Сутність джерел фінансування підприємств

Основне завдання фінансової діяльності підприємств полягає в мобілізації капіталу для фінансування їх операційної та інвестиційної діяльності. Термін «фінансування» характеризує всі заходи, спрямовані на покриття потреби підприємства в капіталі, які включають мобілізацію фінансових ресурсів, їх повернення, а також відносини між підприємством та капіталодавцями, які з цього випливають (платіжні відносини, контроль та забезпечення).

Фінансові ресурси підприємства – грошові кошти, їх еквіваленти та майнові активи, які перебувають у розпорядженні суб’єкта господарювання та призначені для виконання фінансових зобов’язань перед усіма суб’єктами господарювання (бюджетом, банками, страховими й іншими організаціями), з якими підприємство має взаємовідносини; виготовлення продукції, розширення, відновлення виробництва, економічного стимулювання робітників, тобто для здійснення необхідного руху коштів у виробничій діяльності підприємства.

За ринкових відносин важливе значення набуває вибір оптимальної структури джерел фінансування підприємств. Фінансування підприємств здійснюється за рахунок власних і залучених коштів (рис. 4.1).

Рис. 4.1 Джерела фінансування підприємств

 

Успішне функціонування підприємств значною мірою залежить від якості управління фінансовими потоками. Сучасний рівень роз­витку фінансово-кредитної системи характеризується розмаїттям джерел і умов фінансування. Вартість фінансування не є показником унітарним. Він містить у собі такі елементи:

1) плата безпосередньо за використання коштів (f) – це процентні платежі за банківськими кредитами, векселями, облігаціями, дивіденди за акціями тощо;

2) додаткові витрати, пов’язані із залученням фінансування, розмір яких залежить від суми коштів, що залучаються (y). Вони можуть включати витрати на страхування застави (у разі, коли вона передбачена), комісію банку, витрати на емісію і поширення цінних паперів та інше;

3) додаткові витрати, пов’язані із залученням фінансування, розмір яких не залежить від суми коштів, що залучаються (λ) – це витрати на нотаріальне оформлення договору фінансування, прид­бання або виготовлення бланків цінних паперів та інші витрати, пов’язані з оплатою супутніх послуг.

Різні джерела (способи) фінансування підприємств мають свою специфіку (додаток Д). Щодо потреби урахування фактора часу, хотілося б зауважити, що на практиці усі витрати, пов’язані з фінансуванням, здійснюються здебільшого не одноразово, а частинами упродовж певного часу. Надходження коштів із зовнішніх джерел також дуже часто розтягнуто в часі та залежить, з одного боку, від потреби в них, а з іншого – від можливості надання їх кредитором.

З огляду на це запропоновано модель (рис.4.2), в основі якої є критерій оптимальності FEI (financing efficiency index) – показник ефективності фінансування:

Рис. 4.2. Модель оцінки джерел фінансування підприємства

 

де FEI (financing efficiency index) – показник ефективності фінансування;

xij – обсяг фінансування, що залучається з i-го джерела в j-й період часу, грош. од.;

f(xi)j – сума прямих виплат за використання коштів, що залучаються з і-го джерела, в j-й період часу, грош. од.;

у(хі)j – сума інших виплат, пов’язаних із залученням коштів з i-го джерела, в j-й період часу, розмір яких залежить від суми коштів, що залучаються, грош. од.;

λ ij – сума інших виплат, пов’язаних із залученням коштів з і-го джерела, в j-й період часу, розмір яких не залежить від суми коштів, що залучаються, грош. од.;

x′ ij – сума повернення позикових коштів, які залучені з i-го джерела, в j-ий період часу, грош. од.;

dj – коефіцієнт дисконтування для j-го періоду часу;

FRj (financing requirement) – потреба у фінансових ресурсах в j-й період часу, грош. од.;

FVі (financing volume) – можливий обсяг залучення фінансових ресурсів з і-го джерела, грош. од.

Відповідно до поданої економіко-математичної моделі опти­мальним буде таке поєднання джерел фінансування, за яким значення цільової функції буде максимальним. При цьому сума фінансових ресурсів, що використовуються в j-й період часу, має дорівнювати потребам у них у цей же період, а сума коштів, що залучаються з i-го джерела, не має перевищувати можливого потенціалу цього джерела з урахуванням графіків залучення коштів і повернення позики.

