Принципи побудови патопсихологічного обстеження дітей

Патопсихологічне обстеження дітей має свою спе­цифіку порівняно з патопсихологічним обстеженням дорослих. Чим молодша дитина, тим важливішу роль відіграють особливості патологічне змінених проявів нормального вікового розвитку. Тому передусім необ­хідно вивчити ті психологічні утворення, які на даному віковому етапі мають вирішальне значення у психічному розвитку дитини. Саме ці психологічні утворення особливо насичені ознаками хворобливої симптоматики. Наприклад, затримка розвитку мови в молодшому дошкільному віці, її специфічне викрив­лення (збереження автономної мови, неологізми, ау-тична спрямованість і т. д.) властиві ранній дитячій шизофренії. В 4—5-річному віці ознаки цієї ж хворо­би проявлятимуться вже не в особливостях мови дитини, а в змісті її рольової гри, в малюнках, фанта­зіях. Аналізуючи продукти цієї провідної, для даного віку, діяльності, можна виявити емоційні розлади (страхи, агресивні тенденції), інтелектуальні порушен­ня (патологічні асоціації, неадекватність розумової діяльності).

Оскільки психіка дитини перебуває в постійному розвитку, в патопсихологічній характеристиці обсте­жуваного завжди треба розрізняти два види симпто­мів: первинні, тобто безпосередньо пов'язані із шкід­ливим впливом (хвороба, травма і т. ін.), та вторинні, що є результатом порушення розвитку внаслідок хво­робливого процесу (такого, що триває, або вже завер­шеного). Наприклад, у молодшому шкільному віці відбувається становлення логічного мислення. У дити­ни формуються поняття про збереження числа, маси, об'єму, автоматизуються навички читання та письма. Ураження або недорозвиток психічних функцій, що не дають змогу опанувати дану інформацію, призво­дять до недостатності (або затримки) формування ло­гічного мислення, здатності прогнозування.

Таким чином, вивчаючи порушення психічної ді­яльності дитини, необхідно враховувати не тільки ха­рактер порушень, а й ту вікову фазу, в котрій зафіксо­вана шкідлива дія, а також вплив цього первинного дефекту на виникнення вторинних симптомів, які проявляються в момент дослідження.

Спираючись на вказані вище принципи, дитячий патопсихолог у ході дослідження психіки дитини роз­в'язує такі завдання: виявляє порушення психічної діяльності та дає їм патопсихологічну кваліфікацію;

проводить структурний аналіз помічених порушень, виділяє первинні та вторинні симптоми; розробляє програму коригуючих заходів. Можна визначити два різних підходи до виконання цієї роботи психологом.

Перший, описаний в основному в працях зарубіж­них авторів, — «проблемний» підхід до дослідження психіки дитини. При цьому підході психолога цікав­лять такі параметри: 1) чи існує проблема; 2) для кого вона є найпекучішою (наприклад, порушення пове­дінки можуть бути досить байдужими для самого учня, але турбувати вчителя та батьків); 3) які можли­ві шляхи вирішення цієї проблеми; 4) вибір опти­мального шляху вирішення проблеми, виходячи із за­цікавленості усіх задіяних сторін; 5) реалізація обра­ного шляху.

Джерелом такого підходу є досвід, набутий практи­кою виховання, та сучасні психотерапевтичні підходи, як-от позитивна та когнітивна психотерапія. Такий «проблемний» підхід є значною мірою ефективним при вирішенні завдань, пов'язаних з порушенням по­ведінки, негативними особистісними особливостями підлітків тощо, тобто коли мала вірогідність того, що причиною звернення до психолога можуть бути порушення розвитку психічних процесів. Досить перспективним «проблемний» підхід буває за необхідності довгострокової психологічної корекції. В цьому випадку він дає змогу визначити сферу прикладання зусиль психолога, позицію дитини та інших учасників проблемної ситуації, налагодити відносини співробіт­ництва.

