Кривий Ріг 2004

 

Для вдосконалення системи управління державним боргом і підвищення рівня ефективності використання зазначених коштів важливим чинником повинен стати контроль. Контроль має проводитися на всіх етапах формування та обслуговування державного боргу: під час планування, прогнозування, здійснення державних запозичень і перевірки ефективності їх використання; для визначення доцільності запозичення коштів і для фінансування державних програм, і для фінансування витрат господарських суб’єктів-резидентів у наданні державних гарантій.

Державний кредит повинен перетворитися на потужне джерело фінансування інноваційного розвитку країни шляхом надання підприємствам кредитів з Державного бюджету. При цьому особливо важливо забезпечити контроль за цільовим (інвестиційним) використанням державного кредиту. Про наявність проблем у цій сфері свідчить той факт, що рівень повернення позикових коштів по гарантованих кредитах – 15% із їх загального обсягу. Крім того, значна кількість підприємств-боржників не тільки не забезпечили ефективного використання залучених коштів для інноваційного розвитку, а знаходяться у стані ліквідації або санації. Це свідчить про наявність прорахунків із фінансуванням проектів розвитку за рахунок запозичених ресурсів, а також низький рівень контролю за цільовим характером використання і загальним станом реалізації кредитних проектів. Станом на 1 січня 2007 р., прострочена заборгованість підприємств перед державою по гарантованих кредитах сягнула 9, 36 млрд.грн. Найбільшими боржниками виступали ВАТ “Макіївський металургійний комбінат” (885, 5 млн.грн.), УЗТФ “Біомед” (640, 2 млн.грн.), ВАТ “Оріана” (1132, 9 млн.), концерн “Украгротехсервіс” (2033, 2 млн.грн.) [22].

Великими позичальниками на міжнародних ринках виступають державні підприємства і підприємства з часткою державної власності – НАК “Нафтогаз України”, “Укртелеком”, “Укравтодор” та ін. Станом на початок жовтня 2007 р., не гарантований державою зовнішній борг державних підприємств і банків досяг 6, 4 млрд.дол., у тому числі 0, 5 млрд.дол припало на єврооблігації НАК “Нафтогаз України”, 1, 1 млрд. – на єврооблігації “Укрексімбанку”. Досвід показує, що вихід цих підприємств на міжнародні ринки позичкових капіталів орієнтований на досягнення короткострокових цілей і часто-густо не ґрунтується на оцінках економічної доцільності залучення коштів. Хоча зовнішня заборгованість державних підприємств, не гарантована урядом, не передбачає його договірних зобов’язань щодо її погашення та обслуговування, практичний досвід показує, що в окремих випадках уряд може приймати рішення про перенесення фінансових зобов’язань цих підприємств на державний бюджет. Іншими словами, у випадку погіршення економічної ситуації борги державних підприємств можуть спричинити значний тиск на державний бюджет.

При розробці системи надання державних гарантій слід враховувати, що фінансова дисципліна їх реципієнтів знижується за відсутності стимулів до ефективного використання залучених коштів і за неналежного виконання ними своїх фінансових зобов’язань. Для уникнення таких негативних ефектів система надання державних гарантій має поширюватися на фінансування комерційних (самоокупних) проектів, реалізація яких є вигідною і для держави, і для кредиторів, а також передбачати елементи відповідальності позичальника за виконання кредитних зобов’язань.

Для підвищення ефективності зовнішніх запозичень державних підприємств і усунення загроз фінансової дестабілізації в Україні Міністерству фінансів, Міністерству економіки і Фонду державного майна слід розробити уніфікований підхід для всіх державних підприємств – позичальників. По-перше, позики, які державні підприємства прагнуть залучати, повинні мати довгостроковий характер і чітку інвестиційну спрямованість; по-друге, підприємства – претенденти на залучення зовнішніх позик повинні мати достатній обсяг надходжень в іноземній валюті; по-третє, підприємства – позичальники повинні характеризуватися високою платоспроможністю і не створювати загроз дестабілізації фінансової системи країни.

Контроль за цільовим і ефективним використанням отриманих кредитів покладається безпосередньо на банки, що фінансують позичальника. До позичальників, що порушують умови кредитної угоди (принципи кредитування), застосовують штрафні санкції.

Одночасно контроль має здійснюватися під час проведення фінансово-кредитних розрахунків між усіма суб’єктами системи управління державним боргом.

Дієвість контролю може бути забезпечена впровадженням єдиної та достовірної системи обліку державного боргу, а також посиленням фінансової дисципліни та відповідальності за її порушення на усіх рівнях і в усіх сферах фінансово-кредитних відносин.

