Влада як явище 2 страница· Створити таку політичну систему, легітимність якої грунтується на традиціях населення (наприклад, повернення до недемократичних традицій у Туркменістані); · Використати харизматичні риси політичних лідерів (М.Горбачов, Б.Єльцин тощо); · Успішно здійнювати державні програми, підтримувати законність та правопорядок (наприклад, зростання добробуту у Китаї завдяки впровадженню кардинальних змін в економічній системі). Таким чином, структура, зміст, способи здійснення та ефективність політичних владних відносин як в демократичних, так і в недемократичних суспільствах залежать від багатьох чинників, зокрема від рівня розвитку самого суспільства, а особливо від правочинності даної системи, тобто від її легітимності, готовності народу визнати владу.
Таблиця 2.1. Влада як явище
Таблиця 2.2. Ознаки та джерела політичної влади
Таблиця 2.3. Ресурси політичної влади
Таблиця 2.4. Типи державного правління за Арістотелем
Таблиця 2.5. Типологія політичної влади
Таблиця 2.6. Легітимність політичної влади та її види
Питання для самоконтролю 1. Розкрийте зміст поняття «політична влада». 2. Які основні підходи до визначення природи та сутності політичної влади існують у сучасній політичній науці? 3. Через поняття «владної піраміди» обгрунтуйте співвідношення суб′єкта та об′єкта політичної влади та функціонування владних інституцій. 4. Проаналізуйте основні джерела та ресурси політичної влади. Як вони співвідносяться між собою, які з них є найважливішими. 5. Які форми та види політичної влади визначає політична наука? 6. Що таке політична легітимність, яке значення вона має для забезпечення міцності позицій та ефективності діяльності державної влади? 7. Які основні типи політичної легітимності виділяють у політичній науці? Рекомендована літеретура 1. Воронов І.О. Феномен влади: горизонти людського і політичного виміру: Монографія /НАН України, Ін-т політ. і етнонац. досліджень. – К.: Генеза, 2005. – 287с. 2. Гаврилишин Б. Дороговкази в майбутнє: До ефективних суспільств. – К., 1990. – С.124–134. 3. Канєвський О.С. Принцип розподілу влади в механізмі сучасної демократичної держави /Севастопільський держ. тех. ін-т. – Севастополь, 1999. – 52с. 4. Кухта Б. Політична влада та її рішення. – Львів: ЦИД, 2006. – 237 с. 5. Ледяєв В.Г. Власть: концептуальний анализ. – М.: Российская политическая енциклопедія (РОССПЄН). – 2001. 6. Політологічний енциклопедичний словник: Навч. посібник для студентів вищ. навч. закладів. – К.: Генеза. – 1997. – 395 с. 7. Політологія /Навч. посібник /О.О.Волинець, М.П.Гетьманчук, В.В.Гулай, С.І.Дорошенко, І.Р.Малик, О.Ю.Мороз, Р.Я.Пасічник, О.В.Піскорський, П.П.Ткачук, В.І.Харченко. – Серія „Дистанційне навчання”. – № 28. – Львів: Видавництво НУ „Львівська політехніка”, 2005. – 360 с. 8. Політологія. Кн. перша: Політика і суспільство. Кн. друга: Держава і політика /А.Колодій, Л.Климанська, Я.Космина, В.Харченко. – 2-е вид., перероб. та доп. – К.: Ельга, Ніка-Центр, 2003. – 664 с. 9. Халипов В.Ф. Кратология как система наук о власти. – М.: Республика, 1999. – 303с. 10. Чемшит А.А. Государственная власть и политическое участие: Монография. – К.: Укр. центр дух. культури, 2004. – 527с. Додаткова література 1. Висоцький О. Проблема легітимації політики в концепції М.Вебера //Грані. – 2003. – №6. – С.132–136. 2. Висоцький О. Сутність легітимної політики //Політичний менеджмент. – 2004. – №4. – С.24–34. 3. Дегтярев А.А. Политическая власть как регулятивный механизм социального общения //Полис. – 1996. – №3. 4. Кравченко Ю., Чечель В. Легітимність політичної влади й можливість її досягнення //Політологічні читання. – 1994. – №3. 5. Ледяев В. Формы власти: типологический анализ //Полис. – 2000. – №2. 6. Психология и психоанализ власти. В 2–х томах. Хрестоматия. – Самара: Издательский Дом «БАХРАХ», 1999. 7. Пугачев В.П., Соловьев А.И. Введение в политологию: Учеб. пособие для студентов вузов. – М.: Аспект Пресс, 1995. 8. Сікора І. Проблеми легітимності політичної влади і державності в перехідних суспільтсвах //Політологічні читання. – 1992. – №1. 9. Тоффлер Э. Метафоры власти. Знание. Богатство. Сила на пороге XX века. – М., 2002. – 669с. 10. Халипов В. Введение в науку о власти. – М.: Технологическая школа бизнеса, 1995. – 640 с. 11. Шляхтун П.П. Політологія (теорія та історія політичної науки): Підручник.- К., 2002. 12. Якубовський О.П., Бутирська Т.О. Державна влада і громадянське суспільство: система взаємодій: Монографія. – О.: ОРІДУ НАДУ, 2004. – 196с. РОЗДІЛ 3. ПОЛІТИЧНА СИСТЕМА СУСПІЛЬСТВА 1. Політична система суспільства: сутність та основні риси. 2. Структура та функції політичної системи. 3. Типологія політичних систем. 4. Становлення та розвиток політичної системи України.
