Зразок публіцистичного стилю

Результати загальнонаціонального соціального дослідження "Земельна реформа", проведеного Центром соціальних експертиз Інституту соціології Національної академії наук, були несподіваними.

При досить консервативній суспільній свідомості (всього 20 відсотків селян хочуть господарювати на своїй землі) кількість прихильників земельної реформи з позаторішніх 22 відсотків зросла до 38 у минулому році.

 

22. Види метод наукової праці

Види метод наукової праці:

- Метода описова (опис має бути правильний і повний)

- Метода історична:

- Метода порівняльна;

- Метода психологічна (має впливати на душу,серце і почуття людини);

- Метода символічна (це представлення чогось в ін..формі)

- Метода філософська (підкреслює значення того, що було винайдено).

 

23. Поняття науки та її трактування.

Наука — це особливий раціональний спосіб пізнання світу, заснований на емпіричному підтвердженні або математичному доказі. Окрім діяльності, спрямованої на отримання нового знання, поняттям "наука" означається також результат цієї діяльності. Тобто наука є також системою наявних на даний момент більш чи менш достовірних знань

Властивості науки можна встановити в межах таких опозицій, як: фрагментарність — універсальність, теоретичність — емпіричність, незавершеність — системність, критичність — кумулятивність.

Метою науки є розкриття законів, закономірностей виникнення і розвитку явищ, пояснення їх актуальності,важливості та можливості використовувати у практичній діяльності.

Задача науки – з хаосу випадковостей виділити об’єктивно існуючі закономірності і озброїти ними людей у практичній діяльності.

Призначення науки полягає в спрямуванні та регулюванні практичної діяльності на основі пізнання і використання об’єктивно існуючих закономірностей.

Загальна характеристика науки як людської діяльності:

Завдяки науці ми досягаємо розуміння і пояснення того, що існує. Розуміння завжди має суб’єктивний характер, тобто те, що задовольняє одного, може не задовольняти іншого.

Розуміння досягається завдяки формулюванню загальних законів або принципів, які можна використовувати для пояснення великої кількості явищ, тому наука є пошуком спільного у різному.

24. Погляди Т.Куна на науку. Істинність теорії.

«Нормальна наука», за Т. Куном, - це дослідження, міцно спираються на минулі наукові досягнення, які вже визнані певним науковим співтовариством «як основа для його подальшої практичної діяльності». Такі визнані всіма наукові досягнення, які протягом певного часу дають науковому співтовариству модель постановки проблем та їх рішень, Т. Кун назвав «парадигмами».

«Нормальна» наука, за Т. Куном, являє собою сукупність досліджень на основі незмінною парадигми. Вона характеризується кумулятивним розвитком, тобто додатком нових знань до вже наявних. Часткового руйнування попередніх знань (як за наукової революції) в нормальній науці не відбувається.

Зауважу одразу, що уявлення про «нормальної» науці філософськи суперечливо.

Щодо подальшого розвитку наукових криз Т. Кун говорить, що «всі кризи закінчуються одним з можливих результатів.

Перехід від парадигми в кризовий період до нової парадигми - це процес «не кумулятивний, і не такий, який міг би бути здійснений за допомогою більш чіткої розробки або розширення старої парадигми. Цей процес швидше нагадує реконструкцію області на нових підставах, реконструкцію, яка змінює деякі найбільш елементарні теоретичні узагальнення в даній області, а також багато методи і додатки парадигми».

Після того, як нова парадигма з'являється і набуває перших прихильників, в науковому співтоваристві починається боротьба між прихильниками старої і нової точок, зору. Т. Кун неодноразово порівнює її з політичною боротьбою в суспільстві. Один з висновків його книги звучить наступним чином. «Конкуренція між різними групами наукового співтовариства є єдиним історичним процесом, який ефективно призводить до заперечення деякої раніше прийнятої теорії або до визнання інший».

