Товарознавча характеристика олійної сировини

 

В Україні харчові рослинні олії одержують з таких сировин як соняшник, ріпак, а технічні – з льону, рицини та інших культур.

Соняшник однорічний або звичайний (Helianthus annuus) - однорічна жорсткоопушена рослина родини айстрових (складноцвітих). Його стебло пряме, просте, з боковими пазушними гілками, 1 - 2, 5 м заввишки. Листкичерго­ві, черешкові, серцевидні, по краю нерівно зарубчасто-зубчасті.

Квітисоняшникажовті, у верхівкових пониклих великих кошиках (20-70 см у діаметрі).Крайові квітки - язичкові, неплідні; серединні — трубчасті, двостатеві, плодючі. Плід— сім'янка.

Соняшник однорічний культивують по всій території України як цінну олійну рослину. Цвіте у червні — липні.

Для лікувально-профілактичної мети використовують листя, язичкові квітки і соняшникову олію (Оlеum Неlianthi аnnuі). Листя заготовляють на початку цвітіння рослини, обриваючи руками так, щоб залишки черешків не перевищували 3 см. Зібрану сировину сушать під навісом на вільному повітрі або в провітрюваному приміщенні, розкладаючи в один шар на папері, тканині або нанизуючи на шпагат. Язичкові квітки, які збирають у період повного цвітіння рослини, рекомендується сушити в затемненому приміщенні, розкладаючи тонким шаром (1-2 см), час від часу перемішуючи. Вихід сухого листя 20 %, сухих квіток — 14 %. Строк придатності до використанння сухих квіток і листя - 2 роки.

Листя і язичкові квітки соняшника містять бетаїн, холін, арнідіол, фарадіол, флавоноїди (кверциметрин і глікозид ціанідину), каротиноїди і пектин. Крім того, у листі є солантова, янтарна, фумарова і лимонна кис­лоти, смолисті речовини (3%); у язичкових квітках - сапоніни, фенолкарбонові кислоти (хлорогенова, неохлорогенова, кавова, саліцилова).

Соняшникова олія містить гліцериди олеїнової, паль­мітинової, стеаринової, арахінової і лігноцеринової кислот, каротиноїди.

Соняшникову олію використовують як основу до мазей, пластирів і розтирань, вживають як жовчогінний засіб при захворюваннях печінки і жовчних шляхів. Настій з язичкових квіток соняшнику є жарознижувальним і спазмолітичним засобом при малярії, бронхіті, шлунково-кишкових коліках.

Соняшник – провідна олійна сировина в Україні. 90% олії, що виробляють в Україні, припадає на соняшникову.

Насіння районованих сортів соняшника містить 48, 7% жиру, а вихід олії при переробці на жирокомбінатах становить майже 47%. Цінними є ненасичені жирні кислоти. Їх вміст в олії в середньому становить 90%, з них біологічно найціннішою для людини є лінолева (55-60%). Насіння соняшника сорту “Первенець” містить жири, в яких олеїнової жирної кислоти 75-80%.

Україну вважають як хлібною, так й соняшниковою державою, проте рівень споживання олії у нас не відповідає фізіологічним нормам людини. Якщо, наприклад, у розвинених сільськогосподарських країнах споживають до 26 кг/рік рослинних жирів, то у нас лише - 10 кг.

При переробці насіння, крім олії, одержують до 30% макухи або 35% шроту. З насіння соняшника можна одержати білкове борошно для кондитерської промисловості. З лушпиння виробляють етиловий спирт, кормові дріжджі, фурол для виробництва пластмас. Вимолочені корзинки соняшниками використовують на корм. Вегетативну зелену масу рослин силосують.

Батьківщиною соняшника вважається США. В Україну ця олійна сировина надійшла з країн Західної Європи у ХVIII столітті.

Посівні площі під соняшником у світі дуже великі. За останні роки вони становили 20-22 млн. га в т.ч. в Аргентині і Росії по 3-3, 5 млн. га, Індії 2-2, 2 млн. га, США – 1-1, 3 млн. га, 2, 3 млн. га Україні тощо.

Урожайність соняшника коливається від 6-7 ц/га (Індія) до 22-33 ц/га (Франція). У Росії - 8-10 ц/га, а в Україні - 10 ц/га.