Позитивна якість цього підходу — поєднання пси­ходіагностики та психокорекції — визначає і склад­ність його використання шкільним психологом у сучасних умовах. Зважаючи на рівень кваліфікації практичного психолога в системі освіти, величезний обсяг його роботи та багатофункціональність обо­в'язків, навряд чи можна чекати від нього застосуван­ня підходу, розрахованого на довгострокову сімейну психотерапію. На даному етапі розвитку психологічної служби психолог більшою мірою зайнятий психодіагностичною та консультативною роботою. Тому, на наш погляд, доцільнішим буде інший підхід — психодіагностичний. Основи такого підходу розробили у вітчизняній психології Л. Виготський, Б. Зейгарник, В. Блейхер, Л. Бурлачук, І. Крук, В. Лебединський, О. Лічко, С. Рубінштейн та ін.

При психодіагностичному підході до дослідження перед дитячим патопсихологом постають такі завдан­ня:

1) докладне дослідження функцій психічних про­цесів та виявлення відхилень;

2) визначення можливості поліпшення результатів під час надання допомоги;

3) діагностика особистісних особливостей дитини;

4) зіставлення отриманих результатів з «нор­мативними» та поставлення патопсихологічного діаг­нозу;

5) визначення можливостей розвитку дитини та шляхів вирішення її соціальних проблем.

Використання даного підходу доцільне у випадках вирішення експертних питань, насамперед пов'язаних з навчанням дитини та вибором місця навчання; у випадках високої вірогідності наявності в дитини відхилень у психічному розвитку; за необхідності проведення психотренінгових заходів; при з'ясуванні причин соціальної дезадаптації дитини.

Звернімося до проблеми підбору експериментальних методик. Сучасна патопсихологія використовує багато експериментальних методик дослідження психічних процесів та станів. Суть їхнього застосування полягає в моделюванні проблемних ситуацій. Їх вирішення потребує від обстежуваного того виду психічної діяль­ності, яка є об'єктом даного дослідження. Патопсихо­логічне дослідження, на думку Б. Зейгарник, може бути прирівняне до «функціональної проби» в меди­цині. За допомогою цього методу лікарі вивчають стан функцій внутрішніх органів. Наприклад, при дослід­женні інтелекту роль «функціональної проби» вико­нують експериментальні завдання, котрі актуалізують розумові операції, якими людина користується зви­чайно у своєму реальному житті.

Існуючі класифікації методик: на вербальні та невербальні, якісні та психометричні, за функціональ­ними ознаками (для вивчення уваги, пам'яті, мислен­ня і т. ін.) —досить умовні. Оскільки психіка людини є цілісним утворенням, один і той самий дефект проявляється як стрижневий при виконанні різних завдань. Психолог, володіючи великою кількістю ме­тодичних прийомів, має вибрати обмежену кількість саме таких, що найбільш відповідають завданням дослідження. Добір адекватних методик полегшується попереднім збиранням інформації про дитину.

Звичайно зі скаргами на погану успішність або на аномальну поведінку дитини звертаються до психоло­га батьки або вчителі. В бесіді з ними дуже важливо з'ясувати всі моменти, пов'язані із психічним та фі­зичним розвитком дитини, що дасть можливість при­пустити наявність (або відсутність) у дитини тих чи тих відхилень психічної діяльності. На основі гіпотези про тип порушень психолог визначає можливий набір методик. Разом з тим слід зазначити, що сам хід експерименту, бесіда з дитиною та її поведінка іноді суттєво змінюють припущення психолога. Тому треба вміти «на ходу» підібрати методичні прийоми, які да­дуть змогу спростувати попередню гіпотезу чи, навпа­ки, підтвердити її.

Таким чином, розробити певний стандарт прове­дення патопсихологічного дослідження можна лише умовно-схематично. На практиці це завжди творчий процес, що потребує від психолога гнучкої експери­ментальної тактики, високопрофесійного володіння максимально можливим набором діагностичних мето­дик, уміння оцінити результати виконання окремих завдань у цілісному контексті даних про дитину, включаючи загальне враження від її поведінки в си­туації експерименту.

