РОЗДІЛ 8. ВІЗУАЛЬНА АНАЛІТИКА І СОЦІОЛОГІЯ ВІЗУАЛЬНОГО СИМВОЛІЗМУ ДЕРЖАВНОЇ АТРИБУТИКИ

Символи і загальні атрибути держав, не можна розглядати як додаток до політики. У символах відображено певні суспільні інтереси, а також вимоги (потреби) суспільства. Однак їх вияв має межу. Символ нації, а отже, й така провідна його форма, як конституція, мають самостійне значення, ґрунтуються на власних підвалинах, повинні відповідати певним принципам, конкретним суспільним вимогам. Державний символ — не додаток до політики, а самостійний загальносоціальний прояв, що узагальнює ступінь свободи, рівності та справедливості суспільства, критерій його моральності (оскільки символ невід'ємний від моралі як одна з форм зовнішнього її вияву). Символ може бути виявом полі­тики лише до того часу, поки ця політика не суперечить нормам моралі, принципам справедливості, за якими всі люди вільні і рівні від народження у своїх можли­востях і можуть реалізувати їх у суспільстві.

Не випадково, ще Гегель зазначав, що держава і суспільство пов'язані в їхній ідентичності і відмінності багатовидовими взаємопроникненнями, що між ними є безліч переходів, поєднань і залежностей.

Згідно з цією тезою можна стверджувати, що за рівнем відображення дійсності символи держави презентують цінності всіх мешканців певного геополітичного утворення. Символи держави, як свідчить практика переважної більшості країн, поряд із закріпленням основ державного ладу, найважливіших державних інститутів визначають і вихідні положення, що харак­теризують даний суспільний устрій, систему власності, соціально-економічні і політичні відносини, рівень духовного життя саме конкретної країни. Особливо це притаманно символам, запровадженим після другої світової війни, а також після розпаду так званого соціалістичного табору.

Отже, маємо підстави стверджувати, що за загаль­ною характеристикою державна символіка визначає, насамперед, макроідентичність і спрямованість держави. Разом із тим, відповідно до впливу на суттєві ознаки держави, символи визначають основи суспільного ладу певної країни.

Державний Герб — це закріплений у законодавстві офіцій­ний умовний знак, який через графічне чи кольорове зображення окремих фігур виражає коло певних ідей політичного харак­теру та символізує суверенітет держави.

Зображення Державного Герба розміщується на пе­чатках органів державної влади, державного управління, судо­вих органів, грошових знаках і знаках поштової оплати, службо­вих посвідченнях, штампах, бланках державних установ тощо.

Державний Прапор — це закріплене в законодавстві офіційне полотнище держави, в якому шляхом добору певних кольорів (іноді з використанням малюнків чи написів) виражено ідеї полі­тичного характеру.

Наприклад, Державний Прапор України — стяг з двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів: верхня смуга — синього кольору, нижня — жовтого. Співвідно­шення ширини прапора до його довжини — 2:3. Державний Прапор піднімається на будинках органів державної влади і уп­равління, органів місцевого самоврядування, дипломатичних і консульських представництв України, на прикордонних заста­вах та митницях, на засобах пересування перших осіб та дипло­матичних представників і консулів України, як кормовий пра­пор на морських суднах України, під час офіційних зустрічей на найвищому рівні, на відкритті спортивних змагань тощо.

В усі часи державний прапор був однією з найвищих і найшанованіших святинь. Прапор символізував єдність земель і племен; прапор сконсолідовував міста і краї в державу, а духовно і історично близькі етноси – в націю. Під прапором воїни вирушали в похід, з прапором виступали на захист своєї батьківщини, прапор символізував стабільність держави і урочистість тих чи інших подій, свят та ритуалів.

На сьогодні склалися спеціальні історичні дисципліни – вексиллогія (від лат. Vexillum – прапор) – історична дисципліна, що вивчає всі види прапорів, знамен, стягів, хоругвів, бунчуків, а також геральдичні символи та родові знаки, складові елементи прапору, традиційні фігури, матеріали, кольори і т.п, та геральдика (від лат. Heraldum- герб),- історична дисципліна, що вивчає всі види гербів та зазначені вище складові їх елементи. Дані цих наук не можуть не враховуватись візуальною аналітикою і соціологією візуального символізму, проте, потребують деяких суттєвих уточнень з урахуванням розробленої в дослідженні концепції.

