ЛЕКЦІЇ 7-8

МЕТОДИКА ТА ЕТАПИ ПІДГОТОВКИ ПРОМОВИ (КОМПОЗИЦІЯ,ІНВЕНЦІЯ, ДИСПОЗИЦІЯ)

ПЛАН

1. Промова як дослідження.

2. Вибір теми.

3. Формулювання мети.

4. Процес збирання матеріалу.

5. Запис промови.

6. Складання плану.

7. Розмітка тексту знаками партитури (рядкові знаки, надрядкові знаки, підрядкові знаки).

8. Тренування.

9. Структура ораторського твору (вступ, основна частина висновки).

1. Промова як дослідження.

Промова - свого роду наукове дослідження, яке обов’язково базується на ґрунтовному вивченні питання. Тема виступу має бути новою, актуальною, змістовною.

Оратору потрібно ґрунтовно вивчити питання, про які він буде говорити у промові. Цицерон писав, що: «Промова повинна розцвітати й розгортатися на основі повного знання предметів». Промова, як правило, потребує ґрунтовної підготовки, і чим ґрунтовніша підготовка, тим солідніше, вагоміше і переконливіше виглядатиме промова. «Готуватись – це значить думати, виношувати думки, згадувати ті з них, які вас особливо захоплюють, відшліфовувати їх, розташовувати у відповідному порядку, створювати свого роду мозаїку», - писав Д. Карнегі. При цьому, ритор обов’язково має у промові представити власну позицію, власну оцінку явищ, понять і фактів, адже шаблонність, переказ чужих думок, завжди вважалися серйозними недоліками. Усі ці риси ріднять промову з науковим дослідженням.

Підготовка промови має певний «алгоритм», тобто етапи роботи над інформацією, а саме: вибір теми — формулювання мети — складання плану — збирання матеріалу — робота над конспектом — репетиція (тренування).

2. Вибір теми.

Д.Карнегі писав: «Не намагайся сісти і підготувати промову за 30 хвилин. Не можна «спекти» промову на заказ, як пиріг. Промова повинна визріти. Виберіть тему на початку тижня, обдумайте її у вільний час, виношуйте її, не забувайте ні вдень ні вночі. Обговорюйте її з друзями. Зробіть її предметом бесід. Задавайте самі собі різні запитання по даній темі. Записуйте на папірцях всі думки й приклади, які приходять вам у голову, й продовжуйте шукати».

Отже, вибір теми – перший і досить важливий етап у підготовці промови. Нерідко трапляється, що виступ готується за заданою темою. В такому випадку оратору необхідно лише конкретизувати її. Складніша справа — визначити і сформулювати свою тему виступу. Саме тому, слід добре розумітися в понятті «тема» та знати, що саме слід враховувати ритору при виборі теми.

Саме слово «тема» походить з грецької мови і означає «те, що покладено в основу», фундамент. Тема завжди конкретна, стосується одного питання. У межах теми виділяють підтеми. Підтема, в свою чергу, може поділятись на мікротеми. Мікротема часто зводиться до абзацу, а то й одного речення.

Щоби визначитись з темою слід спочатку визначитися з тим, яку психологічну реакцію оратор хоче викликати у слухачів (розважити, поінформувати, переконати, закликати до чогось). При цьому варто враховувати свої власні можливості, інтереси, уподобання. Оратор має захоплюватись обраною темою, тільки тоді він зможе захопити нею аудиторію.

Тему слід розуміти як проблему, задачу, яку треба вирішити. Ця проблема має бути актуальною для аудиторії. Вибирайте теми, які ви здатні пояснити. Тематика розмов у вузькому колі товариства буває найрізноманітнішою: про спорт, театр, моду політику, кіно, дозвілля тощо. У значній за кількістю учасників аудиторії коло тем для обговорення істотно звужується, обмежуючись переважно професійним спрямуванням їх учасників або ж воно стосується спільних для більшості людей питань – проблем здоров’я, культури, політики, освіти, економіки, моралі і права.

Не бійтеся зачіпати складні й не до кінця визначені проблеми, викликати заперечення – бійтеся іншого: що ви малодушно обминаєте протиріччя, або свідомо приховуєте істину. Пам’ятайте, у людей існує психологічна потреба у новизні, люди прагнуть нового. Ви також захопите аудиторію, якщо розкриєте свою тему в конфліктних колізіях, показуючи усі «за» і «проти» тієї чи іншої теми. Адже увагу людей завжди привертали суперечки чи змагання (фактори успіху теми за П. Сопером).

