РОЗДІЛ 6. ВІЗУАЛЬНА АНАЛІТИКА І СОЦІОЛОГІЯ ВІЗУАЛЬНОГО СИМВОЛІЗМУ ТАТУЮВАНЬ ЯК ЗАСОБУ СТАТУСНО-НОРМАТИВНИХ СИГНІФІКАЦІЙ

У процесі символічно-рольового представлення статусу, звичайно, більше значення або “вага” належить предметно-речовому підтвердженню або просторовому розмежуванню. Соціальний простір відрізняють від фізичного тим, що він має “стратифікований” характер, тоді як предмети і речі фізичного світу можуть бути розташовані один до одного як горизонтально (далі – ближче), так і вертикально (вище – нижче). Соціальний же простір завжди або переважно структурований за принципом “згори–донизу”. Окремі індивіди або соціальні групи завжди розташовано на “соціальній драбині”. Перебуваючи в одному й тому ж фізичному просторі і часі, вони водночас виявляють себе на різних соціальних щаблях або сходинках: багатший – бідніший, старший – молодший, владний – безвладний, сильний – слабкий, неграмотний – освічений, дурний – мудрий тощо. Навіть у випадку, коли в суспільстві є прагнення “зрівняти” певні спільноти в їх безправ’ї, бідності, злиденності, невігластві тощо, люди чинять суттєвий спротив, прагнучи по-своєму рестратифікувати власні позиції. Зокрема, у в’язниці існує своя стратифікація: злочинна “еліта” (вори в законі), “середній” клас (мужики), тюремний “пролетаріат”, “півні” (опущені). До речі, останній термін “опущені” яскраво свідчить про те, що це – соціальні дії, націлені на стратифікацію, лише завдяки якій може відбутись ідентифікація (відповідь на питання “хто я?” у контексті соціології інтеракціонізму – утвердження своєї “самості”) та її (ідентифікації) символічне підтвердження та утвердження.

Той факт, що соціальний простір стратифікований саме вертикально, засвідчено деякими символічними аспектами соціальної взаємодії. Якщо можливо, вищий статус завжди розміщений на більш високому місці, на підвищенні: царський трон, стіл для президії, амвон перед олтарем для священиків (у перекладі з грецької – “рай гори”, тобто найвища верхівка можливого фізичного розташування). У деяких випадках, коли з тих чи інших причин фізичне підвищення начальника над підлеглими неможливе, особливим чином облаштовується горизонтальний простір: просторий кабінет, як правило – видовжений, аби через фізичну дистанцію засвідчити соціальну розбіжність і відмінність, ширма. Проте в цей процес символізації статусної стратифікації включені не тільки фізичні об’єкти, а й люди: секретарка у начальника, особистий шофер, охоронці, особисті кухарі та інший суто людський супровід статусно-виділених соціальних фігур має не тільки, і навіть не стільки технічне, скільки статусно-символічне призначення.

Слід також зазначити, що значення і вага статусу та ролі конкретизуються відповідно до сфери і місця соціальної взаємодії. У формальних, особливо адміністративно-бюрократичних структурах, де статуси визначені формально-правовим чином, статус є визначальним щодо ролі. Дії “керівника” регламентовані наперед відомими в даній структурі правилами, звичаями і відносно чіткими колективними очікуваннями. Його (“керівника”) поведінка настільки схематизована, що допускає лише незначні коливання, пов’язані з деякими індивідуальними рисами і конкретикою саме цієї ситуації. Усе те, що виходить за межі приписаного, викликає більш-менш суттєве збурення, неспокій чи якийсь інший колективний ажіотаж.

Слово «татуювання» походить від полінезійського «тату», що означає «малюнок», або ж слова «тікі» імені бога полінезійців, що встановив, за легендою, ритуал татуювання. Ряд дослідників-синологів стверджують, що слово «татуювання» є похідним від кореня «тау»,, що означає в перекладі «рана», «поранений».

Доктор Геллерштейн в роботі «Татуювання у злочинців», оповідаючи про походження терміну «татуювання» вважає, що його привіз мореплавець Кук з острову Гаїті, де місцеві жителі наносили її на знак настання статевої зрілості, особливих заслуг перед племенем або ж із забобонних міркувань.

З різних літературних джерел є відомим, що татуювання часто зустрічалося в осіб католицького віросповідання і було впроваджене ксьондзами з політичних міркувань: задля неприпущення переходу в магометанство на тіло наносилося татуювання у вигляді хреста.

Перші відомості про татуювання серед європейців відносяться до 18 ст., коли на ярмарках стали з’являтися татуйовані люди, які за гроші демонстрували своє татуйоване тіло. Відомим є ім’я албанця Александриноса, якмий демонстрацією своїх татуювань нажив собі великий капітал. У 1890 році відомою стала француженка Ірена Чудова, що виступала з демонстрацією своїх татуювань в публічних місцях, що в ті часи було рідкісним явищем. З тих пір татуювання поширилося серед моряків, а потім з’явилося і в злочинному світі.