Перше уточнення стосується того, що в вексиллогії найбільш використовувані кольори прапорів мають конвенційно-усталене тлумачення на рівні обмеженого кола абстрактних або ж предметно-образних референтів. Прикладом цьому може бути тлумачення, подане авторами енциклопедії «Флаги мира»[Див: Флаги мира, 2007, с.7-8], яке ми наведемо в повному обсязі, для того щоб переконатись в доволі тенденційних та ідеологічно-препарованих значеннях, приписуваних кольорам на державних прапорах.

«Так, білий колір прийнято тлумачити як символ благородства, віри, честі, досконалості, справедливості, покровительства, непорочності та чистоти задумів, а також свободи держави та готовності жителів захищати її за будь-яку ціну. Червоний колір символізує багату подіями історію країни та кров патріотів, пролиту у боротьбі за Батьківщину. Крім того, червоний колір нерідко позначає згуртованість народу, рівність і братерство, хоробрість, силу та могутність. Червоний також є символом віри. Зелений колір уособлює весну, природу, землю, молодість, відродження, надію та майбутнє. Окрім іншого, в мусульманських країнах зелений колір на прапорі, як правило, позначає віросповідання, оскільки для ісламу зелений є традиційним кольором. Блакитний (лазуровий) або синій кольори є символом свободи, незалежності, умиротворення, вірності, великодушності, ясності, досконалості і чистого неба над головою, а також море або океан (в тому випадку, коли держава є невеликою за розміром і знаходиться на узбережжі). Жовтий – колір сонця, золота і пшениці, означає благополуччя і достаток, чесну працю на землі та енергію країни, її бурхливий розвиток в минулому і майбутньому. Жовтий також є символом верховної влади, знатності та примирення. Помаранчевий колір символізує собою національні традиції народу, пам'ять, могутність та сонячну енергію. Чорний колір символізує силу, мудрість, обачливість, сталість та непереборність. Чорний колір може означати також родючу землю. Крім того, для більшості африканських країн чорний є традиційним панафриканським кольором, обов’язково присутній в будь-якому вигляді на державному прапорі та уособлює собою національні традиції та місцевих жителів».

Навіть без додаткових коментарів стає очевидним, що в тлумаченнях кольорів ідеологічно-приписувані значення плутаються із соціально-побутовими і не виражають того, що є пов’язаним із макроідентичністю держави, вірніше, з її колористичними атрибутами. При цьому стає зрозумілим також, що вексиллогічна уніфікованість значень, яка ніби-то створює належну упорядкованість і однозначність в інтерпретаціях, насправді лише сприяє збільшенню плутанини і багатозначності, оскільки не враховує існуючі міжкультурні відмінності та архетипові значення кольорів. До того ж, можна спостерігати також змістовну плутанину в тлумаченні загально-топологічних характеристик прапорів.

Ілюстративний приклад. «Чорна полоса сучасного державного прапору Німеччини символізує собою минуле, події минулого. Полоса червоного кольору являє собою внутрішньо-політичний стан сучасної Німеччини. Жовтий колір є символом майбутнього країни…»[Флаги мира, 2007, с.17].

Тлумачення авторів не витримує ніякої критики. По-перше, як можна уявити собі співвідношення трьох вимірів часу на прапорі, якщо полоси розташовані вертикально, а не горизонтально?! Адже в європейській лінії часу лише паралельно-горизонтальне розташування полос могло б дати паралель «минуле-сучасне-майбутнє».

Коли полоси на прапорі (або на будь-якому візуальному об’єкті) розташовуються вертикально, то це говорить про ієрархію атрибуцій і відповідних соціо-психічних диспозицій, а не про співвідношення вимірів часу. До того ж, навіть якщо припустити, що таке тлумачення виглядає вірним, то виникає резонне запитання – де ж логіка в розміщенні минулого виміру часу вгорі, а майбутнього – внизу? Адже тоді вони повинні були б мати протилежне розташування… Прапор Угорщини, наприклад, містить червону, білу та зелену полоси, розташовані вертикально. Тоді, згідно з наведеним тлумаченням, червона полоса мала б позначати минуле країни, біла – теперішнє, а зелена – майбутнє(???).

Семантика, приписувана в даному прикладі кольорам в контексті їх архетипового значення для Європи, також виглядає натягнутою і малозрозумілою. Адже що тоді позначає для Німеччини це таємниче «майбутнє», відмарковане жовтим кольором?? І чому її «теперішнє» позначене червоним, а не, наприклад, сірим або блакитним?

