяльності малюків (за інтересами).

Таким чином, поступове регулювання працездатності вихован­ців, зміна їх активного та пасивного станів забезпечать структурно-функціональну роботу мозку, сприятимуть активізації процесу мис­лення, морфофізіологічному розвиткові організму, створять засади для зміцнення здоров'я.

Розуміючи суть кожного виду здоров'я, закономірності його формування, педагоги дошкільних навчальних закладів мають роз­почати шлях до здоров'я дітей зі створення відповідного здоров'я-збережувального і здоров'яформувального середовища, умов, які сприятимуть як фізичному, так і психічному їх розвиткові, що є підґрунтям фізичного, психологічного, духовного і соціального здоров'я.

Література

1. Вільчковський Е. С, Денисенко Н. Ф. Організація рухового режиму у дошкільних навчальних закладах: Навчально-методичний посібник. — Тернопіль: Мандрівець, 2008. — 128 с

2. Денисенко Н. Ф., Мельник Л. Д. Будьте здорові, діти // Дитячий садок. — 2001. - № 42.

3. Денисенко Н. Ф. Оздоровчі технології в освітньому процесі // До­шкільне виховання. — 2004. — № 12. — С. 4—6.

4. Денисенко Н. Ф. Освітній процес має бути здоров'язбережуваль-ним // Дошкільне виховання. — 2007. — № 7. — С. 8—10.

Денисенко Н. Ф., Аксьонова О. П. Через рух — до здоров'я дітей: Навчально-методичний посібник. — Тернопіль: Мандрівець, 2010. — 88 с

 

 

6.

18 Розділ 1

Державна Національна програма "Освіта" (Україна XXI ст.). — Київ: Райдуга, 1994. — 61 с

7. Національна доктрина розвитку освіти в Україні // Програма під­тримки вироблення стратегії реформування освіти. — 2001. — № 1. — С 13-22.

8. Волкова С. С. Как воспитать здорового ребенка. — Київ: Радянська школа, 1981. — 93 с.

9. Гримак Л. П. Резервы человеческой психики. — Москва: Политиз­дат, 1989. - 283 с.

Формування у дошкільників свідомого ставлення до власного здоров'я

У сучасній науці здоров'я розглядають як природний стан ор­ганізму, що характеризується відсутністю будь-яких хворобливих змін, що з'являються під впливом біологічних і соціальних чинни­ків. У повсякденному житті під поняттям здоров'я розуміють від­сутність хронічних захворювань, болю та дуже рідко зіставляють його зі здоровим способом життя.

Здоров'я — це найцінніше, що є в людини, — наголошував про­фесор Н. Семашко. В. Шекспір зазначав, що веселе серце йде та співає, журливе — швидко стомлюється.

Здатність протистояти хворобам, пристосовуватися до навко­лишнього середовища, схильність до самозбереження, саморозвит­ку також входить у поняття здоров'я.

Воно є комплексною категорією, яка відображає адаптаційні резерви організму у взаємовідносинах із навколишнім середови­щем.

Критеріями, що характеризують поняття здоров'я нації,на дум­ку Н. Синягіної та І. Кузнєцової, є як демографічні (народжува­ність, смертність, чисельність населення, середня тривалість жит­тя, захворюваність), так і психологічні показники (настанова на здоровий образ та спосіб життя, на здоров'я як головну життєву цінність, як психологічну характеристику професійного та особис-тісного потенціалу людини).

Серед багатьох учених і практиків (Т. Андрющенко, Г. Григоренко, О. Дубогай, Н. Денисенко, Н. Синягіна, О. Козін, І. Кузнецова та інші)

 

Здоров 'я дітей — здоров 'я нації 19

поширена компетентна думка про те, що стан здоров'я залежить не лише від зовнішніх чинників, а й від власного ставлення до здоров'я.

О. Кононко доводить, що дитина дошкільного та шкільного ві­ку повинна не лише знати про власне здоров'я, а й емоційно цін­нісно до нього ставитися, надаючи перевагу позитивним впливам середовища перед шкідливими, руйнівними.

Отже, як би держава не проводила здоров'язберігальну політи­ку, велику роль у збереженні та зміцненні власного здоров'я мають індивідуальні настанови та орієнтири в особистішому вдоскона­ленні людини, які закладаються ще в дитинстві як у родині, так і в навчальних закладах.

