Аналіз економічного ризику в контексті фактору - майновий стан людини

З метою максимально ефективного розподілу ризиків суспільство створило різноманітні економічні інститути та інструменти, покликані оперувати ризиками за раху­нок розширення діапазону диверсифікації і спеціалізації процесів управління ризиком. Останнім часом значно прискорилося впровадження інновацій, що, в свою чергу, зумовило зростання попиту на менеджерів, здатних прий­мати ризиковані рішення, і на такі інститути, як страхові компанії, фондові біржі тощо.

Нові відкриття в галузі телекомунікацій, збирання і оброблення інформації, фінансової і психологічної теорії управління значно знизили витрати, які супроводжують масштабну диверсифікацію і спеціалізацію при прийнятті ризику. Одночасно зі зменшенням витрат на використання інструментів з управління ризиком (ф'ючерсів, опціонів, свопів, форвардних контрактів тощо) збільшився попит на них.

Однак гіпотетичний ідеальний ринок у сенсі розподілу ризику серед його учасників неможливо створити, тому що існує велика кількість обмежуючих факторів, дію яких не­можливо нівелювати. Одним з ключових факторів, що об­межує ефективний розподіл ризику, є суб'єктивне ставлен­ня особи до нього. Диференційоване ставлення до ризику позначається на професійній і психологічній здатності лю­дини до конкретних видів діяльності. Виокремлюють такі типи за сприйняттям і поведінкою особи в ситуації ризику:

— люди, які прагнуть досягти мети, докладають мак­симум зусиль, щоб одержати бажаний результат. Вони рі­шучі, ініціативні, відчувають потребу

ризикувати, іноді необґрунтовано;

— особи, поведінка яких відзначається прагненням уникнути невдачі при виконанні тих чи інших дій. Вони спрямовують свої зусилля переважно на ухиляння від участі в діяльності, пов'язаній з ризиком;

— люди, які нейтрально ставляться до ризику. Вони, зазвичай, визначають допустимий рівень ризику і праг­нуть не перевищити його межі, одночасно спрямовуючи зусилля на досягнення середнього рівня дохідності.

Існує загальноприйнятий підхід до визначення схильності та несхильності особи до ризику, заснований на аналізі функції корисності вибору в умовах невизначеності.

Мікроекономічна теорія дає непогане пояснення сформульованій на підстав емпіричних спостережень та наочного досвіду гіпотезі. Наведемо приклад. Припустимо, що винахідник оцінює успіх принципово нового пилососа своєї конструкції як «п’ятдесят на п’ятдесят». У разі успіху він отримує 300000 грн. прибутку, а у випадку невдачі – 100000 грн. збитку, що приблизно дорівнює його статку. Маємо лотерею з середнім виграшем (-100000) · 0, 5 + 300000 · 0, 5 = 100000 грн. Але більшість людей не погодилися б брати участь у подібній лотереї. Ступінь привабливості виграшу не перекриває жаху залишитись без нічого.

Для людини, яка має доход у 100 гривень щомісяця, додатковий доход на таку ж суму становить істотне доповнення. Якщо ж доход перевищує 1000 гривень, то додатковий доход у 100 гривень може бути і непомітним. Якщо корисність грошей позначити в умовних одиницях, наприклад у «ютилях», то графік залежності корисності від доходу матиме вигляд, зображений на рис. 7.1.

Рис. 7.1. Корисність доходу для особи, несхильної до ризику

 

Рис. 6.1. ілюструє, що кожна додаткова одиниця доходу (прибутку, майна) додає все менше корисності власникові. Наведена властивість корисності дістала назву в економічній теорії закону спадної граничної корисності.