1. Політична система суспільства: сутність та основні риси. Необхідність комплексного, системного осмислення сучасної політичної реальності, політичних інститутів та процесів зумовило введення у науковий обіг політичної науки поняття «політична система». Системою вважають предмет, явище чи процес, який складається з певної сукупності елементів, які взаємодіють між собою, творять єдине ціле, здатні взаємодіяти із зовнішнім середовищем, та, внаслідок цієї взаємодії, змінювати свою структуру. Використання системного підходу у політичній науці дає змогу дослідникам виокремити політичну сферу від решти сфер суспільного життя, трактувати її як самостійну частину, підсистему суспільної системи. У такому випадку політична система взаємодіє з іншими підсистемами: соціальною, економічною, моральною, правовою, культурною тощо, які творять її оточення. Саме політична система забезпечує єдність функціонування інших підсистем через використання механізмів політичної влади. У сучасній політичній науці існує чимало теорій політичних систем. Загалом йдеться про два основні підходи у рамках їх досліджень. Перший з них (Г.Алмонд) акцентує увагу на складових частинах (підсистемах) структури політичної системи у їх взаємодії та взаємозв’язку усередині системи. Другий підхід (Д.Істон) концентрує увагу на більш ширших характеристиках, таких як «вхід», «вихід», «зворотній зв’язок», який встановлюється між політичною системою та зовнішнім середовищем. Окрім варіантів Д.Істона та Г.Алмонда системний аналіз у політичній науці доповнюється варіантом теорії політичної системи К.Дойча, який специфіку та термінологію дослідження комп’ютерних систем, кібернетики переносить у сферу політики. Окремо виділяють теорію політичної системи Д.Трумена, який аналізує політичну систему та її структуру крізь призму основних положень теорії соціального плюралізму, теорії політичної системи Г.Пауелла та М.Каплана, які екстраполюють основи теорії політичних систем на зовнішньополітичні відносини. Найбільш повне застосування системного методу до аналізу політичної дійсності було здійснене у роботі американського політолога Д.Істона, який запропонував власне теоретичне трактування моделі політичної системи. У відповідності з цією моделлю, політична система виглядає так:
Політична система суспільства
Політична система, на думку Д.Істона, є цілісною множиною багатьох елементів, кожен з яких складається з простіших явищ та процесів. Політична система суспільства саморегулюється і саморозвивається, реагуючи на імпульси, що поступають з оточуючого середовища через «вхід» та «вихід». Під «входом» дослідник розуміє процес надходження імпульсів ззовні у формі вимог (конструктивних та деструктивних) та підтримки (чи протесту). Останні можуть виникати та формулюватися як ззовні, із інших суспільних систем, так і всередині самої системи. Підтримка може проявлятися у виконанні законів, участі у голосуванні, схваленні політичного курсу тощо. На «виході» проявляється результат функціонування політичної системи – у вигляді конкретних рішень та політичних дій. Оточення (зовнішнє середовище) політичної системи – різноманітні внутрішні та зовнішні конкретно-ситуативних фактори – через «вхід» та «вихід» здійснює вплив на політичну систему. Зворотні зв’язки між всіма елементами системи засвідчують, що якщо «вихід» відповідає «входу», тобто коли конкретні рішення та дії відповідають очікуванням та вимогам різноманітних груп населення, посилюється підтримка, що надається політичній системі, зростають стабілізаційні процеси всередині неї. У випадку повної чи часткової невідповідності очікуванням політичні рішення можуть мати негативні наслідки, сприяти появі нових вимог, а також привести до часткової чи повної кризи політичної системи, її дестабілізації. Отже, політична система – є цілісною, інтегрованою сукупністю політичних суб'єктів, інститутів та відносин, ідей, норм і традицій, що відображають інтереси усіх політичних та соціальних сил суспільства, направлені на здійснення політичної влади, управління, регулювання суспільно-політичних процесів, інтеграцію суспільства та ефективність його діяльності щодо реалізації загальноважливих цілей. Політична система суспільства є складною, багатогранною системою відносин державних і недержавних соціальних інститутів, які виконують відповідні політичні функції для захисту інтересів певних класів та соціальних груп. До основних ознак політичної системи належать: · визначальна роль владних відносин; · поширення владних відносини на всіх членів суспільства, з метою його інтеграції, утвердження соціальної стабільності та злагоди; · високий рівень інституалізації; · політичне й адміністративно-державне управління суспільними процесами та визнання суспільством права приймати авторитетно-владні рішення; · історична, економічна, соціальна, ціннісно-культурна детермінація політичної системи; · мобільність як здатність реагувати на впливи зовнішнього середовища та змінювати свою структуру.
