ТЕМА 3. МЕТА ВИХОВАННЯ.

ПЛАН.

1. Значення цілей виховання для педагогічної теорії та практики.

2. Загальна характеристика цілей виховання.

3. Ідеали українського національного виховання.

 

1. Важливою проблемою педагогіки є визначення цілей виховання. Педагогічна діяльність

завжди має мету. Мета залежить від того, на яку філософську основу спирається наука. Сучасна

українська педагогіка ставить перед собою гуманістичні цілі. У Національній доктрині розвитку

освіти мета виховання визначена як „... виховання свідомого громадянина, патріота, набуття

молоддю соціального досвіду, високої культури міжнаціональних взаємовідносин, формування у

молоді потреби та уміння жити в громадянському суспільстві, духовності та фізичної

досконалості, моральної, художньо-естетичної, трудової, екологічної культури”. 1

Для чого потрібне знання і розуміння цілей виховання? Перш за все, знання цілей

виховання дає педагогу уявлення про те, яку людину він має формувати, надає його роботі

необхідну осмисленість і спрямованість. Щодо цього К.Д.Ушинський у книзі “Людина як предмет

виховання” писав: “ Що сказали б ви про архітектора, який закладаючи нову будівлю, не зумів би

відповісти вам на запитання, що він хоче будувати – храм, присвячений богові істини, любові і

правди; просто будинок, у якому жилося б затишно; красиві, але непотрібні урочисті ворота,

якими милувалися б подорожні; роззолочений готель для оббирання нерозважливих; кухню для

приготування страв; музей для зберігання рідкостей, чи, нарешті, хлів для складання туди

різного, нікому вже непотрібного в житті мотлоху? Те ж саме повинні сказати ви і про

вихователя, який не зуміє чітко і точно визначити вам мету своєї виховної діяльності”. 2

Великого значення умінню педагога правильно формулювати цілі виховання надавав

А.С.Макаренко. „ Я під цілями виховання розумію програму людської особи, – підкреслював він, –

програму людського характеру, при чому в поняття „характер” я вкладаю весь зміст

особистості, тобто і характер зовнішніх проявів, і внутрішньої переконаності, і політичне

виховання, знання, геть усю картину людської особи; я вважаю, що ми, педагоги, повинні мати

таку програму людської особи, до якої ми повинні прагнути.” 3

Як бачимо, сучасний педагог–практик повинен уміти проектувати кожну особистість,

спираючись на загальні суспільні цілі виховання, визначені в директивних державних документах,

а також враховуючи фізіологічні та психологічні особливості особистості, активізуючи при цьому

самопрограмування власного життя самою особистістю.

Цілі виховання у практичному втіленні конкретизуються через завдання. Мета і завдання

співвідносяться як ціле і частина, система і її компоненти. Тому справедливо твердити: мета

виховання – це система завдань, які треба розв'язати. Мета і завдання виховання визначають зміст

і методику виховної роботи. Якщо мета – готувати покірних, слухняних виконавців волі тих, що

мають владу, то методика буде відповідна, якщо мета – виховання вільних, ініціативних, діяльних

людей, то і методика буде спрямована на розвиток творчості, самостійного мислення, ініціативи.

Тобто між цілями, завданнями виховання, його змістом і методами існує органічна єдність, яка і

забезпечує кінцевий результат виховного процесу.

 

2. Мету виховання диктує саме життя, конкретні умови життєдіяльності людини. Народна

педагогіка бачить основну мету виховання у тому, щоб навчити кожного бути людиною, у

формуванні людяності. 4

Історія суспільного розвитку показує, що на формування суспільних цілей виховання

впливають різні фактори і визначальними тут є пануюча державна ідеологія, політика, потреби

 

1 Національна доктрина розвитку освіти// Освіта України.– 2002.– 24 квітня- 1 травня.

2.Ушинський К.Д. Вибр.тв.: У 2-х т.–Т.1.– С.196.