Отже, лотерея з виграшем у 100000 грн. та програшем у 100000 грн. з імовірністю 0, 5, яка на перший погляд здавалася справедливою, вже не буде такою справедливою, оскільки приріст корисності за рахунок збільшення багатства на 100000 грн. буде меншим, ніж зменшення корисності за рахунок зменшення багатства на ту ж суму. Це не стосується, звичайно, осіб, добробут яких позначається точкою на горизонтальній осі, що розташована далеко праворуч від початку координат. Отже, несхильність до ризику випливає із закону спадної граничної корисності.

Для більшості людей економісти вважають таку гіпотезу виправданою. Проте не варто нехтувати категорією людей, яких усе ж таки приваблює ризик. Для таких людей функція корисності має вигляд (рис. 7.2).

Рис. 6.2. переконує, що кожна додаткова одиниця багатства (у певному інтервалі) дедалі корисніша. Тепер розглянемо лотерею, у якій виграші становлять -1 та +1 з рівними ймовірностями. Це лотерея «справедлива», оскільки середній виграш дорівнює 0. Проте згідно з рис. 6.2. приріст корисності від виграшу більший, ніж зменшення корисності за програшу.

Рис. 7.2. Функція корисності особи, схильної до ризику

 

Проміжним є випадок лінійної функції корисності, коли особа нейтральна до ризику (рис. 7.3).

 

 

Рис. 7.3. Графік функції корисності особи нейтральної до ризику.

 

У цьому випадку споживача абсолютно не цікавить ступінь ризикованості отримання його багатства – його цікавить тільки значення останнього.

Кожна людина – складне поєднання різних якостей та схильностей. Це ж саме стосується і ставлення до ризику. Статистичні дослідження та емпіричний досвід свідчить, що звичайна людина може мати схильність до ризику, коли йдеться про невеликі суми відносно її статку, та надзвичайно обережна при значних сумах. Тобто функція корисності здебільшого має вигляд, зображений на рис. 7.4.

 

Рис.7.4. Функція корисності особи, несхильної ризикувати значними сумами та схильної ризикувати сумами, незначними для свого майнового стану

 

До точки А спостерігається зростання граничної корисності, особа схильна ризикувати сумами, меншими від А. після точки А гранична корисність спадає і людину не приваблює ризик сумами, більшими ніж А.

Висновок: для споживача, несхильного до ризику, функція корисності вогнута – її нахил, по мірі зростання багатства, зменшується. Для споживача, схильного до ризику, функція корисності випукла – її нахил, по мірі зростання багатства, стає більше. Таким чином, кривизна функції корисності вимірює відношення особи до ризику. Як правило, чим більше вогнута функція корисності, тим в більшому ступені споживач не схильний до ризику, а чим більше вона випукла, тим в більшому ступені споживач схильний до ризику.

При цьому, здатність ризикувати тими чи іншими сумами здебільшого свідчить не про якісь особливі психологічні властивості індивіда, а про його майновий стан. Якщо дехто ставить на гру 1000 грн., то це може означати, що для цієї людини зазначена сума – така ж дрібниця, як для більшості - вартість квитка лотереї.

Премія за ризик (r) – різниця між сподіваним виграшем у лотереї та детермінованим еквівалентом.

Премія за ризик матиме різний знак для схильних та не схильних до ризику осіб. При несхильності премія за ризик – додатна, при схильності – від’ємна. Випадок несхильності до ризику ілюструється рис.7.5.

Корисність

Рис. 7.5. Детермінований еквівалент та премія за ризик для особи, несхильної до ризику

 

 

Детермінований еквівалент (d) – сума, гарантоване отримання якої еквівалентне участі у лотереї.

Премія за ризик може розглядатися як ступінь уникнення ризику для особи, несхильної до ризику. Якщо премія за ризик залишається постійною для всіх х, говорять про постійний ступінь уникнення ризику. Цю характеристику можна переформулювати ще таким чином: при постійному ступені уникнення ризику премія за ризик не залежить від масштабів ризикованої операції.

Аналогічно можна запровадити поняття зростаючого та спадаючого ступеня уникнення ризику. При зростаючому ступені уникнення ризику премія за ризик зростає при збільшенні масштабу ризикованої операції, при спадаючому – знижується.

