Людина як свобода. Екзистенційна ситуація

Філософи середини ХХ століття з особливою наполегливістю намагаються досліджувати проблему свободи, розглядаючи її у найрізноманітніших аспектах, ракурсах, використовуючи різну методологію. Серед них імена таких мислителів: К.Поппер,К.Г.Юнг, Е.Фромм, Ж.П.Сартр, А.Камю, Фрідріх фон Гаєк. Зокрема, Гаєк проголошує, що економічна безпеки, якої ми всі прагнемо, і яка, нібито, умова справжньої свободи, насправді становить небезпеку. Ціною соціальних гарантій може виявитися свобода. Керована економіка неможлива без придушення свободи. Фромм зазначає, що свобода дала людині незалежність, але водночас ізолювала її, пробудила почуття безсилля й тривоги. Людина почала страждати від самотності. З одного боку, свобода – це головна умова зростання та розвитку людини. Але водночас вона тягар. Свободу Фромм пов’язує з креативністю та біофілією. Але свободне буття вимагає особливих зусиль. І Гаєк, і Фромм, і Юнг, і Поппер констатують той факт, що сучасна людина у будь-який момент може втратити свою свободу, її може спокусити якийсь диктатор, і перспективи тут досить не привабливі, у найліпшому випадку людина стане просто ситим і добре одягненим роботом.

Визнаним авторитетом із проблем свободи виявився французький філософ-екзистенціаліст Ж.П.Сартр (1905-1980). Екзистенціалісти, і зокрема Сартр, уважають, що у випадку людського буття існування (existentia) передує сутності (essentia), хоча традиція, розглядаючи Бога-творця як ремісника вищого порядку, вважає, що сутність завжди передує існуванню. Людина має певну людську природу, кожна окрема людина тільки окремий випадок загального поняття “людина”. Сартр заперечує це, він уважає, що людина спочатку існує, з’являється у світі, а потім – визначається. Людиною потрібно стати, причому такою, якою вона сама себе зробить – це перший принцип екзистенціалізму. “Людина – це передусім проект, який переживається суб’єктивно, а не мох, плісень, цвітна капуста ”. Онтологічна основа людської свободи,за Сартром, – “ніщо”. Людина опирається щільному буттю-в-собі, утворює в ньому певні прогалини. Буття завжди є тим, чим воно є. Воно не відчуває нестачі. Воно сповнене собою, а тому про свободу тут не може бути мови. Людина (буття-для-себе) – це завжди нестача, завжди розбіжність із собою. У Сартра є такі слова: “Людина ніколи не є тим, чим вона є, і є тим, чим вона не є”. Ми завжди перевершуємо своє минуле і водночас проектуємо своє майбутнє. Хто я в дану мить? Я вже не є тим, ким я був, але і ще не є тим, ким хочу бути. Людина творить себе весь час. Людина змушена постійно вибирати себе і продукувати смисли. Та сутність, яка вже досягнута, завжди у минулому. Кожен раз потрібно робити вибір заново. Через ніщо, через розбіжність із самим собою ми завжди відділені від сутності. Коли ми говоримо, що вибираємо, щось в оточуючому світі, то ми вибираємо не речі, а себе. Бути вільним – це не вибирати історичний світ, а себе у цьому світі, причому світ завжди чинить опір. Ми постійно перебуваємо у ситуації,ми закинені у світ, втягнені у нього. Ми діємо до того, як постулюємо наші можливості. Ми зустрічаємося з можливостями, які вже реалізовані, або перебувають у процесі реалізації. Ми відкриваємо себе у світі, заселеному вимогами, в лоні проектів, що знаходяться в процесі реалізації.

Сартр зазначає, що конкретно існують будильники, написи, декларації про податок, агенти поліції – це все перепони для тривоги. Але як тільки справа віддаляється від мене, як тільки я відсилаюся до самого себе – я раптом відкриваю себе як того, хто надає смисл будильникові і т.д. Я звільняюся від світу, що заангажував мене, і починаю осягати самого себе. І тут з’являється стан тривоги. Ніщо мене не захистить від самого себе, я мушу сам реалізувати сенс свого буття. Коли я розкриваю свої можливості, у мене з’являється тривога. Я усвідомлюю свою відповідальність за вибір, і я тривожуся. Тривога – специфічна свідомість свободи. Як зробити правильний вибір, що уважати цінностями? Сартр зазначає, що екзистенціалісти стурбовані відсутністю Бога. Разом із Богом зникає можливість знайти якісь цінності поза собою. Ніде не записано, що благо існує, що потрібно бути чесним і т.ін. У Достоєвського є слова: “ Якщо Бога нема, то все дозволено ”. Справді, дозволено все. Людина не має на що опертися, вона буквально закинена. І немає жодних виправдань. Ми самотні, і нам немає виправдань. Людина закинена у світ, і відповідає за все, що робить. Вона приречена на свободу. Людину завжди очікує невідоме майбутнє. Жодна загальна мораль не вкаже нам, що робити; у світі немає жодних знамень. Навіть якщо католики скажуть: “Є!” Але їх потрібно розшифровувати. Моя свобода вільно обирати себе, вибирає свої межі. Вибір завжди є вибором скінченності. І це мене тривожить, бо закриваються інші можливості, а також вибираючи себе, я вибираю образ людини взагалі. А тому я відповідальний узагалі за буття світу. Важлива думка екзистенціалістів, що власне свобода – це коли свобода-для..., а не свобода-від...