Розподіл доходів. Заробітна плата та її форми

В економічній теорії існують два принципово різних підходи до виявлення законів функціонального розподілу доходів: марксистський і маржиналістський

Функціональний аспект розподілу доходів з позиції марксистської теорії, передбачає дослідження розподілу сукупного національного доходу між власниками праці (робочої сили) і капіталу.

Марксистська концепція функціонального розподілу доходів ґрунтується на таких засадах:

- сукупний національний дохід створюється найманою працею і капіталом;

- носієм здатності до праці є найманий працівник, який, по-перше, переносить частину минулої, втіленої в засобах виробництва праці на заново створюваний продукт, а по-друге, створює нову вартість;

- новостворена вартість (яка після реалізації набирає форми національного доходу) є, згідно з теорією К. Маркса, результатом тільки найманої праці;

- результатом капіталу є перенесена вартість, яка входить у структуру сукупного суспільного продукту, але не є складовою національного доходу (новоствореної вартості);

- національний дохід має дві складові (v + m), де v – затрати змінного капіталу (найманої праці), які набувають форми заробітної плати, й m – затрати змінного капіталу, які набирають вигляду додаткової вартості;

- капіталісту додаткова вартість (m) нічого не коштує, а для найманого працівника вона коштує неоплаченої праці;

- пропорція, у якій новостворена вартість розподіляється на заробітну плату (v) і додаткову вартість (m), показує ступінь експлуатації (m΄), яка визначається таким чином:

.

Чим більша частка m у структурі (v + m), тим вищим є ступінь експлуатації найманої праці капіталом;

- додаткова вартість, у свою чергу, підлягає розподілу між самими капіталістами: промисловцями, торговцями, банкірами (позичковими капіталістами) і землевласниками.

У зв’язку з цим додаткова вартість набуває у функціональному розподілі таких форм:

– прибуток промислового капіталіста;

– прибуток торговельного капіталіста;

– позичковий процент як форма доходу позичкового капіталіста (або банківський прибуток банкіра);

– рента, що є доходом землевласника.

Розподіл додаткової вартості здійснюється за величиною капіталу. Капітал забезпечує такий спосіб розподілу, щоб на рівновеликий капітал власники його в різних галузях отримали рівновеликий дохід, який набирає форми середнього прибутку.

Згідно з марксистською концепцією визначення частки найманого працівника у вартості національного доходу здійснюється за законом вартості робочої сили.

Робоча сила – це сукупність фізичних та духовних здібностей людини до найманої праці.

Підприємець, хоча також здатний до праці, але працює на себе, тому він не являється найманою робочою силою. Тому капіталістична система як суспільний устрій, за марксистською теорією, передбачає поділ суспільства на: власників робочої сили; власників капіталу; власників землі.

Оскільки об’єктом продажу з боку найманого працівника є робоча сила, то її власник мусить отримати грошовий еквівалент вартості свого товара. За марксистською теорією заробітна плата є формою вартості робочої сили. Вона визначається як вартість життєвих благ, необхідних для відтворення здатності до найманої праці. У цьому специфіка вартості товару робоча сила.

Водночас робоча сила – це товар, який має специфічну споживчу вартість, тобто корисність, яка для власника капіталу виявляється у здатності за одиницю часу створювати більшу вартість, ніж вона сама варта, тобто створювати додаткову вартість, яка приймає форму прибутку для власника капіталу.

Маржиналістськаконцепція розподілу факторних доходів ґрунтується на інших засадах, а саме;

– власниками економічних ресурсів у капіталістичній економіці є домогосподарства;

– існують чотири фактори виробництва, яким відповідають такі формидоходів:

· земля створює дохід у формі ренти (R);

· грошовий капітал (інвестиційні ресурси) створює дохід у формі проценту (i),

· праця створює дохід у формі заробітної плати (w);

· здатність до підприємництва створює підприємницький дохід (прибуток) (Р);

– величина доходу на кожний із зазначених вище факторів визначається граничним внеском кожного чинника у валовий дохід фірми;

– такий принцип (закон) розподілу доходів справедливий як для найманих працівників, так і для землевласників, власників капіталу та людей, схильних до підприємництва, оскільки він забезпечує розподіл доходу пропорційно до внеску кожного із факторів.

Розглянемо детальніше суть цього механізму.

Насамперед слід звернути увагу на те, що економічним механізмом розподілу в ринковій (капіталістичній) економіці є ринкова ціна ресурсу, яка визначає розмір доходу. Ціна на ресурси за умов досконалої конкуренції визначається співвідношенням попиту і пропозиції. А попит і пропозиція на ресурси й рівень цін на ринку ресурсів є похідними від споживчого попиту та рівня цін на товари і послуги, які виробляються за допомогою цих ресурсів.

Це означає, що сам підприємець визначає, як йому вигідніше вчинити: найняти більше працівників чи збільшити обсяг функціонуючого капіталу залежно від величини граничного продукту, що забезпечуватиме приріст кожного з факторів на одну одиницю.

Підприємець може збільшувати чисельність найманих працівників до тих пір, поки грошова оцінка граничного продукту дорівнюватиме величині заробітної плати.

На ринку праці найманий працівник продає свою здатність до праці на певний строк з обумовленими інтервалами роботи і відпочинку. Реалізація цієї здатності є процесом праці. Результат діяльності найманого працівника може бути відчуженим. Це означає, що підприємець купує трудові послуги, тобто право на використання трудової діяльності працівника.

Процес використання робочої сили і процес її виробництва та відтворення не тотожні.

Процес використання робочої сили для найманого працівника – це час функціонального відчуження найманої праці на користь підприємця. Інтерес найманого працівника полягає в можливості компенсувати затрати своїх фізичних та розумових здібностей та можливостей утримання сім’ї, тобто у відтворенні своєї робочої сили. Тому затрати на відтворення робочої сили за своїм змістом є затратами на товари та послуги, споживання яких забезпечує відтворення самого робітника з його здатністю до найманої праці та утримання його сім’ї.

Для підприємця процес використання робочої сили є водночас процесом функціонального відчуження крім робочої сили ще й інших ресурсів (землі та капіталу) і представляє собою витрати виробництва.

Маржиналістська концепція, на відміну від марксистської, додаткову вартість, створювану найманою працею, визначає як нормальний прибуток на робочу силу, який привласнює власник капіталу. Маржиналістська концепція зовсім не торкається проблем експлуатації робочої сили, тоді як для марксистської класовий підхід є визначальним.