Якщо для більшості осіб спостерігається несхильність до ризику, коли йдеться про пряму корисність багатства, то інша ситуація спостерігається для непрямої корисності багатства при наявності неподільниих благ.

Неподільне благо – благо, що споживається як єдине ціле.Споживання його частинами неможливе.

Розглянемо випадок вибору споживачем доцільності споживання неподільного блага.

Позначимо через:

х – витрати на всі інші блага;

z- кількість одиниць неподільного блага;

І – величину багатства індивіда;

р – ціну неподільного блага;

U(x, у) - функцію корисності.

Для визначеності під х розуміємо обсяг споживання усіх благ, крім неподільного.

Модель вибору споживачем найкращого «меню» запишеться у формі

U(x, у) → max,

x + pz ≤ I, (7.1)

x ≥ 0, z = 0, 1,.......

 

Щодо благ х та z витримуватимуться стандартні припущення:

- блага вважають благами з додатною корисністю, тобто збільшення споживання кожного з них є бажаним для індивіда;

- при кожному фіксованому z індивід не схильний до ризику щодо блага х.

Зроблені припущення мають таку графічну ілюстрацію (рис. 7.6). Рисунок відображає варіант абсолютної необхідності подільного блага х та відсутність цієї властивості для неподільного блага.

«Меню» споживача залежить від ціни неподільного блага. Очевидно, що при перевищенні ціни р неподільного блага над загальним доходом І, споживач не спроможний його придбати, і «меню» складатиметься лише з х = І.

Розглянемо складніший випадок, коли р < І. Для спрощення міркувань вважатимемо, що 2р > І, тобто споживач може (при бажанні) придбати лише одну одиницю неподільного блага. Визначимо «меню» для цього випадку.

 

Рис. 7.6. Корисність подільного блага при наявності та відсутності неподільного

 

 

За наявності неподільного блага корисність становитиме величину U(І – р, 1), за його відсутності – U(І, 0). Споживач обере той варіант споживання, при якому корисність більша. Якщо через V(І) позначити непряму корисність доходу І, то

V(І) = max {U(I, 0), U(I – p, 1)}. (7.2)

Виявляється, що ця функція не буде увігнутою, незважаючи на увігнутість за х функції U(x, z) для довільного z. Це ілюструє рис. 7.7, де непряма корисність доходу зображена жирною кривою.

Тепер розглянемо лотерею, що має два наслідки І₁ та І₂ з імовірностями q та 1 – q. Індивід може використовувати ці суми на придбання певного неподільного блага за ціною р, а також витрачати на всі інші блага. Якщо І₁ та І₂ відповідають точкам, зображеним на рис. 6.7, ця гра (лотерея)буде привабливішою для індивіда, ніж отримання сподіваного виграшу. Отже, при деяких значеннях доходу індивід буде схильним до ризику, хоча він несхильний до ризику, якщо йдеться про пряму корисність грошей.

U(x, 1)

Рис. 7.7. Повна корисність доходу за наявності неподільного блага

 

Такий несподіваний ефект був вперше помічений та обґрунтований М. Фрідманом та Л. Севіджем. Далі дослідження цього явища було розвинуте у багатьох роботах, зокрема Дж. Маршалла. Цікаво, що серед неподільних благ у цих роботах розглядається таке переважне благо, як життя.

Звернемо увагу на те, що рис. 7.6 не відображає специфіки такого блага, як «життя», з точки зору системи уподобань більшості людей. Знову ж таки для більшості з нас будь-яка сума не справляє враження без можливості її

 

Рис. 7.8. Пряма корисність багатства за наявності та відсутності блага «життя»

 

Рис. 7.9. Схильність до ризику при наявності неподільного блага «життя»

використати, тобто без життя. Благо «життя»є типовим абсолютно необхідним благом і тому U(х, 0) на відміну від рис. 7.6 є променем, який збігається з віссю координат (рис. 7.8).

