Глибоке коріння вітчизняної риторики

"Велесова книга".- збірка проповідей духовних вождів праукраїнських племен у дохристиянську епоху. Риторична майстерність цих проповідників - вияв високої словесної, а отже, й духовної культури наших пращурів. У Велесовій книзі маємо понад 250 Богознавчих понять (в тому числі імен Богів). Серед них найчастіше згадується Прабатько Богів Сварог. На 25-ти дошках є звертання чи молитви до Сварога, а також згадки про Сварожичів, Сварожих Воїв, Сварожі Закути, Сварожі Кола, Сварожі Раті, Сварожі Руки. Дуже часто згадується Бог Воїнства - Перун та його пара -Мати-Слава. До появи Велесової книги ми про неї нічого не знали, хіба що на стародавніх малюнках бачили казкову птицю з жіночим обличчям, часто в золотій короні. До нас дійшли різні її імена: Птиця Гамаюн, Птиця Сирин, Птиця Алконост, Жар-Птиця.

Київська Русь (давньоруська держава 9-12 ст.) розквітала при Ігорі, Ользі, Святославі, Володимирі, Ярославі Мудрім. У Києві відкривалися бібліотеки, школи, розвивалися різні ремесла.

Після хрещення Русі активно створюються пам'ятки писемності, розвивається мистецтво, архітектура, література, культура слов'ян, зокрема риторична. "Слово о полку Ігоревім" донесло до наших днів "Золоте слово" Святослава, "змішане із сльозою", що є взірцем високої риторичної культури того часу. Найбільш відомими ораторами Київської Русі були Іларіон та Кирило Туровський.

Іларіон (ХІ ст.) – перший екиївський митрополит, давньоруський письменник, талановитий оратор. Найвідомішою його проповіддю є «Слово про закон і благодать», де з патріотичних позицій оцінено діяльність князів і визначну роль київських князів.

Кирило Туровський (ХІ ст.) – яскравий приклад творця величально-похвальних промов, якого ми сповна можемо назвати великим «піснетворцем» Київської Русі. Неабияку риторичну цінність становить «Слово в новий тиждень після Пасхи», яке Кирило Туровський побудував за суворими законами риторики.

Ораторські твори доби середньовіччя – це твори, що мали настановчі цілі. Вони передбачали насамперед популяризувати й поширювати християнську ідеологію і морально виховувати, уславлювати персонажів християнської міфології та видатних церковних діячів.

Національне красномовство слов'ян базувалося як на класичній риторичній спадщині давнього світу, так і на досягненнях західноєвропейської естетико-літературної думки. Русь художнього риторичного слова була напрочуд важливою у боротьбі слов'янських народів за визволення, проти духовного рабства, проти окатоличення, полонізації. Кращі художні твори видатних майстрів слова ставали народними, національними. Деякі твори українського Аристотеля Г.С. Сковороди ("Всякому городу нрав і права") стали народними піснями.

ХУП-ХУШ ст. - період становлення й розвитку літератури і шкільних курсів теорії поетичного та ораторського мистецтва.

Києво-Могилянська академія Тривалий час була єдиним вогнищем просвіти й культури в Україні, Росії, значною мірою і в Білорусії та південних слов'янських країнах, мала статус. європейського навчального закладу, а слава про її випускників-просвітителів сягала світового масштабу.

Сучасним риторам, спеціалістам гуманітарного профілю повчально й корисно знати про структуру цього унікального навчального закладу, методи навчання спудеїв, перелік предметів, навчання риторики тощо.

Основу академії заклала Київська братська школа, створена у 1615 році, її підтримувало запорізьке козацтво та визначні освітні сили, які ґрунтувалися на той час у Києві. Школа досить швидко стала першим вищим закладом України.

Академія мала глибоко національне спрямування, керувалася системою і методами навчання кращих західноєвропейських університетів і академій, її вихованці здобували різнобічну глибоку освіту. Серед них багато відомих політичних, державних та освітніх діячів, учених-філософів, медиків, істориків, художників, композиторів, які успішно працювали в Україні і за її межами (Г.С. Сковорода, М.В. Ломоносов, Феофан Прокопович).

У 17-18 ст. в академії було 8 класів, а курс навчання тривав 12 років. Ключем до вищих знань була латинська мова. Спудеї вивчали книжну українську, грецьку, польську, слов'янські та європейські мови. Між собою говорили лише латинською мовою, а людина, яка не володіла латиною, вважалася неосвіченою. Вивчали "сім вільних наук", які поділялися на трівіум (граматика, піїтика, риторика) і квадріум (арифметика, геометрія, філософія, музика).

