Форми спілкування

· Анонімне спілкування (стосунки між незнайомими людьми). Це будь-які тимчасові стосунки без знайомства, анонімно, безіменно.

· Функціональне спілкування (службові відносини, професійна діяльність або стосунки типу пасажир – водій, лікар – пацієнт, викладач – студент). Кожна людина упродовж дня кілька разів зміню свої функції, отже, й етикет.

· Неформальне спілкування (спілкування молоді: спорт, театр, музика).

· Інтимно-сімейні стосунки (є підґрунтям для закладання основ доброго чи поганого виховання, засвоювання найважливіших правил етикету).

Інформативна функція. Мова – засіб обміну інформацією в усіх суспільно важливих сферах комунікації: політиці, науці, економіці, виробництві й діловій сфері, освіті, культурі тощо. Вона несе в собі повну інформацію про ті чи інші явища об’єктивної дійсності. Обслуговуючи потреби суспільства у забезпеченні інформаційних процесів, мова утверджує свою поліфункціональність. Спілкування дає життя самій мові, адже мова, якою ніхто не спілкується, втрачає свою силу, стає мертвою.

Пізнавальна функція. Завдяки мові людина пізнає об’єктивні явища навколишньої дійсності, тобто пізнає світ. Мова є засобом накопичення людського досвіду. Думки, виражені за допомогою мови, являють собою енциклопедію досвіду всіх попередніх поколінь, можуть передаватися у просторі й часі. Вивчаючи інші мови, ми пізнаємо світ і культуру інших народів, збагачуємо свій досвід і знання.

Ідентифікаційна функція. Мова є засобом ототожнення в межах тієї чи іншої спільноти. Вона консолідує представників певної нації, є засобом самоідентичності. Завдяки мові ми усвідомлюємо себе українським народом, відчуваємо свою спільність з попередніми поколіннями та українцями, що мешкають за межами нашої держави. Історично склалося так, що український народ упродовж століть був розкиданий по світу, та попри всі труднощі українці на своїх етнографічних теренах виробили спільний спосіб мислення, спільні ідеали, спільні уявлення про добро і зло. Кожний суб’єкт суспільства, який послуговується рідною мовою, намагається самовиразитись через цю мову, передати свій внутрішній світ і почуття. Величезного значення набувають піднесення престижу української мови, збагачення мовно-культурної практики, використання мови не просто як засобу комунікації, а й як знаряддя відтворення своєрідності народного життя, національного характеру та світовідчуття.

Культурологічна. Мова – носій культури, засіб нагромадження суспільно-історичного, культурного надбання народу. Постає питання, за якими об’єктивними показниками визначається належність людини до культури тієї чи іншої нації. Генетики заперечують здатність людини на біологічному рівні успадковувати національні ознаки культури. Генетично закладаються лише передумови майбутнього характеру людини.

У європейській традиції історично склалися принаймні дві версії розуміння належності людини до тієї чи іншої нації. За французькою версією визначальною національною ознакою є причетність до певного державно-територіального утворення («француз – той, хто проживає у Франції»); за німецькою – причетність до певної культури, об’єднаної спільністю національної мови («німець – той, хто розмовляє німецькою мовою»).

Проте стосовно українців ні перший, ні другий критерії, взяті самі по собі, не діють. Українцям судилось історично бути розділеними між різними державно-територіальними утвореннями і навіть воювати у складі ворогуючих армій, як це було, наприклад, у роки першої світової війни. Але при цьому вони залишались українцями і творили власну національну культуру. Упродовж історичного часу часто змінювались і межі їх етнічного розселення, тому акцент на причетності до певної етнічної території ще не дає змоги ідентифікувати повністю національну належність суб’єкта культури, тим більше, що він виключає з розгляду українців діаспори. Ще складніше окреслити національну культуру за мовною ознакою, адже подолати духовні межі національно-культурного простору значно важче, ніж перейти в процесі творчості на іншу мову. Отже, ані генетична спадковість, ані місце народження чи проживання, ані мова, взяті самі по собі ще не створюють цілісний світ національної культури. На те й народжується людина, щоб свідомо обирати власну долю. Саме на рівні самосвідомості й проростають зерна національного характеру, які накладають свій відбиток на процес та результати праці того чи іншого творця культурних цінностей.