Прапори і герби різних країн Європи, Азії, Африки, Америки, Австралії та Океанії характеризуються певними архе-типологічними властивостями.

По-перше, серед символіки гербів Європи спостерігається повторення таких базових символів, як зірки (переважно 5-7 кутні), хрести та корони різної геометричної форми. Серед теріоморфних символів переважають леви та орли (рідше – бики).

Серед вегетоморфних (рослинних) символів домінують дуб і маслина (виключення складають Албанія і Білорусія, у яких гербовим формоелементом є пшеничне колосся, та Великобританія, в гербі якої присутні клівер та чортополох із трояндою). Формально-геометричні і зооморфні символи в гербах країн Європи за чисельністю переважають рослинно-вегетативні, що саме по собі може бути свідченням вираженого раціоналізму у поєднанні із специфічно-європейським хижацтвом і експансією (добре описаний в літературі «фаустівський комплекс», що виражає європейську волю до влади, культуртрегерства та місіонерства).

Присутність таких сонячних (солярних та маскулінних) символів, як лев та орел також не виглядає дивною: адже більшість європейських країн в недавньому минулому представляли центри-метрополії, що експлуатували і реалізовували культурну гегемонію щодо периферії. Саме таким значенням наділений хижий і далекоглядний орел, який з величезної височини бачить свою здобич і є своєрідним царем хижості серед птахів, і лев, який традиційно вважається царем звірів. Отже, обидва символи країн Європи є імперськими, гегемоністськими і маскулінно-експансивними.

В елементах гербів деяких країн Європи (зокрема, Молдови, Румунії, Андори) є присутнім символ бика, що виражає зрозумілу на східно-європейський лад плодючість (плідність) і опірність (в контексті національних характерів мешканців названих країн це також не виглядає чимось нетиповим).

П’ятикутні зірки, виступаючи символом людини як макрокосму, виражають найвище (світське) людське звершення, що також представлене в євроцентристській макроідентичності за рахунок досягнень в галузі політики, економіки та високих інформаційних технологій. З іншого боку, країни, що мають в гербах п’ятикутну зірку, навряд чи можуть бути визнаними лідерами в економічній сфері (Албанія, Беларусь, Італія, Латвія, Македонія, Словенія).

Зрозуміло, що для зазначених країн «зіркова» техніко-економічно-політична стабільність залишаються скоріше ідеалом, ніж відображають їх реальні досягнення.

Специфічне значення в гербах країн Європи несуть хрести (Ватікан, Угорщина, Греція, Ісландія, Литва, Молдова, Румунія, Словакія, Сербія, Швейцарія). Частотність їх присутності в гербах, у порівнянні з зірками, є незначною. Очевидним стає те, що християнський символ використовується в геральдиці ненайбільших і ненайрозвиненіших країн Європи. Більше того, в контексті розуміння європейської макроідентичності саме як християнської всі розмови про останню (особливо, для країн Заходу, Центру і Півночі Європи) набувають значення безпідставних.

В архе-типологічних проявах гербів країн Азії частіше, у порівнянні з Європою, зустрічається рослинний орнамент, рідше – теріоморфна символіка. З іншого боку, з’являються нетипові для Європи теріоморфні символи: кінь, голуб, тигр. Поруч із цим з’являється цілий пласт міфологічно-релігійного символізму, а також ряд нетипових для Європи формально-геометричних символів, зокрема, символи сонця та місяця.

Вищезазначена символічна феноменологія відображає, з одного боку, високу значущість проявів колективного безсвідомого в житті країн Азії, з іншого боку - прояви релігійного космоцентризму та матеріалізму, що виявляється в культурі цих країн на рівні обожнення (сакралізації) матеріальних стихій і всього, що пов’язане з природою. В тому ж самому вимірі можна констатувати переважаючу, у порівнянні з Європою, фемінність і ірраціональність азійських країн, що знаходить своє відображення в колективізмі, традиціоналізмі та висококонтекстуальності культурних кодів.

Виходячи із зазначених зауважень, спробуємо застосувати розглянутий в розділі 1 алгоритм для інтерпретації колористично-символічних характеристик прапорів та гербів деяких держав. І почнемо ми з прапору України.

