Усна народна творчість

Народна творчість – сукупність творчої діяльності народу, яка виявляється в різних видах мистецтва: в усній словесній поезії, музичних вокально-інструментальних творах, танцях, народній архітектурі, малярській, декоративно-ужитковій творчості.

Поняття „народна творчість”має термінологічний відповідник – слово англійського походження „фольклор” (англ. folk-lore – народні знання народна мудрість).

Найдавніші види усної словесності розвивалися разом з історичним поступом мови, матеріальної і духовної сфер діяльності людини. Вони акумулювали життєвий досвід народу, його філософію і мораль, релігійні уявлення, характер родинних і суспільних взаємин, історичну пам’ять. З появою письма на ґрунті усної словесності постала писемна форма словесності, яка на певній стадії розвитку вирізнилася в окремий вид мистецтва – літературу. Зв’язок між усною і писемною словесністю проходив різні фази розвитку, але протягом багатьох століть у всіх народів перевагу мав фольклорний тип поетичного мислення. Літературна творчість має визначене авторство, неповторність творчої індивідуальності. У фольклорі один і той же твір може мати десятки варіантів. Найстійкішу форму мають пісенні жанри, пов’язані з обрядовими діями (колядки, веснянки, весільні пісні тощо).

Фольклоризм – наявність фольклорних елементів у літературному творі. Проявляється на різних функціональних зрізах: запозичення сюжетів, мотивів, образів, символів. Для давньої літератури характерне випадкове використання в оригінальному тексті фольклорного мотиву чи образу. В період романтизму відбулося зближення фольклорної та літературної традицій, що виражалося у стилізації текстів під народні зразки, запозиченні фольклорних сюжетів і символів (Т. Шевченко). У ХХ столітті зростає інтерес до народнопоетичної символіки та міфології, домінує тенденція переосмислення фольклорного джерела (Леся Українка). У сучасній поезії фольклор проявляється переважно через поетично трансформований міфологічний символ, що здобуває нову соціально-філософську конкретизацію (І. Драч, П. Мовчан, І. Калинець). У прозових творах фольклор спричиняє синтез різних форм використання народного джерела, що передбачає власну літературно-психологічну інтерпретацію (В. Земляк, П. Загребельний, В, Дрозд).

Фольклоризми широко використовуються в художньому і розмовному стилях, менше в публіцистичному. Вони є засобами образності, синонімії, антонімії, омонімії, паронімії. Виразне фольклорне походження мають словосполучення типу: орел сизокрилий, червона калина, чорнії очі, карії брови. В науковому та офіційно-діловому стилях (особливо в писемному мовленні) не допускається виростання фольклоризмів.