Приблизна схема психологічного дослідження пору­шень психічної діяльності дитини молодшого та серед­нього шкільного віку

1. Вивчення психічних процесів та функцій має включати такі обов'язкові параметри:

а) дослідження розумової працездатності з вияв­ленням показників гіпостенічної або гіперстенічної виснажуваності, утрудненої впрацьовуваності, фазових коливань працездатності;

б) вивчення уваги — її обсягу, здатності дитини до довільної концентрації, розподілу та переключення;

в) дослідження процесів запам'ятовування та від­творення. Психолога цікавлять механічні та смислові, асоціативні запам'ятовування (різниця в їх успішнос­ті), вербальні та невербальні відмінності між можли­востями самостійного відтворення або впізнання. Ба­жано також виявити обсяг пам'яті та можливості тривалого утримування інформації;

г) в деяких випадках — вивчення процесу сприй­няття (якщо виникає підозра щодо порушення цього процесу): зорового, фонематичного; сприйняття рит­мічних послідовностей і т. д. (докладніше див. у розд. 8);

д) вивчення інтелекту, що іноді перетворюється на самостійне завдання (таких станів, як олігофренія або затримка психічного розвитку). У сфері інтелекту важливо виявити рівень розвитку вербального та не-вербального інтелекту, формування шкільних умінь та навичок, життєвої орієнтованості, можливостей роз­витку інтелекту в процесі навчання;

е) дослідження процесу мислення, оскільки при ви­вченні інтелекту психолога насамперед цікавить його рівень. Спрямовується на пошук специфічних фено­менів мислення, характерних для порушень психічно­го розвитку. Це такі явища, як конкретність, інерт­ність або спотворене мислення. Вивчення процесу мислення має проводитися у всіх випадках, коли є підозра щодо порушення психічного розвитку та неза­лежно від визначеного рівня розвитку інтелекту;

є) дослідження особливостей мови. Може виступа­ти як одне із завдань патопсихологічного обстеження. Психолога цікавлять розвиток та збереження смисло­вої, змістової структури мови, наявність порушень у вигляді фонетичних дефектів, заїкання, недостатності функції читання та письма. Докладніше вивчення особливостей мовного розвитку дитини належить до компетенції логопеда;

ж) вивчення емоцій. Відіграє велику роль у вияв­ленні причин поведінки дитини, дає змогу визначити її ставлення до світу. Бажано знати такі особливості емоцій, як: переважаючий емоційний фон, наявність різних коливань емоцій, феномени страхів, тривож­ності взагалі та шкільної особливо, наявність схиль­ності до концентрації негативних емоцій;

з) дослідження особистісних особливостей. Має включати такі параметри, як головна мотивація діяль­ності, самооцінка та ставлення до оточуючих, рівень домагань та його динаміка в разі успіху та невдачі, наявність внутрішньоособистісних конфліктів та меха­нізмів компенсації, реакції в стані фрустрації. В дея­ких ситуаціях може бути бажаним з'ясування парамет­рів екстраверсії, нейротизму, особливостей темпера­менту тощо.

На основі отриманих даних психолог може дійти таких висновків:

чи є взагалі в даної дитини порушення психічної діяльності або її проблеми пов'язані тільки з недоліка­ми мікросоціальної ситуації розвитку;

якщо є, то який тип порушень переважає в даному випадку, які механізми привели до його формування (структура первинного та вторинного дефектів, явище ретардації, асинхронії тощо);

чи потребують виявлені як психологічний діагноз феномени втручання чи ні (є соціальна дезадаптація, формується вторинний дефект, стан погіршення і Т. Д.);

яка зона найближчого розвитку дитини, ким та на якому рівні може бути проведена корекція порушень розвитку (достатньо зміни виховного підходу; бажано змінити місце та форми навчання; необхідна консуль­тація спеціаліста іншого профілю: лікаря, логопеда;

необхідні та можливі психокорекційні та психотренін­гові заходи).

