Господарська сфера суспільства Давнього Єгипту. Особливості пам’яток економічної думки.
Одна з найдавніших цивілізацій в історії людства сформувалася в регіоні з вигідним географічним положенням, багатими природними ресурсами, знаходилась на перехресті торговельних, політичних і культурних зв’язків. Усе, необхідне для створення матеріальної основи цивілізації, було у розпорядженні єгипетського суспільства. Землеробство, в якому використовується штучне зрошування, значних успіхів досягає у середині IV тис. до н. е. При цьому численні ремесла відділяються від землеробства, а в суспільстві проявляються риси диференціації, викликаної процесом подальшого розвитку суспільного поділу праці. Змінюється характер і масштаб торгівлі. Вона стає систематичною і набуває міжнародного характеру. В Єгипті з’являються речі з інших регіонів.Розвивалося скотарство — галузь, в якій інтенсивно накопичувався додатковий продукт, що ставав власністю племінної верхівки. У період становлення ранніх держав Єгипет складався з двох частин — Верхнього Єгипту.У господарській сфері першого переважало землеробство, а другого — скотарство, виноградарство та садівництво. Дві найдавніші давньоєгипетські великі держави деякий час існували поряд одна з одною і вели між собою виснажливі війни. З часом вони об’єдналися в одну давньоєгипетську державу.Об’єднання усіх єгипетських номів у цілісну державу, організація єдиного управління країною привели до концентрації людських і матеріальних ресурсів у господарстві центрального царського двору. В господарській сфері зусилля царської влади були спрямовані на створення ефективної загальноєгипетської зрошувальної системи, до складу якої входили місцеві системи. Основною соціальною одиницею в ранньому Єгипті залишалася сільська община, селянство якої було дуже сильно прив’язане до своєї місцевості.В організації сільськогосподарського та ремісничого виробництва існувало два види господарств: великі господарства трьох типів (царські, храмові, вельможні) і господарства територіальних, або сусідських, общин. найбільш повно розглянуті питання господарського життя у великих вельможних господарствах, зокрема землеволодіння. Воно складалося з двох частин: земля, отримана у спадок, або земля, що була куплена і позначалася як «дім батька». Така земля вважалася власністю вельможі. Друга частина землі була лише умовним володінням. Перші пам’ятки економічної думки знаходимо в такому дидактичному жанрі літератури, як повчання та пророцтва.«Повчання» поділялися на два види: «повчання» фараонів, в яких містилися поради щодо управління країною, інформація про внутрішнє та зовнішнє становище, та «повчання» окремих приватних осіб, їх досвід та погляди на життя, зокрема в одному з них ідеться про переваги професії писаря перед іншими (ремісника, землевласника, чабана та ін.). Так, в одному з таких повчань зазначається пріоритетність професії писаря як освіченої людини. Про наслідки соціального перевороту, що призвів до розпаду централізованої системи управління, йдеться у пророцтвах, найбільш відомі з яких — «Пророцтва Іпусера» і «Пророцтва Неферті». Головна ідея цих творів — привернути увагу суспільства до необхідності відродження царсько-деспотичної форми правління, централізованого механізму регулювання господарством як запоруки ладу в країні. До інших пам’яток економічної думки суспільства Середнього царства належать адміністративно-господарські документи (переписи населення, земельні кадастри, документи господарської звітності, розпорядження про службові обов’язки тощо), а також юридичні акти, якими оформлялися різні господарські операції (купівля-продаж землі і худоби, рабів, боргові зобов’язання та ін.). У період Нового царства (ХѴІ—ХІІ ст. до н. е.) в єгипетському суспільстві була створена найбільша за територією єгипетська держава, а давньоєгипетська цивілізація досягла найвищого рівня свого розвитку. Піднесенню господарської сфери суспільства сприяли успішні військові походи єгипетських фараонів, у результаті яких країна отримувала, різноманітну сировину і рабів. Разом із цим, відбувається вдосконалення знарядь праці та способів їх використання, зокрема, широко застосовуються знаряддя праці з бронзи. Вдосконалюється і сільськогосподарська техніка. В землеробстві використовується плуг, для зрошування ланів водопіднімальні «журавлі» — шадифи. Упорядковуються іригаційні системи і збільшуються посівні площі. Порівняно з попередніми періодами в господарстві Єгипту вироблялося значно більше сільськогосподарської та ремісничої продукції. Наприклад, домогосподарство єгипетського селянина отримувало втричі більше продуктів, ніж це вимагало власне життєзабезпечення. Можливість виробництва додаткового продукту була одним із важливих чинників розвитку цивілізаційного способу життя єгиптян.
|