Ілюстративний приклад 1. За офіційною версією, державний прапор країни бере свій початок з герба Галицько-Волинського князівства, на якому було зображено золотого лева на синьому (блакитному) фоні. Традиційно прийнято вважати, що жовтий колір уособлює золоті поля спілої пшениці, блакитний – чисте небо над головою.

Повністю відкидаючи цю наївно-алегоричну версію тлумачення і розуміння українського прапору, спробуємо проаналізувати його в контексті вияву певних ознак (атрибуцій) макроідентичності.

Блакитний колір виступає послабленою версією синього, тобто, виступає темпераментальним індикатором меланхолії – слабкого (гальмівного) типу нервової системи із переважанням чутливості, концентричності, прагнення до спокою при супутньому домінуванні чутливості (сензитивності), залежності, конформності та тривожності. Інтровертованість, пасивність в поєднанні із тривожністю та песимістичністю доповнюють ієрархічно-вищу диспозицію макроідентичності країни. Оскільки всі вищеперераховані ознаки, притаманні синьому, представлені в блакитному в дещо «розбавленому» вигляді, то йдеться про відповідні кількісні градації вираженості цих ознак, хоча їх якісні прояви залишаються незмінними.

Жовтий колір виражає потребу у враженнях та емоційно-насиченій міжособовій взаємодії, активність заради активності, спілкування заради спілкування, орієнтацію на процес діяльності при забутті результату.

Обидва кольори, будучи поєднаними, дають «на виході» тип особи (макроідентичність та відповідний їй соціотип), схильної до перепаду настроїв (від депресивного до маніакального, від веселого до сумного), легко зпровакованого зовнішніми приводами, з швидкими переходами від суму до екзальтованої веселості. Чутливість, залежність від значущих інших (як тут не згадати про постійне намагання політичного керівництва країни вдаватись до іноземного арбітражу в розв’язанні внутрішньо-політичних питань!!!), підвищений самоконтроль та конформність установок поєднуються з тенденцією до частої зміни настрою та вживання в різні соціальні ролі (які Україна «грає» під протекторатом більш потужних держав, обираючи стратагему багатовекторності); виявляється також потреба в схваленні оточуючих і тенденція до зняття особистої відповідальності. Більше значення надається не самовідповідності (автентичності), а тому враженню, яке спільнота справляє на оточуючих. Зрозуміло, що подібне візуально-колористичне позиціонування на міжнародній арені створює Україні імідж «держави без центру і вектору», оскільки конформність Україні і вияв чутливості щодо думок референтних політичних альянсів (євро-атлантичного і євроазійського) далеко не перекриває собою мінливої непослідовності і оманливої рольової гри політиків, розрахованої на управління враженнями задля отримання поточних вигод.

Ілюстративний приклад 2. Державний прапор Російської Федерації представляє собою ієрархічний триколор, що складається із білої, блакитної та червоної полоси. Виходячи із семантики білого, можна припустити, що ієрархічно-найвищою соціо-психічною диспозицією росіян виступає причетність до вищої реальності (Бог, Дух), тобто, всього того, що не має образу і пов’язано із найвищими моральними чеснотами (білий колір відповідає ідентифікації з Богом як без`образний колір, тобто, той, з якого виникають всі інші кольори).

Синій, як відзначалося вище, виступає темпераментальним індикатором меланхолії – слабкого (гальмівного) типу нервової системи із переважанням чутливості, концентричності, прагнення до спокою при супутньому домінуванні чутливості (сензитивності), залежності, конформності та тривожності. Екстравертованість, пасивність в поєднанні із тривожністю та песимістичністю доповнюють другу соціо-психічну диспозицію макроідентичності країни.

З іншого боку, в поєднанні із білим кольором, який стоїть на першому місці, значення синього може бути інтерпретоване як ізольованість у власній репрезентації-розумінні вищої реальності, тобто, наполягання на специфічному богорозумінні і виявлення у зв’язку із цим специфічної туги за Вищою силою.

Червоний дає також виявлення відповідної стенічно-агресивної диспозиції і прагнення до успіху, але в поєднанні з синім створює конфліктне поєднання різноспрямованих тенденцій: мотивації досягнення та мотивації уникнення невдачі. В практиці це дає доволі цікаве поєднання в зовнішній політиці країни безпосередньої агресивно-наполегливої реалізації намірів із сильно-вираженою гальмівною тенденцією, тобто, чітку лінію на поєднання екстравертно-істероїдно-холеричних проявів російських політиків із «полосами» відходу і втрати цікавості до тієї чи іншої політичної проблеми.