Найбільшими експортерами соняшникового насіння є Росія і Україна. Середньорічний експорт цієї продукції згаданими країнами становить 1, 2-2, 0 млн.т. Експортують насіння соняшника також Аргентина, США, Румунія.

Соя – одна з давніших олійних культур. Стебла культурної сої коливаються від тонких до товстих, опушені або голі. Висота стебел від дуже низьких (від 15 см) до дуже високих - до 2-х і більше метрів.

У всіх видів роду соя, включаючи вид культурної сої, листки трійчатоскладні, зрідка зустрічаються 5, 7 і 9-листочкові, з опушеними листочками й пір'ястим жилками. Перший надсім'ядольний вузол стебла має два простих листки. Віночок квітки фіолетовий різних відтінків і білий.

Плід сої являє собою біб, що розкривається двома стулками по черевному й спинному швах в якому знаходиться 2-3 насінини. Боби переважно великі - 4-6 см довжиною, як правило, стійкі до розтріскування. Перикарпій (стулки бобу) сої складається з 3-х шарів - екзокарпа, мезокарпа й ендокарпа. Головна частина ендокарпа - склеренхіма, яка утворює так званий пергаментний шар. Вважається, що саме склеренхіма, підсихаючи і коротшаючи, сприяє розтріскуванню бобів.

Основна маса насінин сої овальна, різної опуклості. Розміри насінин коливаються від дрібних - маса 1000 насінин 100-149 г, до дуже великих (більше 310 г) з перевагою насінин середнього розміру - 150-199 г. Насінна оболонка щільна, нерідко блискуча, яка часто виявляється практично непроникною для води, утворюючи так звані «тверді» або «твердокам'яні» насінини. Під насінною оболонкою розташовується великий зародок, який займає центральну й найбільшу частину насінини. Фарбування насінин переважно жовте, зрідка зустрічаються форми із чорними, зеленими й коричневими насінинами.

З насіння сої виготовляють крім олії, одержують різноманітні харчові продукти так як, борошно, крупу, замінник кави, концентрат, соєве молочко (за смаком наближене до коров’ячого) тощо. Із зелених бобів сої виробляють різноманітні рослинні консерви. Вироби із соєвого борошна особливо цінні для діабетиків, оскільки в ньому практично немає крохмалю та сахарози.

За вмістом білків і жиру соя займає перше місце серед польових культур. За вмістом у насінні білка (до 50%) соя вдвічі перевищує горох, втричі - пшеницю і овес, вчетверо - кукурудзу і ячмінь.

У насінні сої міститься 18-25% жиру. Він має особливу біологічну цінність, бо містить у підвищеній кількості линолеву кислоту.

Соєвий шрот є важливим джерелом кормового білка для тварин і птиці. Він є основним компонентом комбікорму, що дозволяє значно зменшити кількість продовольчого зерна злакових культур.

Соєві добавки до кормів широко використовують для всіх тварин. Найефективніші вони при годівлі птиці та свиней. Зелену масу сої використовують для кормів, сіна, силосу.

Ріпак(рапс ) – це однорічна або дворічна (озимий рапс) сировина з тонким коренем, із прямим, угорі гіллястим стеблом та із сірозеленими листками. Нижнє листя ліровидне, черешкове, верхні листки довгасті, цільнокрайні з розширеною серцеподібною підставою, що наполовину охоплює стебло. Квітки золотисто-жовті, зібрані в негусті кисті; розпускання квітів іде у висхідній послідовності. Стручок сильно відхилений від стебла, майже горизонтальний. Вся рослина покрита восковим нальотом. Розеточні листки ліровидно-перистонадрізні, мають дуже рідке опушення. Стеблові листи - від лоровидних (нижні) до подовжено-ланцетних (верхні). Суцвіття - кисть. Квітки дрібні, жовті, рідко бувають білими. Стручки довгі (5-10 см), вузькі (3 - 4 мм).

Насіння кулясте, темно-коричневе, міститься у плоді-стручку завдовжки від 5 до 15 см. Воно багате на жири (40-50%), що мають у свому складі полінасичені жирні кислоти і вітамін Е.

Ріпак (рапс) являється важливою сировиною для виробництва олії та біопалива. У світі площа під посівами ріпаку в середньому становить 22-25 млн. га. Найбільшими світовими виробниками ріпака є Китай, країни ЄС, Індія і Канада. Україна продукує в рік 30-45 тис. т. ріпаку, а Китай – 9, 4 млн. т, Канада – 6, 9 млн. т. В Україні росте ріпак озимий та ярий, суріпиця озима та яра.