3. Макаренко А.С. Методика виховної роботи.– К.: Рад. школа,1990.–С.150.

1. Див/ Стельмахович М. Г. Народна педагопка. – К.: Рад. школа, 1985. – С.48.

суспільства у підготовці підростаючого покоління до виконання певних соціальних функцій,

рівень розвитку суспільства. Це означає, що цілі виховання змінні, мають конкретно історичний

характер, лежать в основі різних виховних систем. Історія педагогіки – це довга вервечка появи,

існування і відмирання цілей виховання.

У Стародавньому Світі виховання було особливою функцією рабовласницької держави.

Метою виховання виступав розвиток у дітей рабовласників патріотизму, хоробрості, залучення до

науки і мистецтва. Ідеалом виховання була калокагатія – гармонійний розвиток духу і тіла.

Дітей рабів привчали до покірності, виконання наказів патриціїв. Серед стародавніх мислителів

точились суперечки щодо цілей виховання. Погоджувались, що треба формувати доброчинності,

але Платон, наприклад, за основні доброчинності вважав розум, волю і почуття, а Арістотель –

мужність, витримку, поміркованість, справедливість, високу інтелектуальність і моральну

чистоту.

В епоху Середньовіччя християнство та інші релігії проповідували аскетизм та покірність.

Для дітей лицарів головним було виховання мужності, хоробрості, вірності сюзерену, презирство

до праці, поклоніння Прекрасній Дамі, формування уміння гарно висловлюватись, вести дискусію,

складати вірші та пісні. Селянські діти отримували трудове виховання, у “школі” під відкритим

небом.

З розвитком капіталізму виховання ставить за мету формування таких рис, які дозволяли б

керувати державою та приватними підприємствами, розвивати економіку. Джон Локк, наприклад,

вважав, що основна мета – сформувати джентльмена, вихованого, різнобічно освіченого,

озброєного знанням природничих наук, умінням вести справи. 1 Рене Декарт ввів термін „

всебічність” як доповнення до стародавнього ідеалу калокагатії. Ідеалом стає всебічний

гармонійний розвиток особистості.

У світовій педагогіці ХVІІІ – ХІХ століття цілі виховання формуються на основі

загальнолюдських моральних цінностей. Французький матеріаліст К.Гельвецій закликав

“ розкрити серця до гуманності ”, відомий французький педагог Ж.-Ж.Руссо вважав, що

вихованець має “ бути перш за все людиною ”, німецький педагог В.Рейн вважав, що “ виховання

повинно виробляти з вихованця істинно хорошу людину, яка вміє з користю працювати для свого

народу, людину добросовісну і щиру”. 2

Подібні думки висловлював і відомий психолог та педагог Едвард Лі Торндайк (1874-1949):

“ Виховання в цілому повинно розглядати в людській істоті доброзичливість до людей... Ці цілі

виховання взагалі – доброзичливе ставлення до людей, влаштування корисного і щасливого

життя, прагнення до благородних чистих насолод – це в той же час і кінцеві і часткові цілі

шкільного виховання ” 3

На таких же позиціях знаходились і прогресивні російські та українські педагоги.

К.Д.Ушинський вважав, що метою виховання має бути формування гуманності, чесності,

правдивості, працелюбства, відповідальності, патріотизму. Автор дореволюційного курсу

педагогіки А.Тихомиров так визначав мету виховання: “ Розумна і добра людина – ось тверда і

незаперечна мета виховання...” 4

Проте деякі педагоги відкидали доцільність постановки суспільних цілей виховання.

Американський філософ – прагматик і педагог Джон Дьюї, наприклад, стверджував, що людина є

рабом своїх природжених звичок і не піддається зміні, а виховання має цілком будуватись на

інстинктивних інтересах і потягах дітей. Представники теорії “вільного виховання”, висунутої ще

Ж.-Ж.Руссо (Е.Кей у Швеції, К.Н.Вентцель у Росії, М.Монтессорі в Італії) цільовими установками

виховання вважали розвиток інтересів і нахилів дітей, які проявляються спонтанно, забезпечення

їм повної свободи і невтручання в їхнє формування. Цю теорію назвали педоцентричною, бо в

центр виховної системи ставляться захоплення і потяги дитини.