Отже, при визначенні теми виступу потрібно враховувати наступні моменти: 1. Обирайте тему, яка відповідає вашим пізнанням і інтересам. По-перше, подумайте про ті галузі знання, в яких ви маєте особливийдосвід або теоретичну підготовку. По-друге, поспілкуйтесь на яку-небудьцікаву тему зі своїми товаришами чи друзями. По-третє, зверніться докниги. Продивіться довідники, свіжі журнали і газети. 2. Підбирайте доречну тему. Настрій аудиторії залежить від місця і часу. В аудиторії він один, вприватному житті — інший. В побутовій ситуації слухачі сприйматимуть якдосить природну річ те, що в аудиторії їм може здатися нецікавим,смішним, шокуючим. 3. Обирайте тему, яка відповідає аудиторії. Тема повинна бути досить цікава, досить важлива, досить зрозуміла дляслухачів. Для того, щоб вирішити, чи буде вона відповідати цим вимогам,необхідно мати уявлення про рівень знань слухачів, їх виховання, вік,особливі інтереси. Обравши тему, потрібно подумати про її формулювання. Тема — це те, про що йде мова. Зазвичай її формулюють словом або фразою, які вказують характер питань, що підлягають обговоренню.Назва промови повинна бути ясною, чіткою, по можливості короткою. Вона повинна відображати зміст виступу і обов'язково привертати увагу слухачів. Вдала назва теми виступу певним чином налаштовує аудиторію, готує її до сприйняття майбутньої промови. Довгі назви, які включають незнайомі слова, відштовхують слухачів, іноді викликають негативне відношення до виступу. Слід уникати і дуже загальних назв. Загальні назви потребують висвітлення багатьох питань, а це ораторові не завжди під силу. Тому серед слухачів будуть невдоволені, бо вони не отримають відповіді на питання, які їх цікавлять.

Існують такі поняття, як тема «розкрита» та тема «не розкрита». Тема «розкрита», коли матеріал їй відповідає, коли основна думка промовця зрозуміла, коли вона доведена. Бажано, щоби тема мала точки зіткнення з іншими темами, апелювала до вже відомих аудиторії фактів. Якщо хоча б кілька людей зрозуміють вас – тема розкрита вдало.