Посівна площа з ріпаком у світі постійно збільшується. Основні райони оброблення озимого ріпаку в СНД - лісостепова зона України, ярового ріпаку - північна частина лісостепової зони України. Для кормових цілей озимий ріпак можна вирощувати майже у всіх районах степу, лісостепу і лісолугової зони Росії і країн СНД.

Світова практика свідчить, що вирощування ріпаку та суріпиці може вирішити не тільки зростання виробництва олії, але й значно збільшити виробництво біопалива та високобілкових кормів для тваринництва, (макухи і шроту). За останні десятиріччя посівні площі під ріпаком та суріпицею зросли в світі в 4 рази і становлять більше 12 млн. га, а валове виробництво насіння - більше 12 млн. т.

Світове виробництво ріпаку в 2007 р. становило 51, 6 млн т., а в 2006 р. - 47, 2 млн. т. У 2008 році Україна зібрала урожай рапсу в обсязі 2, 4 млн. т, що у два рази перевищує результати минулого року. Збільшення обсягів урожаю обумовлено збільшенням площ під озимим рапсом з 820 тис. га (2007 р.) до 1, 540 млн. га у 2008 році. Експорт очікується на рівні 2 млн. т. Товарна капіталізація внутрішнього ринку рапсу в сезоні 2008/09 може скласти $980, 0-1, 1 млрд.

Для виробництва харчових олій використовують малоерукові сорти ріпаку. Встановлено, що ерукова кислота (С₂₁Н₄₁СООН) сповільнює зростання організму, погано ним засвоюється. Ріпак має 32-49% жиру, білка – 23-25%, целюлози - 8, 8-9, 3%. Ріпакова олія у багатьох країнах світу займає велику масову частку в структурі споживання рослинних жирів: у Канаді близько 40%, у Німеччині – 40-45%.

Ріпакова олія в харчовій промисловості використовуються при консервуванні рибних продуктів, для виготовлення Вона входить маргаринів, салатних приправ, майонезів тощо.

Для технічних цілей ріпакову олію використовують у миловарній, шкіряній, текстильній, машинобудівній, металургійній промисловості, при виробництві доброякісних нейлонів, пластиків, клеїв, фарб, пральних порошків, біопалива.

Особливий інтерес для генетиків представляє походження ріпаку. У дикому вигліді ця рослина не зустрічається, її культивують ще 4 тис. років до н.е. У Росії він з'явився в XIX столітті. Рапс походить від схрещування озимої або ярової суріпиці (В. campestris) з капустою городньою (В. oleracea).

Існують два різновиди рапсу: яровой і озимий. Різких морфологічних розходжень між двома формами рапсу немає. Проте озимий ріпак слабозимостійкий, погано переносить посуху. Він є доброю кормовою сировиною для тварин, дає до 300 ц зеленої маси з 1 га. При осінньому посіві ріпак є гарним ранньовесняним медоносом. Урожай насіння озимого рапсу 10-30 ц, ярового - 8-15 ц із 1 га.

Кращі ґрунти для вирощування ріпаку - глинисті з більшим запасом мікроелементів і поживних речовин, з водопроникним підґрунтям. При недостатній кількості мікроелементів і поживних речовин (бідні й виснажені ґрунти) необхідно вносити мікродобрива (N, P, K) і мінеральні добрива.

У зв'язку з тенденцією росту цін на добувне паливо виробництво біодизелю на основі рослинного олії (у тому числі рапсової) стає усе більше привабливим.

Причому, з погляду екології, рапсове біопальне має величезну перевагу: з вихлопної труби автомобіля вилітає рівно стільки вуглекислого газу, скільки поглинається рослиною при фотосинтезі. Відомо, що в Україні близько 35 млн. га орних земель. Такого ресурсу немає у всієї Європи. Щоб повністю забезпечити Україну біопальним, досить виділити під рапс (який може давати 30 ц з га) всього 10% посівних площ.

З цією метою в сезон 2003-2004 років у світі було зібрано 36 млн. тон насіння рапсу, а в 2004-2005 роках - 46 млн. тон. В 2005 року під рапс було відведено 264 тис. км², що становить близько 2 % світової площі ріллі. Постійно зростаюча рентабельність паливного застосування таких культур, як цукрова тростина, рапс, соняшник, змушує виробників скорочувати посівні площі під продовольчими сільськогосподарськими культурами.

