Зв'язок риторики з іншими науками

Найближче риторика пов’язана із філософією і є частиною її. Філософія вивчає загальні закони розвитку людини, природи, суспільства і формує світогляд людини; риторика вивчає й описує конкретні закони, закони мисленнєво-мовної діяльності, виробляє правила мовного спілкування, а також сприяє формуванню світогляду та морально-етичних норм поведінки людини.

Риторику і логіку єднає те, що основою кожної є мислення. У логіці йдеться про загальні основи мислення, а в риториці основним є вербальне мислення. У логіці панує теорія доказу, а в риториці найважливішими є аргументи переконання.

Логіка орієнтована на істину та діяльність, а риторика ще й на вигадку та на ймовірне, вона творить мислення, яке описує реальний та уявний художній світ.

Спільними для риторики й етики є моральні закони. Риторика завжди стояла і стоїть на сторожі добра. Моральне обличчя оратора й ритора забезпечує їм успіх або неуспіх.

Риторика – праматір лінгвістичних наук, попередниця граматики, поетики, культури мови, стилістики, психолінгвістики.

Граматика в античні часи визначалася як наука гарної мови. Головна мета грецької граматичної школи – розвиток уміння пояснювати літературні тексти з точки зору риторичної науки. До граматики ще входили рахунок і малювання. У пізній антиці граматика, риторика і діалектика становили цикл вільних наук. Іронія долі в тому, що вікове партнерство граматики і риторики, коли граматика служила риториці, закінчилося поразкою риторики, поглинанням її граматикою.

Зв'язок риторики з лінгвостилістикою.

Стилістика досліджує стилістичну систему мови, тобто виражальні можливості і їх реалізацію в мовленні. Вона вивчає функціональні стилі та їх засоби. Значить, стилістика є для риторики теоретичною наукою. Вона вчить, як використати стилістичний потенціал мови, має для цього правила, техніку, вимоги до оратора та аудиторії.

Культура мови і риторика пов’язані між собою. Культура мови вивчає комунікативні якості мови – правильність, ясність, точність, образність, багатство, естетичність. Риторика досліджує ті ж самі якості в динаміці і комбінаціях, залежно від умов і ситуацій спілкування, передбачає же комплекс цих якостей у видах публічного мовлення.

Сценічна майстерність – це знання законів і правил риторики, вміле володіння технікою риторики. Важливими тут є риторичні поради про мовне дихання, дикцію, композицію, міміку, жести, пози, рух тощо.

Риторика, естетика і поетика генетично споріднені з мовознавчими науками. У давні часи поетику називали другою риторикою, бо поетика - «це мистецтво мови поезії», яке належить до найдавніших мистецтв, ще дописемних (усних), і розвивається й нині успішно.

Риторика й поетика служать мовній організації художнього тексту, яка доносить до слухача художній задум, ідею чи концепцію образного бачення. Вже для Платона риторика була «філософією красномовства», засобом досягнення мудрості мистецтвом і наукою слова.

Література

1.Мацько Л.І., Мацько О.М. Риторика: Навч. посіб. – К.: Вища школа, 2003. – С.90-109.

2. Спанатій Л.С. Риторика: Навч. посіб. Для студ.вищ. навч. зал. –К.: Видавничий дім «Ін Юре», 2008. -144 с.

Література

3.Абрамович С.Д., Чікарьова М.Ю, Риторика: Нач. Посібник._Львів: Світ 2001. – 240

4.Вандишев В.М. Риторика: екскурсія в історію вчень і понять: Навч. посібник. – К.: Кондор,2003. – 264 с.

5.Спанатій Л.С. Риторика: Навч. посіб. Для студ.вищ. навч. зал. –К.: Видавничий дім «Ін Юре», 2008. -144 с.

6.

 

ЛЕКЦІЯ № 5

ОСНОВНІ РОДИ, ВИДИ ТА ЖАНРИ КРАСНОМОВСТВА

ПЛАН

1. Ранні класифікації красномовства.

2. Соціально-політичне красномовство.

3. Академічне красномовство.

4. Судове (юридичне) красномовство.

5. Суспільно-побутове красномовство.

6. Дипломатичне красномовство.

7. Військове красномовство.

8. Церковно-богословське красномовство (гомілетика).

9. Рекламне красномовство.

10. Види публічних виступів: доповідь, промова, бесіда, лекція, репортаж.

1. Ранні класифікації красномовства.

Перші спроби диференціації (розчленування, розділення) і класифікації промов та систематизації засобів досягнення заданого ефекту від них були зроблені у Давній Греції пізніше Стародавньому Римі. У Давній Греції розрізняли такі види риторики (красномовства): політична (дорадча), судова й урочиста або (епідейктична) промови. Крім того в ораторському мистецтві виділялось ще «надгробне слово», присвячене пам’яті заслуженої особи, тому виголошення його доручалось лише видатному або добре відомому оратору.

Але навіть геніальний Аристотель у своїй «Риториці» не подав глибокої класифікації видів красномовства. Він розрізняв не види, а стилі зарання написаної і проголошеної (вивченої напам’ять) промови. Вона точна, суха без афектів. І друга, не написана, а виголошена вільно, - творча, акторська.

Диференціював античне красномовство також Цицерон. У праці «Про оратора» він писав, що «існують три роди красномовства», і зв’язував їх з типами самих ораторів: «Перш за все - оратори велемовні, з високою силою думки, з урочистими виразами, рішучі … Другий рід – це оратори стримані й проникливі, всьому повчають, усе роз’яснюють. Між цими двома групами (родами) є ще одна – середня, яка не використовує ні тонкої передбачливості других, ні буйного натиску перших, хоч близька до обох».

Роди й види ораторського мистецтва сучасності розрізняються на основі ораторського монологу й ораторського діалогу. Розрізняють 5 – Г. Апресян (10 – московські вчені, 9 – Галина Сагач, 2 – П. Сопер) основних видів красномовства.