Що стосується ефекту схильності до ризику при наявності неподільного блага «життя», то він збігається, як і для інших неподільних благ (рис. 7.9).

Виявленням і вивченням аспектів, які визначають сприйняття ризику, займаються психологи і соціальні психологи. Найважливішою метою цих досліджень є встановлення зв’язку між двома процесами: сприйняттям ризику і виробленням рішення про прийнятність (допустимість) ризику. Від сприйняття ризику залежить його оцінка, управління ним (прийняття заходів по його усуненню чи зниженню), а також вибір шляху інформування людей про той чи інший ризик. Психологи встановили, що призводять до ризику не поодинокі чинники. Досліди, які проводились спеціально, показали, що сприйняття ризику залежить від численних чинників та аспектів, які необхідно брати до уваги. Основні з цих аспектів наведені нижче з їх стислими характеристиками.

Аспект катастрофічності означає, що події, наслідком яких є людські жертви, згруповані в часі і просторі (наприклад, вибух на хімічному комбінаті), спричиняють посилене сприйняття ризику порівняно з подіями, жертви яких розсіяні в просторі і часі. Приклад останніх — аварії автомобільного транспорту.

Аспект розуміння зумовлений тим, наскільки дані явища чи процеси зрозумілі людям. Наприклад, ступінь сприйняття ризику, пов’язаного зі впливом радіації, суттєво нижчий, ніж ризику, на який наражається пішохід, що переходить вулицю.

Аспект контрольованості дій чи подій проявляється у вигляді усвідомлюваної індивідуумом можливості впливати на ту дію (подію), в яку він втягнутий. Якщо людина перебуває в ситуації, розвиток якої відбувається незалежно від її особистого контролю, вона схильна до більшого хвилювання за наслідки цього розвитку, її сприйняття ризику інтенсифіковане. Дослідження, зокрема, показують, що людина за кермом автомобіля сприймає ризик потрапити в аварію меншою мірою, ніж її пасажир.

Аспект добровільно наразитись на ризик досить суттєво діє на його сприйняття. Люди набагато менше замислюються про ризик, якщо вони ризикують за власним рішенням. Захоплення альпінізмом чи загорянням на сонці пов’язано зі значною небезпекою, однак у цих випадках проблем з сприйняттям ризику немає. Навпаки, екологічні ризики, зумовлені, наприклад, забрудненням питної води чи повітря сприймаються болісно, бо вони зовсім не добровільні.

Аспект впливу на дітей призводить до посиленого сприйняття ризику, зумовленого подіями чи процесами, наслідки яких позначаються передусім на дітях. Прикладом може служити небезпека потрапляння пестицидів чи інших токсикантів у продукти, призначені для дитячого харчування. До цього чинника близький інший, залежний від впливу на майбутні покоління. Люди схильні проявляти неспокій не лише за майбутнє дітей, але й за долю прийдешніх поколінь. Цим зумовлено підвищене сприйняття ризику від таких процесів, як генерація генетичних дефектів, індукованих йонізуючим випромінюванням.

Аспект часу проявлення ефектів пов’язаний з тим, що наслідки небезпечних подій різні за швидкістю їх розвитку — вони бувають як негайними, так і віддаленими у часі. Дослідження показують, що сприйняття ризику, зумовленого віддаленими у часі ефектами, менш інтенсивне, ніж сприйняття ризику від негайних ефектів. Можна також говорити про брак часу для збирання необхідної інформації, її обробки для прийняття науково обґрунтованих рішень.

Аспект ідентифікованості жертв проявляється в різному ставленні людей до конкретних осіб, які постраждали в небезпечних ситуаціях, і до так званих статистичних (неідентифікованих) жертв. Ризик групи шахтарів, які виявились заваленими на глибині, сприймається значно гостріше, коли відомі час і місце катастрофи, порівняно зі сприйняттям статистичних відомостей про середню кількість шахтарів, які гинуть під землею щоденно.