Гірчиця (Brassica juncea) -однорічна трав'яниста рослина родини капустяних (хрестоцвітих). Стебло пряме, розгалужене голе, 20 - 60 см заввишки. Листки на черешках, зісподу по жилках - з розсіяними жорсткими волосками: нижні — ліровидні, з довгастими боковими частками і більшою овальною верхівкою, верхні — ланцетні. Квітки правильні, двостатеві, 4-пелюсткові, жовті, зібрані в китицевидне суцвіття.

Плоди гірчиці сарептської - стручки, майже циліндричні, з довгим носиком, від­хилені від стебла.

Сировина поширеназдичавілою на забур'янених місцях у степовій і рідше - в лісостеповій зонах України. Цвіте у травні - червні.

Широко використовують насіння, яке збирають, коли дозрівають нижні й серединні стручки. Рослина в цей час набуває жовтого кольору, а нижні листки опадають. Зрізані рослини досушують у сно­пиках, слідкуючи за тим, щоб не пересохли і не висипалося насіння, а потім обмолочують і просівають на решето. Зберігають у сухих приміщеннях з доброю вентиляцією.

Насіння містить жирну олію, білки, слиз і глікозид синігрин, який під впливом ферменту мирозину розкладається на сульфат калію, глюкозу й гірчичну ефірну олію, яка є сильним подразником шкіри. До складу жирної олії входять гліцериди ерукової, олеїнової, лінолевої, міристинової та бегенової кислоти.

Насіння рослинної сировини збуджує апетит, посилює виділення шлункового соку, має протизапальні й антисептичні властивості. Воно входить до складу шлункового чаю, який вживають для регулювання діяльності шлунково-кишкового тракту. Насіння вживають при запорі, отруєнні опіумом. З гірчичного порошку готують гірчичники, гірчичні ванни і гірчичний спирт. Їх використовують при простудних захво­рюваннях, бронхітах, плевритах, бронхопневмоніях, невралгіях і радикуліті.

Гірчиця є цінною олійною культурою. Насіння її містить 22-35% олії, що за якістю перевищує соняшникову олію. Використовується для виробництва високоякісних консервів, у хлібопекарській, кондитерській, маргариновій, фармацевтичній промисловості.

В насіннях міститься 0, 5-1, 7% ефірної олії, яка використовується в медицині. Із жмиху гірчиці виготовляють столову гірчицю, гірчичники. Гірчиця біла використовується часто в якості зеленого удобрення.

Вирощують два види гірчиці – сарептську і білу. Квіти великі, жовті з медовим запахом. У сарептської плід – довгий, багатонасіневий стручок 3-5 см довжиною, при визріванні розтріскується. Насіння чорні або коричневі. Маса 1000 насінин – 2-4 г, містять олії 35-47%.

Біла гірчиця вся вкрита волосками, плід має 5-6 насінин, маса 1000 насіння – 5-8 г, вміст олії – 30-40%.

Після виділення олії макуху висушують і розмелюють на тонкий порошок, який використовують для приготування гірчиці харчової, гірчичників, багатьох видів харчових продуктів (хлібобулочних, майонезів, соусів та ін.). В реалізацію він надходить фасованим чи ваговим.

Однією з найважливіших складових частин порошку з гірчиці сарепт­ської і чорної є тіоглікозид синігрін, який при обробці продукту теплою водою внаслідок дії ферменту мирозину розкладається з утворенням пекучої алілгірчичної олії. Ця олія зумовлює гострий запах і пекучий смак готової гірчиці, і її повинно міститись у порошку 1 -го сорту не менше 1, 1%, а 2-го - 0, 9%. Гірчичний порошок 1-го сорту має бути тонко подрібненим, інтенсивно-жовтим і не темніти при розтиранні з водою; 2-го - жовтого забарвлення і може темніти. Вологість порошку допускається до 10%, а зольність - до 6%.

