ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ № 1
1. Стилістика мови вивчає стилістичні ресурси всіх мовних рівнів: лексики, фразеології, морфології, синтаксису. Стилістика мови включає поняття синонімії (лексичної, морфемної, граматичної – морфологічної й синтаксичної). Наприклад, іменник губи – стилістично-нейтральне слово. Зате його синонім уста має відтінок урочистості й вживається здебільшого в художньому стилі. 2. Стилістика мовлення охоплює функціональні стилі мовлення (науковий, публіцистичний, офіційно-діловий, художній і розмовний), загальні ознаки стилю: -функцію висловлювання (спілкування, повідомлення); -завдання мовлення, мовленнєву ситуацію, тему і форму висловлювання; -стильові риси (образність – відсутність образності, емоційність – нульова емоційність); -мовні засоби (фонетичні, лексичні, словотвірні, морфологічні, синтаксичні). · З культурою мовлення насамперед пов’язують уміння правильно говорити і писати, добирати мовно-виражальні засоби відповідно до мети і обставин спілкування. Культура мови утверджує такі норми: - Лексичні – розрізнення значень і семантичних відтінків слів, закономірності лексичної сполучуваності. - Граматичні – вибір правильного закінчення, синтаксичної форми. - Стилістичні – доцільність використання мовно-виражальних засобів у конкретному лексичному оточенні, відповідній ситуації спілкування. - Орфоепічні – вимова. - Орфографічні – написання. · Предметом культури мови як галузі лінгвістичного знання є сукупність і система комунікативних якостей мови, до яких належатьзмістовність, точність, логічність, виразність, доречність.
Поняття культури мови і культури мовлення
Люди спілкуються між собою за допомогою мови; обмін думками, життєвим досвідом здійснюється в процесі мовлення.
Мовлення -це сукупність мовленнєвих дій, мета яких випливає із загальної мети спілкування. Основу мовлення становить мовленнєва діяльність, яка можлива тільки у суспільстві й зумовлена його потребами. Безпосереднім виявом мовлення є різноманітні акти в усній (звуковій) і писемній реалізації. Звуковою реалізацією мовлення є спілкування.
Спілкування -це обмін інформацією, передача її однією людиною іншій.Формами спілкування є діалог, полілог, монолог. Отже, обов'язковим учасником спілкування крім мовця, є реальний чи уявний слухач.
У процесі спілкування мовлення поділяється на відрізки, які мають певну протяжність і членуються на самостійні частини. Найменшою вимовною одиницею є фраза. Це відрізок з синтаксично-фонетичною цілісністю та інтонаційною оформленістю, обмежений двома досить тривалими паузами. Фраза-це одиниця фонетична, тому її не можна ототожнювати з реченням (граматична одиниця). Речення і фраза: 3нижена ціна застосовується у контрактах з подовженим строком дїі, коли економічні умови виробництва товару можуть істотно змінюватись.
Результатом процесу говоріння є текст. Текст-це сукупність речень (кількох чи багатьох), послідовно об'єднаних змістом і побудованих за правилами певної мовної системи. Він є засобом відтворення зв'язного мовлення, тобто висловлювання, частини якого пов'язані між собою однією темою, основною думкою і структурою.
Досконале володіння мовою, її нормами в процесі мовленнєвої діяльності людини визначає її культуру мовлення. Наука, що вивчає нормативність мови, її відповідність тим вимогам, що ставляться перед мовою в суспільстві, називається культурою мови. Літературна мова - це вища форма вияву української національної мови, відшліфована форма загальнонародної мови, якій властиві: багатофункціональність, уніфікованість, розвинена система стилів. Вона обслуговує всі сфери діяльності суспільства (матеріально-виробничу, державну діяльність, культуру, радіо і телебачення, пресу, освіту, науку, художню літературу, побут людей; є засобом вираження національної культури, національної культури, національної самосвідомості українців._
Найголовніша ознака літературної мови -це її унормованість, властиві їй норми.
Норма літературної мови - це сукупність загальноприйнятих правил, якими користуються мовці в усному й писемному мовленні
|