2. Структура та функції політичної системи. Політична система є інтегративним утворенням, яке має свою структуру, внутрішню організацію, компоненти якої у сукупності творять політичну самоорганізацію суспільства, забезпечують його функціонування. Структуру політичної системи творять такі основні елементи: · Політична влада як центральний елемент, стрижень політичної системи, що забезпечує стабільність та розвиток соціальної системи. · Політична організація суспільства – це система інститутів та організацій, в межах яких здійснюється політичне життя суспільства, та які творять матеріальну основу, каркас політичної системи. Ця підсистема включає в себе державу, політичні партії, політичні рухи, профспілки, суспільно-політичні об'єднання тощо, які мають свою власну структуру та виконують певні функції для досягнення загальносуспільних цілей. · Політичні відносини – позначають вертикальні та горизонтальні взаємини між елементами політичної системи, первинними та вторинними суб'єктами політики щодо завоювання та здійснення влади, обміну її ресурсами. · Засоби масової комунікації – розгалужена мережа установ, які займаються збором, обробкою, поширенням інформації, пропагуючи вироблені політичні та правові норми. · Політичні та правові принципи й норми, які регулюють політичні відносини у рамках існуючої політичної системи, формують політичну поведінку та свідомість людини відповідно до цілей та завдань політичної системи (конституція, статути та програми політичних партій, політичні традиції та процедури регуляції політичних процесів). · Політична свідомість та культура – сукупність політичних ідей, відображених у політичних документах, правових нормах, зразках поведінки, що опосередковують процес творення та відтворення всіх частин політичної системи. Політична свідомість відображає сприйняття політичної дійсності суб’єктами політики та генетично пов’язана з політичною культурою, історичним досвідом, пам’яттю суспільних спільнот та окремих особистостей у сфері політики (політичні знання, почуття, переживання, оцінки, які здійснюють значний вплив на поведінку людей у політиці та політику вцілому). · важливим елементом політичної системи є сама людина як носій усіх видів політичної діяльності та відносин. Всі елементи політичної системи є взаємопов′язаними, взаємообумовленими, вони активно взаємодіють між собою та у своїй сукупності творять єдине ціле. Водночас кожен з цих компонентів має власну структуру, форми внутрішньої та зовнішньої організації та способи прояву. Таким чином, політична система є цілісною, впорядкованою сукупністю політичних інститутів, ролей, відносин, процесів, принципів політичної організації суспільства, що ґрунтуються на певних політичних і правових нормах, цінностях та традиціях політичної культури. Політична система характеризується взаємозв’язком елементів у процесі свого функціонування. Д.Істон, наприклад, головним у політичній системі вважав не те, як вона побудована (її структуру), а те, як вона діє (її функції). Функціями політичної системи вважають будь-які дії, які сприяють збереженню та розвитку досягнутого стану, взаємодії із середовищем. Протилежністю такому стану є дисфункціональні процеси, які призводять до руйнування стабільності та стійкого стану системи, порушення внутрішніх взаємозв’язків та перешкоджають нормальному її функціонуванню. Саме тому однією з найважливіших функцій політичної системи вважають виявлення та вирішення протиріч як між політичною системою та зовнішнім середовищем, так і всередині самої політичної системи. Таким чином, можна виділити такі основні функції політичної системи: 1. інтегративна – об’єднання всіх елементів суспільства в єдине ціле навколо єдиних для всього народу соціально-політичних інтересів, цілей та цінностей; 2. функція артикуляції та агрегування інтересів, тобто визначення, узгодження та вираження інтересів індивідів та груп, попередження конфліктних ситуацій, що загрожують цілісності та нормальній життєдіяльності соціальної системи; 3. функція політичного керування суспільством, вироблення та визначення цілей та завдань розвитку суспільства, вироблення програм їх реалізації, узгодження інтересів різних соціальних груп, їх мобілізація для виконання цілей та завдань суспільства; 4. функція легітимізації політики – забезпечення суспільного визнання політики та влади, узаконення цілей й завдань політичної програми держави, залучення громадян до суспільно-політичної діяльності, що орієнтуються на виконання політичних