Перехід на нову парадигму для її перших прихильників грунтується на не дуже певних міркуваннях, які Т. Кун називає естетичними і які здатні прийняти далеко не всі члени спільноти (простота, ясність, привабливість нової теорії). Нарешті, вони більше за інших схильні до ризику, оскільки перехід до нової, неперевіреною теорії, яка в майбутньому, можливо, буде відкинута, - крок в особистому плані вельми ризикований.

Питання про виділення ключових проблем не може бути вирішене однозначно і логічним шляхом. Розбіжність списку розв'язуваних проблем - це тільки одна з сторін явища, яке Т. Кун назвав несумісністю світів, де існують стара і нова парадигми. При переході від колишньої парадигми до нової, деякі старі проблеми усуваються, передаються іншим наукам або скасовуються. Нові проблеми виростають з колишніх - тривіальних або ненаукових.

Підсумком міркувань Т. Куна є положення, що в боротьбі двох парадигм, строго кажучи, не може бути правою і неправий сторони. Таким чином, наукова революція обов'язково супроводжується боротьбою двох парадигм - інтелектуальним процесом, що відбувається всередині наукового співтовариства, погано формалізованих, неоднозначним, тонким, делікатним і т.д., проте призводить у результаті до цілком однозначного результату.

 

25. Афористичний ланцюжок тез визначення науки Й.Елстгеста.

Йос Елстгест вибудовує ланцюжок афористичних тез:
«Наука - це не перелік відкриттів, а спосіб мислення.
Наука - це не класифікація тварин і рослин, а спосіб пізнання оточуючого нас світу.
Наука - це не сума формул, а метод, за допомогою якого творчий розум може створити порядок з хаосу і єдність з різноманіття. Будь-яка формула є результат такого роду творчої діяльності.
Наука - це не набір безплідних знань, а плідну прагнення до їх розширення і використання.
Наука - це не звід догм, а логічний підхід до вирішення проблем.
Наука - це не абсолютна істина, а допитливий її пошук, шляхи якого лежать між питанням і відповіддю.
Наука - це той же самий процес, через який проходять діти, коли вони обмацують, розглядають, чіпають і пробують на смак все, що трапляється під руку, з чим вони зіштовхуються...
Наука - це той же самий процес, через який проходять діти, які постійно розглядають речі з усіх боків, намагаючись зрозуміти, як вони влаштовані або як вони діють...».

 

У той же час сучасний німецький вчений і публіцист Вільгельм Швебель серед низки гумористичних афоризмів, один з яких наведено як епіграф до цього параграфу, виділяє:
«Наука - це мистецтво систематичного спрощення і опошлення...
Наука - це істина і брехня одночасно в чистій даної людині формі. Вона приносить біду, коли незрелиеілі недобрі люди, заволодівши нею, творять противне розуму та моралі. Хулящих науку звинувачують вино, а не п'яницю.
Наука - це самий розумний шлях до істини...».

26. Фактори, що зумовлюють різноманітність визначень науки.

Наука, маючи численні визначення, виступає в суспільстві в трьох основних іпостасях. Вона розуміється або як форма діяльності, або як система чи сукупність дисциплінарних знань, або ж як соціальний інститут. У першому випадку наука розуміється як особливий спосіб діяльності, спрямований на фактично вивірене і логічно упорядковане пізнання предметів та процесів навколишньої дійсності. Діяльнісний аспект науки можна визначити за В.І. Вернадським: “Її зміст не обмежується науковими теоріями, гіпотезами, моделями створюваної ними картиною світу, в основі вона головним чином складається з наукових факторів, їх емпіричних узагальнень, і головним живим змістом її є в наукова праця живих людей”¹.

У другому тлумаченні, коли наука виступає як система знань, що відповідають критеріям об'єктивності, адекватності, істинності, наукове знання намагається забезпечити собі зону автономії і бути нейтральним стосовно ідеологічних і політичних пріоритетів.