Маслина ( Оlеа еurораеа) - вічнозелене дерево родини мас­линових. Листкисупротивні, майже сидячі, цілісні, ланцетні або видовжено-яйцевидні, цілокраї, 5—10 см завдовжки, зверху темно-зелені, з низу залозисто-сріблясті. Квіткиправильні, дво- або одностатеві, знаходяться в китицях, які роз­міщені супротивно в пазухах листків. Віночокбілуватий, зрослолистий, з довгою трубочкою і чотири-роздільним відгином. Плід- кістянка зеленого або синього кольорів.

Маслина європейська походить із Східного Середземномор'я. На півдні Криму її вирощують як плодову і декоративну рослину. Цвіте у травні—червні. Плоди достигають у вересні - жовтні. Плід маслини – це м’ясиста кістянка синього або зеленого кольорів.

Маслина поширена у тропічних і субтропічних зонах. Основні світові плантації цієї сировини є у країнах середземноморського басейну. Маслини культивують також у країнах Південно-Східної Азії, Африки, Південної Америки. Їх вирощують в Азербайджані, Вірменії, Туркменістані, Грузії, на півдні Криму, Чорноморському узбережжі Краснодарського краю.

Для харчових потреб заготовляють стиглі плоди (Fructus Oleae), а для лікувально-профілактичних цілей використовують ще свіжі або сушильні листя (Folia Oleae).

Плоди маслини європейської містять жирну олію (70 %), антоціани, фенолкарбонові кислоти (кавова, пірокатехінова), пектинові речовини, кате­хіни, каротиноїди, токофероли, інші речовини. До складу жир­ної олії входять гліцериди олеїнової (80%), пальмітинової (10%), стеаринової (5-8%), лінолевої, арахінової та інших кислот. У листі є глікозиди, ор­ганічні кислоти, маніт, гіркі й ду­бильні речовини, флавоноїди, ефірна олія та інші речовини.

3 плодів маслини європейської добувають медичну, харчову і технічну олію. Прованська олія (Oleum Olivarum) за­стосовується при гіперацидному гастриті, виразковій хворобі шлунка, жовчнокам'яній хворобі, при отруєннях, як легкий проносний засіб при запорах, основа для лініментівта інших галенових препаратівта як розчинник для препаратів, які використовують у вигляді ін'єкцій. Як зовнішній засіб олію використовують при потертостях, укусах бджіл, ос і джмелів. Плоди використовують для соління, консервування та виробництва олії.

Прованська олія має високі харчосмакові властивості, вживається в їжу і для виготовлення особливо цінних консервів. Плоди споживають консервованими і засоленими.

Технічну олію використовують у миловарінні тощо.

Арахіс або земляний горіх – це однорічна рослина родини бобових. Походить з Бразилії. Широко культивується в деяких штатах Америки, Індії, Китаї, багатьох країнах Африки, Азії. Оскільки вегетаційний період у нього 150 - 180 днів, арахіс можна спокійно вирощувати в Криму й інших південних і південно-східних областях України.

Особливість вирощування арахісу полягає в тому, що після його цвітіння ґрунт потрібно підтримувати в пухкому стані, тим самим створюючи умови для самозакривання плодівничих квітоносіїв. Затримуватися зі збиранням не можна, тому що насіння можуть прорости в бобах. Плоди (боби) арахісу розвиваються в землі на особливих пагонах, які утворюються з наземних квіток. Урожайність арахісу становить 15-20 ц/га, при зрошуванні – до 40 ц/га. Для того щоб витягти боби із ґрунту, кущі акуратно підкопують лопатою. Рослини підсушують, склавши в невеликі купки бобами долілиць. У цей час відбувається дозрівання плодів, поживні речовини з бадилля переходять у боби. Обмолочують рослини тільки після повного висихання стебел. Стебла арахісу можуть служити прекрасним добривом або піти на корм худобі й домашній птиці.

Арахіс дуже поживний, по вмісту білка він поступається тільки сої. У плодах арахісу втримується 43-50% жиру, 5-12% вуглеводів і 25-30% білка. З горіхів арахісу одержують цінну арахісову олію. Його можна їсти підсмаженим, для закуски добре підходить підсолений арахіс, арахіс у цукрі гарний на десерт. Арахісову олію додається в салати й інші страви, вона використовується для виготовлення маргарину.

Світовими монополістами з виробництва насіння арахісу є Китай та Індія. В 2006 році цими країнами вирощено горіхів відповідно до 9 млн.т. По 1, 3 млн. т. сировини виростили США і Нігерія. Найбільшим світовим імпортером арахісу є країни ЄС, які щорічно його завозять.

