Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Місце дитячої патопсихології в системі психологічних і медичних наук





Дитяча патопсихологія — наука, предмет якої на­лежить до міждисциплінарної, суміжної галузі дослід­жень. З одного боку, вона є розділом патопсихології, яка, в свою чергу, тісно пов'язана з медичною психо­логією та психіатрією. З іншого — дитяча патопсихо­логія спирається на знання, отримані з ряду суміжних дисциплін: вікової та педагогічної психології, загаль­ної психології та психології особистості. При вирі­шенні питань про навчання необхідно враховувати дослідження в галузі дефектології та логопедії.

Розглядаючи проблеми коригуючих впливів на ди­тину з порушеннями в психічній діяльності, ми зачі­паємо галузь психотерапії та педагогіки.

Слід розрізняти поняття патопсихології та психопа­тології. Незважаючи на те, що ці слова схожі, оскіль­ки мають однакові словотворчі корені, значення їх різне. Предмет патопсихології — структура порушень психічної діяльності в їхньому зіставленні з нормою.

Предметом психопатології є ознаки психічних захво­рювань та їхня динаміка при перебігу хвороби. Психо­патологія—розділ психіатрії, тобто, по суті, медична наука. Тому тут використовується медична терміноло­гія: симптом, синдром, етіологія, патогенез та ін. Патопсихологія є галуззю психології, точніше одного з й розділів — медичної психології — науки, що виник­ла на стику медицини та психології. Тому патопсихо­логія користується в основному психологічною термі­нологією, хоча при співвіднесенні патопсихологічних даних із психічним статусом хворого, із стадією пере­бігу захворювання, з його динамікою вживаються й клінічні поняття.

Таким чином, патопсихологія та психопатологія мають один і той самий об'єкт дослідження — пору­шення психічної діяльності. Проте оскільки предмет дослідження у них різний, ці дві науки використо­вують різні методи. Патопсихологія вивчає структуру та динаміку порушень психічної діяльності методами психології. Психопатологія використовує для вивчен­ня ознак психічних захворювань, закономірностей зміни симптомів і синдромів клініко-описувальний (психіатричний) метод.

Специфіка дитячої патопсихології, на відміну від патопсихології дорослих, полягає в тому, що тут пору­шення у психічній діяльності розглядається в динамі­ці, відповідно до розвитку дитини в процесі онтогене­зу. Це значно ускладнює вивчення предмета дослід­ження, оскільки виникає необхідність ураховувати водночас дві змінні: динаміку порушень психічної діяльності та динаміку формування психічної діяль­ності дитини, детерміновану достиганням структур мозку. Тому для правильної інтерпретації результатів патопсихологічного обстеження дітей необхідно по­стійно орієнтуватися на показники вікової норми в здорових дітей. Більше того, побудова самого пато­психологічного обстеження, добір методик та стимульного матеріалу — все це повинно проводитися з урахуванням віку дитини та властивих їй у цьому віці рівня пізнавальної та емоційно-вольової сфери, інте­ресів, потреб, особистісних характеристик. Ці вихідні дані дитяча патопсихологія бере з відповідних розділів вікової психології — науки про психічний розвиток людини в різні вікові періоди. На основі закономір­ностей формування особистості та різних сторін психічної діяльності здорових дітей виводяться показ­ники вікової норми розвитку дитини відповідного віку.

Зважаючи на те, що розвиток психіки дитини від­бувається під впливом навчання та виховання, не можна не враховувати даних педагогічної психології. Педагогічна психологія вивчає закономірності процесу навчання та виховання як двоєдиного процесу: з од­ного боку, йдеться про реакції дитини на дії доросло­го, а з другого —про педагогічну діяльність виховате­ля, тобто про виконування ним функцій організації, стимуляції та управління розвитком дитини. Незва­жаючи на те, що навчання та виховання є специфіч­ними видами діяльності конкретних осіб (учителя та учня, батьків та дитини), вони розглядаються як спільна діяльність вихователя та вихованця, оскільки являють собою ситуацію організованого спілкування. Роль цього факту в розвитку дитини важко переоціни­ти. Особливо великого значення взаємодія з доросли­ми набуває для тих дітей, яким властиві порушення психічної діяльності. Роль дорослих, які організовують навчання та виховання таких дітей, часто є визначаль­ною в їх подальшій долі, і саме від якості педагогічно­го впливу залежить імовірність компенсації дефекту або його поглиблення.

Дитяча патопсихологія, як і багато інших дисцип­лін, що виникли на стику суміжних наук, має порів­няно коротку історію. Перші розвідки про порушення психічного розвитку дітей та психологічні механізми цих станів з'явилися на зламі ХІХ— XX ст. Ці дослід­ження велись як у межах педагогіки (М. Монтессорі), так і психіатрії (3. Фрейд). У ході розвитку вікової психології з метою встановлення норм інтелектуаль­ного розвитку дитини було розроблено психологічний інструментарій для виміру рівнів недорозвитку інте­лекту (тести Біне—Сімона, Векслера). Структурний підхід до питання про деформування та можливі відхилення в розвитку мислення у дітей та підлітків подані в працях Ж. Піаже. Одночасно з цим у різних психотерапевтичних концепціях 3. Фрейда, А. Адлера звертається увага на дитинство пацієнтів, систему їх взаємин з батьками та внутрішньоособистісні кон­флікти, що виникають у зв'язку з цим.

У межах поведінкового підходу до психологічної корекції порушень метою патопсихологічного обсте­ження стає виявлення неадекватних форм поведін­ки та навчання адекватній взаємодії з оточенням (М. Раттер). У нашій країні цілеспрямовані дослід­ження в галузі дитячої патопсихології проводилися Л. Виготським, О. Лурією. В подальшому вивченню особистісних та інтелектуальних особливостей дітей з аномаліями розвитку були присвячені праці Б. Зейгарник, С. Рубінштейн. Надзвичайно цікавий синтез патопсихологічного, психіатричного та психотерапев­тичного підходу до проблеми неврозів у дитячому віці подано у статтях та монографіях В. Гарбузова, О. Захарова, Д. Ісаєва. Вивчення ролі сімейних стосунків у формуванні найрізноманітніших особистісних пору­шень у дітей та підлітків проводиться Е. Г. Ейдеміллером. В. Лебединський є автором навчального посібни­ка, в якому розглядаються порушення психічного роз­витку дітей та пропонується психологічна класифіка­ція цих порушень.

В останні роки у вітчизняній дитячій патопсихоло­гії велика увага приділяється формуючому експери­менту, методам корекції порушень психічних процесів та емоційно-вольової сфери особистості, вдосконален­ню диференційно-діагностичного методичного апа­рату.







Дата добавления: 2014-12-06; просмотров: 2167. Нарушение авторских прав; Мы поможем в написании вашей работы!

Studopedia.info - Студопедия - 2014-2022 год . (0.017 сек.) русская версия | украинская версия