Однак свідоме самовизначення людини автоматично не гарантує її належності до певного типу культури. Для цього потрібно мати глибокі осмислені знання історичного шляху народу, виражати інтереси якщо не всієї нації, то хоча б певної її частини. Осмислення проблеми національно-культурного відродження є важливим чинником духовного розвитку особистості, повернення її до випробуваних історичним часом критеріїв культурних цінностей.

Мова є зв’язуючою ланкою між культурами народів світу. Через мову можна глибше пізнати традиції і здобутки чужої культури.

Естетична функція. Мова – засіб творення позитивних емоцій, формування почуття прекрасного. Естетика мови – це ресурси і можливості мови виступати в контексті мистецтва. Кращі зразки художнього слова розвивають естетичні смаки людини. Словесне мистецтво представлене всіма родами і жанрами літератури, публіцистикою, ораторським словом. Світова класика художньої літератури, представлена творами Гомера, Есхіла, Данте, Шекспіра, Байрона, Гете, Гюго, Бальзака, Пушкіна, Толстого, Достоєвського, Котляревського, Шевченка, Франка, Лесі Українки та багатьох інших, – невичерпне джерело естетичної насолоди. Читання художньої літератури, заучування напам’ять улюблених віршів виховують відчуття краси мови, примножують красу нашого буття.

Етична функція. Мова – засіб дотримання норм поведінки, моральних правил. Життя кожної людини складається із контактування з оточуючими, у спілкуванні ми маємо проявляти культуру поведінки та етикет.

Етикет – це вироблені в суспільстві форми поведінки його членів. Він включає поводження (культуру поведінки), форми звертання, вітання, манери, одяг. Це також зовнішній прояв внутрішньої дисципліни людей, їхнє прагнення до порядку і порядності.

Найважливішою рисою етикету є вміння володіти собою, стримувати свої інстинкти, пристрасті. Найбільше прикрашає людину в товаристві вміння бути цікавим співрозмовником. Цього прагнуть усі, але добиваються далеко не всі. Ввічливість, чемність, тактовність, шанобливість, стриманість – визначальні ознаки українського мовленнєвого етикету.

Експресивна функція. Мова є засобом вираження внутрішнього світу людини, її переживань, почуттів, емоцій. За допомогою мови можна передати радість, гнів, смуток, здивування та інші почуття. А вся система мовних засобів, що висловлюють світ емоцій, віддзеркалює неповторність світобачення і світовідчуття української нації, особливості морально-етичних принципів і релігійних настанов.

Виховна. Слово прищеплює моральні приписи, виховує найкращі риси характеру і поведінки, формує національно-свідомого громадянина.

Цей перелік основних функцій мови можна продовжити, враховуючи всеохоплюючий вплив мови на різноманітні сфери життєдіяльності людини. Функції мови не існують окремо, вони взаємодіють між собою, впливають одна на одну. Повнота практичної реалізації функцій означає ефективність мовоіснування.

Історія української мови переконливо довела, що цей неоціненний скарб народу, джерело духовності в найширшому розумінні цього поняття потребує такого ж дбайливого ставлення і захисту, як земля, вода, повітря і, нарешті, сама людина.

Найважливішим засобом правового захисту національної мови від волюнтаризму та відомчого свавілля стало законодавче закріплення статусу української мови як державної. Вирішальним чинником у цій справі є освіта, зокрема викладання в освітніх закладах рідною мовою.

Стаття 10 Конституції України проголосила українську мову державною, однак для того, щоб практично реалізувати це, необхідно вивчати мову на різних ділянках освіти у поєднанні з мовним вихованням і можливістю безперешкодно послуговуватися нею в усіх сферах людської діяльності.

Мова із багатовіковою історією опинилася перед фактом істотного звуження й обмеження суспільно-комунікативних функцій. Обмежене або й узагалі поки що не реалізоване її функціонування у деяких сферах державно-політичної і наукової діяльності, системі вищої освіти, міжнародних контактах, громадському житті. У процесі вироблення нових життєво-смислових орієнтирів і пошуку нових стратегій цивілізаційного розвитку сучасної України необхідно радикально переглянути ставлення кожного з нас до українського слова.