Третє, інституціональне розуміння науки, підкреслює її соціальну природу й об'єктивує її буття як форму суспільної свідомості. Тут наука зв'язана з іншими формами суспільної свідомості: релігією, політикою, правом, ідеологією, мистецтвом тощо. Наука як соціальний інститут або форма суспільної свідомості, пов'язана з виробництвом науково-теоретичного знання, ставить певну систему взаємозв'язків між науковими організаціями, членами наукового співтовариства, систему норм і цінностей.

Один із засновників наукознавства Дж. Бернал, відзначаючи, що “дати визначення науки, власне кажучи, неможливо”, намічає шляхи, якими можна наблизитися до розуміння того, чим є наука. Отже, за Берналом науку можна розглянути як: (1) інститут; (2) метод; (3) нагромадження традицій знань; (4) фактор розвитку виробництва; (5) найбільш сильний фактор формування переконань і відношень людини до світу.

Е. Агацці відзначає, що науку варто розглядати як “теорію про певну область об'єктів, а не як простий набір суджень про ці об'єкти”³. У такому визначенні міститься заявка на розмежування наукового і повсякденного знання, на те, що наука може повною мірою реалізуватися лише тоді, коли доводить розгляд об'єкта до рівня його теоретичного аналізу. Таким чином, з наукою не можна пов'язувати тільки фіксацію сукупності фактів і їх опис. Науку можна назвати такою, що існує лише тоді, коли можна встановити принципи, які пропонують їх пояснення і прогноз досліджуваної сфери діяльності.

Сьогодні наука розглядається насамперед як соціокультурний феномен. Це означає, що вона залежить від різноманітних сил, що діють у суспільстві, визначає свої пріоритети в соціальному контексті, тяжіє до компромісів і сама значною мірою детермінує суспільне життя. Тим самим фіксується двоякого роду залежність: як соціокультурний феномен наука виникла як відповідь на потребу людства у виробництві й отриманні істинного, адекватного знання про світ, й існує, помітно впливаючи на розвиток усіх сфер суспільного життя. Наука розглядається в якості соціокультурного феномену тому що, коли мова йде про дослідження її джерел, межі того, що ми сьогодні називаємо наукою розширюються до меж “культури”. З іншого боку, наука претендує на роль єдино стійкого й “справжнього” фундаменту культури в цілому в її первинному — діяльнісному і технологічному — розумінні.

Головне завдання науки — пошук істини, а, отже, й критика, полеміка, суперечка — це невід’ємні моменти науки. Учений знаходиться в ситуації постійного підтвердження своєї професійності за допомогою публікацій, виступів, кваліфікаційних дисциплінарних вимог, і часто вступає в складні відносини як зі своїми опонентами-колегами, так і з громадською думкою.

Складність пояснення науки як соціокультурного феномену полягає в тому, що наука все-таки не поступається своєю автономією і не розчиняється цілком у контексті соціальних відносин.

Основна мета науки завжди була пов'язана з виробництвом і систематизацією об'єктивних знань, і тому до складу необхідних функцій науки включався опис, пояснення і передбачення процесів і явищ дійсності на основі законів, що відкриваються наукою. Таким чином, можна сказати, що основною функцією науки є виробництво істинного знання, яке досягається за допомогою опису, пояснення, прогнозу, але яке завжди здійснюється в чітко обумовленому соціокультурному просторі. Саме цю обставину з необхідністю слід урахувати при пошуках загальнозначущого визначення науки.

27. Рефлексивність наукового мислення вченого (процес проведення рефлексії).

Рефлексивність – організація мислительного процесу, що включає в себе не тільки роздуми над вирішуваним завданням, але й роздуми про те, як протікають роздуми над завданням.

Термін «рефлексія» з латинської: загинати, обертати — це унікальна здатність людської свідомості (і думки) у процесі сприйняття дійсності сприймати і себе саму; внаслідок цього людська свідомість постає відночас і як самосвідомість, думка про щось — як думка про думку, знання про щось — як знання про саме знання.

Серед основних умінь мовця, які слід сформувати в першу чергу, на думку багатьох вчених, – умiння рефлексивного мислення.