Рицина звичайна (Rісіnus соmmunіs) - багаторічна деревовидна рослина родини молочайних. На Україні культивується в країнах помірного кліма­ту як однорічна трав'яниста сировина. Її стеблопрямо­стояче, порожнисте, розгалужене, заввишки 0, 8-3 або 5 м. Листкивеликі, чергові, пальчасторозсічені (на 5-11 лопатей), на довгих (20-60 см) черешках. Лопаті яйцевидно-видовжені, загострені, нерівнозубчасті по краю. Квітки одностатеві, однодомні, зібрані в китицевидні суцвіттязавдовжки до 70 см; оцвітинапроста, непоказна, 3-5-роздільна, забарвлена залежно від форми і сорту. Плід рицини- це овально-куляста тригніздна коробочка, вкрита шипами або без них.

Рицина звичайна походить з Африки. На території України її культивують як олійну і як декоративну рослину. Цвіте у серпні.

Для медичних потреб використовують насіння рицини, з якого добувають рицинову олію. Збирають насіння в 3-4 прийоми, в міру достигання китиць, зрізуючи їх серпом або ножем і обмолочуючи.

Сорти з коробочками, що не розтріскуються, збирають спеціальними комбайнами, з наступним обмолочуванням молотаркою і з додатковим очищенням на віял­ках. Зберігають насіння в сухих приміщеннях.

Насіння рицини містить до 55 % касторової олії, білкові речовини (понад 15%), алкалоїд рицинін (0, 1 - 1%), безазотисті речовини (10 - 12%), клітковину (18 %). У складі рицинової олії є однокислотний тригліцерид рицинолової кислоти (85%), олеїнова (9%), лінолева (3%), стеаринова і діоксистеаринова кислоти, гліцерин і неомилювані речовини (0, 4%). До складу білкових речовин входить мало вивчений токсальбумін –рицин. Ця речовина надзвичайно отруйна - 6 насінин рицини спричинюють смертельнеотруєння у дітей, 20 - у дорослих.

Касторова олія в’язка, належить до групи невисихаючих рідких рослинних олій, мало розчиняється в бензині та інших органічних розчинниках, не застигає при низьких температурах (-18⁰С), температура кипіння 300-310⁰С. Ці властивості широко використовуються в машинобудівній промисловості Її застосовують в якості мастильних матеріалів, для моторів, які працюють за складних погодних умов.

Похідні касторової олії широко використовують у реактивних двигунах і ракетній техніці, а також у харчовій, текстильній, миловарній, електротехнічній промисловості, парфумерії, медицині.

Після видалення з насіння рицини олії - з відходів одержують лушпиння, макуху і шрот, які містять багато азоту і фосфору. Шрот, після спеціальної обробки використовують для виготовлення комбікормів. Лушпиння придатне в якості сировини для палива. На гідролізних заводах з лушпиння одержують технічний спирт та інші продукти.

Касторова олія - це класичний проносний засіб, вико­ристовують для лікування запрі­лостей, атонічних виразок, радіодерматитів, себореї, виразки го­мілки, дифузного випадання волосся, сквамозного блефариту й захворювань піхви і шийки матки, в акушерській практиці застосовується як рододопоміжний засіб. Ця олія входить до складу багатьох мазей і бальзамів для лікування опіків, виразок, ран тощо.

В Україні рицина займає близько 100 тис. га посівної площі.

Кунжут східний (Sesamum indicum) – цеоднорічна трав'яниста рослинна сировина родини кунжутових. Її стебло опушене, прямостояче, чотири-, восьмигранне, розгалужене, 80-110 см заввишки. Листкидовгочерешкові, чергові або супротивні, цілокраї або зубчасті, 10-30 см зав­довжки. Нижні листки - округлі; сере­динні - ланцетні, еліптичні або видовжено яйцевидні, надрізані або глибоко пальчастороздільні; верхні - вузькі. Квіткивеликі, на короткій квітконіжці, по 1-3 в пазухах листків. Віночок двогу­бий, опушений, фіолетовий або рожевий, рідко — білий.

Плідкунжута східноговидовжена багатонасінна коробочка. Цвіте у червні - липні.

Кунжут східний походить з південно-західної Афри­ки. На півдні України кунжут вирощують як олійну рослину.