Татуювання інтерпретуються з урахуванням трьох груп параметрів: колористичних, геометрично (образно)-символічних та параметрів співвідношення татуювання із інформативною зоною схеми тіла (див. детальніше розділ 2).

Факультативній інтерпретації можуть підлягати соціально-конвенційні маркери і значення, які лише експлікують відповідні візуальні ознаки татуювання.

З іншого боку, є можливими множинні протиріччя між цими маркерами і значеннями та їх денотаціями з боку відповідних суб’єктів-продуцентів татуювань.

Так, наприклад, в кримінальному середовищі різні суб’єкти використовують татуювання, тлумачення яких ними часто не співпадає із предметно-візуальними ознаками. Варто, однак, зауважити, що протиріччя не стосується того, що денотація прямо суперечить візуальним маркерам.

Скоріше, останні часто бувають недостатньо ампліфікованими відповідними суб’єктами, що говорить про неусвідомлення ними архетипового походження символізму відповідних татуювань. Оскільки подібна рефлексія для ненауковців виглядає зайвою, то і вимагати якої-небудь глибинності в розумінні символічних денотатів було б зайвим.

З соціально-психологічної та соціологічної точки зору татуювання можна розглядати як феномен атрибутизації, що пов'язаний із жорстким візуальним імпринтингом, що забезпечує фіксовану самоідентифікацію, незалежну по відношенню до часу і простору. Йдеться про те, що будь-яке татуювання набуває значення візуальної програми пролонгованого підтримування певних ознак самосприйняття, що виходять, здебільшого, на колективні уявлення та культурні універсалії відповідної спільноти (релігійної, політичної, етнічної і т.п.).

Оскільки татуювання походить від первісної культури, то можна вести мову про його соціально-преформативну функцію, або ж про прижиттєве позначення рангу і статусу особи у відповідній соціальній групі.

Татуювань, які б містили різноманітну колористику, виявляється в практиці не настільки багато, переважна їх більшість є «чорно-білими» (якщо бути більш точним – то синьо-білими). При інтерпретації татуювань різні рівні розуміння символізму можуть не співпадати одне з одним. Потребує уваги також і те, що візуально-аналітична ідентифікація є холоцентричною, а тому до уваги мають прийматися також суміжні ознаки гендеру, морфотипіки, фізіономіки, невербально-комунікативних проявів, аксесуарів і т.п. Інтерпретації піддаються три групи значень татуювань:

А) соціально-конвенційні;

Б) індивідуально-психологічні;

В) архетипові.

Соціально-конвенційні значення стосуються денотатів, приписаних соціальною групою у зв’язку із відповідними сигніфікативними функціями татуювання, тобто, через позначення відповідних ідентичностей та статусно-рольових відносин у групі. Особливо помітним це стає по злочинними татуюванням, що є ієрархічними сигніфікатами різних ролей і статусів у злочинному співтоваристві.

«Складність читання тату, - пише з цього приводу російський дослідник Д. Балдаєв,- полягає в тому, що простір тіла вже є значущим. Одне і теж татуювання змінює свій зміст (часто на протилежний) в залежності від частини тіла, на яку вона нанесена (жіноча голівка на животі – знак повії, жіноча голівка на грудях – знак ініціації малолітнього зека). При цьому на відміну від звичайної мови, де слова вибудовуються в лінійні ланцюжки, у злодійських тату знаки різних рівнів ніби інтегруються один всередині одного. Таким чином, текст тату не є лінійним, а скоріше об’ємним, концентричним… В той же час тату спроможне включати в себе знаки різних типів, тут є і словесні, і зображувальні, і символічні, і алегоричні знаки…

Татуйоване тіло – цілісна текстова єдність, що перебуває в постійному діалозі із світом знаків, що оточують людину. Тобто, татуювання вимагають від господаря дотримання правил мімічних, жестових, мовних і поведінкових стереотипів. Крім того, тату задають правила існування і для зовнішніх об’єктів. Співрозмовник злодія також має дотримуватись в спілкуванні з ним всього комплексу поведінкових стереотипів. Таким чином, злодійські тату спроможні структурувати весь соціально-політичний простір злодійського «гуртожитку» [Балдаев, 2006, с.8].

Індивідуально-психологічні значення випливають із співставлення образів татуювання із гендерними, морфотипологічними та функціонально-поведінковими проявами, а також із відповідними фізіогномічними, невербально-комунікативними маркерами.

Архетипові значення випливають із подальшої культурно-знакової ампліфікації того чи іншого символу чи символьної композиції татуювання і стосуються денотатів, які виводять дослідника на ідентичності більш високого рівня та пласти безсвідомого досвіду тієї чи іншої спільноти.

Ілюстративний приклад 1. Злодійське татуювання авторитетного засудженого, нанесене на грудях. Представляє собою композицію у вигляді жінки, що стоїть на фоні елементів в’язничної стіни із смолоскипом в лівій руці. У неї під правою ногою розташовано череп і сокиру, що обвита уламком корони. Навколо ніг розсипані монети, поруч з якими лежить розп’яття Ісуса Христа. Права частина грудей покрита шматком тканини, ліва – оголена. В правій нижній проекції розташовано отвір підвалу.