Останні десятиліття позначені значним впливом гуманістичної педагогіки, основаної на

ідеях і теоріях таких всесвітньо відомих вчених, як Е. Фромм (1990 –1980), К.Роджерс (1902 –

 

2. Див.: Локк Дж. Мысли о воспитании // Хрестоматия по историии зарубежной педагогики. – М., 1981. – С. 163-194.

2Харламов И.Ф. Педагогика,– М.: Высш.шк.,1990.– С. 43.

3Торндайк Э.Принципы обучения, основанные на психологии. – М., 1930.– С.27.(Цит. по: Харламов И.Ф.

Педагогика.– М., 1990. – С.43–33)

4 Цит. за: Подласый Й, П. Педагогика. – М., 1996. – С.151.

1987), А Маслоу (1908 –1970). Метою освіти і виховання вони проголошують саморозвиток

особистості учня, поставленого в центр усієї навчально–виховної діяльності. Гуманістичний підхід

до виховання означає „ визнання особистості, що розвивається, вищою соціальною і педагогічною

цінністю, повагу до самобутності та унікальності кожної дитини, створення умов для

цілеспрямованого розвитку та саморозвитку вихованця як суб’єкта діяльності, як особистості і

творчої індивідуальності ” 1, наголошував, виступаючи на одній з міжнародних конференцій з

питань освіти послідовник цих ідей Г.Геллер.

3. Педагогічна система кожної епохи висуває свій оригінальний чи актуалізує вже відомий

образ ідеальної людини. Кардинальні зміни в житті суспільства вносять відповідні корективи і у

виховний ідеал. То ж і виникає питання про сучасний ідеал шкільного та родинного українського

національного виховання. Зрозуміло, що шукати його треба у нашій історії, фольклорі, традиціях

тощо. Постійним ідеалом народної педагогіки, на думку академіка М.Г.Стельмаховича, є людина

праці, шляхетна у поводженні й свідома своєї людської і національної гідності. Звичайно, він

змінювався в різні епохи. Головне, що він виріс на національному ґрунті, творчо увібравши в себе

провідні елементи християнства й загальноєвропейської культури. Найбільш яскраво виховний

ідеал втілений у козацькій педагогіці. М.Г.Стельмахович стверджує, що „ національно-визвольний

рух українського козацтва перед усім світом заманіфестував волелюбність українського народу,

нескореність національного духу, найвищий злет виховного ідеалу, зорієнтованого на формування

національно свідомого українця–патріота, пройнятого національною гордістю і власною

людською гідністю, розумного, освіченого, витривалого, кмітливого, мужнього і благородного

козака–лицаря, будівника й захисника незалежної Української держави, безмежно відданого

рідній землі й вірі християнській, народу й Батьківщині” 2.

Педагогіка сучасної української держави шукає нові підходи до визначення мети

виховання. Протягом історії людство виробило формулу: всебічний гармонійний розвиток

особистості – як ідеал, довічну мрію, найвище призначення вихованця. В різні часи у поняття

всебічного гармонійного розвитку вкладався різний зміст: калокагатія у Стародавніх греків,

поєднання виховання з працею у соціалістів-утопістів Т.Мора, Т.Кампанелли, Р.Оуена, Ш.Фур'є, розумова і моральна досконалість у французьких просвітителів XVIII століття, єдність

розумового, морального, ідейно-політичного, фізичного, естетичного і трудового виховання в

Радянському Союзі. Педагог Г.Ващенко у книзі „Виховний ідеал”, написаній у 50-і роки ХХ

століття, вибудовує виховний ідеал українського народу: служіння Богові й Україні. Він

намагався конкретизувати ідеал визначенням вартостей (і навіть брав за основну вартість

