Мова як суспільне явище. Функціональне призначення мови

Мова є суспільним явищем, вона становить невід’ємну ознаку людського колективу. Мова є акумулятором усіх змін у політичному, економічному і культурному житті суспільства в процесі історичного розвитку. Без мови неможливе саме існування суспільства в цілому і людини зокрема. Виникнувши з практичної потреби людей обмінюватися думками в процесі трудової діяльності, мова водночас справила величезний вплив на розвиток їхнього мислення.

Не може бути мислення без мови і мови без мислення. Мислення – це внутрішнє мовлення. Мова і мислення мають глибоко суспільний характер не лише своєю природою, а й функцією в суспільстві. За допомогою мови людина пізнавала навколишній світ, узагальнювала досвід. Пізнавальна діяльність людини, її мислення можливе лише на базі мовного матеріалу, слів і речень. Згодом почала розвиватися й писемна мова, завдяки якій стало можливим нагромаджування знань і досвіду та передача їх іншим людям, навіть віддаленим у просторі й часі.

Отже, мова – явище фізичне, фізіологічне, антропологічне, суспільне. Мова не може існувати поза людиною і суспільством. Мова – найважливіше знаряддя соціалізації людини, джерело інформації про світ, про свій народ. Це також спосіб сприймання світу, відтворення його у свідомості людини.

Мова лежить в основі духовного єднання людей у певну спільноту. Кожен народ сприймає світ по-своєму, тому кожна мова є неповторно, оригінальною, її втрата нічим не може бути компенсована. Утративши свою мову народ гине як окрема історична величина. Історія дає багато прикладів тому. З XVIII століття вийшла з ужитку через утрату носіїв полабська мова – і припинив існування один зі слов’янських народів – полаби (полабські слов’яни жили між Одрою й Лабою, звідки й походить їх назва). Трагічною є доля української мови, яка попри всі перешкоди, утиски, духовне і фізичне нищення її носіїв – українців – змогла зберегти свою національну ідентичність і посісти гідне місце серед інших мов світу.

Мова – це характер народу, його пам’ять, історія і духовна могутність. У ній відбивається психічний склад народу, його розум і досвід, краса і сила душі. Усе це народ оформлює словом. Освіта, наука, мистецтво, театр, побутова культура пов’язані з мовним вихованням особистості й суспільства в цілому, мають глибоко національний характер. Мова тісно пов’язана з поступом суспільства і є акумулятором розвитку мислення в процесі пізнавання об’єктивного світу, отже є засобом творення духовної культури. Це складний і тривалий процес, що має різні форми вияву.

Розглянувши конкретний, практичний вияв мови в різних сферах життєдіяльності людини, ми можемо простежити її роль у суспільстві. Виходячи з цього, виділяють наступні функції мови, які можна узагальнити як функції спілкування, повідомлення і впливу.

Номінативна функція. За допомогою слів людина називає предмети і явища (об’єкти) навколишнього світу, дії, кількість, реальні та ірреальні сутності. Цей процес науковці називають лінгвалізацією, або омовленням світу.

Незважаючи на те, що у світі існують реалії, спільні для багатьох народів, кожна нація сприймає їх по-різному. Українська мова – це самобутня мовна картина світу української нації, її генотип, досвід буття, ментальність. Навіть у середовищі однієї етномовної групи можна знайти відмінності в походженні, творенні, сферах уживання тих чи інших слів. Порівняймо: українське слово нарядний, пов’язане з нарядом як документом, а російське нарядный означає гарно одягнений; українське слово лікарня пов’язане зі словами ліки, лікар, лікувати, а російське больница асоціюється зі словами боль, болеть.

Про творчі здобутки якогось артиста чи колективу часто пишуть: «Виступ співака користувався незмінним успіхом»; «Артист користується увагою», – за аналогією до російського вислову пользоваться успехом («Пьеса пользуется большим успехом у зрителей»). В українській мові слова користуватися, користатися, користати мають вужче значення, вказуючи лише на отримання якоїсь користі чи прибутку: «І благо тому чоловікові, котрий користується з сього світла» (Г. Квітка-Основ’яненко); «Прикро, але поки що доводилося користатися допомогою товаришів» (М. Олійник); «Користую милим часом» (Леся Українка). Такому російському вислову, як пользоваться дурной репутацией, відповідають українські: недобру славу мати, в неславі бути; пользоваться славой (успехом) – мати славу (успіх).

Омовлені загальнолюдські поняття існують поряд із національно вагомою лексикою з мовного і соціально-культурного простору саме української нації, наприклад: лани широкополі, доля стелиться рушником, заквітчати барвінком та ін.

Процес омовлення світу не є замкненим у просторі і часі, його можна уявити як щоденні відкриття. Останніми роками з’явилося чимало нових понять у галузі економіки: інформаційні системи в менеджменті, економічна кібернетика, економічна соціологія, логістика тощо.

Комунікативна функція. Мова є засобом спілкування між різними суб’єктами суспільства, що знаходить реалізацію майже в усіх сферах суспільної діяльності людей. Це одна з найважливіших соціально-практичних функцій людини. Усе життя людина спілкується з рідними, друзями, колегами по роботі. Спілкування між людьми сприяє їхній здатності відчувати та співчувати, переживати та співпереживати, бути совісними, милосердними, доброчесними та порядними. Мовленнєві контакти людини зі світом можна визначити як певні форми спілкування. Кожна із цих форм передбачає свою мовну поведінку.