Характеризуючи рефлексiю як креативно-критичний спосiб пiзнання свiту: «Рефлексiя блокує рух думки та дiї за попереднiми зразками i разом з тим вiдкриває новi горизонти перед мисленням i дiєю. Вона повертає свiдомiсть на саму себе, повертає її до себе, змушує перебудовуватись, шукати новi основи та створювати новi iдеальнi об’єкти».

Умiння рефлексивного мислення – це умiння спостерiгати та аналiзувати прийоми мисленнєвої дiяльностi. Воно передбачає умiння цiлiсно сприймати предмет думки та водночас подiляти його на певні складові; умiння зіставляти ознаки двох чи бiльше сприйманих об’єктiв; умiння знаходити підстави порiвняння схожих та несхожих предметiв і явищ; умiння переносити знання з однiєї сфери в iншу; а також умiння комбiнувати ознаки рiзних об’єктiв мисленнєвої дiяльностi, утворюючи тим самим нове знання. Отже, умiння рефлексивного мислення можна квалiфiкувати як домiнантну ознаку творчої особистостi.

Як зазначають дослідники, велику роль у розвитку рефлексивних здiбностей вiдiграють гуманiтарнi науки, насамперед мовознавчi.

Важливе значення для розвитку рефлексивного мислення особистості має й робота, спрямована на аналіз образного значення слова, який забезпечує формування умiнь знаходити в текстi семантично двоплановi слова, визначати умови розвитку двоплановостi, описувати значення слiв, що створюють зоровi та слуховi уявлення про предмет мовлення, розвивати шляхом розвитку асоцiацiй ключовий образ, визначати стилiстичну та естетичну мотивованiсть образних засобiв.

28. Формалізовані результати рефлексії над змістом поняття “наука”.

Наука - форма духовної діяльності людей, яка скерована на отримання істинних знань про світ (природу, суспільство, мислення), на відкриття об'єктивних законів світу і передбачення тенденцій його розвитку.

Наука - це процес творчої діяльності по отриманню нового знання, і результат цієї діяльності у вигляді цілісної системи знань, сформульованих на основі певних принципів.

Наука є соціокультурна діяльність, своєрідне суспільне явище. Основне завдання науки - виявлення об'єктивних законів дійсності, а її головна мета - істинне знання.

Критеріями науковості, які відрізняють науку від інших форм пізнання є: об'єктивність, системність, практична націленість, орієнтація на передбачення, сувора доказовість, обґрунтованість і достовірність результатів.

На відміну від життєвих, тобто донаукових знань, рівень яких здебільшого обмежується описом відповідних фактів, наукове знання сягає більш високого рівня – рівня пояснення, осмислення фактів у понятійній системі відповідної науки, і залучається до складу теорії.

Сутність наукового знання полягає у розумінні дійсності в її минулому, нинішньому та майбутньому, у вірогідному узагальненні фактів, у тому, що за випадковим воно знаходить необхідне, закономірне, за поодиноким – загальне і на цій основі здійснюється передбачення (прогнозування).

У методології науки виділяються такі функції науки, як опис, пояснення, передбачення, розуміння.

Наукове знання поділяють на два рівні, а саме: рівень емпіричного знання та рівень теоретичного знання.

Для знань, отриманих на емпіричному рівні, характерне те, що вони є результатом безпосереднього контакту з живою реальністю при спостереженні або експерименті. На цьому рівні ми одержуємо знання про означені події, виявляємо властивості інтересуючих нас об'єктів або процесів, фіксуємо відношення і, нарешті, встановлюємо емпіричні закономірності.

Над емпіричним рівнем науки завжди надбудовується теоретичний рівень. Теорія, що представляє цей рівень, будується з явною спрямованістю на пояснення об'єктивної реальності (головна задача теорії полягає в тому, щоб описати, систематизувати і пояснити всю множину даних емпіричного рівня). Проте теорія будується таким чином, що вона описує безпосередньо не навколишню дійсність, а ідеальні об'єкти.