працьовитість). Послідовники Г. Ващенка, об’єднавшись у Товариство його імені, намагаються

удосконалити витворений ним ідеал. Професором О.Вишневським розроблено Кодекс цінностей

сучасного українського виховання, який включає абсолютні вічні цінності, такі, як віра, надія,

любов, сумління, правда, справедливість, доброта, чесність, щирість, гідність, милосердя,

прощення, досконалість, краса, свобода, нетерпимість до зла, великодушність, оберігання

життя, мудрість, благородство, а також цілий ряд національних цінностей, громадянських

цінностей, цінностей сімейного та особистого життя, валео–екологічних цінностей3. У Концепції

національного виховання, схваленій Всеукраїнською педагогічною радою працівників освіти 30

червня 1994 року, зазначено, що провідною метою виховання залишається ідеал всебічно

розвиненої особистості, що йде з глибини віків. А на сучасному етапі мета національного

виховання конкретизується як “ передача молодшому поколінню соціального досвіду, багатства

духовної культури народу, його національної ментальності, своєрідності світогляду і на цій

основі формування особистісних рис громадянина України, які включають у себе національну

самосвідомість, розвинену духовність, моральну, художньо-естетичну, правову, трудову,

фізичну, екологічну культуру, розвиток індивідуальних здібностей і таланту. 4 ”

Із вказаної вище мети випливають основні виховні завдання загальноосвітньої школи:

 

1 Геллер Г.А. Формирование защищенности личности школьника как аспект педагогики ненасилия// Тезисы докладов

Международной конференции по педагогике ненасилия „ Воспитание свободной, ответственной личности”.– Спб.,

1994. –С.101.

2. Стельмахович М.Г. Виховний ідеал української народної педагогіки // Поч. школа.– 1994. – № 2.– С.3.

3. Див.: Вишневський О. Сучасне українське виховання: Система цінностей.–Львів, 1999.– С. 12–15.

4 Концепція національного виховання // Рідна школа. – 1995. – №6. – С.19.

• філософсько-світоглядна підготовка школярів, формування у них наукового світогляду;

• розвиток пізнавальної активності й культури розумової праці;

• патріотичне виховання;

• розвиток моральних почуттів і рис поведінки;

• формування розуміння загальнолюдської і народної моралі;

• розвиток національної правосвідомості і самосвідомості;

• вироблення свідомого ставлення до праці як до вищої цінності людини і суспільства,

розвиток діловитості, підприємництва;

• формування екологічної культури;

• фізичне вдосконалення;

• статеве виховання учнів, підготовка їх до сімейного життя. 1

Розв'язання цих виховних завдань і складе основу всебічного гармонійного розвитку

особистості. Всебічний розвиток забезпечується різноманітністю навчальних предметів,

формуванням загальнолюдських духовних цінностей, високим рівнем самовиховання.

Гармонійний розвиток передбачає повний розвиток того, що закладене у людині природою на

основі розуміння необхідності загальнокультурного розвитку.

Судячи з останніх державних документів (Концепції громадянського виховання особистості

в умовах розвитку Української державності та Концепції розвитку загальної середньої освіти)

виховний ідеал в Україні розвивається в руслі гуманістичних тенденцій: формування свідомого

відповідального громадянина, здатного до самоосвіти і саморозвитку, який уміє діяти творчо,

компетентно, прагне змінити на краще життя своє і своєї країни.

 

Запитання і завдання для самостійної роботи

1. Для чого педагогу потрібне знання і розуміння цілей виховання?

2. Назвіть основні фактори, що впливають на формування суспільних цілей виховання.

3. Як формувались цілі виховання в історії суспільного розвитку і педагогічної думки?

4. Чому окремі педагоги відкидають доцільність постановки суспільних цілей виховання?

5. Прослідкуйте, як у процесі історичного розвитку змінювався зміст поняття „ всебічний

гармонійний розвиток особистості”.

6. На яких засадах будується сучасний український виховний ідеал?