Власне, при наявності синього кольору Росія, як і Україна, виявляє своєрідну чутливість до враження, яке вона справляє на іноземців і зовнішніх спостерігачів (в історії країни достатньо прикладів того, наскільки багато тут робилося іноземцями, для іноземців і під іноземців). Але присутність в прапорі червоного кольору дає на виході більшу політичну спонтанність і автентичність росіян, що, однак, не виключає латентного наслідування культурного досвіду країн Європи (Росія, на відміну від України, наслідує європейський досвід не відкрито, а приховано).

Ілюстративний приклад 3. Державний прапор Німеччини представляє собою триколор з чорної, червоної та золотисто-жовтої полоси. На ієрархічно-найвищій позиції розташовано індивідуацію і відстоювання жорстких кордонів власної ідентичності (чорний інтерпретується також як колір етнічної самості з домінантним переживанням чорної меланхолії – як не згадати веберівське “Entzauberung der Welt”(нім.- розчарування світу). Індивідуації, тобто, диспозиції, спрямованій на розкриття самості, є підлеглим агресивне ціледосягнення (змагальність) і вираження відповідної стенічності і мобілізованості (червона полоса). На найнижчому рівні перебувають діяльність заради діяльності, спілкування заради спілкування, тобто, характеристики емоційної лабільності (несталості), що виявляються в німецтва в кризові періоди (власне, тут варто згадати про істероїдно-фобічні і неврастенічні стани суспільства періоду фашистської диктатури 1933-1945 р.р. ХХ ст.).

Частина прапорів європейських країн також є біколорами або триколорами, але такими, де кольори розміщено горизонтально на європейській лінії часу. В такому випадку кольори інтерпретуються в контексті співвідношення минулого, сучасного і майбутнього.

Ілюстративний приклад 4. Державний прапор Румунії представляє собою триколор з темно-синьої, жовтої та червоної полос. Минуле країни оцінюється як самоспрямованість (концентричність) із переважанням тенденції до спокою (йдеться про той застійний провінціалізм, який переважав до революції 1821 р). Вимір теперішнього часу пов'язаний із демонстративністю (легким вживанням в різні ролі при прагненні подобатись оточуючим, залежності від середовищних впливів, пошуків визнання) та екстравертивно-спрямованими міжкультурними комунікаціями, а також політичними орієнтаціями на європеїзм, який поєднується із непослідовністю, свавіллям і підвищеним почуттям авторитарності у політичного керівництва країни.

Ілюстративний приклад 5. Державний прапор Польщі представляє собою биколор з двох вертикально-розташованих полос - білої та червоної. Враховуючи семантичне навантаження, яке пов’язане із білим та червоним кольорами, є підстави припустити, що прапор виражає перфекціоністські амбіції у вираженні агресії (благородна, або ж «аристократична» агресія), що є, безсумнівно, складовою частиною польської історії. Макроідентичність країни конституювалася через приписування собі місії «малого хижака», який, власне, представлений у вигляді білої полоси (вона символізує собою білого орла, який розміщувався на гербі з 1410 р.).

Агресивний перфекціонізм (перфекціоністська агресія?) виражає світорозуміння малої нації, що знаходячи привід для експансії щодо сусідніх народів, виправдовувала такого роду акції високими моральними міркуваннями.

Ілюстративний приклад 6. Державний прапор Португалії представляє собою біколор з двох вертикально-розташованих полос - зеленої та червоної. Зелена полоса менша за розміром у порівнянні з червоною на 1/5, що говорить про нетривалий період накопичення сил і енергії в історії країни і проривну експансію, що пов’язана із епохою великих географічних відкриттів. Амбіційність, оборонно-захисні тенденції в проявах політики, впертість в досягненні цілей, наступальність, незалежність, вольова активність, стресостійкість, протидія обставинам, виражене почуття суперництва, захопленість і прагнення до подолання зовнішніх перепон, що стоять на шляху – всі ці риси були притаманні країні в часи її імперської слави періоду великого мореплавства, символізованого армілярною сферою. На гербі зображено знак усвідомлення своєї історичної досконалості в зв’язку із християнською місією, яка зовні виглядає як військова слава (хрестоподібно розташовані блакитні щити в центрі білого щита в кількості чотирьох та сімка з щитів на зовнішньому щиті червоного кольору).