Після граматичних класів спудеї продовж 8-ми років вивчали поетику (1 рік), риторику (1 рік), філософію (2 роки) і богослов'я (4 роки). Поетика - мистецтво складання віршів - передувала риториці.

До наших днів дійшли описи 183 підручників риторики. Це були оригінальні курси риторики (127 з них складені й прочитані в академії в 1635-1817 рр.). Найдавнішим відомим підручником, складеним українським автором, за яким читалася риторика в Києво-Могилянській академії, був курс професора Йосипа Кононовича-Горбацького, прочитаний ним у 1635 р. Написано його латинською мовою за зразком римського філософа й ритора Цицерона «Поділи ораторські».

У курсі риторики такі прогресивні вчені, як Ф. Прокопович, Іоаникій Галятовський виховували у молоді істинне почуття патріотизму на прикладах вітань, панегіриків відомим діячам (Петру Могилі, кошовим). Риторика в академії була найбільш популярним предметом і мала практичне застосування: студенти створювали ораторські промови, орації, були учасниками багатьох урочистих громадських та церковних подій (бажаними учасниками).

Кожний ритор читав свій навчальний курс, що ск5ладався з теоретичної частини (лекцій, трактатів) і практичної (диспутацій, діалогів).

Метод вивчення риторики: студентів учили створювати промови загального й певного призначення (судові, панегірічні), писати листи: вітальні, поздоровчі, дякувальні, прохальні, прощальні тощо.

Церковного красномовства навчали лише бажаючих, бо студенти риторики вважалися світськими людьми. Вони активно вивчали твори римських, грецьких класиків риторики.

Підручники в академії були рукописними, авторськими, бо кожен викладач мусив складати свій оригінальний курс лекцій.

У середині 17 ст. значної ваги в духовному житті українського народу набрала полемічно-публіцестична проповідь, що переросла релігійні рамки і мала загальнокультурну та політичну цінність. Вона стала активним засобом впливу на населення (Лазар Баранович, Іоаникій Галятовський, Антоній Радивиловський),

У курсах риторики цього часу посідає важливе значення гомілетика – частина риторики, в якій викладаються настанови щодо створення спеціальних церковних проповідей.

Першим друкованим підручником з риторики в академії був підручник професора Іоаникія Галятовського "Наука або Способ зложення казання" (Київ, 1659), (Львів, 1663 "Ключ разуменія").Одна з важливих вимог, які ставить Галятовський перед проповідд., щоб вона була зрозуміла для слухачів.

З 60-х років 18 ст. академія перетворюється на духовний заклад, і її вихованці для завершення освіти їдуть до Москви, Петербурга. Красномовство й риторику на той час викладали в церковних школах та училищах.

Одним із найвидатніших і найцікавіших риторів кінця 17 початку 18 століття був Феофан Прокопович – видатний вчений, ритор, письменник, політичний і громадський діяч(1681 – 1736). Він є одним із засновників стилю українського бароко з його демократичним характером, зв’язком із народною творчістю, умілим використанням культурної спадщини. Прокопович навчався у Київській академії, згодом у Польщі, Римі. Завдяки своєму ораторському таанту досягає вищих посад держави, стає,по суті, правою рукою Петра І, його радником, главою «Ученої дружини». З 1706 року – професор риторики Київської академії.

Ф. Прокопович створив підручник риторики, який увібрав у себе прогресивні ідеї Аристотеля і складався з 10 книг.

Методи риторики автор вбачав у тому, щоб навчити, як у промові за допомогою володіння мистецтвом слова дати відповіді на важливі запитання й переконати що ці відповіді є правильними. Джерелом красномовства він вважав природу, талант, освіту, тренування, наслідування.

Творчо використовуючи досягнення античної риторичної науки, Ф. Прокопович розробляє вчення про три стилі: високий, квітчастий і низький.

Високий стиль має хвилювати аудиторію, для чого слід підбирати емоційні, величні способи викладу.

Квітчастий стиль – має приносити насолоду, для чого вживаються гарні способи вислову.

Низький стиль «служить для повчання і вживається у розповідях, якими ми повчаємо інших. Він виключає сильні емоції.

Ф. Прокопович був автором славнозвісного «Букваря», за яким вчилися українці, росіяни, білоруси, грузини, серби, болгари, греки та ін.

У Прокоповича свого часу вчився М. Ломоносов.