Виходячи із викладеного вище, доходимо висновку, що здоров'я більшою мірою залежить від особистості, тобто від самого дошкіль­ника. Однією з якостей дитячої особистості є ступінь усвідомлення ішасного ставлення до себе, отже, й до власного здоров'я.

Усвідомлення — тлумачиться як осягнення розумом чого-не­будь; думка про що-небудь, відчуття чогось, здатність осмислено, свідомо сприймати навколишнє. Свідомість виявляється перш за все, у ставленні до навчання та інших видів діяльності, до людей і суспільства, до себе, навчальних та інших обов'язків. Отже, й до власного тіла як оболонки внутрішніх органів і систем (субсфера компетентності "Я — фізичне"), до свого внутрішнього, духовного життя (субсфера компетентності "Я — духовне", "Я — психічне"), до здоров'я інших людей, ровесників (субсфера компетентності "Я — соціальне") (О. Кононко). Не менш важливі у формуванні особистості й почуття, в яких виявляється ставлення людини до навколишньої дійсності й до себе (М. Фіцула).

Таким чином, зазначене вище свідчить про те, що вже в до­шкільному віці дитина може усвідомлювати своє здоров'я за умо­ви, що вона має про нього знання, розуміє та усвідомлює свій фі­зичний і психологічний стан, проявляє особисті почуття до нього, вміє доглядати за своїм тілом, володіє певними навичками.

Усвідомлення власного здоров'я пов'язано зі свідомим ставлен­ням до нього. "Ставлення" тлумачиться як активна спрямованість дитини на здоров'я, що грунтується на визначенні його високої об'єктивної значущості в суспільстві та суб'єктивного особистіс-ного смислу.

 

 

20 Розділ 1

У такій інтерпретації ставлення до власного здоров'я виділяєть­ся в особисту цінність дитини, а також пов'язується з формуван­ням її компетентності у субсферах "Я — фізичне", "Я — психічне", "Я — духовне", "Я — соціальне". Такий підхід пояснюється тим, що категорія здоров'я має складну структуру, в яку входить фізич­на, психічна, духовна та соціальна складові.

Прикінцевим результатом формування у дітей свідомого ставлен­ня до особистого здоров'я є усвідомлення: "Я — фізично здоровий", "Я — психічно здоровий", "Я — духовно здоровий", "Я — соціально здоровий".

"Я — фізично здорова дитина " - це коли моє тіло, голова, тулуб, кінцівки, всі органи та фізіологічні системи працюють злагоджено, почуваються нормально.

"Я — психічно здорова дитина" — це якщо мої емоційні та ін­телектуальні потреби у спілкуванні та провідних видах діяльності (грі, навчанні, праці) задовольняються під час взаємодії з навко­лишнім середовищем.

"Я — духовно здорова дитина" — це коли усвідомлюю свій взаємозв'язок із природою та суспільством, забезпечується еволю­ційний розвиток моїх природних обдарувань, формується радісне світосприймання.

"Я — соціально здоровий" — це якщо достатньо і врівноважено спілкуюся з рідними людьми, зі старшими за віком і вищими за соціальним статусом, однолітками і молодшими дітьми.

Загальновідомо, що через свідомість (відчуття, мислення, емо­ції, волю, самосвідомість) діти у процесі навчання і виховання на­бувають знань, умінь і навичок, засвоюють досвід поведінки.

У зв'язку з цим можна стверджувати, що проблема формуван­ня у дошкільників свідомого ставлення до особистого здоров'я пов'язана з наданням їм знань про фізичне, психічне, духовне та соціальне здоров'я. Саме такі знання, досвід дитини, її емоційні переживання щодо формування, збереження, зміцнення та від­новлення особистого здоров'я сприятимуть формуванню життєвої компетентності дошкільника у субсферах "Я — фізичне", "Я — пси­хічне", "Я — соціальне", "Я — духовне".

Дошкільникам необхідні знання, які допоможуть їм підтриму­вати власне здоров'я, доглядати за тілом, орієнтуватися у фізіоло­гічних змінах свого організму (Т. Андрющенко, Л. Лохвицька).