Ілюстративний приклад 7. Державний прапор Франції представляє собою триколор з вертикально-розташованих зліва направо темно-синьої, білої та червоної полос. Прапор ілюструє такі характеристики макроідентичності, як впадання в крайнощі – з одного боку, емоційність та гіперімпульсивність, з іншого – холодну розсудковість, слідування соціальним нормам та етикету.

Все це, за безсвідомим «переконанням» модераторів прапору, досконало поєднується і урівноважується в французькому національному характері.

Ілюстративний приклад 8. Державний прапор Чеської республіки представляє поділене по горизонталі біло-червоне полотнище, до якого гострим кутом спрямовано трикутник темно-синього кольору. Враховуючи тлумачення щодо поєднання білого та червоного кольорів в державному прапорі Польщі (див. вище), та значення трикутника як доволі опозиційної та опірної фігури, можна припустити, що країна відображає свою макроідентичність як інтровертну (самоспрямовану) опозицію щодо експансії інших спільнот (цей самий «клин» дає зрозуміти можливу протидію «сильним світу цього» країнам-гегемонам у вигляді своєрідного самоспрямованого чеського провінціалізму і прагнення до спокою і внутрішньо-соціальної інтегрованості).

Ілюстративний приклад 9. Національний прапор Естонії представляє собою триколор з горизонтально-розташованих полос темно-синього, чорного та білого кольорів. В ієрархії диспозицій макроідентичності на першому місці стоїть оборонна провінційність малої держави, яка відмарковує її негативно (чорний колір), тобто, це є розчарування в незалежності (усвідомлення її позірності та тупиковості), яке призводить до чорно-білих (поляризованих) виявів в політиці (схильність до поляризованих оцінок, чорно-білого мислення, полярної емоційності і т.п.).

Значним атрибутивним розмаїттям, використанням різнопланової символіки характеризуються прапори Азії, на яких часто представлена архетипова етнокультурна символіка у вигляді мандал, місяця, сонця, дерев, драконів, п’яти- (шести-, семи-, восьми)кутних зірок, левів і т.п.

Ілюстративний приклад 10. Національний прапор Азербайджану представляє собою триколор з горизонтально-розташованих полос блакитного, червоного та зеленого кольорів. В центрі прапору на червоній полосі розміщено місяць та восьмикутну зірку в білому кольорі. Здійснюючи тлумачення від центру до периферії, доходимо до висновку, що макроідентичність країни позиціонується в контексті «нескінченних» (довготривалих) проявів колективного безсвідомого (місяць як символ ірраціонально-безсвідомого начала в поєднанні з восьмикутною зіркою, що символізує духовну нескінченність дає саме таку композицію), поєднаних із експансією і агресією. Сплески агресивної активності швидко змінюються періодами пасивності, поєднаними із сильно вираженою потребою у виявленні національної гідності, відстоюванні своєї політичної позиції, прагненням як досягнути самоповаги, так і забезпечити собі позитивне реноме в очах громадськості.

Ілюстративний приклад 11. Національний прапор Афганістану представляє собою триколор з вертикально-розташованих полос чорного, коричневого та зеленого кольорів. В центрі прапору розташовано герб країни – міхраб (мечеть з молитовною нішею). Поруч з міхрабом розташовано мінбар, який представляє собою аналог кафедри для проповідей. По обидві сторони мечеті в діагональній площині розташовано державні прапори. По краях державного герба навколо мечеті, зображується вінок з пшеничного колосся. Зернова культура оплетена тонкою стрічкою. В верхній частині герба напис: «Немає Бога крім Аллаха і Мохаммед пророк його» (шахада). В нижній частині герба розташовано назву самої держави.

В тлумаченні враховуємо гербову композицію, що виступає смисловим центром прапору і макроідентичності у вигляді матеріалістично-орієнтованого ісламського фундаменталізму (саме тому країна вважає себе «оплотом» ісламського світу на нинішньому етапі).

Поєднання чорного і коричневого кольорів виступає своєрідною самооцінкою стану країни як виснаженого і знекровленого, такої, що пережила наднапруження від війн і розбрату. Це також вираження протестності і непримиренності, проте, у поєднанні із зеленим кольором демонструє непорушність такої позиції і прив’язаність до потужної концентрації зусиль на досягненні цілей ісламу і плідності в їх досягненні.