Наука як єдина система знань поділяється на певні галузі (окремі науки).
За предметом і методом пізнання розрізняють науки про природу - природничі; науки про суспільство - суспільні; технічні науки.

Своєрідною наукою є сучасна математика. За співвідношенням із практикою виділяють фундаментальні науки (які не мають прямої практичної орієнтації) і прикладні науки (націлені на безпосереднє практичне використання наукових результатів).

29. Наукознавство і наукометрія.

Наукознавство – це комплексне дослідження і теоретичне узагальнення досвіду функціонування науки як цілісної системи з метою підвищення ефективності процесів наукової діяльності за допомогою засобів соціального впливу.

Уявлення, що розвиваються сучасною логікою методологією науки, про теоретичні знання направлені на дослідження і створення окремих теоретичних утворень – теорій. Конкретні науки відчувають гостру необхідність методологічного обґрунтування необхідної єдиної цілісної системи знання. Визнається, що необхідно внести корективи в сучасні методологічні установки, які дозволять розв’язати питання про єдину організацію науково-теоретичного знання в цілому і в конкретних галузях пізнання.

Наукознавство — вчення про науку, способи її визначення й побудови у вигляді системи знання. Галузь досліджень, що вивчає соціальні, економічні й матеріально-технічні умови та закономірності розвитку науки, структуру і динаміку наукової діяльності. Галузь досліджень, що вивчає закономірності функціонування і розвитку науки, структуру і динаміку наукової діяльності, взаємодію науки з іншими соціальними інститутами і сферами матеріального і духовного життя суспільства.

Вищою формою науковчения є метатеорія — теорія, що аналізує методи й властивості якої-небудь іншої теорії — так званої предметної (або об'єктної) теорії.

Наукометрія — область наукознавства, що займається статистичними дослідженнями структури та динаміки масивів і потоків наукової інформації.

Поява наукометрії стала наслідком експоненціального зростання науки в середині XX століття, коли було звернуто увагу на зміну характеру наукових досліджень — наукові співробітники змушені витрачати майже 50% свого часу на інформаційну діяльність.

В основному завдання наукометрії вирішуються спеціалізованими інститутами та інформаційними службами. Однак для приватних пошукових завдань реального користувача можна вибрати деякі методи, що дозволяють йому точніше орієнтуватися в інформаційному полі своєї предметної області. З безлічі вивчених і випробуваних наукометричних методів для вирішення інформаційних завдань користувача найбільш підходять такі методи: статистичний, підрахунку кількості публікацій, цитат-індекс. Крім того, є термінологічна плутанина — ідентична суть описується різними поняттями. За останні десятиліття наукознавці так і не навчилися формалізовано доводити рівні оцінок продуктивності наукової діяльності, навіть з використанням системного аналізу. Поява нових напрямів кількісного наукознавства (кіберметрії, вебометрії та ін.) покликана виконати цю функцію.

30. Критерії “науковості” знання (формальні і реальні)

Знання́; — форма існування і систематизації результатів пізнавальної діяльності людини. Виділяють різні види знання: наукове, повсякденне (здоровий глузд), інтуїтивне, релігійне та інші. Повсякденне знання служить основою орієнтації людини в навколишньому світі, основою її повсякденної поведінки і передбачення, але звичайно містить помилки і протиріччя. Науковому знанню властиві логічна обґрунтованість, доведеність, відтворення результатів, прагнення до усунення помилок і подолання суперечок.

Знання́; — суб'єктивний образ, об'єктивна реальність, тобто адекватне віддзеркалення зовнішнього і внутрішнього світу в свідомості людини у формі уявлень, понять, думок, теорій.

Знання́; у широкому сенсі — сукупність понять, теоретичних побудов і уявлень.

Знання́; у вузькому сенсі — дані, інформація.

Знання́; (предмету) — упевнене розуміння предмету, уміння самостійно поводитися з ним, розбиратися в ньому, а також використовувати для досягнення поставленої мети.