3. Формулювання мети Необхідно ясно уявляти, для чого, з якою метою виголошується промова, якої реакції слухачів ви добиваєтесь. Чи бажаєте ви тільки що-небудь пояснити, описати чи просто розповісти? Або ви хочете змінити свою думкучи переконати аудиторію що-небудь зробити? Для того, щоб отримати чітке уявлення про те, чого ви добиваєтесь, викладіть письмово ваш намір у формі цілого речення. Потрібно також мати на увазі, що мету виступу слід формулювати не тільки для себе, але й для своїх слухачів. Чітке визначення цільової настанови полегшує сприйняттяораторської промови, певним чином налаштовує аудиторію. Існує загальна і конкретна мета виступу. Загальна мета визначаєтьсявидом реакції, яку оратор хоче викликати у слухачів і залежить від того, чи бажає він тільки розважити їх або задовольнити цікавість, надихнути, переконати чи схилити до дії. Конкретна мета виражена в самому змісті промови, який може розважати, вгамовувати жагу знань, надихати, переконувати і викликати готовність до дії. Певним чином можливе і злучення цих цілей. Наприклад, розважальна промова іноді не обійдеться без інформації і навіть без елементів впливу. Промова, яка спонукає до дії, не буде мати успіху, якщо вона не цікава, не надиха-юча, не переконлива. Але оратор повинен ясно уявляти собі, яка ж із загальних настанов є переважною, і у відповідності до цього будувати свою промову. В той час як загальна мета визначає, якої реакції ви хочете добитися, конкретна чітко показує, що слухач повинен знати, почувати і робити. Вона виражена в самому змісті промови. Конкретне тематичне ствердження не повинно бути загальновідомою істиною. Ваша справа показати, що дещо вірогідно або можливо, правильний чи той або інший хід дій.. 4. Збирання матеріалу Якщо зміст промови взято не тільки з особистих переживань, матеріаль можна добирати з багатьох джерел. Прочитайте не одну, а декілька журнальних статей, зберіть інформацію не з однієї, а з декількох з них. Розкрийте точки зору різних авторів, зіставте їх. Поспілкуйтеся зоточенням, запишіть думки і факти, що приходять в голову і про які прочитали.Отже, наступний етап підготовки публічного виступу — підбір матеріалів для ораторської промови. Існує чотири основних джерела накопичення матеріалу: 1) особистий досвід; 2) роздуми і спостереження; 3) інтерв'ю і бесіди; 4) читання. Не обов'язково використовувати завжди всі перелічені джерела, але при всіх умовах необхідно обмірковувати питання і обов'язково заглядати в книжки. В методичній літературі визначені основні джерела, з яких можна черпати нові ідеї, цікаві дані, факти, приклади, ілюстрації для своєї промови. До них відносяться: § офіційні документи; § наукова, науково-популярна література;§ довідникова література: енциклопедії, енциклопедичні довідники, довідники з різних галузей знань, лінгвістичні довідники, бібліографічні покажчики. Ці джерела доцільно використовувати для дискусій, тематично обмежених і базованих на загальновизнаних авторитетних даних;§ художня література; § статті з газет і журналів. Для поточної інформації можна користуватися статтями зі звичайних журналів. За більш свіжою інформацією і за матеріалом и питань, що миють місцеве значення, потрібно завжди звертатися до газет, хоча зібрані в них дані менш надійні і солідні, ніж дані, які містяться в книгах або журналах; результати соціологічних досліджень; статистичні дані. Щоб виступ вийшов змістовним, краще використовувати не одне джерело, а декілька.За етапом збирання настає обмірковування матеріалу, встановлення зв'язків, коментування. В цілому це можна назвати «інкубаційним періодом». До нього відносяться перевірка фактів і уточнення думок, їх упорядкування.Передумовою плідної підготовки є виділення найкращого часу для роботи, який у кожного індивідуальний. Внутрішніми передумовами плідної підготовчої роботи є: § самоопитування («В чому причина, яка дія факту?», «Яка суть, головна думка того, що я повинен повідомити?» і т.ін.). Постановка питань самому собі є засобом активізації думки. Якщо є запитання, то існує і відповідь; § чергування станів — роздуми вголос і прослуховування «внутрішнього голосу». Обравши час, ми звертаємось «в себе», потім знову висловлюємо наші думки уже вголос. Ця зміна станів зазвичай веде до зясування головного; § терпляча, систематична робота над текстом, поєднання частин, раціональна організація матеріалу і ефективна розробка визначень. Регулярна робота веде до більшого успіху. 5. Запис промови. Єдина мета нарисів — не краса, не ефектність написаної промови, а її доступність при виступі. Робота над конспектом досягає цієї мети, якщо її робити, не лякаючись повторів і не забуваючи про призначення промови і про слухачів. Перший крок до найкращої систематизації — це складання без всякої класифікації переліку фактів і міркувань, які були накопичені при підготовці. Робити це найкраще на картках. Конспекти в зошитах або на великих аркушах дуже зв'язують. А компактний набір карток завжди можна розкласти перед собою на столі, «тасуючи» їх так, як вам потрібно. До того ж між двома вже знайденими цитатами можна завжди легко вставити нову картку — з новою цитатою або з власною думкою. Після попередньої роботи необхідно скласти картки за логікою розвитку теми й переписати їх у вигляді вже звичайного тексту, щось додаючи, поширюючи, а від чогось, можливо, і відмовляючись. Підлеглі положення розмістити під головними. Потрібно уважно проглянути — чи точно обрано слова. Далі йде робота над стилем: чи відповідають обрані слова меті промови? Аудиторії, до якої вона буде звернена? Чи не будуть деякі слова «випадати» з тексту стилістично? Зверніть увагу на наявність елементів художності в тексті — без них текст виглядає занадто сухим. Простежте, чи не втратилися логічність та доказовість думок, чи не перевантажений ваш текст цитатами та прикладами.