Сьогодні жанрами соціально-побутового красномовства є: ювілейні промови, привітальне слово, застільне слово, надгробне (поминальне ) слово, інтимні пояснення, спори тощо.

Найчастіше такі виступи бувають імпровізаціями, які не готуються заздалегідь. За своїм обсягом це невеличкі лаконічні тексти, що не вимагають обов’язкової, звичайних для інших галузей риторики сталої схеми побудови (вступ, основна частина, висновки). Логічне начало тут може бути послабленим, панує емоційна стихія. Ораторові не обов’язково демонструвати академічну ерудицію, знання законів тощо, хоча окремі елементи такого роду тільки прикрашають подібне слово.

Соціально-побутове красномовство має яскраво виражені національні традиції, виступає частиною національної духовної культури народу, продовжує традиції та звичаї народу.

Соціально-побутове красномовство має масовий характер і помітний вплив на культуру живої народної мови. Важко класифікувати численні приклади гострого та переконливого слова в побуті (на базарі, у магазині, в транспорті, залицяння хлопця чи признання дівчини). Але очевидно, що сфера застосування красного слова тут справді безмежна.

Неперевершеним розповідачем своїх усних гумористичних оповідань був український письменник Остап Вишня, блискучі «вечірні розмови» вів із читачами газет незабутній Максим Рильський. Особливою пошаною в усьому світі користуються майстри застільних промов народів Закавказзя, Середньої Азії. Полонив серця усними побутовими оповіданнями-імпровізаціями, мудрими казками великий педагог В.О. Сухомлинський. (Фільм «кавказька полонянка»).

Дипломатичне красномовство.

Дипломатична промова – суто офіційний виступ особи, яка представляє ту чи іншу державу. Слово дипломата завжди було зброєю політики.

Розвивається у державах, які проводять активну державотворчу політику, формують свій міжнародний авторитет.

Українське дипломатичне красномовство започаткувалося за часів Київської Русі, зазнало розквіту за часів Запорізької Січі, Богдана Хмельницького, а також у період розбудови України у 90 рр. ХХ ст.

Дипломатичне красномовство має кілька видів промов, серед них поширені такі:

§ промови на міжнародних та міждержавних конференціях, зборах, засіданнях, зустрічах;

§ промови під час дипломатичних актів (угод, комюніке);

§ промови під час візитів, прийомів, прощань, нагород тощо;

§ дипломатичні листування.

Дипломатичне красномовство належить до особливо вишуканого виду. Це елітарний вищий рівень мовлення.

Дипломатичне красномовство вимагає від оратора високого рівня комунікативної та мисленнєво-мовленнєвої культури, вільного рівня володіння рідною та іноземними мовами, ясності мислення й мовлення, точності, стислості, доцільності мовлення, високого загальнокультурного рівня, освіченості, інтелігентності, нарешті почуття гідності та впевненості у своїх позиціях., в захисті інтересів своєї країни.

Упродовж віків міжнародне співробітництво виробило певні правила і норми дипломатичного спілкування, порушення яких не допускається і нині. Сукупність таких загальноприйнятих правил, традицій, умовностей називають дипломатичним протоколом. До змісту цього поняття входять нині практично всі сфери дипломатичної діяльності, визнання нових держав, встановлення дипломатичних відносин, відкриття місій і представництв тощо.

Цікаво, що частина суто дипломатичних термінів розвинула вторинні значення і стала суспільно-політичними чи загальнонауковими:термінами: аудієнція, альянс, глобалізація, декларація, імунітет, коаліція, конгрес, легалізація, місія, церемонія тощо.

Для дипломатичних промов обов’язковим є етос «міжнародної ввічливості», поваги і шани до власної держави та держави-партнера. Він виявляється через мовні формули міжнародної і національної ввічливості та компліментів, що складалися віками.

Традиції мовної ввічливості української дипломатії добре ілюструють лист гетьмана «Військ Запорізьких і всієї України обіруч Дніпра» Богдана Хмельницького до шведського короля Карла Густава, надісланий з козацької столиці Чигирина 1656 року:

Найясніший королю Швеції, наш вельможний пане і друже.

З наказу самої природи і з нашої вродженої прихильності до кожного ми звикли нікому не робити кривди, а навпаки, змагатися у доброзичли­вості з тими, хто ставиться до нас прихильно. Отже, ми, відчуваючи добре і достатньою мірою ясне ставлення до нас вашої королівської величності, вже двічі, з душевною насолодою, відіслали листи до вашої королівської величності. Але якимсь чином, як проти нашого бажання, так і проти бажання вашої королівської величності, вони і досі не торкнулися рук вашої королівської величності. Таким же чином частіші нагоди до бесід були відрізані з обох сторін, це треба приписати не якійсь ворожій недбай­ливості з нашого боку, в зависній ненависті тієї ж долі. Тепер, отже, для підтвердження нашої приязні до вашої королівської величності ми по­відомляємо і ясно заявляємо, що не дамо нікому допомоги — хоч би до цього нас часто закликали — ані підемо ні на кого в наступ, але при Божій допомозі захищатимемо, як зможемо, віру, волю і наші кордони. Хоч би поширювалась якась несприятлива чутка, ніби ми піднімаємо зброю про­ти вашої королівської величності. То нехай ваша королівська величність дасть якнайменше віри цій безглуздій чутці, бо ми (як свідчать про нас минулі події) ніколи без причини не трубимо сигналу. Подавець цього листа усно і більш докладно викладе вашій королівській величності нашу доброзичливість. Тим часом благаємо у Всевишнього найліпшого Бога вічного щастя вашій королівській величності.

Дано в Чигирині, дня 13 липня 1656 за старим календарем.

Вашій королівській величності, вельмишановного пана і друга готовий до послуг друг Богдан Хмельницький, гетьман Військ Запорізьких¹.