Сутність і загальні принципи управління педагогічними системами.

Управлінн я – це діяльність, яка забезпечує цілісне функціонування, збереження і розвиток

будь-якої системи.

Система – це сукупність визначених елементів, між якими існує закономірний зв’язок чи

взаємодія.

Системи можуть бути:

– природні і штучні;

– відкриті і закриті;

– статичні і динамічні;

– прості і складні;

– біологічні, технічні, соціальні.

Різновидом соціальних систем є педагогічні системи.

Педагогічна система – це соціально зумовлена цілісність активно взаємодіючих учасників

педагогічного процесу, духовних і матеріальних факторів, спрямованих на формування

особистості, здатної до саморозвитку і розвитку оточуючої дійсності.

Педагогічною макросистемою є система освіти, мезосистемою – н авчальний заклад,

мікросистемою – урок, позакласна діяльність учнів тощо.

Окрім питання „управління” використовують близьке за значенням поняття „ керівництво ”.

Інколи їх ототожнюють, інколи поняття „управління” відносять до діяльності органів освіти, а

поняття „керівництво” – до освітніх закладів, іноді взагалі навпаки.

В останні роки з’явилось поняття „ педагогічний менеджмент ”, яке розглядається як

цілеспрямована соціальна взаємодія учасників цілісного педагогічного процесу на основі пізнання

його об’єктивних закономірностей з метою досягнення оптимальних результатів.

Педагогічний менеджмент має управлінський аспект, який забезпечує

– прогнозування;

– програмування;

– планування;

– організацію;

– регулювання;

– контроль;

– стимулювання;

– корекцію та аналіз педагогічного процесу.

Педагогічною макросистемою є система освіти України.

Система освіти України складається із закладів освіти (загальноосвітні навчальні заклади,

ВНЗ), наукових (академічні інститути, наприклад Інститут педагогіки АПН України), науково-

методичних і методичних установ (методичні кабінети, інститути післядипломної освіти),

науково-виробничих підприємств, державних і місцевих органів управління освітою та

самоврядування в галузі освіти.

Структура освіти в Україні:

– дошкільна освіта й виховання (сім’я й дошкільні заклади);

– загальна середня освіта:

o початкова загальна освіта (початкова школа (1-4 кл.) –І ступінь);

o базова загальна середня освіта (основна школа (5-9 кл.) – ІІ ступінь;

o повна загальна середня освіта (старша школа (10-11 кл.) – ІІІ

ступінь;12-річна загальна середня школа має ІІІ ст. – 10-11-12 кл. з

профільними класами.

Крім того, існують такі типи загальноосвітніх навчальних закладів, як спеціалізовані

школи, гімназії, ліцеї, колегіуми, навчально-виховні комплекси, об’єднання.

– позашкільна освіта (палаци, будинки, центри дитячої і юнацької творчості, клуби,

ДЮСШ, школи мистецтв, бібліотеки, оздоровчі заклади);

– професійно-технічна освіта (ПТК, вищі ПТУ, навчально-виробничі центри);

– вища освіта (університети, академії, консерваторії, інститути, коледжі, технікуми,

училища):

І рівень акредитації – технікуми, училища;

ІІ рівень акредитації – коледжі;

ІІІ-ІУ рівень акредитації – інститути, консерваторії, академії, університети.

– післядипломна освіта: спеціалізація, стажування, клінічна ординатура, підвищення

кваліфікації та перепідготовка кадрів (академії, інститути (центри) підвищення кваліфікації,

перепідготовки, вдосконалення, навчально-курсові комбінати, підрозділи вищих закладів освіти:

філіали, факультети, відділення тощо; професійно-технічні заклади освіти; відповідні підрозділи в

організаціях та підприємствах);

– самоосвіта (народні університети, лекторії, бібліотеки, центри, клуби, теле-, радіо-, відеонавчальні матеріали тощо).

 

Органами державного управління освітою в Україні є:

– Міністерство освіти і науки України;

– Міністерство освіти і науки КрАР;

– міністерства і відомства, які мають навчально-виховні заклади;

– ВАК;

– управління освіти і науки обласної державної адміністрації;

– управління освіти і науки міських(районних) адміністрацій.

Їхні повноваження визначені Законом України „Про освіту”.

Органи громадського самоврядування в освіті:

– з’їзд працівників освіти України (1 раз на 5 років);

– міська, районна, обласна конференція педагогічних працівників;

а в навчальних закладах

– Загальні збори (конференція);

– Рада загальноосвітнього навчального закладу;

– Піклувальна рада.

Загальні принципи управління освітніми системами:

– демократизації і гуманізації управління;

– системності і цілісності в управлінні;

– раціональне поєднання централізації і децентралізації;

– науковості;

– цілеспрямованості;

– оптимізації;

– об’єктивності;

– єдності колегіальності з персональною відповідальністю;

– оперативності, конкретності і діловитості;

– ініціативності й активності.

Вони однаково важливі для всіх освітніх систем.

Ефективність управління педагогічними системами визначається шляхом моніторингу,

тобто постійного спостереження за їх функціонуванням.

Моніторинг у педагогіці – це форма організації збору, зберігання, обробки і

розповсюдження інформації про діяльність педагогічної системи, що забезпечує безперервне

стеження за її станом і прогнозування розвитку педагогічних систем.

Для того, щоб таке спостереження було об’єктивним, валідним, надійним, воно повинно

опиратися на певні стандарти. Такі стандарти і методи кількісного оцінювання якості освітніх

послуг розробляє спеціальна наука – педагогічна кваліметрія.

Базовими показниками якості освіти є: (Вольбуєва Т.Б. Управлінський супровід

моніторингу якості освіти.– Харків: видавнича група „Основа”, 2004.– С.89-93)

1. Критерії визначення якості мети освіти:

– обгрунтування завдань;

– формування цілісного освітнього простору.

2. Критерії визначення якості педагогічного процесу:

– розвиток загальної середньої освіти;

– впровадження інновацій;

– ефективність валеологічної та екологічної освітньо-виховної діяльності;

– інформатизація навчально-виховного процесу.

3. Критерії визначення якості управління освітою:

– налагодження управлінських механізмів;

– модернізація управління;

– кваліфікація управлінських кадрів.

4. Критерії визначення якості результату педагогічного процесу:

– навченість учнів;

– вихованість;

– розвиненість учнів;

– фізичний і психічний стан (тривожність).

Управління якістю освіти –це колективна діяльність, яка не може виконуватись окремими

людьми, а потребує спільних зусиль. Від компетентності управлінців залежить результативність

моніторингу, позитивні стосунки всіх учасників та творчі надбання.

Кваліметричні моделі різних видів моніторингу (діяльності вчителя у навчальному процесі,

управлінської діяльності керівника ЗНЗ, аналітичної діяльності вчителя, інноваційної діяльності,

реалізації особистісно орієнтованого підходу у навчання, самоосвіти вчителя ЗНЗ, оцінки

діяльності ЗНЗ, здійснення науково-методичної роботи у ЗНЗ, культури мовлення вчителя та ін.)

можна знайти у книзі Касьянова О.М. Моніторинг в управлінні навчальним закладом.– Х: Основа,