Згідно з чинним законодавством до контролюючих органів системи управління державним боргом належать Верховна Рада України, Міністерство фінансів, Державна казначейська служба, Національний банк України, Державна контрольно-ревізійна служба України, Рахункова палата України.

Верховна Рада України здійснює контроль за розмірами державних запозичень і станом державної заборгованості у затвердженні Бюджетної резолюції, державного бюджету на поточний рік і під час розгляду та затвердження звітів уряду, Національного банку України про їхню діяльність, звіту про виконання бюджету за минулий бюджетний період. До повноважень Верховної Ради України належать затвердження рішень про одержання Україною від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій позик, передбачених Державним бюджетом України, здійснення контролю за їх використанням. Контроль за використанням коштів Державного бюджету України від імені Верховної Ради України здійснює Рахункова палата.

Міністерство фінансів України відповідно до його завдань і функцій для розробки боргової стратегії має здійснювати контроль абсолютних і відносних показників заборгованості держави, зіставляти національні фактичні показники боргового навантаження держави з критичними показниками, визначеними міжнародними фінансово-кредитними організаціями, контролювати своєчасне та повне виконання державних зобов’язань відповідно до графіка платежів.

Державна казначейська службаздійснює бухгалтерський облік надходжень і витрат Державного бюджету України та контроль за дотриманням правил ведення обліку, за відповідністю платежів взятим зобов’язанням і бюджетним асигнуванням.

Національний банк України як центральний депозитарій здійснює облік, контроль за надходженням і використанням кредитних ресурсів державного бюджету до спеціальних рахунків НБУ, де обліковуються кредитні ресурси від МВФ, Світового банку. Як центральний банк країни він контролює і регулює розміри грошової маси, визначає облікову ставку, акумулює золотовалютні резерви, складає платіжний баланс країни.

Державна контрольно-ревізійна служба України контролює цільове використання та своєчасне повернення кредитів, одержаних під гарантію Кабінету Міністрів України.

Рахункова палата України здійснює контроль у системі управління державним боргом відповідно до Закону України «Про Рахункову палату» від 11 липня 1996 року. До повноважень Рахункової палати України належать контроль за утворенням і обслуговуванням державного боргу та ефективністю використання й управління коштами Державного бюджету України.

Пізніше до закону вносилися зміни та доповнення. Нині Рахункова палата Верховної Ради України є постійно діючим вищим органом державного фінансово-економічного контролю, який підзвітний Верховній Раді України. На Рахункову палату покладено завдання:

- організації і контролю за своєчасним виконанням видаткової частини Державного бюджету України, витрачанням бюджетних коштів;

- контролю за утворенням і погашенням внутрішнього і зовнішнього боргу України, визначення ефективності та доцільності видатків державних коштів, валютних і кредитно-фінансових ресурсів;

- контролю за дотриманням законності у наданні Україною позик та економічної допомоги іноземним державам, міжнародним організаціям, не передбачених у державному бюджеті;

- регулярне інформування Верховної Ради України, її комітетів про хід виконання Державного бюджету України та стан погашення внутрішнього і зовнішнього боргу України, про результати здійснення інших контрольних функцій тощо.

У структурі Рахункової палати України виділено департамент контролю державного боргу та діяльності банківських установ, який здійснює контроль (відповідно до ст. 24 закону “Про Рахункову палату”) за законністю договорів, раціональним та ефективним використанням кредитів і позик, які отримує Україна від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій. Департамент перевіряє ефективність розміщення централізованих валютних і фінансово-кредитних ресурсів, які надаються на зворотній основі. Матеріали контрольних заходів обов’язково розглядаються на засіданнях колегії Рахункової палати.

Матеріали перевірок, ревізій та інших видів контролю спрямовуються до відповідних центральних органів виконавчої влади, а в разі потреби (якщо виявлено зловживання) – до правоохоронних органів, Президента України для розгляду і застосування необхідних заходів.

Створення відповідного правового поля з регламентацією завдань органів, наділених спеціальними повноваженнями, та переліком фінансових санкцій, визначених за порушення взятих на себе фінансово-кредитних зобов’язань, повинні забезпечити своєчасне відшкодування коштів, визначити персональну відповідальність осіб, дії яких призвели до невиконання умов кредитних угод, анулювання коштів позик, неефективного використання запозичених ресурсів і додаткових фінансових витрат державного бюджету.

 

 

[1] Якщо інвестор має прогнози майбутніх надходжень по облігації і володіє інформацією по котируванню інструменту (що, по суті, може бути визначено як приведена вартість), то дана формула може бути використана для обчислення ставки доходу (доходності до погашення) – головного показника доходності інструменту.

