Залежність дисгармонійного розвитку від порушень емоційної регуляції

Дисгармонійний психічний розвиток — це така фор­ма порушень розвитку, для якої характерна недостат­ність розвитку емоційно-вольової та мотиваційної сфери особистості при відносній збереженості інших структур.

До дисгармонійного психічного розвитку можна віднести такі варіанти розвитку особистості, як психо­патії та невротичний розвиток. Нерідко ці стани про­являються в стійких поведінкових порушеннях. Поєд­нання динамічних розладів емоційної сфери: підвище­ної збудливості, лабільності, інертності, в'язкості афекту й переважаючої негативної модальності емоцій (жаху, гніву, суму і т. ін.), —породжує багатоманіт­ність конкретних варіантів дисгармонійного розвитку особистості.

Психопатії - це аномалії розвитку емоційно-во­льової та мотиваційної сфери особистості. В патопси­хології визначаються такі критерії, що визначають психопатію: тотальність патологічних рис характеру, відносна стабільність їхніх виявів протягом життя та соціальна дезадаптація.

Походження психопатій може бути пов'язане або з генетичними, спадковими факторами, або з дією зов­нішніх ушкоджуючих факторів у ранньому дитинстві (пологові травми, тяжкі інфекційні захворювання). Причиною психопатій може бути також тривалий не­сприятливий соціальний вплив, наприклад, непра­вильні виховні дії батьків, що створюють неадекватні стереотипи емоційного реагування.

При психопатіях відбувається посилення або по­слаблення функціонування одного з рівнів базальної системи емоційної регуляції. Базальна система емо­ційної регуляції визначає й інтенсивність, і спрямова­ність підсвідомої оцінки впливу навколишнього сере­довища (наскільки який-небудь подразник сприй­мається як сильний чи слабкий, приємний чи непри­ємний, викликає прагнення до уникнення або набли­ження, або агресію). Надалі, залежно від цього базаль­ного емоційного тонусу, відбувається побудова моти­ваційних структур особистості та вольової регуляції (яка забезпечує можливості реалізації мотиву, досяг­нення мети). Нерівномірність, дисгармонійність роз­витку емоційної регуляції з вираженим посиленням чи послабленням функцій одного з рівнів базальної сис­теми при недостатності компенсаційних можливостей з боку решти рівнів призводить до формування психо­патії.

Розглянемо класифікацію психопатій залежно від посилення чи послаблення функцій та рівнів емоцій­ної регуляції. Базальні рівні емоційної регуляції (див. розробки В. Лебединського, О. Нікольської, Є. Баєнської, М. Лібінич, 1990 р.) виникли внаслідок необхід­ності активного контакту людини із середовищем і в нормі забезпечують їй успішне уникнення небезпек і досягнення цілей, задоволення потреб. Виділяють 4 рівні базальної емоційної регуляції, кожен з яких розв'язує відповідне йому завдання адаптації.

Перший рівень (польової реактивності) пов'язаний з попередньою оцінкою можливості контакту з об'єк­том зовнішнього світу. Афективне орієнтування на цьому рівні відбувається поза активним вибірковим контактом з оточенням, як цілісне сприйняття інтен­сивності й притягування — відштовхування з боку об'єкта.

Другий рівень (стереотипів) регулює процеси задо­волення тілесних потреб. Завдання — відпрацювання емоційних стереотипів сенсорного контакту зі світом. Відбувається оцінка якості враження: відповідність — невідповідність потребам організму. Емоційно забар­влюються відчуття усіх модальностей: смакові, нюхові, зорові, дотичні та ін. Найбільша чутливість до ритміч­них, повторюваних дій. Затримка виконання бажання викликає різке невдоволення.

Третій рівень (експансії) забезпечує активну адапта­цію до нестабільної ситуації. Відбувається розв'язання завдань досягнення значущої мети та подолання пе­решкод. Визначаються не тільки об'єкти бажання, а й бар'єри. Для цього рівня характерними є стенічні та астенічні переживання. Висока чутливість до пережи­вань контрастних емоцій, ситуацій боротьби, ризику, досягнень.

Четвертий рівень (емоційного контролю) відповідає за організацію емоційної взаємодії з іншими людьми. Оцінка оточуючого починає залежати від оцінок іншої людини або групи. Значущим стимулом стають похва­ла, відзнака та ін. Важливою є емоційна переконаність у силі та значущості інших людей.

Посилення або послаблення функції кожного рівня змінює сприйняття суб'єктом самого себе й навко­лишнього світу. На базі цього сприйняття формуються провідні мотиви діяльності. Надалі, під впливом вихо­вання, навчання, набуття досвіду виникають індиві­дуальні засоби реалізації своїх головних потреб. Кон­кретна поведінка, спрямована на реалізацію потреб, може тією чи іншою мірою відхилятися від загально­прийнятих норм. Успішне функціонування відносно більш збережених рівнів емоційної регуляції надає можливість успішної компенсації та соціальної адап­тації особистості. Посилення неузгодженості рівнів емоційної регуляції спричинює тотальність змін емо­ційно-мотиваційної сфери особистості, стабільність цих змін та соціальну дезадаптацію — формується псхопатія (див. табл. 2 в кінці розділу).