Знання́; в теорії штучного інтелекту — сукупність даних (у індивідуума, суспільства або у системи штучного інтелекту) про світ, що включають інформацію про властивості об'єктів, закономірності процесів і явищ, а також правила використання цієї інформації для ухвалення рішень. Правила використання включають систему причинно-наслідкових зв'язків. Головна відмінність знань від даних полягає в їхній активності, тобто поява в базі нових фактів або встановлення нових зв'язків може стати джерелом змін в ухваленні рішень

Знання можуть бути науковими і позанауковими.

Наукові знання можуть бути:

• емпіричними, отриманими на основі досвіду або спостереження
• теоретичними, отриманими на основі аналізуабстрактнихмоделей.

Теоретичні знання — абстракції, аналогії, схеми, що відображають структуру і природу процесів, що протікають у предметній сфері. Ці знання пояснюють явища й можуть використовуватися для прогнозуванняповедінкиоб'єктів.

31. Відмінності між науковим і буденним знанням.

Ознаки науковості теорії з точки зору прихильників фальсифікаціонізму полягають у можливості її спростування. Цей принцип став однією з підвалин даної методології, яка конкретизує умови “зростання наукового знання”, а не проводить його систематизування. Щодо метрології, наприклад, зважування передбачає існування уявлення про наявність у речей властивості бути відмінними за вагою. Для виникнення такої думки достатньо буденного досвіду емпіричної взаємодії з різними речами. Після появи уявлення про існування маси, як незалежної від виду речовини властивості, її починають співставляти з іншими властивостями визначаючи: міру матерії, міру інерції тіл та їхньої гравітаційної взаємодії; кількість речовини певного тіла; коефіцієнт пропорційності між діючою на тіло силою і його прискоренням тощо.

Для формування названих уявлень буденного досвіду емпіричної взаємодії з різними речами вже недостатньо, бо гіпотеза про існування маси як незалежної від виду речовини вимагає цілеспрямованої (наперед осмисленої) організації взаємодій. Відповідно змінювалися знаряддя вимірювання. У свою чергу, для формування думки про відмінні знаряддя вимірювання потрібні відмінні уявлення-гіпотези про масу. Кожне з названих уявлень може розглядатися як відмінна гіпотетико-дедуктивна система, що виключає зміст іншої. Якщо існував процес історичного становлення, тобто зв'язок між різними історичними уявлення про масу, тоді його можна реконструювати як поступ фальсифікацій.

Безпосереднє тому підтвердження виявляється в метрології і системі метрологічного забезпечення загальноприйнятих процедур прикладного вимірювання які використовують систему одиниць СІ, де основними одиницями залишаються метр, секунда, кілограм тощо. Хоча, згідно з новітніми уявленнями, деякі з них мають релятивний характер, для вирішення завдань метрологічного забезпечення практичної діяльності вони й досі прийнятні для використання.

Аналіз виявляє широке застосування в прикладних науках неофіційно прийнятого принципу: “те що працює те є істина”.

 

32. Статус наукового знання у класичній науці. РУБАН

Якщо мова йде про класичну науку, то ми не можемо оминути філософські постаті Ф. Бекона, Г. Галілея, Р. Декарта, Б. Паскаля, Д. Локка, Дж. Берклі, Д. Юма, Т. Гоббса, Г. Ляйбніца, Е. Канта, Г. Гегеля, Е. Гусерля та ін.

З іменем Френсіса Бекона пов´язується хронологічно точне визначення «початку» настання періоду «нової філософії». Саме він уперше наважився, по- перше, розглядати людське знання як систему знань, а, по-друге, розглядати цю систему знань як знання про систему природи. Вона ставала джерелом набуття нових знань універсального характеру, відновлювала пошукову функцію філософії. У свою чергу, зміна предмету філософії спонукала і до пошуків нових засобів пізнання. «Новий органон» Бекона ні порядком, ні алгоритмом здійснення не нагадує метод арістотелівського «Органону». Бекон займався розробкою емпіричного методу, а завершенням його - Локк. Метод поєднує дві складові - відчуттєво- досвідну та розумову, єдність яких утворює емпіричний факт. Спрямованість методу постає завдяки узагальненню здобутків методів різних природничих наук. Стратегія побудована на індукції. Джерелами появи людських знань, за Локком, є відчуття та рефлексія. Щодо того, як Бекон ставиться до дійсності, то відповідь однозначна - експериментально і безумовно, що остання має бути підкріплена дослідом.