З лікувально-профілактичною метою використовують насіння, кунжутову олію (Оlеum Sesamі) та сікіз свіжого листя.

Насіння сировини містить жирну олію (55%), білок (20%), вуглево­ди (16%), лігнани (сезамін, сезамолін), фітостерин, вітамін Е, амінокислоти (гістидин, триптофан), значну кількість фосфору і кальцію.

Кунжутова олія володіє фармакологічними властивостями. Вонамає здатність збільшувати кількість тромбоцитів у крові й прискорю­вати її зсідання. Олію використовують як основу для приготування мазей, лініментів, пластирів, олійних емульсій, розчинів жиророз­чинних препаратів для ін'єкцій. Порошок з насіння кунжуту ви­користовують як тонізуючий, ан­тисептичний і протизапальний засіб, а сік із свіжого листя втирають у шкіру голови при сухій себореї.

Насіння ви­користовують ще й для виготовлення цукерок, халви та інших східних солодощів. Кунжутова макуха, одержана при холодному пресуванні насіння, йде на ви­готовлення кондитерських виробів, а в суміші з пшеничним борошном її використовують для виготовлення дієтичних хлібців.

Кунжут – однорічна олійна рослина родини кунжутових Походить з Африки. Урожайність невисока (6-12 ц/га). Плід у вигляді видовженої коробочки. В коробочці міститься приблизно 80 дрібних насінин, в яких є багато олії, в яких є багато олії (45-55%).

Кунжутна олія використовується в харчовій промисловості, медицині і в парфумерії. З насіння виготовляють найкращі різновиди халви. Макуха – добрий білковий корм для тварин.

Світове виробництво насіння кунжуту становить 2, 5-2, 6 млн. т. у рік. Найбільше продукують цього насіння Індія і Китай – відповідно 700-800 і 600-650 тис. т.

Кокосові пальми прикрашають морські узбережжя Південної й Південно-Східної Азії. Стрункий витончений стовбур дерева піднімається звичайно на 20-25 метрів. Стовбур - 15-45 см у діаметрі, гладкий, у кільцях від опалих листів, злегка нахилений і розширений у підстави. Бічних галузей ні, але внизу часто розвиваються опорні коріння. Листки пір'ясті, щільні, довжиною 3-6 м. Дрібні жовтуваті одностатеві квітки зібрані в колоски, а ті, у свою чергу, - у пазушні вінця (довжиною 1, 2-2 м), що звисають з вершини дерева. Цвісти й плодоносити пальма починає з п'яти років, повної ж зрілості досягає до 15 років. Пальма живе звичайно близько 50 років і приносить щорічно до 100 горіхів; звичайний урожай - 50. Плоди дозрівають протягом року. Їхня тверда шкарлупа із трьома м'якими «очками» - порами, що ведуть до трьох сім’ячок, з яких одне розвивається в насіння - приховує маленький зародок, оточений рідиною. У господарстві використовуються всі частини кокосової пальми. Пальма дає стільки корисних речовин, скільки днів у році: будівельний, оздоблювальний матеріал, сировина для виготовлення посуду й інструментів, харчові й парфумерні продукти, паливо. Філіппіни, Індонезія й інші південноазіатські країни експортують висушену м'якоть кокоса - копру. Основне призначення копри – одержання кокосової олії. Ця сировина погано зберігається, тому її запаси малі. Світова торгівля кокосовою копрою знаходиться на низькому рівні. У недоспілому горісі використовують їстівну м’якоть і рідину; з останньої шляхом зброджування роблять оцет. З м'якоті витискають цінну олію, яка застосовується в парфумерії - для виготовлення мила або шампунів. Олію використовують як в кулінарії, так і в якості пластеризатора скла. Із соку, що знаходиться в стовбурі дерева, роблять пальмове вино. Квіти, що зрізуються з верхівки додають в салат; з їхнього соку одержують цукор, сироп і вино. Волосяна оболонка горіха - фібра, стійка до солоної води, використовується для виготовлення шнурів, канатів, щіток, циновок. Шкарлупа йде на вироблення різного посуду. З пальмових листів плетуть циновки, кошика; зі стовбура й тієї ж шкарлупи вирізують письмові приладдя.

Монополістами з виробництва кокосової копри є Філіпіни й Індонезія. В 2006 році ними було продуковано відповідно 1, 25 млн. т. і 800 тис. т. плодів кокосої пальми.