Модель має такі переваги

дає змогу здійснювати комплексну оптимізацію фінансування;

відображає чистий фінансовий результат залучення ресурсів;

враховує графік руху фінансових потоків і зміну вартості коштів у часі;

найповніше враховує усі витрати, пов’язані із залученням і використанням фінансування;

дає змогу робити оцінку при будь-якому типі та будь-якій кількості джерел фінансування;

дає можливість аналізувати й порівнювати різні варіанти фінансування, структуру вартості кожного варіанта, окремі елементи вартості кожного джерела тощо.

Структурно-логічні взаємозв’язки між окремими формами фінансування наведені на рис. 4.3 у формі матриці.

 

Статус інвестора Джерела фінансування	Позичковий капітал	Власний капітал	Реструктуризація активів
Зовнішнє	Банківські, комерційні позички	Часткове фінансування (внески учасників та засновників)	Дезінвестиції
Внутрішнє	Забезпечення наступних витрат і платежів	Нерозподілений прибуток	Амортизаційні відрахування

 

Рис. 4.3. Матриця форм фінансування

 

За джерелами мобілізації фінансових ресурсів розрізняють зовнішнє та внутрішнє фінансування; за правовим статусом інвесторів — власний капітал і позичковий капітал.

Позичковий капітал, як і власний, може бути мобілізований із зовнішніх та внутрішніх джерел. До зовнішніх джерел формування позичкового капіталу належать:

кредити банків (довго - і короткострокові);

кредиторська заборгованість за матеріальні цінності, виконані роботи, послуги;

заборгованість за розрахунками (з одержаних авансів, з бюджетом, з оплати праці тощо).

До внутрішніх джерел формування позичкового капіталу можна віднести нараховані у звітному періоді майбутні витрати та платежі.

Як джерела фінансування можна розглядати фінансові ресурси підприємств, що формуються в результаті реструктуризації активів, під чим розуміють заходи, пов’язані зі зміною складу та структури окремих позицій активів. У рамках реструктуризації активів розглядають також амортизаційні відрахування і кошти, які одержує підприємство в результаті дезінвестицій.

Дезінвестиції - це негативні нетто-інвестиції, які по сумі менше зношування й вибуття основного капіталу. Щоправда, дискусійним є питання віднесення дезінвестицій до зовнішніх джерел фінансування.

У підприємств можуть бути різні альтернативи залучення капіталу. Звичайно, не можна дати однозначні рекомендації щодо вибору тієї чи іншої форми фінансування. В одних випадках фінансові ресурси слід формувати через збільшення власного капіталу, в інших - на основі залучення додаткових позичок. Для одних підприємств вигіднішою є можливість використовувати внутрішні джерела фінансування, для інших - зовнішні.

Нижче наведено загальний огляд порівняльних характеристик фінансування підприємства за рахунок власного капіталу і позичок.

Таблиця 4.1

Порівняльна характеристика фінансування підприємства за рахунок власного і позичкового капіталу

Критерії	Власний капітал	Позичковий капітал
1. Рівень відповідальності капіталодавців	Щонайменше у повному обсязі	Відсутня; статус кредитора
2. Участь в управлінні підприємством	Як правило, дає право	Як правило, участь в управлінні підприємством виключена
3. Участь у прибутках	Дає право участі у розподілі прибутків	Обумовлені договором про­центи; участь у розподілі прибутків виключена
4. Строк використання	Необмежений	Обмеження згідно з договором
5. Кредитне забезпечення	Як правило, непотрібне	Як правило, необхідне

Продовження табл. 4.1

6. Податковий тягар	Плата за користування здійснюється за рахунок прибутку, що залишився після сплати всіх податків	Проценти за користування позиками відносяться на валові витрати, тобто змен­шують податковий тягар
7. Порядок повернення у разі банкрутства	В останню чергу	Першочергово, залежно від типу кредитора

 

Як доповнення до наведених критеріїв зазначимо, що з позиції підприємства — об’єкта інвестування власний капітал є менш ризиковим порівняно з позичковим. Для капіталодавців, навпаки, перебувати в статусі кредитора підприємства є менш ризиковим, ніж як власник, що зумовлено особливостями законодавства про банкрутство та деякими іншими чинниками.