Види оборони. Вимоги до оборони. Умови переходу до оборони
Оборона — вид бою, який застосовується з метою відбиття наступу переважаючих сил противника, нанесення йому значних втрат, утримання зайнятих позицій і створення умов для переходу в рішучий наступ. Уміло використовуючи умови місцевості, вогневі засоби, особливо протитанкові, бронетранспортери (БМП), а також загородження, підрозділи здатні в короткий термін організувати міцну оборону. Заняття вигідних для оборони природних рубежів, використання захисних властивостей місцевості, її інженерне устаткування дають тим, хто обороняється ряд вогневих і тактичних переваг, при вмілому і своєчасному використанні яких оборона може протистояти наступу переважаючих сил. Підрозділи повинні завзято обороняти позиції, що займаються, навіть поза тактичним зв’язком із сусідами й в оточенні. Підрозділ не має права залишати позицію, опорний пункт або рубіж і відходити без наказу старшого командиру. Вимоги, які пред’являються до оборони: оборона повинна бути стійкої й активної, здатної відбити удари противника з застосуванням усіх видів зброї. Стійкість і активність оборони досягаються: - витримкою, стійкістю і завзятістю підрозділів, що обороняються, при відбитті атак противника, їх високим моральним духом; - досконало організованою обороною і системою вогню; - швидким знищенням противника, що вклинився в оборону; - умілим використанням вигідних умов місцевості, її інженерним устаткуванням і ретельним маскуванням; - виконанням заходів щодо захисту від зброї масового ураження, підготуванням особового складу до ведення бою на зараженій місцевості на протязі тривалого часу; - чіткою взаємодією; - усебічним забезпеченням бою і умілим керуванням підрозділами. Можливості досягнення мети оборони, тобто відбиття наступу переважаючих сил противника, обумовлюється перш за все тим, що ті хто обороняється має ряд сильних сторін, що полягають в наступному. Підрозділи, що обороняються у порівнянні з тими, що наступають, можуть більш ефективно використовувати захисні властивості місцевості і підготувати їх в інженерному відношенні. Найпростіші фортифікаційні споруди знижають уразливість, а отже, і втрати особового складу і бойової техніки від звичайних засобів ураження, що застосовуються противником, в сім разів і більше. Ті, хто обороняється, вибирають місце для бою, тобто вигідні по умовам місцевості рубежі і райони, можуть надійніше здійснювати маскування, скриваючи дійсне і показуючи хибне розташування, краще вивчити місцевість і підготувати маневр. Для боротьби з противником, особливо з його танками, ті, що обороняються можуть широко застосовувати мінно-вибухові загородження, в той час як у наступаючих їх застосування обмежено. Способи досягнення мети оборони залежать від конкретних умов обстановки і визначаються перш за все порядком застосування засобів ураження і характером дій загальновійськових підрозділів. Вибраний варіант зриву або відбиття наступу противника, його вогневого ураження, утримання важливих районів, проведення контратак і розгрому противника, що вклинився, складають спосіб розгрому противника. Основу способу розгрому противника складає ураження противника зосередженим, масованим, загороджувальним вогнем артилерії і вогнем прямою наводкою всіх видів зброї, а також ударами авіації, упорне утримання важливих районів оборони і розгром противника, що вклинився в оборону, контратаками механізованих і танкових підрозділів. В способах досягнення розгрому противника важливу роль грає нанесення переважаючим силам противника значних втрат по його головному угрупуванню, особливо по його танкам. Танки противника уражаються в районах зосередження, при висуванні до переднього краю, на рубежах розгортання, в вихідному положенні для наступу і при вклиненні в глибину оборони. В способах розгрому противника передбачається нанесення максимального ураження противнику, що наступає, особливо при відбитті атак його танків і БМП (БТР), вогнем всіх видів зброї, в тому числі високоточної. Танки та інші броньовані бойові машини противника знищуються ПТКР, танками, БМП, гарматами, протитанковими гранатометами, бойовими вертольотами, вогнем артилерії і ударами авіації. Розгром противника досягається також широким маневром вогнем і підрозділами. Маневр дозволяє тим, хто обороняється досягти співвідношення, яке необхідно для відбиття атак противника, і тим самим стабілізувати положення на вирішальних напрямках, а також добитися переваги над ним на напрямках контратак і знищити противника, який вклинився в оборону. Маневр вогнем здійснюється для одночасного або послідовного його зосередження по важливим цілям противника, що наступає або розосередження для одночасного або послідовного ураження декількох цілей противника. Маневр силами і засобами застосовується: - для закриття проломів, що з’явилися в бойових порядках; - для заміни підрозділів, що втратили боєздатність; - для протидії прориву військ противника в глибину і в сторони флангів; - для посилення підрозділів, що понесли тяжкі втрати; - для створення угрупувань, що призначені для проведення контратак. Здійснюється маневр перш за все розміщеними в глибині оборони другими ешелонами і резервами, а також силами і засобами з не атакованих противником напрямків. В способах розгрому противника важливе значення приділяється контратакам. Це обумовлюється великою кількістю танків у загальновійськових підрозділах, які складають основу контратакуючих військ. Способи розгрому противника передбачають також міцне утримання важливих районів, які звичайно включають