Ілюстративний приклад 12. Національний прапор Індії представляє собою триколор з горизонтально-розташованих полос помаранчевого, білого та зеленого кольорів. В центрі білої полоси розташовано блакитне колесо (чакра), або ж колесо перевтілень, яке в індо-буддійському символізмі дає віру в нескінченний метемпсихоз (реінкарнацію, перевтілення душ) і їх повернення на свої кола і матеріалізацію в нових образах. Це зрозуміле на індуїстський лад безсмертя в дусі інтегровано із одухотвореною чуттєвістю (помаранч як колір афекту і розуму) та впевненим відстоюванням власного шляху, яка, однак, займає одне з останніх місць в індійській макроідентичності (прикладом останньої може бути етико-політична стратагема ненасильства).

 

Ілюстративний приклад 12. Національний прапор республіки Китай представляє собою червоний моноколор із розташованими в лівому верхньому куті п’ятьма зірками, одна з яких більшого розміру, а чотири, розміщені радіально від неї – меншого.

Розміщення п’ятьох зірок у лівому верхньому куті дає традиціоналістичний антропоцентризм, тобто, світогляд, в якому повнота людського життя прирівнюється до наскрізної просотаності повсякденного життя індивіда традицією. При цьому центром традиції (меморіальної макроідентичності) виступає комуністична партія, яка отримала п’ятикутну зірку, названу ще зіркою богині Іштар (Астарти), від Вавілону, що означає велике «змішування» істинного і хибного, власне, – втілення прихованого зла (великий котел-мішанина, в якому добро і зло існують в стані нерозрізнюваної суміші, так що їх важко відокремити одне від одного).

Квінтет зірок утворює символізм «малого зоряного часу» (чотири радіальні зірки) і його центру – комуністичної партії, сама п’ятірка в тлумаченні дає початок нової історичної епохи (4 – завершена історична епоха +1 – початок нової історичної епохи).

Враховуючи імітованість даної символіки і її запозиченість з СРСР, варто визнати, що колективізм, прищеплюваний в радянській імперії силою терору, доволі органічно зжився з китайським традиціоналізмом. Жовта зірка на червоному моноколорі дає те саме «розумне» правління жень-ши-комуністів, що врівноважує абсурдність і утопічність комунізму як ідеології і соціальної практики, оскільки позначає «білих магів» від світської влади в їх сонячно-просвітленому блиску-успіху (тут варто згадати про те, що пентаграмма представлена в основному в двох субмодифікаціях – сатанинської пентаграми, або ж пентаграмми чорного мага (п’ятикутна зірка гострим кінцем донизу) та пентаграми білого мага (зірки Астарти), яку в деяких випадках називають також Віфлеємською зіркою (при її зображенні на фоні сонця).

Ілюстративний приклад 13. Державний прапор Південної Кореї представляє білий моноколор із розташованою в центрі червоно-синьою мандалою, від якої діагонально розташовано чотири триграмми – небо, вогонь, землю та воду. Враховуючи значення червоного і синього кольорів як агресії (червоний) та концентричної (самоспрямованої) азійської інтроверсії (синій), а також чоловічого та жіночого начала, і розташування червоного над синім мало б означати «чоловіче над жіночим в урівноважуванні», «збудження над душевним спокоєм в урівноважуванні»; у поєднанні із чотирма стихіями дає божественно-досконалий космос (білий фон).

Загалом наявність в композиціях прапорів таких колоподібних елементів, як мандала, є символічним вираженням архетипу вічного повернення, який на релігійно-психологічному грунті створює контраверсію есхатологічним юдео-християнським уявленням про космос та історію. Зміст даного архетипу пов'язаний із «непричетністю» космосу до трансцендентної сили, що володіє формотворчими прерогативами щодо людини, природи і соціуму, тобто, заперечення притаманного Європі уявлення про історичний процес, що має початок і кінець (космоцентризм виражає підібну аісторичність і над історичність буття).

Замкненість космосу на собі означає для країн Азії в психологічному вимірі невизнання ніякої вищої сили, крім обожненого (сакралізованого) суспільства, про що доволі розгорнуто міркував французький соціолог Е. Дюркгейм в роботі «Елементарні форми релігійного життя».

