Т1 Задача?

Зоя Л., учениця 3-го класу. Звернулася мама зі скаргою на нав'язливі рухи в дочки, прагнення висмикувати волосся. Навчається дівчинка успішно, в школі поведінка зразкова. За словами мами, дитина народилася недоношеною, протягом першого року життя перебувала на обліку в невропатолога.

Зростала дещо млявою, однак усі навички засвоювала своєчас­но. Важко переживала влаштування до дитячого садка, повіль­но звикала. З дітьми товариська, але легко ображається, трива­лий час не може замиритися після сварки. До школи пішла своєчасно, вчиться добре, прагне до лідерства, але певні упо-вільненість та образливість перешкоджають досягненню бажа­ного становища в класі. Останнім часом у дівчинки з'явилися дивні форми поведінки: висмикування волосся, яке посилю­ється під час перегляду телепередач, при тривогах.

При патопсихологічному обстеженні виявляються зниження працездатності, повільний темп сенсомоторики, виснажува-ність за гіпостенічним типом. Обсяг уваги та переключуваність дещо недостатні. Механічне запам'ятовування —у межах нор­ми. Мислення логічне, послідовне. Спостерігається певна інер­тність емоційних станів. Самооцінка адекватна. Виявлено внут-рішньоособистісний конфлікт між високим рівнем домагань та страхом бути неуспішною.

1. Психологічний діагноз?

2. Рекомендовані заходи?

 

 

СОЦІАЛЬНО ДЕЗАДАПТОВАНА ПОВЕДІНКА НЕПОВНОЛІТНІХ

План

1. Порушення стосунків дитини й дорослого як першоджерело соціальної дезадаптації.

2. Новоутворення в структурі особистості дитини, які перешкоджають процесу соціалізації.

3. Типологія соціальне дезадаптованої поведінки.

4. Адиктивна і кримінальна поведінка як крайні форми соціальної дезадаптації.

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Бутенский В. С., Херсонский В. Г., Дворяк С. В., Глушков В. А. Наркомании у подростков.—К, 1989.

Васылюк Ф. Е. Психология переживання.—М., 1988.

Вопросы изучения и предупреждения правонарушений не-совершеннолетних.— М., 1970.

Вопросы психологии личности школьника.— М., 1961.

Изучение мотивации поведения детей и подростков.—N 1972.

Клинико-психологическая диагностика взаимоотношений семьях подростков с психопатиями, акцентуациями характера; неврозами и неврозоподобными состояниями.—Л., 1987.

Королев В. В. Психические отклонения у подростков-правонарушителей.—М., 1992.

Макаронна А. С. Коллектив й воспитание личности.—N 1972.

Максимова Н. Ю. Психологический аспект профилактики алкоголизма й наркомании подростков.—К., 1995.

Максимова Н. Ю., Червинская В. Б. Психологические методы в розыскной работе.—К., 1994.

Патологические нарушения поведения у подростков.—1973.

Прихожая А. М., Юферева Т. Й. Об аффекте неадекватности у учащихся третього й пятого классов // Зкспериментальные исследования по проблемам общей й педагогической психологии.—М., 1975.

Психогигиена детей и подростков / Под ред. Г. Н. Сердиковской.—М., 1985.

Пятницкая Й. Н. Злоупотребление алкоголем и начальные стадия алкоголизма.—М., 1988.

Ранняя профилактика правонарушений несовершеннолетних.—М., 1978.

Рубинштейн С. Л. Проблемы обшей психологии.— IV 1973.

Сливина Л. С. Индивидуальный подход к неуспевающим недисциплинированным ученикам. —М., 1958.

Соколова Е. Т. Самосознание и самооценка при аномалии личности.—М., 1989.

Сухомлинскии В. А. Трудные судьбы.—М., 1967.

Фрейд А. Психология «Я» й защитные механизмы.—N 1993.

Перетворення людського індивіда (як представни­ка hоmо sаріепs) в особистість відбувається в процесі соціалізації. Соціалізація, тобто процес входження ди­тини в соціальне середовище, включає в себе засвоєн­ня мови, норм поведінки, моральних цінностей, — загалом усього того, що складає культуру суспільства. Процес входження дитини в соціальне середовище під керівництвом дорослої людини називається вихован­ням. Виховання являє собою комплекс впливів, що забезпечують соціалізацію індивіда. Основним завдан­ням дорослого тут є передання дитині тих моральних цінностей і норм поведінки, які відповідають вимогам суспільства. Якщо ж дитина не засвоює позитивного соціального досвіду, не може адаптуватися щодо зраз­ків поведінки та вимог вихователя (який у даній си­туації уособлює для дитини соціум у цілому), то процес соціалізації порушується, а поведінка дитини стає соціальне дезадаптованою.

У практиці виховання існує безліч термінів для визначення соціально дезадаптованих дітей: недисципліновані, важкі, педагогічно занедбані, важковихо-вувані, діти з відхиленнями в поведінці, діти, що схильні до правопорушень, соціально занедбані діти і т. ін. Найчастіше ці терміни вживаються як синоніми. Деякі автори розподіляють їх за ступенем наростання соціальної дезадаптації. Наприклад, спочатку недис­циплінованість, потім це переходить у важковихову-ваність, згодом у педагогічну занедбаність, соціальну і т. ін.

На наш погляд, термін «важковиховуваність» є найбільш удалим, оскільки семантика цього слова від­биває сутність процесу соціальної дезадаптації особис­тості, що формується, включаючи в себе три елемен­ти: вихователь, дитина та їхня взаємодія. Важковихо­вуваність виявляється в опорі дитини педагогічним впливам дорослого. Важковиховуваність неповнолітніх є наслідком недостатнього засвоєння позитивного со­ціального досвіду. Водночас, відзначаючи важковихо­вуваність учня, ми ще не маємо права робити висно­вок щодо наявності відхилень у його моральному роз­витку, оскільки його опір педагогічним впливам може породжуватись іншими чинниками: самим виховате­лем або характером взаємодії вихователя і об'єкта ви­ховання. Ще менше підстав ми маємо для того, щоб напевно робити висновки відносно відхилень у роз­витку особистості або розвитку психіки важковиховуваного учня. Більше того, наші дослідження показу­ють, що далеко не всі діти, що не піддаються педаго­гічному впливу та порушують норми поведінки (тобто за всіма ознаками соціально дезадаптовані), є важковиховуваними. І, нарешті, ступінь важковиховуваності учня далеко не завжди визначається частотою нега­тивних проявів, їх демонстративністю та яскравістю.

Наскільки пов'язана соціально дезадаптована пове­дінка (та її основний прояв — важковиховуваність) неповнолітніх з відхиленнями в психічному та, зокре­ма, особистісному розвитку? Як уже зазначалося в розділі 2, зв'язок цей вельми своєрідний. У деяких випадках соціальна дезадаптація спричинюється пато­психологічною симптоматикою, в інших випадках поведінка підлітків, що за своїм розвитком належать до психічної норми, настільки соціально дезадаптована, що викликає серйозну тривогу оточуючих.

Таким чином, усвідомлюючи, що досліджуване явище тільки певною мірою перетинається з предме­том патопсихології. Це зумовле­но, з одного боку, складністю роботи з неповнолітні­ми, яким властива соціально дезадаптована поведінка; з іншого — кожний шкільний психолог обов'язково стикається з необхідністю працювати з цим контин­гентом учнів і нерідко саме йому доводиться здійсню­вати первинну діагностику та диференціацію, з'ясову­вати причини порушення процесу соціалізації та, по можливості, вирішувати питання про те, як усунути їх або їхні наслідки.