Схема формування неврозів

Схильність

(конституціональний фактор)

 

Преморбідні відмінності

Особистості

 

Психічна травматизація

Гостра хронічна

Несприятливі життєві

Обставини

 

Критичне наростання

психічного напруження

 

Місце найменшого

опору організму

 

Клініка неврозів

стиль виховання: підвищена емоційність, гіперсоціалізація (несприйняття вікових відмінностей, пустощів дітей), надмірні надії, що покладаються на дитину, гіперопіка, особливо в поєднанні з вимогами само­стійності, завищена тривога в батьків, подружні кон­флікти й суперечності в підходах до виховання.

Дитина несвідомо сприймає норми та ідеали своїх батьків і намагається їм відповідати. Якщо ж це супе­речить особливостям її нервової системи, темперамен­ту, інтелектуальним можливостям, виникає неузгод­ження між бажаними досягненнями та реальним ре­зультатом. У дитини в цій ситуації назріває внутріш­ньоособистісний конфлікт між ззовні нав'язаними батьками цілями та власними потребами й мотивами.

Істеричний невроз у дитячому віці виявляється вель­ми різноманітне. Найчастіше трапляються емоційні порушення, фобії, астенії, іпохондричні прояви, ру­хові розлади. Психологічним механізмом виникнення цього стану є суперечність між загостреною потребою в емоційному визнанні з боку батьків та неможливіс­тю його задоволення. Це викликає острах «бути не тим», бути нелюбим для значущих людей.

Страхи та емоційні реакції у вигляді слізливості, дратівливості завжди тісно пов'язані із ситуацією, роз­раховані на певного «глядача», демонстративні. Стра­хи не мають великої стійкості, їх зміст легко зміню­ється.

До рухових розладів при істеричному неврозі нале­жать судомні припадки, паралічі, порушення ходи та чутливості. Істеричні судомні припадки ситуаційно зумовлені, без «глядачів» трапляються рідко. Дитина падає на підлогу, кричить, плаче, розмахує руками та ногами. Спостерігаються почервоніння обличчя, шиї, посилене потовиділення, іноді спазм гортані з тимча­совим перериванням дихання. Тривалість цього стану може становити від декількох хвилин до двох — трьох годин. До шкільного віку ці припадки часто змінюють свій характер і проявляються у вигляді непритомності або нагадують напади бронхіальної астми.

Трапляється такий прояв, як істеричне блювання, що не пов'язане з прийманням їжі й виникає при значному емоційному напруженні, наприклад уранці перед школою, і не має місця на канікулах та у вихід­ні дні.

Можливі також порушення рухів кінцівок — істе­ричний параліч, спазм при писанні. Іноді, після значної психотравмуючої ситуації, виникає істеричний мутизм — неможливість говорити. При цьому діти охоче пишуть або повідомляють про свої бажання жестами.

Прояви істеричних симптомів пов'язані з прагнен­ням привернення до себе уваги, бажаністю для дити­ни наявності порушення, яке робить можливим по­збавлення її від неприємної ситуації.

Одним із найчастіших проявів неврозу в дитячому віці є фобічний невроз. Він характеризується тривким страхом перед будь-чим, що може зашкодити життю й здоров'ю дитини (страх зараження, гострих предметів, смерті). Іншою формою страхів є страх діяльності в певних обставинах (відповідати біля дошки, спілкуватися з незнайомими людьми та ін.). У дітей страхи вирізняються конкретністю, образністю уявлення відчуттів. При неврозі страху наявна психологічна суперечність між вираженим інстинктом самозбереження і слабкістю захисних механізмів, яка проявляється в страху «бути ніким», не існувати. Такий острах супроводжується почервонінням або збліднінням обличчя, тремтінням, потовиділенням, припиненням діяльності. Виникає він після конкретної психотравмуючої ситуації й чітко усвідомлюється саме дитиною. Емоційна реакція на цей стан виклик «острах страху»; прагнення позбутися його в поєднані з примітивними, символічними формами мислення породжує ритуали.

Ритуали — певні дії, виконувані дитиною з метою уникнути переживань страху. Часто важко зрозуміти яким чином ритуальна дія може вплинути на ситуацію виникнення страху, але вона заспокоює дитину, знижує напруженість фобії.