Кривий Ріг 2004

 

Зміст курсу “Фондовий ринок”

 

ЛЕКЦІЇ

 

№	Назва теми	Кількість годин	сторінка
	Вступ до теорії фондового ринку
	Корпоративне управління та його роль в розвитку фондового ринку
	Ринок акцій
	Ринок цінних паперів ІСІ
	Основи аналізу на ринку пайових цінних паперів
	Фундаментальний та технічний аналіз на ринку акцій
	Ринок корпоративних боргових зобов’язань
	Управління портфелем цінних паперів
	Національний ринок у структурі міжнародних фінансових відносин
	Перелік питань до заліку	-
	Тести до заліку	-
	Плани практичних занять	-
	Список рекомендованих джерел	-

 

 

Тема № 1 “Вступ до теорії фондового ринку”

План

1. Фондовий ринок у системі ринків, значення та функції фондового ринку
2. Види цінних паперів та специфіка їх визначення в Україні.
3. Інфраструктура фондового ринку
4. Учасники фондового ринку
5. Законодавча база та регулювання діяльності суб’єктів фондового ринку.

 

1. Фондовий ринок у системі ринків, значення та функції фондового ринку

Поява повноцінних фінансових ринків є можливою завдяки трьом умовам:

- на ринку потрібні у достатній кількості продавці і покупці. Для фінансового ринку взагалі, та для ринку окремого фінансового активу це досить важливо, оскільки від постійної кількості учасників та обороту залежить ліквідність ринку та його придатність для розміщення заощаджень населення і тимчасово-вільних коштів ділових підприємств;

- на ринку потрібна наявність достатньої кількості товару (фінансових активів) з нормальним рівнем дохідності, до того ж співвідношення ризику та дохідності повинно приваблювати різних учасників ринку;

- на ринку постійно повинен відбуватись ціновий компроміс між продавцем та покупцем фінансових активів, тільки за таких умов фінансові ринки розпочинають повноцінне функціонування.

Класифікація фінансових ринків не є однозначною, оскільки відноситься до категорії наукової полеміки, але найбільш вдало описана М. І. Савлуком, який розглядає фінансові ринки під призмою класифікації грошового ринку (рис.1).

 

Рис. 1 Структура грошового ринку (Джерело: М.І. Савлук / Вступ до банківської справи, с. 60-61).

 

Але класифікація за М.І. Савлуком не дає остаточного поняття фондового ринку, оскільки передбачає наявність ринку цінних паперів та ринку довгострокових позичок. Тому для уявлення місця фондового ринку у системі ринків потрібно розглянути ідентичність понять „ринок цінних паперів” і фондовий ринок. Відповідна проблема вирішена О.М. Мозговим (рис.2).

Рис. 2 Узгодження понять “грошовий ринок”, “фондовий ринок” і “ринок цінних паперів” (Джерело: О.М. Мозговий / Фондовий ринок, с. 10-11)

 

Отже фондовий ринок за О.М. Мозговим є складовою частиною грошового ринку та ринку цінних паперів. Але грошовий ринок складається зі сфери обороту грошей і сфери обороту цінних паперів. Оборот цінних паперів представлений ринком цінних паперів, який в свою чергу поділяється на фондовий ринок і ринок паперів, які обслуговують грошовий обіг та розрахунки (банківські сертифікати, векселі, та ін.). Тому логіка розподілу була б абсолютно вірною, якщо б частина довготермінових цінних паперів не відносилась до класичних інструментів грошового ринку, наприклад, довгострокові урядові зобов’язання.

Найбільш точно визначив фондовий ринок Р. Дж. Тьюлз, який запропонував відносити до фондового ринку всі цінні папери, які можуть випускати корпорації, до них він відніс, насамперед, такі цінні папери як акції та облігації корпорацій (Джерело: Р. Дж. Тьюлз / Фондовий ринок, с. 3-4).

Трактування значення фондового ринку у економічній системі країни залежить від рівня розвитку самого фондового ринку. В країнах, де ринок є найбільш розвиненим (США, Великобританія), він остаточно інтегрувався у економічну систему і допомагає регуляторам здійснювати фіскальну та грошово-кредитну політику, регуляцію окремих галузевих ринків.

Значення фондового ринку також проявляється у наступних основних функціях:

• Акумуляція коштів населення та підприємств;
• Концентрація та централізація коштів;
• Збільшення національних інвестицій;
• Залучення нових інвесторів, в тому числі іноземних;
• Оптимізація галузевої, виробничої та регіональної структури;
• Створення умов для інтеграції у світову економічну систему;

Таким чином, фондовий ринок є складовою частиною ринку цінних паперів, що випускаються корпораціями, і обслуговує нагальні потреби економіки в інвестиціях, одночасно забезпечуючи потреби суб’єктів ринку, що мають надлишки ресурсів, у їх розміщенні.