Патопсихологічне обстеження підлітків має певні особливості. Крім звичайного обстеження, у підлітків бажано визначити наявність та тип акцентуації харак­теру, приділити особливу увагу мотиваційній структурі особистості, спрямованості, самооцінці. Існує ряд специфічно підліткових проблем та психічних станів, Що вимагають діагностики та корекції. До цієї групи належать реакції адаптації, порушення у формуванні потягів, особистісні кризи.

В показаній вище схемі окреслено коло питань, які має з'ясувати психолог під час обстеження дитини. Схема проведення дослідження побудована за функ­ціональною ознакою, однак нагадаємо, що її не слід сприймати як певний стандарт, якого треба додержу­вати по пунктах та в заданій послідовності. На наш погляд, обстеження має виходити насамперед з особ­ливостей дитини. Тому викладення конкретних мето­дик у другому та третьому розділах буде відповідати не функціональному, а віковому принципу.

Відзначимо ще декілька умов, що відображають специфіку патопсихологічного обстеження дітей.

Велике значення має встановлення гарного контак­ту з дитиною. Якщо при обстеженні дорослого пози­ція психолога може бути нейтральною, то спілкування з дитиною потребує від експериментатора активності. Слід створити не просто доброзичливу атмосферу, а вміти зацікавити дитину (особливо маленьку) завдан­нями, задати позитивно насичений емоційний тон, щоб дитині хотілося продовжувати виконання експе­риментальних завдань. Тому з дітьми дошкільного ві­ку патопсихологічне обстеження проводиться у вигля­ді гри. Для школярів більш прийнятна ситуація, яка відображає навчальний процес, коли дитина немов демонструє дорослому свої знання, вміння та здібнос­ті. Однак якщо психолог бачить, що в молодшого школяра ще не сформувалася навчальна мотивація (що вже саме по собі дає підставу припустити психіч­ний недорозвиток), то обстеження слід перевести в ігрову форму.

Обстежуючи дітей середнього шкільного віку, дуже важливо обміркувати стиль спілкування з підлітком, а також те, як пояснити йому мету обстеження. Врахо­вуючи важливість цих питань, ми розглянемо їх до­кладніше в наступних розділах. Не менш докладно ми проаналізуємо надалі й застосування методу спостере­ження за поведінкою дитини під час обстежень, за її реакцією на успішність виконання завдань.

Для правильної організації патопсихологічного обстеження дитини необхідно мати окреме приміщен­ня, куди б не заходили під час експерименту сторонні, де б не було яскравих предметів, що відвертатимуть увагу; бажано, щоб якомога менше проникав шум.

Патопсихологічне обстеження, звичайно, проводиться суворо індивідуально. Якщо дитині менше за 6 років, то допускається присутність матері (або особи, що її замінює). Не слід проводити обстеження, якщо дити­на перевтомлена або, навпаки, сильно збуджена, якщо вона голодна чи тільки-но поїла, якщо вона нездужає, відчуває біль або інші види дискомфорту. За необхід­ності повторних обстежень бажано проводити їх в один і той самий час.

Патопсихологічне обстеження дітей проводиться у формі навчаючого експерименту. Якщо в дитини ви­никають труднощі, їй треба допомагати. Це можна зробити у вигляді загальної стимуляції (підбадьорю­вання, похвала), організації діяльності, навідних запи­тань, прямої підказки, показу або навчання на мате­ріалі аналогічного завдання з наступним контролем за перенесенням способу дії. Під час аналізу отриманих результатів слід ураховувати, який вид допомоги та якою мірою був наданий дитині і наскільки ця допо­мога сприяла виконанню завдання.

Специфіка роботи з дітьми ускладнює протоколю­вання ходу експерименту. Безумовно, фіксація висло­вів та емоційно-рухових проявів дитини необхідна. Однак чисто технічно це реалізувати важко. Нижче ми дамо опис деяких прийомів фіксації спостережень, однак усе ж інформацію треба здебільшого запам'я­товувати, а потім, зразу після закінчення експеримен­ту, занотовувати. Це зумовлено тим, що спілкування психолога з дитиною має бути жвавим, безпосереднім, і не слід відволікатися під час обстеження на тривалі записи.