цілей, завдань відповідно до суспільних ідеалів та цінностей; 5. функція політичної комунікації між складовими політичної системи через сприйняття та організацію потоків зовнішньої інформації, що дає змогу своєчасно та адекватно реагувати на зміни, що відбуваються в самій політичній системі та навколишньому середовищі (інших системах). Усі перераховані функції перебувають у стані постійної координації й субординації і, в окремих випадках, можуть не збігатися з функціями окремих компонентів системи. Водночас функції політичної системи динамічно видозмінюються у залежності від особливостей політичного простору та часу, конкретноісторичних умов розвитку суспільства, досягнутого рівня економічного, культурного розвитку, політичної стабільності тощо. Таким чином, виникають нові підфункції та трансформуються ті, що вже існують. Серед функцій політичної системи дослідники виділяють низку постійних (перманентних) функцій, які є невіддільними від самого поняття політична система (наприклад, функція представництва, інтеграції інтересів чи регулятивна функція). До ситуативних функцій, які є однією з форм реалізації перманентних функцій, відносять, наприклад, функцію мобілізації та організації збройної боротьби тощо. 3. Типологія політичних систем. Системний підхід у політичній науці дає змогу виділити чимало типів та модифікацій політичних систем, що визначаються своєрідністю співвідношення інститутів політичної системи, політичних сил, гілок влади, стилів керівництва, форм влади тощо. Наприкінці 50-х років ХХ століття американський політолог Г.Алмонд, беручи до уваги соціокультурні аспекти, риси політичних культур низки країн, виділив чотири типи політичних систем: англо-американський, континентально-європейський, доіндустріальний чи частково індустріальний, тоталітарний. Характерними рисами англо-американської політичної системи (Канада, США, Великобританія, Австралія) є чіткий розподіл влад, наявність дієвого механізму стримувань та противаг, висока організованість, стабільність. Такий тип системи характеризується відсутністю активного втручання держави у життя суспільства, базується на індивідуалізмі та плюралізмі переконань, інтересів та позицій. Наріжним каменем такої політичної системи є ідея свободи людини та різноманітність позицій, в основі яких лежать цілі та засоби політики, що поділяються усіма членами суспільства. У континентально-європейських політичних системах (Франція, Німеччина, Австрія, Швейцарія) домінують елементи, притаманні англо-саксонській політичній системі, але тут помітнішими є впливи традицій етатизму, авторитаризму. Доіндустріальний ( Африка та Латинська Америка) і тоталітарний (Китай, Північна Корея, В'єтнам, Куба) типи політичної системи характеризуються, як правило, відсталістю, нестабільністю, низьким рівнем політичної культури. Ці системи трактуються як такі, що розвиваються чи стоять перед перспективою розвитку. За типом суспільства політичні системи поділяють на: · традиційні – що базуються на звичаях, з спадкоємною авторитарною владою, інерційні та застійні – монархії Перської затоки (Саудівська Аравія, Оман, Катар); · модерні демократії – розвинуті країни Європи та Північної Америки, які досягнули високого рівня соціально-економічного розвитку. За характером розвитку та орієнтацією на стабільність чи зміни політичні системи поділяють на · динамічні (ті, що трансформуються), що орієнтуються на зміни, реформи у всіх сферах суспільного життя. Такі системи можуть бути реакційними чи прогресивними залежно від мети та орієнтирів суспільного розвитку; · статичні (консервативні), що орієнтовані на традиції та існуючий стан речей у політичній, економічній та культурній сферах. За характером здійснюваних цілей системи бувають · інструментальні – що прагнуть до політичної та економічної ефективності (ліберальні демократії та реформаторські авторитарні режими); · ідеологічні – що націлені на втілення у життя певної ідеології (комуністичної, фашистської, релігійної тощо). За характером взаємодії із зовнішнім (зовнішньополітичним та зовнішньоекономічним) середовищем поділяють політичні системи на відкриті та закриті. Відкриті системи вільно взаємодіють з оточуючим середовищем, є демократичними, базуються на конкуренції індивідів та соціальних груп у боротьбі за владу та ресурси, динамічно розвиваються у всіх сферах суспільного життя (сучасні ліберальні демократії). Закриті (авторитарні чи тоталітарні системи) відгороджені від світу, консервативні, з безконтрольною владою, що