Цей же архетип знаходить відображення в переважно-колоподібній формі державних гербів азійських країн (характерною з точки зору порівняння в цьому плані є квадратична або ж рельєфно-невирівняна форма більшості гербів країн Європи, що говорить, власне, про певну «невирівняність» самосприйняття в розумінні відсутності в ньому такого собі уявлення про духовно-психологічну досконалість. Це, вочевидь, зумовлено специфікою архетипу провини і спокутування, який з точки зору християнської каноніки дає вихід на історичність європейських спільнот і уявленні про історичну відповідальність перед Вищою силою.

Не менш інформативними з точки зору візуальної аналітики макроідентичності є державні герби.

«Герб (від нім. Erbe – «спадок») – це розрізнювальний символ, що передавався у спадок, емблема або знак, що несе специфічне смислове навантаження і має певне значення, характеризує свого власника (людину, місто, область, заклад, виробництво, державу, а також релігійну, наукову або громадську організацію). Герб держави показує статус країни, її суверенітет та тенденції майбутнього розвитку…»[Гербы мира, 2008, с.6].

Ілюстративний приклад 1.

Державний герб Албанії представлений чорним двоголовим орлом, навкого якого знаходиться вінок з колосся пшениці, перев’язаний в нижній частині червоною стрічкою з написом 24 травня 1944 р.

За загальними значеннями топологічних модальностей стає зрозумілим, що людина в її найвищому (космічному) вияві у вигляді червоної пентаграми комуністичного походження – зірки Іштар (в аккадській міфології – богиня плідності та тілесної любові, війни та суперечок) – дає мілітаризм, поєднуваний із невпевненістю і хиткістю влади (в більшості випадків двоголовий орел як образ дає сприйняття владою самої себе як несталої, хиткої, невпевненої і роздвоєно-розщепленої. Про таку ж хиткість свідчить і підбір червоно-чорної колористики, що вказує на марнотратність зусиль в сфері військової агресії і своєрідну даремність мілітаризму. Пшениця, всупереч всім офіційно-ідеологічним версіям далеко не завжди позначає «мир і життєтворення», а скоріше – символ закладання «зерен» майбутнього в мілітаризмі («засівання», «сіяння» зерен війни) і відродження в ньому (в християнському архетипі зерно, що падає в землю, символізує смерть і воскресіння, хоча в гербі Албанії він навряд чи візуалізований).

Ілюстративний приклад 2.

Державний герб республіки Беларусь представлений земною кулею, з-за якої видно сонце, що сходить, в променях якого видно зелені контури країни. В верхній частині герба – п’ятикутна зірка. Композиція обрамлена вінком із колосся пшениці, оповитим червоною та зеленою стрічкою із вкрапленнями льону і клеверу. Виходячи з того, що подібні елементи можна знайти на старих гербах республік колишнього СРСР, а також на гербі самої союзної держави, можна виходити з заданого прототипу в тлумаченні всіх візуальних елементів. На верхньому плані – все та ж зірка Іштар, що символізує антихристиянську (вавілонсько-язичницьку) спрямованість ідеології комунізму. Цілком обґрунтованим є її більш висока онтологічно-політична позиція над сонцем, що сходить над землею: війна виправдовує мир в його обмеженості. Зовнішні атрибути самого герба отримують більш вдале візуально-аналітичне тлумачення при співставленні та порівнянні його із старим радянським гербом, де існувала композиція із еліно-елевсинських символів, представлена серпом, молотом та колоссями пшениці. Серп і молот представляли атрибути двох богів грецької міфології – Кайроса (Сатурна) та Гефеста – богів часознищення і смерті та бога підземного шаманства-ковальства, приборкувача підземних енергій Гефеста.

Додатком до цього слугували колоски пшениці, присвячені Персефоні – грецькій богині родючості землі. На радянському гербі зернове обрамлення слугувало символом матеріалістичного «воскресіння» (людина, що йде в землю – матеріальне – символічно «воскресає» в нових зернах-людях, які народжуються після неї, це символ матеріалістичного родовідтворення як своєрідної бездушно-бездуховної форми безсмертя).

В стосунках із зовнішнім оточенням у білорусів домінують активність, протидія обставинам, стенічність, практичність, раціоналізм, тенденція до опору середовищним впливам, що носить захисний характер, стресостійкість та екстрапунітивні (зовнішньо-звинувачувальні) реакції у конфліктних політичних ситуаціях (саме про це говорить не лише червоно-зелена стрічка, але і темпераментально-характерологічні особливості незламного бацькі Лукашенка).

Додатком до цього слугують клівер та льон, що виступають етнопсихічними символами вегетативності, общ