Іван Якович Франко
(27 серпня 1856 р. – 28 травня 1916 р.) Іван Франко – це розум і серце нашого народу. Це боротьба, мука і передчуття щастя України. України і людськості. Максим Рильський
Іван Франко народився в с. Нагуєвичах (нині с. Івана Франка Львівської області) у заможній родині коваля. Батьки Івана померли, коли хлопчик був іще підлітком, але встигли передати йому любов до праці, тонке відчуття краси й непохитну людську гідність. Велетень філософської думки, титан праці, український Мойсей, Каменяр – так називають Івана Франка. Син сільського коваля, пройшовши важкий шлях життя й боротьби, піднявся до вершин людського життя і зайняв почесне місце серед найвидатніших світових діячів культури. Його творча спадщина складає понад чотири тисячі творів. У 1900 році Франко написав історико-філософську поему «Іван Вишенський», надавши їй виразного патріотичного звучання. Історична поема – це ліро-епічний твір, у якому діють реальні особи та художньо зображуються певні історичні події. «Твір «Іван Вишенський» виник у результаті вивчення життя і творчості видатного українського письменника-полеміста XVI-XVII ст. Івана Вишенського. За основу поеми взято історичний факт його відречення від світу(аскетичне усамітнення на горі Афон) та звернення в 1621 р. православних українцфів до Вишенського з проханням остаточно повернутися в Україну, щоб допомогти захистити православ’я від католицької експансії. Для втілення головної ідеї твору – служіння Богу не у відірваності від світу, а в праці для рідного народу» (В. Погребенник). І. Франко відступив від історичної правди й завершив твір умовно-символічною картинкою: поверненням Вишенського по морю (як по суші) додому. Насправді ж він кілька разів лише відвідував Україну, два роки жив у Львові, у Скиті Манявському й було то значне раніше – 1604-1606 рр. Помер І. Вишенський на Афоні як «аскет-печерник». Поема присвячена відомому вченому-сходознавцю, письменнику Агатангелу Кримському, який висркр оцінив наукову працю Франка «Іван Вишенський і його твори» та заохотив митця написати художній твір про полеміста.
Народився в м. Судовій Вишні (нині Львівської області). Біографічні дані про Вишенського дуже скупі. Був високоосвіченою людиною свого часу. Молодим проживав якийсь час у Луцьку. Приблизно у 70-х рр. 16 ст., не мирячись із феодальним ладом Речі Посполитої, став ченцем Афонського монастиря (півострів Афон у Греції, в Егейському морі), що був у ті часи центром православного чернецтва на Сході. Перебував у жвавих стосунках зі Львівським братством. Літературну діяльність почав одночасно з острозькою групою полемістів. Відомо всього 16 творів. У 1590-х роках були написані найвизначніші з них, спрямовані проти Берестейської церковної унії. 1598 року в острозькій «Книжці» надрукував послання до К. Острозького та православних, написане Вишенським від імені монахів Святої Гори. Близько 1600 р. на Афоні він склав збірник — «Книжку», куди ввійшли «Извещение краткое», «Писание до всех обще, в Лядской земли живущих» (написані до 1596 р.), послання до князя К. Острозького і до єпископів, крім того «Обличение диавола-миродержца», «Порада» та ін. (збірник не був надрукований і твори Вишенського поширювалися в рукописах). В 1600—1601 рр. Вишенський написав «Краткословный ответ» П. Скарзі. Мабуть, 1604 р. він прибув на Україну, недовго лишався у Львові, бо розійшовся поглядами з керівниками братства. Перебував в Унівському монастирі, звідки 1605 р. надіслав послання Домнікії, присвячене полеміці з впливовим членом львівського братства Ю. Рогатинцем. Жив у Манявському скиті у Й. Княгиницького. 1606 р. повернувся на Афон. 1615—1616 рр. — останній відомий твір «Позопище мысленное». Він уперше в літературному творі показав життя нижчих верств суспільства — селянства.
|
Іван Вишенський
Афон