Аспект заляканості означає, що ризик сприймається певним чином, якщо разом з його сприйняттям з’являється почуття тривоги, страху і жаху. Прикладом такої реакції є загострене почуття небезпеки від можливості повторення катастрофи типу Чорнобильської.

Аспект зворотності (повторюваності, повернення) небезпечних подій чи процесів по-різному впливає на сприйняття спричиненого ними ризику залежно від того, зворотні вони чи ні.

Аспектом довіри є довіра відповідальним за управління ризиком інституціям. Цей аспект послаблює сприйняття ризику, якщо рівень довіри є досить високим, і, навпаки, підсилює сприйняття ризику в разі дефіциту довіри до цих інституцій. Дослідження громадської думки, проведені в США, показали, що Департамент енергетики, відповідальний за експлуатацію і розвиток атомних електростанцій, перестав викликати необхідну довіру. Наслідком цього виявилось значне зростання сумнівів в надійності ядерної енергетики. Інакше кажучи, американцями став більше сприйматись ризик, зумовлений можливістю аварії на АЕС.

Аспект уваги засобів масової інформації має особливе значення в зв’язку зі швидким розвитком телебачення, засобів комунікації і комп’ютерних мереж. Якщо засоби масової інформації зовсім не приділяють уваги якимось небезпечним подіям чи інформують про них побіжно, то сприйняття ризику цих подій мовби загальмовано. Але варто відомостям про ці події з’явитись у заголовках новин, як відповідні ризики переходять на значно вищий рівень сприйняття.

Вплив аспектів передуючої історії нещасних випадків полягає в тому, що ризик діяльності, в процесі розвитку якої не було ні великих аварій (катастроф), ні навіть порівняно дрібних нещасних випадків, сприймається як малосуттєвий. Навпаки, якщо в історії виробництва чи іншої діяльності були як невеликі аварії, так і катастрофи, то ризик сприймається як досить серйозний. Так, нова галузь технології — генна інженерія — має зовсім коротку історію, в ній ще немає ніяких фатальних подій. Тому люди не відносять її до розряду важливих (хоча насправді це може виявитись неправильним). Історія ядерної енергетики налічує, як відомо, декілька величезних аварій, наслідком цього є посилене сприйняття ризику.

Аспект справедливості приводить до суттєво різного став­лення до небезпечної події чи процесу залежно від того, як розподіляється відповідний ризик між членами суспільства. Якщо ризик розподілений більш-менш рівномірно, то вплив цього чинника незначний, однак він різко зростає за явно нерівномірного розподілу ризику.

Аспект корисності залежить від того, наскільки очевидна користь, яку передбачається мати в результаті впливу ризику. Якщо користь зрозуміла, то вплив чинника корисності малий, у противному разі — великий.

Аспект особистої участі прямо пропорційний рівню ураженості ризиком окремого (даного) індивідуума.

Аспект походження відображає різницю у сприйнятті ризику, зумовленого антропогенними і неантропогенними небезпеками. Чутливість до ризику, котрий спричиняється небезпечною діяльністю (чи бездіяльністю) людей, вище за чутливість до ризику, зумовленого явищами природи чи проявом вищих сил (Бога).

Дію всіх перелічених аспектів на сприйняття ризику можна вивчати кількісно. Таким чином діють, проводячи дослідження, котрі називають психометричними. Кожному чиннику приписують ваговий коефіцієнт, який ґрунтується на суб’єктивних якісних оцінках інтенсивності його впливу («дуже слабкий», «слабкий», «середній» тощо). Потім проводиться анкетування, в якому бере участь кілька десятків чи сотень опитуваних. Дані анкетування обробляються за допомогою одного з методів багатовимірної статистики (як правило, факторного аналізу).