Не справедливо було б в даному контексті не згадати ім´я Галілео Галілея як одного із засновників наукового природознавства, астрономічні відкриття якого забезпечили перемогу геліоцентричної системи. Галілей, намагаючись захистити систему М. Коперніка й одночасно розкритикувати Аристотеля, встановлює, що один із основних законів динаміки - закон інерції. Він використовував метод експерименту для спростування загальновизнаного. Це були чи не найперші експерименти в новій науці. Вони відрізнялися від експериментів схоластів ХІІІ століття тим, що були більше дослідницькими, ніж ілюстративними, а ще більшою мірою - своїм кількісним характером, що дозволив пов´язати їх з математичною теорією. Математичне пояснення експериментів Г. Галілея над тілами, що падають, виявилося важливішим, аніж самі досліди. Г. Галілей використав певні математичні ідеї, поєднуючи їх з точним експериментом [6, с. 227].

Заснований Рене Декартом теоретико-пізнаваль- ний раціоналізм наголошує, що достовірну істину можна вивести з розуму, а не із самого відчуття. Ця істина має бути очевидна, чітка, ясна, вічна та незмінна. Вроджені ідеї - це найпростіші елементи пізнання, або апріорні засновки пізнання. Вони не потребують логічного обґрунтування, бо через свою простоту їх достовірність є очевидною. Все достовірне знання слід дедукувати з цих достовірних першоелементів знання. Дедукція є методом логічного виведення із загального знання конкретного. Наукове знання мусить бути побудованим як єдина система. А ще, у Декарта є ґрунтовне вчення про метод пізнання та

4 правила цього методу. Характерним для філософа є той факт, що існування зовнішнього світу можна поставити під сумнів.

33. Ознаки притаманні науковому пізнанню.

Наукове пізнання - цілісна система, що роз-труктура та рівні вивається, включає численність елементів
наукового пізнання { відносин Структура наукового пізнання складається з об'єкта (предмета пізнання), суб'єкта пізнання, засобів, заходів і форм пізнання. Усі елементи структури класичний варіант будь-якого гносеологічного процесу, але не вичерпують усього багатства компонентів. Найважливішими складовими частинами наукового пізнання виступають також фактичний матеріал емпіричного досліду, результати узагальнення в абстракціях (поняттях, судженнях, умовиводах та ін.), гіпотетичні положення, філософські настанови, соціокультурні підстави, методи, ідеали і норми наукового пізнання, стиль пізнання та ін. Філософські установи включають філософські ідеї і принципи, обґрунтування ідеалів і норм науки, змістовні уявлення про наукову картину світу. Філософія обґрунтовує нові знання, виконує евристичні функції, бере участь в побудові нових теорій, удосконалює понятійний апарат. Соціокультурні підстави розкривають зв'язок наукових знань з потребами суспільства. Соціальні функції наукового знання розглядають і оцінюють науку як знання культури, розкривають ЇЇ гуманістичний зміст. Під ідеалами і нормами науки і наукового пізнання розуміють сукупність концептуальних, ціннісних, методологічних і інших установок, властивих науці на конкретному етапі розвитку. Основне завдання ідеалів і норм науки - організація і регуляція процесу наукової творчості. ____Наукове знання і процес його здобуття характеризуються системністю і структурованістю. У структурі наукового знання виділяють емпіричний (дослідний) і теоретичний рівні. Сукупність дослідних заходів і методів забезпечують емпіричний і теоретичний етапи наукового дослідження. На емпіричному рівні дослідний об'єкт відображається здебільшого з позицій зовнішніх зв'язків і відносин.

