Процеси в освіті.

Педагогічна освіта вчителя не завершується в педагогічному вищому навчальному закладі,

а лише розпочинається. З початком практичної роботи в школі вона продовжується і триває все

трудове життя вчителя. Підвищення професійного рівня, педагогічної майстерності, загальної і

політичної культури – професійний обов’язок педагогічного працівника. Цьому сприяє організація

методичної роботи з учителями.

Основний зміст цієї роботи такий:

1) вивчення директивних документів уряду про школу;

2) вивчення і впровадження в практику передового педагогічного досвіду;

3) надання допомоги вчителям з питань удосконалення теоретичних знань,

педагогічної майстерності;

4) постійне ознайомлення з новими досягненнями психолого-педагогічних наук і

методики викладання навчальних предметів;

5) систематичне вивчення і аналіз навчальних програм, підручників, посібників,

методичних рекомендацій;

6) вивчення і аналіз якості знань, умінь і навичок учнів, труднощів в опануванні

навчальним матеріалом та вироблення рекомендацій щодо підвищення ефективності

навчально-виховного процесу;

7) оволодіння новими методами і прийомами навчання і виховання.

Форми методичної роботи ділять на дві групи: індивідуальні і колективні.

До індивідуальних форм відносять:

– самоосвіту;

– стажування;

– наставництво;

– індивідуальні консультації.

До колективних належать:

– шкільні (міжшкільні), районні (міські) методичні об’єднання вчителів, вихователів,

класних керівників;

– предметні кафедри;

– постійно діючі та епізодичні семінари для вчителів, вихователів, директорів навчально-

виховних закладів, їхніх заступників;

– педагогічні читання, виставки, конференції;

– опорні школи;

– школи передового досвіду;

– школи стажистів та молодих вчителів;

– творчі групи, клуби творчих педагогів;

– ярмарки педагогічної творчості;

– тижні педагогічної майстерності;

– фестивалі педагогічних ідей;

– презентації методичних новинок тощо.

 

Методичну роботу організовують, як правило, заступники директора з навчальної та

виховної роботи. Центром методичної роботи в навчальному закладі є методичний кабінет, де

зосереджується методична література, педагогічна преса, а також матеріали, що характеризують

практичну діяльність учителів: плани, конспекти, методичні розробки, тексти доповідей,

матеріали атестацій та ін.

Основна форма методичної роботи в школі – методичне об’єднання вчителів. Воно

створюється за наявності в школі не менше 5 вчителів одного і того предмета (якщо такої

кількості вчителів нема, то організовується одне міжшкільне об’єднання в одній із шкіл). Окремо

передбачене методоб’єднання класних керівників, учителів початкових класів, вихователів (у

школах-інтернатах). Керівниками методичних об’єднань обирають кращих, досвідчених учителів.

Засідання методичних об’єднань проводять, як правило, два рази на семестр.

Кожний загальноосвітній навчально-освітній заклад має, як правило, методичну тему, над

якою працює педагогічний колектив. У межах цієї теми вчителі можуть готувати індивідуальні

повідомлення, реферати, доповіді для виступу на засіданні методоб’єднання, творчої групи або на

педагогічних читаннях чи науково-практичній конференції, можуть також виконувати груповий

методичний проект.

Важливою складовою методичної роботи в школі є втілення досягнень педагогічної науки в

шкільну практику. Вчитель у процесі педагогічної діяльності здобуває знання, уміння і навички,

які в сукупності складають його педагогічний досвід. Досвід усіх учителів називають масовим. Але

серед них є фахівці, які працюють нестандартно, створюють нові форми, прийоми, методи, засоби

навчання і виховання, цілісні навчально-виховні системи і педагогічні технології або творчо і

ефективно використовують надбання інших, досягаючи при цьому високих результатів навчання і

виховання учнів. Досвід таких учителів прийнято називати передовим педагогічним досвідом.

Передовий педагогічний досвід характеризується такими показниками, як:

- актуальність досвіду;

- педагогічна новизна в діяльності вчителя;

- висока результативність і ефективність;

- відповідність досягненням сучасної педагогічної науки;

- стабільність;

- можливість творчого використання досвіду іншими педагогами1.

В залежності від ступеня новизни передовий педагогічний досвід поділяють на:

- зразковий: вчитель творчо використовує здобутки інших педагогів;

- новаторський: вчитель або раціоналізує окремі прийоми, методи і форми роботи або

створює нові навчально-виховні системи, організовує експериментальну роботу. 2

Якщо у 70-80-х роках переважало індивідуальне новаторство (В.Ф.Шаталов,

С.М.Лисенкова, Є.М.Ільїн, І.П.Іванов та ін.), то зараз творчі пошуки вчителів зосереджуються в

авторських школах. Авторська школа – оригінальна загальнопедагогічна, дидактична, методична

та виховна система, створена з урахуванням надбань психології, педагогіки, вікової фізіології та

інших наук, вітчизняного та зарубіжного педагогічного досвіду, яка реалізується під керівництвом

чи за участю її автора(авторів) принаймні в одному навчально-виховному закладі. 3 Авторська

школа – це колектив однодумців, очолюваний лідером –директором. Прикладом може служити

Павлиська школа В.Сухомлинського, школа-комплекс № 3 м. Южного Одеської області Гузика

М.П. тощо. Часто ці школи у самій назві концентрують основну філософсько-педагогічну ідею,

 

1 Передовий педагогічний досвід: теорія і методика /За ред. Л. Л. Момот.-К.: Рад. школа, 1980. – С.32.