придушує свободу індивіда. Окремо виділяють демократичні та авторитарні політичні системи. Демократична політична система характеризується наявністю представницьких органів влади, що формуються на основі загальних, рівних, вільних та чесних виборів. У рамках такої системи пріоритетне значення надається правам та свободам людини й громадянина. Державний апарат у демократичній політичній системі функціонує згідно принципів конституційності, законності, розподілу влад, гарантування вільного існування та розвитку опозиційних партій та організацій. Дослідники зазначають, що політична система не є певним сталим зразком, ознаки якого автоматично повторюються у різних країнах. Саме тому при характеристиці демократичної системи слід враховувати низку факторів, зокрема економічний та соціальний рівень розвитку держави, політичний курс її керівництва, форму правління тощо. Для авторитарної політичної системи притаманна відмова від принципу поділу влад, посилення виконавчої влади, обмеженість виборності державних органів влади, суттєве обмеження основних демократичних прав та свобод людини, заборона опозиційних партій та організацій тощо. Такі системи характеризуються мілітаризацією суспільства, застосуванням політичних репресій. Таким чином, багатовимірність політичного життя, значна кількість критеріїв аналізу політичних систем стали передумовою їх класифікації. До таких критеріїв дослідники відносять характер політичної влади, направленість суспільного розвитку, тип політичної культури, рівень економічного добробуту, міру реалізації громадянами своїх прав та свобод.
4. Становлення та розвиток політичної системи України. Політична система Україні є механізмом, за допомогою якого здійснюється регулювання життєдіяльності та розвитку суспільства через фактори політичної влади. Політична система України на сучасному етапі перебуває на стадії становлення усіх її компонентів, наповнення їх функцій новим змістом. Політична система поступово позбавляється рис минулої – закритої, тоталітарної командно-адміністративної системи, втім дослідники динамізм та стабільність її функціонування часто трактують як відносні, що проявляється у відсутності цілісності, єдності та згоди елементів політичної системи. Ця незгода часто призводить до поглиблення конфліктів як між індивідами, соціальними групами, партіями, так і всередині державного механізму, водночас забезпечуючи розвиток політичної системи та її динамічність. У сфері законодавства постійні зміни до Конституції України та інших правових актів, прийняття нових законів, спотворюють механізми їх реалізації, які практично не працюють або працюють неефективно. Як наслідок, політичним відносинам в Україні притаманна нестійкість, конфліктність, протистояння політичних інтересів низки соціальних груп та верств, незадоволеність більшості суспільства ефективністю діяльності державної влади. Нетерпимість до опонентів, догматизм та неоднозначність оцінки реальності різними суб′єктам політичної діяльності призводить до зловживання у розподілі матеріальних та фінансових ресурсів, що проявляється у пільгових податках, кредитах, використанні державних коштів не за призначенням тощо. Відомо, що політична система відіграє важливе значення не тільки у сфері реформування усіх напрямків суспільного розвитку, а й у процесі формування модерної політичної нації. Пріоритетними у політичній діяльності владних структур Української держави повинні стати проблеми її консолідації навколо цінностей громадянського суспільства. Втім зосередження уваги тільки на етнокультурних пріоритетах без уваги до реформування економічної, політичної, правової та інших систем суспільства, може призвести лише до викривлення та дискредитації національної ідеї. В України поступово реалізуються конституційні принципи, які необхідні для створення належних умов розвитку сучасної правової держави. Сучасні державотворчі процеси, необхідність виходу з соціально-економічної та політичної криз вимагають збалансованості та узгодженості позицій, моделей та прогнозів різних гілок влади щодо напрямків розвитку політичної, економічної та соціальної систем. Важливе значення у цьому процесі повинні відігравати український політичний менталітет та воля керівників держави, значний вплив мають історичний розвиток та традиції українського народу, сучасне міжнародне та внутрішнє становище України.
Таблиця 3.1. Структура політичної системи
Таблиця 3.2. Ознаки та функції політичної системи
Таблиця 3.3. Класифікація політичної системи
|