34. Відмінності між науковим та ненауковим пізнанням.

Наукові знання можуть бути:

• емпіричними, отриманими на основі досвіду або спостереження
• теоретичними, отриманими на основі аналізуабстрактнихмоделей.

Теоретичні знання — абстракції, аналогії, схеми, що відображають структуру і природу процесів, що протікають у предметній сфері. Ці знання пояснюють явища й можуть використовуватися для прогнозуванняповедінкиоб'єктів.

Ненаукові знання можуть бути:

• паранаукові — знання несумісні з наявним гносеологічним стандартом. Широкий клас паранаукового (пара від грец. — біля, при) знання включає вчення або роздуми про феномени, пояснення яких не є переконливим з погляду критеріїв науковості;
• псевдонауковими — свідомо експлуатуючі домисли і забобони. Лженаукове знання часто представляє науку як справу аутсайдерів. Як симптоми лженауки виділяють малограмотний пафос, принципову нетерпимість до спростувальних доводів, а також претензійність. Псевдонаукове знання дуже чутливо до злості дня, сенсації. Його особливістю є те, що воно не може бути об'єднане парадигмою, не може володіти систематичністю, універсальністю. Лженаукові знання співіснують з науковими знаннями. Вважається, що псевдонаукове знання виявляє себе і розвивається через квазінаукове;
• квазінауковими — вони шукають собі прихильників, спираючись на методи насильства і примушення. Квазінаукове знання, як правило, розцвітає в умовах строгої ієрархированной науки, де неможлива критика можновладців, де жорстко проявлений ідеологічний режим;
• антинауковими — як утопічні і свідомо спотворюючі уявлення про дійсність. Приставка «анти» звертає увагу на те, що предмет і способи дослідження протилежні науці. З ним зв'язують одвічну потребу у виявленні загального легко доступних «ліків від всіх хвороб». Особливий інтерес і тяга до антинауки виникає в періоди соціальної нестабільності. Але хоча даний феномен достатньо небезпечний, принципового позбавлення від антинауки відбутися не може;
• псевдонауковими — є інтелектуальною активністю, що спекулює на сукупності популярних теорій, наприклад, історії про стародавніх астронавтів;
• повсякденно-практичними — що доставляли елементарні відомості про природу і навколишню дійсність. Люди, як правило, мають в своєму розпорядженні великий обсяг буденного знання, яке проводиться повсякденно і є початковим пластом всякого пізнання. Іноді аксіоми розсудливості протирічать науковим положенням, перешкоджають розвитку науки. Іноді, навпаки, наука довгим і важким шляхом доказів і спростувань приходить до формулювання тих положень, які давно затвердили себе в середовищі буденного знання. Буденне знання включає і здоровий глузд, і прикмети, і повчання, і рецепти, і особистий досвід, і традиції. Воно хоч і фіксує істину, але робить це не систематично і бездоказово. Його особливістю є те, що воно використовується людиною практично неусвідомлено і в своєму застосуванні не вимагає попередніх систем доказів.Інша його особливість — принципово неписьменний характер.
• власні — залежні від здібностей того або іншого суб'єкта і від особливостей його інтелектуальної пізнавальною діяльності.
• «народною наукою» — особливою формою позанаукового і ірраціонального знання, яка в наш час^{[ Коли? ]} стала справою окремих груп або окремих суб'єктів: знахарів, цілителів, екстрасенсів, а раніше шаманів, жерців, старійшин роду. При своєму виникненні народна наука виявляла себе як феномен колективної свідомості і виступала як етнонаука. У епоху домінування класичної науки вона втратила статус інтерсуб'єктивності розташувалася на периферії, далеко від центру офіційних експериментальних і теоретичних досліджень. Як правило, народна наука існує і транслюється в неписьменній формі від наставника до учня. Вона також іноді виявляється у вигляді заповітів, повчань, ритуалів і ін.

35. Яким чином знання отримує статус “наукового”?

36. Кодекс наукової чесності І.Лакатоса.