2 Там же. – С.37-38.

3 Гончаренко С.У. Український педагогічний словник.-К.: Либідь,1997.-С.14.

яка живить творчість колективу: Школа діалогу культур, Школа розвитку, Школа розуміння тощо.

Авторські школи – експериментальні педагогічні майданчики. Зв’язок колективів авторських шкіл

з науковими установами тісний і цілеспрямований. Авторські школи автономні у складанні

навчального плану, авторських навчальних програм, розробляють, обґрунтовують і

експериментально перевіряють нові педагогічні технології.

Передовий педагогічний досвід, ступінь його новизни найчастіше виявляється під час

внутрішкільного контролю, фронтальних перевірок, педагогічних читань, конференцій.

На практичному рівні передовий педагогічний досвід узагальнюється директорами

навчальних закладів, їхніми заступниками, вчителями на методичному об’єднанні – методистами

обласних інститутів післядипломної освіти. Тут не тільки виділяється основна ідея досвіду,

обгрунтовується методика вирішення певної педагогічної проблеми, а й даються методичні

рекомендації щодо використання досвіду.

На науковому рівні досвід узагальнюють наукові працівники, вони дають теоретичне

обгрунтування досвіду, його суті, розкривають взаємозв’язки між його елементами. Найбільш

цікавим для дослідників є, звичайно, новаторський досвід (або педагогічні інновації).

У процесі впровадження і поширення передового педагогічного досвіду використовуються

усі вищеназвані форми методичної роботи, а також такі методи, як розповідь, бесіда, лекція,

перегляд відеозаписів уроків, відвідування уроків, підготовка плакатів, буклетів, опрацювання

статей, книг, ділові та рольові ігри, розв’язання педагогічних ситуацій тощо. З метою активізації

творчої професійної діяльності педагогічних працівників, стимулювання їх фахової майстерності,

підвищення загальної та професійної культури, відповідальності за результати навчання і

виховання проводиться атестація педагогічних працівників.

Атестації підлягають усі педагогічні працівники, крім молодих спеціалістів, стаж роботи

яких менше 3 років, педагогічні працівники, стаж роботи яких менше 1 року, які перебувають на

тривалому лікуванні, навчаються заочно, а також жінки, що перебувають у відпустці по вагітності,

пологах і догляду за дитиною.

Періодичність проведення чергової атестації – 5 років. Якщо педагогічний працівник

відмовляється від атестації, йому встановлюється кваліфікаційна категорія на ступінь нижча за

попередню.

Для педагогічних працівників, які вирішили підвищити кваліфікаційну категорію, може

проводитися позачергова атестація (але не раніше, ніж через рік від попередньої). Вона може

також проводитися і на подання адміністрації або ради навчального закладу для тих осіб, які

знизили рівень своєї професійної діяльності.

Проведенню атестації педагогічного працівника передує підвищення кваліфікації (курси).

Виняток робиться лише для осіб із науковим ступенем чи вченим званням.

Для проведення атестації створюється атестаційна комісія (при загальноосвітньому

навчальному закладі, управлінні освіти і науки) з голови (керівника закладу, органу освіти), його

заступника, секретаря, членів комісії (найбільш досвідчених педагогів, заступників керівника

закладу, представників органу освіти і науки).

Атестаційна комісія створюється, зазвичай, у вересні. Визначаються педагогічні

працівники, які в поточному році проходимуть атестацію. Комісія розглядає їх заяви і затверджує

графік атестації.

Якщо педагогічний працівник, що атестується, не претендує на підвищення кваліфікаційної

категорії, а з боку адміністрації немає претензій до його роботи, то атестаційна комісія може

підтвердити встановлену йому кваліфікаційну категорію.

В іншому випадку протягом року керівництво школи всебічно вивчає навчально-виховну,

методичну роботу працівника, рівень його професійної компетентності, авторитету серед колег,

учнів та батьків. Педагогічний працівник дає відкриті уроки, виховні заходи, готує методичні

розробки, наукові повідомлення. За результатами моніторингу роботи педагогічних працівників

керівники установ складають на них атестаційні листи, з якими зобов’язані завчасно познайомити

кожного педагогічного працівника.

У квітні атестаційна комісія на своєму засіданні розглядає атестаційні матеріали і приймає

рішення:

– відповідає посаді, яку обіймає;

– відповідає посаді, яку обіймає, за умови виконання певних рекомендацій;

– не відповідає посаді, яку обіймає;

– підтверджує (не підтверджує) відповідну кваліфікаційну категорію; і на основі цього

присвоює відповідне звання, категорії, вносить інші пропозиції, щодо заохочення педагогічних

працівників.

За рішенням атестаційної комісії педагогічним працівникам встановлюються такі

кваліфікаційні категорії:

– спеціаліст;

– спеціаліст ІІ категорії;

– спеціаліст І категорії;

– спеціаліст вищої категорії;

а також педагогічні звання:

– старший учитель;

– учитель-методист.

Вимоги до кваліфікаційних категорій та педагогічних звань наведено у Типовому

положенні про атестацію педагогічних працівників України.

У випадку незгоди педагогічного працівника з рішенням атестаційної комісії він може

оскаржити його у 10-денний термін в атестаційній комісії вищого рівня.