Малюнок 25 Драматична подія мого життя

М.: Я не знаю, що це за подія. Я довго думала, що намалювати.

П.: Може то ваше серце так надщерблються у результаті того, що ви розповідаєте про сім’ю, і вам треба його тепер латати.

М.: Треба.

П.: А це (праворуч) можливо акт вашого народження, ви щось говорили про небажаність?

М.: Так. Мама не хотіла мати другу дитину, але вже було пізно щось змінювати.

П.: Можливо, то і потрапило у малюнок, бо по архетипах то схоже на народження, і що драматична подія - це саме народження, як фатум, і ця тенденція до психологічної смерті, імпотенції, драматичності, неіснування.

М.: Я теж над цим думала.

П.: Тоді треба задуматися, чому при всьому тому, що ви розповідаєте, для вас мати є такою значущою. Те, що вона сказала про ваш акт народження, на вас вплинуло, і це так доленосно і все будується на цьому. (До члена групи): Ви б могли як мама поговорити із Мариною про те, що “Я б не хотіла, щоб ти народилася…” Я знаю, що вам не так просто буде це зробити, бо ви хороша мама, але ж ви психолог, і ви повинні вступати в будь-яку взаємодію, яка на користь протагоністу.

Член групи: Намальовано розбите червоне серце, але плаче синіми сльозами.

П.: Марина скаже, що вони льодяні. Але це не те, що замерзає. Воно не кровоточить само по собі, відбувається певне відчуження того, що «зі мною зробили», і реакція вже «охолоджена», на рівні айсберга.

Член групи: Тобто я повинна сказати, що я не хотіла народити.

П.: Так, загострити проблему, а Марина повинна відповісти.

Член групи: У мене уже була одна дитина, коли я відчула, що знову вагітна і я злякалася, і злякалася того, що я можу…

П.: Будь ласка, без інтерпретацій внутрішніх мотивів. Ви актуалізуєте якісь реакції мами, а не виправдовуєте її. Ваша умовна цінність полягає в тому, щоб ви були хорошою мамою. Але якщо то входить в умовну цінність, то задумайтесь, що у вас почуття провини перед власною дитиною, адже ви не можете вільно говорити.

Член групи: Я не хотіла народження другої дитини, у мене була одна дитина…

П.(До члена групи): Я буду говорити, а ви повторюйте. (Від імені мами): Я так жалкую, що я таки не наважилася, хоч і пізно, на аборт, і що я все життя мучусь з тобою.

Член групи: Я так жалкую, що я не наважилася і не зробила аборт, не ризикнула, і тепер я все життя про це жалкую.

М.: Мені це дуже приємно чути від власної матері.

П.(До групи): Зараз ми бачимо як Марина зі своєї «корзини» роздає «троянди». Цікаво те, як по динаміці ідуть ці троянди, і де вона навчилася це робити. Вона готова до того, щоб був негатив, щоб вона могла відчувати себе трохи вище, ніж та людина. Зараз ця людина – мама, виступає у поганому світлі, а Марина має ідеалізовану платформу займати. Хоч не можна прочитати, чому це так приємно чути від матері. (Від імені мами до Марині): Чому це саме від мене тобі це приємно чути? Тобі ж якась родичка розповідала, що це так і було, а тобі саме від мене приємно чути.

М.: Я сказала в тому значенні, що мені це неприємно.

П.: Це зрозуміло, що неприємно, але ти даруєш троянду. (Від імені мами): А чого це ти мені кажеш, що тобі приємно чути?

М.: А що б ти хотіла почути?

П. (Від імені мами): Я хотіла почути, що ти будеш мінятися на краще, щоб ти мені в житті приносила радість.

М.: На мою думку, я й так нормальна дитина, навіщо мінятися на краще?

П.(Від імені мами): Я ніколи не відчувала, що я маю дитину у тобі.

М.: То може ти мені скажеш, що робити, щоб догодити тобі?

П.(Від імені мами): Ти все життя намагаєшся показати, що я вимагаю, щоб мені догоджали. А насправді я б хотіла відчувати певну шану від дитини до матері.

М.: Я й так тебе дуже-дуже поважаю, я тобі це казала сто разів на день. Якби не поважала, то вже давно б щось зробила в цій сім’ї.

П.(Від імені мами): А щоб ти зробила в цій сім’ї?

М.: По крайній мірі я не дозволяю собі робити те, що робить сестра.

П.(Від імені мами): Але сестру я відчуваю як свою дитину, а тебе ні.

Ю.(Виходить з ролі): Ми так і говоримо дома, таким тоном.

П.: Мама ще може сказати: чому ти не залишаєш в спокої сестру і про що б ми не почали розмову, то ти закінчуєш сестрою?.

М.: Ще з самого початку, з самого дитинства, всі налаштовували сестру проти мене.

П.: І це для тебе як якийсь гвіздок, що стирчить і болісно ранить?

М.: Вона собі зараз багато дозволяє, і їй це сходить все з рук, всі ніби сліпі, ходять по квартирі і ніби ніхто нічого не бачить. Ніхто не зважає на неї.

П.: Таке враження, що вони використовують «чужі руки», щоб тобі дошкулити - сестрині руки.

М.: Мати відкрито налаштовує сесту проти мене: іде в її кімнату, вони закриються і строять «гітлерівські» плани...

П.: Тобто ви почуваєтеся як у ворожому таборі?

М.: Іноді так. Я сама закриваюсь в своїй кімнаті, - і хоч там стукайте, двері вибивайте - мені однаково. Але якщо я пішла і двері забула зачинити, то вони займають всі місця, де можна працювати. Можуть штовхнути мене, тільки б відреагувала, а я мовчу, начебто не чую.

П.: Із цієї ситуації, про яку ви розповідаєте, необхідно виходити, бо вона безслідно не мине. Формуються кліше, є небезпека, що коли ти будете жити з чоловіком, то врешті-решт все скотиться до того, що будуть закриті дверіколи ніхто не чіпає. І це при всіх бажаннях „носик в носик”. Це вже об’єктні відносини, є тенденція до вимушеного повторення - тоді «я в своєму середовищі». Бажані «оранжерейні» стосунки будуть турбувати, не влаштовувати внутрішньо.

М.: Одного разу, мій хлопець подзвонив до мене додому, а я вже пішла на роботу. Напевне, мама взяла слухавку, бо увечері, коли я прийшла додому, я почула від неї: «Що, виганяють з роботи?». Шквал негативу. Я відповідаю: «Навпаки, не виганяють, а допомагають». А вона одразу: «А ти заслужила, щоб тобі допомогали?». Я у відповідь: «Все, я пішла в свою кімнату» і зачинилася там.

П.: Таке враження, що мама раділа б, якби вас справді вигнали з роботи.

М.: Так, вона про це відкрито говорила. Я їй відповідала: «Напевне, у тебе буде щастя, якщо в мене в житті щось не складеться». Стосовно хлопця вона говорить: «Догуляєшся, знайдеш собі алкоголіка».