вигідні в тактичному відношенні пункти і ділянки місцевості, що знаходяться на напрямку наступу противника. Утримуючи ці райони, підрозділи, що обороняються, сковують маневр противника, ускладнюють розвиток його наступу в глибину і в сторони флангів і тим самим складають вигідні умови для нанесення противнику найбільших втрат всіма видами зброї, а також для здійснення необхідного маневру в ході бою. З усього вище сказаного слідує, що в способах розгрому противника, утримання важливих районів місцевості тепер засновується не тільки на використанні бойових можливостей розміщених в них сил і засобів, але і на широкому маневрі вогнем і підрозділами, розміщеними поза цими районами, а також на контратаках. Умови переходу роти до оборони — це сукупність факторів тактичної обстановки, у якій буде здійснюватися організація оборони і сам перехід до неї. Визначальним же, як правило, є положення і характер дій противника. В залежності від цього та отриманої задачі оборона роти може підготовлюватися завчасно або в ході бою, при відсутності безпосереднього зіткнення із противником і в умовах зіткнення з ним. Завчасно підрозділи в складі частин будуть переходити до оборони в період загрози чи на початку війни для відбиття вторгнення противника, прикриття прикордонних районів, забезпечення проведення заходів бойової готовності і розгортання військ у тилу. У ході бою найчастіше механізована рота буде переходити до оборони при безпосередньому зіткненні із противником. Такий перехід до оборони може бути в ході наступу для відбиття контратак переважаючих сил противника, закріплення захоплених рубежів, забезпечення флангів наступаючих угруповань і при невдалому результаті зустрічного бою. Підрозділи будуть переходити до оборони, як правило, під вогнем артилерії, відбиваючи одночасно атаки противника. Тому механізована рота і батальйон, переходячи до оборони в цих умовах, будуть змушені відбивати атаки противника, а також захоплювати більш вигідне положення (рубежі). При відсутності безпосереднього зіткнення із противником підрозділи можуть переходити до оборони: на тих напрямках, де потрібно забезпечити висування, розгортання і перехід у наступ головних сил; там, де наступ з ряду причин не передбачається, але можливі наступальні дії противника, а також на морському узбережжі й островах. Рота, що діє в складі другого ешелону (резерву) батальйону, теж буде переходити до оборони при відсутності безпосереднього зіткнення зіткненням із противником. 28.1.2.Місце і роль роти в бойовому порядку батальйону Під місцем роти в обороні розуміється її розташування в бойовому порядку батальйону. Механізована рота може займати оборону в першому чи в другому ешелоні батальйону, складати загальновійськовий резерв. Якщо старшим командиром (начальником) створюється смуга забезпечення чи передова позиція, то рота в складі батальйону може одержати задачу на її оборону. Крім того, рота може знаходитися в протидесантному резерві. При виході з бою і відході рота може бути призначена в тильну (бічну) похідну заставу або для дії як підрозділ прикриття. Механізованій роті, що обороняється в першому ешелоні на напрямку зосередження основних зусиль батальйону, може придаватися артилерійська батарея, танковий взвод, до протитанкового і гранатометного взводів. З інженерно-саперних і вогнеметних підрозділів вона може одержати на підсилення одне-два відділення. Танкова рота може одержати на підсилення артилерійську батарею, до механізованого взводу й одне-два інженерно-саперних відділення. Опорний пункт роти і район оборони батальйону. Механізована рота обороняє опорний пункт до 1500 м по фронті і до 1000 м у глибину. Опорний пункт роти — це район місцевості, підготовлений до оборони і зайнятий ротою, для відбиття атак противника. Опорний пункт механізованої роти складається з опорних пунктів механізованих взводів, позицій вогневих засобів і приданих підрозділів. Опорний пункт роти готується до кругової оборони. Механізований батальйон обороняє район до 5 км по фронті і до 3 км у глибину. Оборону він будує в межах однієї позиції, основу якої складають опорні пункти рот, підготовлені до кругової оборони. На місцевості, не скрізь доступної для дій наступаючих військ, а також при обороні в смузі забезпечення і на передовій позиції, фронт оборони батальйону може бути більшим. Район оборони механізованого батальйону складається з опорних пунктів механізованих рот, позицій вогневих засобів батальйону і приданих підрозділів. У залежності від виконуваного завдання і характеру місцевості батальйон може мати різне розташування рот. Одна з рот може бути висунута вперед чи назад, утворюючи вогневий мішок, а на відкритому фланзі розташовуватися уступом. У побудові оборони не повинно бути шаблону. Ширина і глибина опорного пункту роти, відстань між підрозділами і вогневими засобами в ньому повинні забезпечувати: відбиття атак танків і піхоти противника перед переднім краєм і знищення їх при вклиненні в глибину опорного пункту; розосередження підрозділів в опорному пункті з метою найменшої уразливості від ядерних ударів, вогню артилерії й ударів авіації, високоточної зброї противника і можливість проведення маневру як вогнем, так і підрозділами. Тому обґрунтування тактичних нормативів опорного пункту роти включає: розрахунки вогневих можливостей механізованої роти і батальйону по відбиттю атак танків і піхоти противника; визначення оптимального розосередження підрозділів з метою найменшої уразливості підрозділів роти і батальйону від ядерної зброї противника і забезпечення взаємодії між ними.
|