Після складання конспекту, необхідно його відредагувати. Конспект не може і не повинен містити все багатство самої промови. Але словесне його оформлення складає першу умову, яка визначить у підсумку вражаючу силу промови при її проголошенні. Редагування конспекту необхідно проводити з точки зору:а) ясності;б) конкретності;в) специфіки питання;г) стислості. 6. Складання плану Перш ніж розпочати роботу над композицією своєї промови, необхідно визначити порядок, за яким буде викладатися матеріал, тобто скласти план. «для успіху промови важливим є протікання думки лектора. Якщо думка перестрибує з предмета на предмет, якщо головне постійно переривається, то таку промову майже неможливо слухати» (А. Коні у статті «Поради лекторам»). План — це взаємне розташування частин, коротка програма будь-якого викладення. Важливо одразу ж визначити, які конкретно питання ви передбачаєте висвітлити в своїй промові. Тому складається попередній план, який відображує особисте визначення оратором теми виступу і підходу до даної проблеми. У процесі вивчення літератури, аналізу підібраного матеріалу план може змінитися, та в будь-якому випадку він буде сприяти вашій роботі.Після того, як вивчена література, обміркована тема, зібраний фактичний матеріал, складається робочий план. Виділіть питання обраної теми, відберіть суттєві і основні, визначать, в якій послідовності їх викладати. До робочого плану вносяться формулювання окремих положень, наводяться приклади, факти, цифри, які ви хочете використати. Робочий план допомагає краще обміркувати структуру виступу, визначити, які розділи виявились перевантаженими фактичним матеріалом, які, навпаки, не мають прикладів, які питання слід пропустити, які включити і т. ін. Робочий план може мати декілька варіантів, тому що він постійно уточнюється. Характерною особливістю робочого плану є те, що він являє цінність для самого оратора, тому що його пунктами бувають не тільки закінчені речення, але і незакінчені, а також словосполучення і навіть окремі слова.На основі робочого плану складається основний план. Цей план не стільки для оратора, скільки для слухачів. Формулювання пунктів основного плану повинні бути чіткими і ясними. Цей план оголошується слухачам після повідомлення теми виступу або у вступі при розкритті мети промови. План промови не завжди оголошується оратором. Це залежить від виду виступу, від складу і настрою аудиторії, від намірів оратора. Найчастіше план оголошується в лекціях, доповідях, наукових повідомленнях. Слухачі під час таких виступів ведуть записи, і план допомагає їм слідкувати за ходом викладення матеріалу. Наприклад, в вітальних, призивних промовах оголошення плану є недоречним. Плани бувають трьох видів: простий, складний та цитатний. Простий план складається з декількох пунктів, що відносяться до основної частини викладення теми. Він являє собою, по суті, ряд непоширених речень. Тема: «Правовий статус дитини в Україні План1. Громадянство як елемент правового статусу дитини.2. Принципи правового статусу дитини.3. Права, свободи та обов'язки дитини.4. Гарантії захисту прав і свобод. Складний план — це своєрідне поширення простого плану шляхом розгалуження основних питань. Крім того, сюди, звичайно, вводять вступ та висновки. Тема: «Правовий статус дитини в Україні» ПланІ. Вступ. Міжнародне та вітчизняне законодавство про правовий статус дитини.ІІ. Основна частина. Правовий статус дитини, його елементи.1. Громадянство як елемент правового статусу дитини.2. Принципи правового статусу дитини.3. Права, свободи та обов'язки дитини.4. Гарантії захисту прав і свобод.ІІІ. Висновки. Необхідність вдосконалення реалізації правового статусу дитинив Україні Цитатний план подібний, як правило, до простого, але замість непоширених речень тут вживаються цитати, які конденсують суть даного питання. Тема: “Правовий статус дитини в Україні”План «Громадянство — це структурний елемент правового статусу дитини, який розкриває головний зміст зв'язку людини і держави, взаємовідносин громадянина з державою й суспільством».«Принципи правового статусу дитини — це основоположні засади, керівні ідеї, які проголошуються і охороняються державою, покладені в основу здійснення прав, свобод і обов'язків дитини» і т. д. Записуйте план на окремому аркуші. Можливо, ви якісь моменти скасуєте, натомість введете інші.

7. Розмітка тексту знаками партитури.

Навіть досвідчений оратор, не кажучи вже про початківця, стикається з потребою певної графічної підготовки написаного тексту: виділити найважливіші місця чи такі, що залишають простір для неточного тлумачення. Для цього використовують знаки партитури, які допомагають зафіксувати наголошене слово, правильну інтонацію, паузи та ін.

Знаки партитури за місцем їх розташування в тексті поділяються на три групи: рядкові, надрядкові, підрядкові.