 

Здоров 'я дітей — здоров 'я нації 21

Виходячи із зазначеного вище, можна передбачити, що фізичне ідоров 'я у компетентної дитини формується завдяки таким чинни­кам:

- активній руховій діяльності;

- достатньому перебуванню на свіжому повітрі;

- загартовуванню природними факторами (повітря, вода, зем­ля, сонце), гігієні;

- раціональному харчуванню з широким використанням рос­линних продуктів;

- цікавому і корисному відпочинку;

- достатньому сну (відповідно до індивідуальної потреби у ко­жен віковий період розвитку дитини).

Компетентність дитини щодо психічного здоров'я пов'язана і усвідомленням таких знань, як-от: особисте психічне здоров'я залежить від активного пізнання світу, виявлення готовності до розв'язання проблемних ситуацій, від здійснення елементарних мислительних дій; від оволодіння початковими формами дослідни­цтва, експериментування, винахідництва; від уміння спостерігати, бути сприйнятливим, допитливим, уважним, уміти відрізняти го-мовне від другорядного.

Свідоме ставлення дітей до особистого духовного здоров'я від­бувається завдяки таким знанням, які вказують дитині на те, що ДО природи, людей, всього живого та неживого на Землі необхід­не дбайливе ставлення. Потрібно шанувати духовні надбання своєї сім'ї, роду, народу, всього людства, рідної мови, культурної спад­щини. Цінувати мистецтво, літературні твори, предмети образо­творчого та народно-ужиткового мистецтва.

Формування свідомого ставлення до особистого соціального ідоров'я забезпечується системою таких знань, які розвивають у дітей, усвідомлення того, що стосунки між ровесниками та дорос­лими не мають бути стресовими, а повинні бути доброзичливими, добротворчими, культурними, дієвими.

У взаємостосунках необхідно керувати своїми емоціями, роби­ти самооцінку та оцінку інших з усвідомленням мотивів, вчинків, поведінки. Це сприятиме розвиткові саморегуляції як прояву во­льових зусиль дитини, що складають "Я — психічне".

У спільній ігровій, пізнавальній, трудовій діяльності дитина пови­нна проявляти самостійність (у діях, думках, рішеннях) й активність.

 

 

22 Розділ 1

Не менш важливою у формуванні в дошкільника свідомого ставлення до особистого здоров'я є емоційна чутливість.

О. Кононко доводить, що цей напрям педагогічної роботи має на меті розвинути чутливість дитини до себе, свого тіла, інших людей, що оточують її. Така робота призведе до появи у дитини здатності відгукуватися на життєві події, переживати їх, не бути байдужою до людей і пов'язаних з ними ситуацій.

Прояви позитивних емоцій (привітність, приязність, щирість, вдячність у взаєминах), високої душевності (любові, ніжності, співчуття) формує у дошкільників оптимістичне, радісне світо­сприймання, допомагає ціннісно та з повагою ставитися до себе, свого здоров'я, до людей, їхнього здоров'я та життя.

Виховання свідомого ставлення до особистого здоров'я потріб­но поєднувати з формуванням навичок (догляду за тілом; само­аналізом особистих думок, позитивного мислення, прояву високої душевності, доброзичливих взаємостосунків) та звичок до відносно усталених способів дій щодо збереження особистого здоров'я, його зміцнення та відновлення. Отже, йдеться про засвоєння дітьми на­вичок здорового способу життя як шляху до еталону здоров'я, яким є образ здорового життя.

Формування у дітей та учнів свідомого ставлення до особистого здоров'я здійснюється у різних формах активності (руховій, пізна­вальній, мовленнєвій); різних видах діяльності (у грі, спілкуванні, предметно-практичній діяльності, у навчанні); різних сферах жит­тєдіяльності (у сферах "Природа", "Культура", "Люди").

Засобами формування свідомого ставлення до особистого здо­ров'я є різні види занять, рухливі, дидактичні, сюжетно-рольові ігри, праця, самостійна діяльність дітей, використання етнопеда-гогіки.

Оптимізують цей процес сучасні інноваційні педагогічні тех­нології (гуманно-орієнтована, педагогічної співпраці та вільного вибору), а також активні методи навчання та виховання дітей до­шкільного віку.

Таким чином, сформоване свідоме ставлення дітей до особис­того здоров'я, що його він проявляє у знаннях про своє тіло, ду­шевному житті та соціальних ролях і передає у малюнках, віршах, казках, мелодіях, танцях, робить його компетентним у сфері жит­тєдіяльності ";Ясам".

 

 

Здоров 'я дітей — здоров 'я нації 23

Додаток

Засоби формування