Так, дівчинка 10 років боялася поганих оцінок щоб «усе в школі було добре», вона стукала по батареях у всіх під'їздах по дорозі до школи. Після цих ритуальних дій вона могла успішно відповідати в школі. Якщо ж дівчинка утримувалась від них, то вона відчувала сильний страх, який заважав відповідати на уроках. Ритуали можуть видозмінюватися і з часом самі ставати джерелом тривоги й побоювань.

Наступну групу неврозів становлять неврози нав'язливих станів. Вони можуть виявлятися у вигляді нав'язливих рухів, дій, іноді думок, лічби, сумнівів.

Суперечність між почуттям і обов'язком, емоційними та раціональними страхами викликає центральний страх зміни, страх «бути не собою» і виявляється вигляді нав'язливих станів, обсесивного неврозу.

Нав'язливі дії та рухи, на відміну від ритуалів, і пов'язані з якимось усвідомлюваним страхом, дитина відчуває неясне напруження, тривогу, яка слабшає після виконання дії й посилюється, якщо певний час утримуватися від неї. Дитина розуміє незвичність цих дій та іноді намагається утримуватися від них або виконувати їх непомітно для оточуючих. Дії можу бути різноманітними: доторкання до предметів, посту­кування, багаторазове вдягання й роздягання та ін.

У молодшому шкільному віці можлива поява на­в'язливих думок та уявлень. Дитина намагається по­збутися їх, «переробити», усвідомити їхні причини.

Нав'язливі думки та дії перешкоджають нормаль­ному розвиткові дитини, звужують коло її інтересів. Усі сили дитини розтрачуються на боротьбу з нав'яз­ливими станами.

Під час патопсихологічного обстеження дітей з не­врозами виявляється виснажуваність психічних проце­сів за гіпостенічним або гіперстенічним типом.

Часто трапляються недостатні обсяг або переключуваність уваги (при неврозі нав'язливих станів). Ме­ханічне й смислове запам'ятовування — у межах нор­ми. Мислення логічне, з відповідним вікові рівнем інтелектуальних досягнень. Часто при обстеженні фіксуються нерівномірність розвитку півкуль і перева­жання функціонування правої півкулі (при істерично­му й фобічному неврозах) або лівої (при ритуалах і нав'язливих станах). Це можна виявити за результата­ми дослідження рівня досягнень при виконанні тестів вербального та невербального інтелекту.

Самооцінка занижена, нерідко виражена впевне­ність у поганій оцінці з боку оточуючих. Спостеріга­ється нестійкість рівня домагань.

У мові часто вживаються вислови «повинно — не повинно», «правильно — неправильно». Під час вико­нання завдань за методикою ТАТ в оповідях дітей нерідко трапляються описи психотравмуючої ситуації та проекція невротичного конфлікту.

Таким чином, ми розглянули особливості дисгар­монійного психічного розвитку. Вияви цього виду відхилень вельми різноманітні, а декотрі діаметрально протилежні. Але першопричина дисгармонійного пси­хічного розвитку загальна, вона полягає в порушеннях функціонування вищої нервової діяльності.

Успішність соціальної адаптації таких дітей багато в чому залежить від дорослих, які живуть разом з ними (батьків та інших родичів), та від тих осіб, що займаються їхнім вихованням професійно: педагогів, психологів, лікарів. Треба зазначити, що учні з дис­гармонійним психічним розвитком є в кожній масовій школі. Тому в завдання шкільного психолога входить спостереження за ними з метою попередження деком­пенсації, а також допомога педагогам у здійсненні ін­дивідуального підходу до цих учнів.

Контрольні запитання

1. Які стани належать до дисгармонійного особистісного розвитку?

2. У чому полягає зв'язок поведінкових проявів та ба­зальних рівнів емоційної регуляції?

3. Які види психопатій проявляються вже в дошкільному віці?

4. Які способи компенсації можливі при кожному виді психопатії?

5. У чому полягають психологічні механізми формування неврозу?

6. Які види неврозів спостерігаються в дитячому та під­літковому віці?