В соціально-конвенційному значенні (тобто, для певної референтної групи) інтерпретується як «Все в житті минає».

В індивідуально-психологічному значенні дає вихід на фемінну гендерну ідентичність злодійського авторитета, який самим татуюванням доводить прометеївську і лібертистську роль жіночого начала в його кримінальній кар’єрі: жінка позиціонована як символічний руйнівник в’язниці, на боці якого, проте, немає «правди» (ліва частина грудей є оголеною і смолоскип тримається в лівій руці), а є лише ілюзія. Змій під ногами жінки є символом кастрованого (в фрейдистському розумінні) фалоса і виражає повалення чоловічого фалоцентризму жіночим прометеїзмом (власне, йдеться і про те, що вогонь – символ духовного динамізму і Духу як такого, походить від жінки, тобто, вона запалює смолоскип духовної неправди і тим самим «повалює» духовний авторитет фалоцентризму, отримує над чоловіком духовну першість і вищість.

В архетиповій інтерпретації татуювання несе дані, що пов’язані із архетипом амазонки, яка (в архетиповому фантазмі російської культури) змогла перемогти навіть змія-сатану (Люцифера), не кажучи вже про смерть, світську владу і, навіть, владу самого Сина Божого. Звісно, генікократичні ілюзії, виношувані в рамках злочинного співтовариства, знайшли такий символічний вихід в рамках російської культури, яка, однак, мовою латеральних вимірів (лівої проекції) говорить про трагедію тріумфатора-жінки і ілюзорність її перемоги над в’язничним станом людської душі, зануреної в темряву (темне напівколо в’язничного підвалу).

Ілюстративний приклад 2. Татуювання представляє собою композицію у вигляді православного храму (принаймні, він легко ідентифікується за цибулиноподібними куполами), що стоїть на хмарі, оточеного з лівого та правого боків літаючими янголятками. Янголятка простягають руки до центрального куполу, який є найвищим і складається з трьох ярусів.

Інтерпретація. В соціально-конвенційному вимірі татуювання має значення оберегу – тобто, символізує собою захист від злих сил. В індивідуально-психологічному вимірі татуювання представляє собою вираження мрії про захист Божий з боку церкви (сама церква не випадково розміщується на хмарині, що символізує собою минаюче, тобто, це захист фантазійний і ритуальний).

В архетиповому вимірі татуювання символізує смерть і воскресіння в ілюзії-минаючому (четвірка куполів по боках, і один в центрі, при врахуванні того, що церква стоїть на хмарині).

Ілюстративний приклад 3. Татуювання, що представляє собою дев’ятикутну зірку, в центрі якої перебуває коло з дев’яти п’ятикутних зірок, корона та мандала. При цьому промені зірки темніші за своїм забарвленням, ніж центральна частина.

Інтерпретація. В соціально-конвенційному вимірі татуювання має значення «Пахан зони», «Все, що минаюче – не наше», «Дух і вічність», «В’язень світської суєти», «Вічний мандрівник». В індивідуально-психологічному вимірі татуювання представляє собою вираження контратези роздвоєння (зла) і досконалості Божої (в юдео-християнському тлумаченні сімка – символ завершеності циклу творення, в той час як двійка (бінаріум) – втілення розщепленості і роздвоєності, що позначає зло. В архетиповому вимірі сімка і двійка дають «зоряний час війни» (девятку), при цьому війна ведеться з позиції космічної досконалості людини в цій війні (дев’ять п’ятикутних зірок богині Іштар в центрі, що символізують людину в космічній звершеності і в стані війни в цій звершеності). Мандала символізує взаємний перехід протилежностей одна в одну, онтологічну єдність добра і зла в їх взаємоприсутності, а також ідею вічного повернення (реінкарнації).

Символізм татуювань, виконаних у художніх тату-салонах, інтерпретується за тими ж загальними правилами, що і татуювання закритих груп. Єдиною відмінністю тут буде відсутність сталих соціально-конвенційних денотатів таких татуювань, які визначатимуться хіба що швидкоплинними віяннями моди або ж іншими випадковими обставинами. Нанесення таких татуювань на різні зони тіла тягне за собою довготривалі програмуючі наслідки для психіки особи, про що слід пам’ятати, не припускаючись імпровізацій і експромтів в нанесенні татуювань без їх відповідної символьно-аналітичної інтерпретації.

Ілюстративний приклад. На шиї у чоловіка зображено складну символьну композицію, що складається із т.зв. «хозарських візерунків» у вигляді множинних взаємоперехрещуваних ліній із гострими кутами (більша частина цих ліній нагадує в гештальті леза ножів, мечів, шабель і т.п варіантів холодної зброї).

Інтерпретація. Стає зрозумілим, що символіка має мілітарну спрямованість: це вираження агресивної войовничості, смертоносності і ксенофобічної підступності кинжало- і мечеподібних конструкцій. Водночас символізм представляє собою своєрідну візуальну мікропрограму, що має відношення до сталого налаштування чоловіка на відповідні прояви агресії, войовничості і, за певних обставин, садистичної деструктивності.